Гарячка цуцугамуші

Синоніми: японська річкова пропасниця, висипний тиф джунг­лів, кущовий тиф; лат.— Tickettsiosistsutsugamushi s', nipponica. Гостре інфекційне захворювання, для перебігу якого характерни­ми є гарячкова реакція, макулопапульозна висипка, первинний афект на місці укусу зараженого кліща.

Актуальність. Інфекція поширена у багатьох районах Японії та країнах Тихого океану. Осередки інфекції описані у Приморсько­му та Хабаровському краях, на Сахаліні, Камчатці, Курильських островах, у Таджикистані.

Етіологія. Збудник Rickettsia Jtsutsugamushi. За антигенною характеристикою розрізняють п’ять серологічних варіантів збуд­ника: Gilliam, Karp, Kato, Fan і Schon. У різних природних осе­редках інфекції циркулюють штами збудника з неоднаковою ві­рулентністю. Збудник патогенний для морських свинок, білих та бавовняних щурів, хом’яків, кроликів, білих мишей. Рикетсії тер­молабільні, при температурі +50⁰C гинуть протягом 10 хв. Трива­лий час зберігаються у висушеному стані за температури —20 ⁰C.

У розчинах хлораміну, фенолу збудник гине протягом 20—ЗО хв.

Джерело збудника інфекції. Гарячка цуцугамуші — природно- осередкова інфекція. Теплокровні хазяїни збудника — сумчасті гризуни. Переносниками найчастіше бувають личинки кліщів ро­дів Leptotronibidium та Neotrombicula. У кліщів виявлено трансо- варіальну передачу. Захворювання у людини настає на 6—17-й день інкубації. Випадки передачі збудника від хворого оточуючим не описані.

Механізм передачі збудника людині здійснюється при укусах заражених личинок кліща, яких людина не відчуває. Заражуються переважно люди працездатного віку, які проживають у природ­ному осередку або потрапляють у нього — працівники сільського господарства, лісоруби, будівельники, геологи.

Імунітет після перенесеної інфекції нетривалий, тому переваж­но через три і більше років можливі повторні захворювання.

Специфічне лікування — призначення антибіотиків тетрацик- лінового.ряду.

Специфічна профілактика. Були розроблені жива й убита вак­цини. Використання їх для профілактики поки що себе не виправ­дало, оскільки післявакцинальний імунітет створюється лише до антигенного варіанту рикетсій, з яких приготовлено вакцину.

Протиепідемічні заходи та епідеміологічний нагляд спрямовані на запобігання укусам кліщів: праця в одежі, яка захищає від укусів кліщів, використання репелентів. Важливими є досліджен­ня щодо визначення територій, зайнятих природними осередками, картографування їх, санітарно-освітня робота серед населення при­родного осередку, особливо серед новоприбулих.

Ку-гарячка .

Синоніми: австралійський рикетсіоз, Ку-рикетсіоз, пневмотроп- ний рикетсіоз; лат.— Hckettsiosis Q. Гостре інфекційне захворю­вання, яке проявляється гарячковою реакцією, загальною інтокси­кацією та дрібновогнищевою пневмонією.

Актуальність. Інфекцію виявляють на всіх континентах. Вона реєструється в багатьох регіонах Росії, в країнах Середньої Азії, Закавказзя. В Україні інфекцію виявляють у багатьох областях. Хоча прогноз для хворого сприятливий, гарячковий період триває протягом 2—3 тиж. Завдяки сучасному комплексному лікуванню вдається зменшити цей період до 6—10 днів.

Етіологія. Збудник Rickettsia burneti (coxiella burneti) пато­генний для багатьох видів лабораторних, сільськогосподарських та диких тварин. Він добре розмножується у клітинах жовткового мішка курячих зародків, у культурах клітин. У висушеному стані (у соломі, зерні) рикетсії зберігають свою вірулентність місяця­

ми, у стерильній воді — до 160 днів, довго зберігаються вони у стерильному молоці. Пастеризація молока не забезпечує знешко­дження рикетсій, вони руйнуються лише за умови 10-хвилинного кип’ятіння. Звичайні дезинфекційні розчини знешкоджують збуд­ник протягом декількох годин.

Джерело збудника. Ку-рикетсіоз — природноосередкова інфек­ція.

Механізм передачі. При Ку-рикетсіозі виявлено два види осе­редків із різними механізмами передачі. У природному осередку збудник поширюється кліщами серед теплокровних хазяїнів. При укусі кліща може відбутися зараження людини. Інфіковані твари­ни виділяють рикетсії з сечею, а у висушеному стані збудник збе­рігає вірулентність місяцями. Оскільки гризуни зимують переваж­но у скиртах соломи, сіна, вони інтенсивно забруднюють їх збуд­ником. При перевозі сіна, соломи на ферми відбувається аероген­на передача збудника.

У природному осередку заражуються і сільськогосподарські тварини, які виділяють збудник із молоком, сечею, навколоплідни­ми водами. Формується антропургічний осередок, якому властиві шляхи зараження без участі кліщів. Збудник міститься також у крові інфікованих тварин, тому людина може заражатися при убої тварин, переробці м’яса, а також при обробці шкір, вовни тощо.

Імунітет після перенесеної інфекції напружений.

Специфічна профілактика проводиться живою вакциною, при­готовленою з аттенуйованого штаму рикетсій.

Протиепідемічні заходи у природному осередку спрямовані на зменшення чисельності гризунів і кліщів. Найбільшою є небезпека зараження людей від сільськогосподарських тварин, особливо це стосується тваринників, ветеринарних працівників. Останні повин­ні стежити, аби інфіковані тварини не потрапили на ферми. При виявленні хворих тварин на фермах проводять поточну і заключну дезинфекцію. Щоденне прибирання на фермі має включати інтен­сивне поливання водою, щоб запобігти підсиханню сечі. Молоко хворих ’ тварин необхідно кип’ятити, м’ясо — піддавати термічній обробці, внутрішні органи — спалювати. Для запобігання заражен­ню працівників ферм, особливо в період отелення, усі вони зобо­в’язані працювати у спеціальному одязі, який під кінець робочого дня має бути знезаражений. Механізатори та працівники, зайняті на транспортуванні соломи, сіна, роздавачі його на фермах повин­ні працювати у респіраторах. Велике значення має грунтовна ро-

з’яснювальна робота щодо заходів профілактики серед груп підви­щеного ризику зараження.

Епідеміологічний нагляд. Хворих госпіталізують, на кожний ви­падок надсилають термінове повідомлення. Реєстрація захворю­вань узаконена 1957 р. Осередок обстежує епідеміолог разом із ветеринарним працівником з уточненням обставин і місця зара­ження. В обласній санепідстанції повинна бути карта ареалів ін­фекції. При направленні у такі ареали нових працівників їм необ­хідно проводити специфічну профілактику та інші заходи щодо запобігання зараженню.