Родина Bunyaviridae

До складу родини Bunyaviridae входять п'ять родів.

1. Рід Orthobunyavirus - віруси Акара, Анофелес А, Анофелес В, Акабане (Яба 7), Бакау, Бвамба, Буньямвера, Бушбуш, Гуама, Гуайара, каліфорнійського енцефаліту, Карапару, мадрідський вірус, Орібоко, Сімбута тощо.

2. Рід Hantavirus - Хантаан, Хабаровськ, Ріо-Сегундо, Таіланд, Пумала, Сеул, Тула, Нью-Йорк та ін.

3. Рід Nairovirus - Дубге, вірус геморагічної гарячки Крим- Конго, вірус хвороби овець Найробі, Сахалін та ін.

4. Рід Phlebovirus - вірус гарячки Ріфт Валлі, Буяру, Чандіру, флеботомної гарячки, неаполітанської москітної гарячки, Укуні- ємі та ін.

5. Рід Tospovirus - об'єднує віруси рослин, вірус плямистого в'янення томатів тощо.

Морфологічні властивості представників родини відрізняються для кожного роду, хоча віріони зазвичай мають сферичну чи плейоморфну форму, діаметром 80-120 нм (рис. 1.4). На поверхні віріонів є глікопротеїнові виступи діаметром 5-10 нм, занурені в біліпідний шар завтовшки 5 нм. Оболонка віріонів зазвичай похо­дить із мембран апарату Гольджі чи (рідше) з клітинної цитоплаз­матичної мембрани. Вірусний рибонуклеокапсид спіральної симе­трії, діаметром 2-2,5 нм і завдовжки 200-300 нм.

Рис. 1.4. Електронномікроскопічне зображення вірусу геморагічної гарячки Крим-Конго (фото д-ра K.-O. Хедлунд, [48])

Вірусний геном складається з трьох молекул негативної чи амбіполярної одноланцюгової РНК (олРНК), а саме з великого (L), середнього (M) і малого (S) сегментів, загальним розміром 11 тис. о. Кінцеві нуклеотиди кожного сегмента РНК комплемен­тарні й нековалентно замкнені та утворюють циркулярні молекули. Ці послідовності є консервативними в представників кожного роду й відрізняються в представників різних родів. Геномні РНК не модифіковані на 5'-кінці. Маса геномних сегментів від 4,8 до 8 х 10⁶ Да.

Для всіх представників родини L-, M- та S-сегменти кодують мРНК, комплементарні геномній РНК. На цих мРНК відбуваєть­ся трансляція з утворенням вірусних білків: полімерази (L-білок), білків оболонки (G1 та G2), білків нуклеокапсиду (N) і неструктурного білка (NSs).

Усі віруси мають чотири структурні білки: два зовнішні глікопротеїни (G1 та G2), білок нуклеокапсиду (N), великий білок транскриптазу (L). Функція неструктурних білків невідома, вони експресуються із S-сегмента в деяких буньявірусів, флебо- вірусів, хантавірусів і тосповірусів, а також із М-сегмента деяких буньявірусів, найровірусів, тосповірусів і флебовірусів. Хантавіруси не кодують неструктурні білки.

До складу віріонів входять 20-30 % ліпідів у перерахунку на суху масу. Ліпіди походять із мембран клітини й утворюються при брунькуванні. Вони містять фосфоліпіди, стероли, жирні кислоти та гліколіпіди.

Віріони містять 2-7 % вуглеводів. Для вірусів хребетних аспаргіноподібні сахари білків G1 та G2 характеризуються високим вмістом манози.

Один чи два глікопротеїни оболонки є гемаглютинуючими й нейралізуючими антигенними детермінатами. Комплементозв'я- зуючі властивості асоціюють із білком нуклеокапсиду.

Маса віріона 300-400 х 10⁶ Да. S_20w=300-500 S. Плавуча густина в градієнті сахарози та хлориді цезію дорівнює 1,16-1,18 та 1,20-1,21 г/см3, відповідно. Віріони чутливі до підвищеної температури, детергентів і формальдегіду.

Хантавіруси є етіологічними агентами тяжких вірусних інфе­кцій - геморагічної гарячки з нирковим синдромом (ГГНС) і кардіопульмонарного синдрому. Серед представників роду Nairovirus найбільше ветеринарне значення має вірус хвороби Найробі, а медичне - кримсько-конголезька геморагічна гаряч­ка. Найбільше медичне значення у Європі серед буньявірусів мають віруси Батаї, серокомплексу каліфорнійського енцефаліту, а серед флебовірусів - вірус сицилійської й неаполітанської москітних гарячок.