Родина Rhabdoviridae

Рабдовіруси включають велику групу вірусів хребетних, членистоногих і рослин. До родини відносять шість родів.

1. Рід Vesiculovirus - віруси везикулярного стоматиту (ВВС; штами Індіана, Нью-Джерсі, Алагаос), Чандіпура, Мараба, Кокал, краснухи коропу та ін.

2. Рід Lyssavirus - віруси сказу, австралійських кажанів, кажанів Лагос, Мокола; європейський рабдовірус кажанів 1, 2 та ін.

3. Рід Ephemerovirus - віруси ефемерної гарячки ВРХ, Аделаїд-Рівер (птахи), Беррімак.4. Рід Novirhabdovirus - віруси інфекційного гемопоетичного некрозу, геморагічної септицемії (ві­руси райдужної форелі) та ін.

5, 6. Роди Cytorhabdovirus та Nucleorhabdovirus об'єднують віруси рослин.

Деякі віруси реплікуються лише в організмі ссавців, риб, членистоногих чи інших безхребетних; багато вірусів можуть реплікуватися в організмі членистоногих і хребетних-хазяїв (арбовіруси); деякі види інфікують рослини та членистоногих, що харчуються ними. Багато клітин хребетних і безхребетних в умовах in vitro є чутливими до рабдовірусів хребетних. Сігмавірус був першим вірусом, для якого було показане зчеплене зі статтю передавання в дрозофіл. Жоден рабдовірус хребетних і рослин не передається вертикально.

Віріони завдовжки 100-430 і діаметром 45-100 нм. Дефектні вірусні частки значно меншої довжини. Віруси, що уражують хребетних, зазвичай мають кулеподібну чи конусоподібну форму (рис. 1.22), а віруси, що уражують рослини - бацилоподібну (у фіксованих препаратах) і кулеподібну чи плейоморфну форму (у нефіксованих препаратах). Зовнішня оболонка віріонів (за винятком тупого кінця кулеподібних віріонів) укрита пепло- мерами завдовжки 5-10 нм і 3 нм у діаметрі. Вони є тримерами вірусного глікопротеїну G. До складу ліпідної оболонки входить глікопротеїн G, що взаємодіє за допомогою М-білка з нуклеока- псидом. Нуклеокапсид діаметром 30-70 нм, має спіральну симетрію. На електронограмах його можна побачити як посмуговану структуру (відстань між смугами 4,5-5 нм).

Рис. 1.22. Електронномікроскопічне зображення часток вірусу везикулярного стоматиту [60]

Віріони містять одну молекулу лінійної РНК негативної полярності. Маса РНК становить 4,2-4,6 х 10⁶ Да, а розмір - 11-15 тис. о. РНК становить 1-2% сухої маси віріона. На 5'-кінці РНК є трифосфат, а на З'-кінці відсутні полі(А)- послідовності. На кінцях РНК розташовані інвертовані компле­ментарні послідовності. Дефектні РНК зазвичай представлені коротшими, ніж повноцінні РНК, формами (їх розмір менший від половини розміру РНК). Вони здебільшого негативної полярнос­ті, крім того, у популяції виявляютья шпилькоподібні форми. Дефе­ктні форми реплікуються лише в присутності гомологічних чи (зрідка) певних гетерологічних віріонів-помічників. Вони повинні містити функціональні гени. У вірусній популяції до 5 % часток мають повнорозмірну РНК позитивної полярності.

Вірус містить щонайменше п'ять відкритих рамок зчитуван­ня, розміщених у такому порядку: 3'-N-P-M-G-L-5' (наприклад для ВВСІ чи споріднених до нього вірусів). У деяких вірусів у геномі також присутні додаткові гени.

Гени транскрибуються стадійно з 3'- до 5'-кінця матриці вірусної РНК. мРНК 5'-кеповані, З'-поліаденільовані й зазвичай моноцисторні. Короткі некеповані, неполіаденільовані й нетран- сльовані лідируючі РНК, що відповідають комплементарному З'-кінцю вірусної РНК, також транскрибуються. Лідируюча РНК була ідентифікована в ядрі інфікованих клітин. мРНК мають однакові 5'-кінці [m⁷Gppp(m)AmA(m)CA]. Внутрішні послідов­ності коротші, проте можуть бути завдовжки до 50 нуклеотидів. У деяких випадках 5'-кінці мРНК перекриваються 3'-кінцем наступного гена.

Віруси зазвичай містять п'ять структурних білків: G (поверх­невий) формує поверхневі глікопротеїнові шипи (тримери), бере участь у зв'язуванні з клітинним рецептором; M - матрикс- ний, периферійний мембранний білок, що формує внутрішній шар вірусної облонки; N - нуклеокапсидний білок, укриває вірусну РНК, захищаючи її від нуклеаз, і утримує РНК у конфо­рмації, яка сприяє транскрипції; білки L та P (NS) разом форму­ють РНК-залежну РНК-полімеразу. Ген, що кодує L-білок, займає 60 % геному. Структурні протеїни становлять 65-75 % сухої маси віріона. Для певних вірусів застосовується інша номенклатура в назвах Р- (NS, Ml чи M2) та М-білка (М1 чи М2).

У структурі віріонів виявлені такі ферменти: РНК- транскриптаза (L- та P-білки), 5'-кепуючий фермент, гуаніл- і метилтрансфераза, протеїнкіназа (вірусна чи, можливо, клітин­ного походження), нуклеозидтрифосфатаза та нуклеотиддифос- фаткіназа. Їх активності можуть бути функціями L-білка.

Віріони містять близько 15-25 % ліпідів, їх структура відповідає структурі ліпідів у цитоплазматичній мембрані клітини-хазяїна. Зазвичай фосфоліпіди становлять до 55-60 % від усіх ліпідів, стеро­ли та гліколіпіди - 35-40 %. G-білок ковалентно зв'язаний з ліпід­ною оболонкою залишком жирної кислоти.

Віріони містять до 3 % вуглеводів.

G-білок лісавірусів є сильним імуногеном, він індукує форму­вання вірусонейтралізуючих антитіл і визначає серотип вірусу. N-білок є перехресним і комплементозв'язуючим антигеном (CF). Специфічна профілактика включає вакцинацію атенуйованими, убитими вірусами, субодиницями віріонів, що містять G-білок чи G-білок разом з рибонуклеопротеїновим комплексом.

Маса віріона 300-1000 х 10⁶ Да. S_20w=5501045 S (у рослинних вірусів більше). Плавуча густина в градієнті сахарози 1,17-1,19, а в градієнті хлориду цезію 1,19-1,2 г/см3. Інфекційність вірусів втрачається за 1 год при 56 °С (при 100 °С - за 2 хв), при УФ- чи рентгенівському опроміненні, а також під впливом органічних розчинників. Вірус сказу швидко інактивується 1 % розчином хлораміну; розчинами лізолу, сулеми, а також концентрованими розчинами кислот і лугів. У тканинах у присутності повітря при кімнатній температурі біологічна активність вірусу зберігається до двох тижнів, а в замороженому стані - більше року.

Серед рабдовірусів найбільше значення в патології людини та тварин мають лісавіруси, везиколовіруси та ефемеровіруси. Глобальний характер поширеності лісавірусів, висока патогенність для людини та інших ссавців, висока летальність і відсутність засобів лікування висувають лісавіруси на перше місце за їх значенням для здоров'я людини та тварин.