Кримська геморагічна гарячка

Раніше ця інфекція носила різні територіальні назви: астрахан­ська, середньоазіатська, вірменська, молдавська, балканська, ірак­ська, пакистанська геморагічна гарячка. Виділений збудник у зга­даних регіонах виявився ідентичним збуднику кримської гемора­гічної гарячки (лат.— Febris haemorrhagica crimeana) — гострого гарячкового захворювання з геморагічим синдромом.

Актуальність. У 1945 р. М. П. Чумаков, обстежуючи значний спалах захворювання у Кримській області, довів вірусну етіоло­гію захворювань. У наступні роки в деяких районах Кримської об­ласті з періодичністю в 10—15 років реєструвалися незначні спа­лахи захворювань. Подібні захворювання реєструвалися і в інших регіонах колишнього Радянського Союзу.

Вірус у великій концентрації міститься у крові хворого. Потра­пивши на шкірні покриви при медичних маніпуляціях, може спри­чинити зараження медперсоналу або членів сім’ї, які доглядають хворого.

Через рідку періодичність спалахів лікарі не мають достатньо­го досвіду щодо діагностики цього захворювання, а запізнення з постановкою діагнозу призводить до зараження медпрацівників.

Спалахи кримської геморагічної гарячки з виділенням збудни­ка описані в Болгарії, Румунії, Турції, Індії, Ірані, Пакистані та низці африканських країн.

Етіологія. Збудником захворювання є вірус, котрий, за крите­ріями класичної класифікації, був віднесений до родини Bunjaviri- dae, роду Nairovirus. Вірус легко інактивується спиртом, ефіром, хлороформом і всіма хлорвмісними дезинфектантами. Вірус ре­продукується у лабораторній лінії клітин ВНК-21, первинних клі­тинах нирок хом’яка, зелених мавп без цитоплазматичного ефекту, а в клітинах нирок ембріона свині — з непостійним цитопатичним ефектом.

Сприйнятливість. Хворіють переважно люди працездатного ві­ку, які заражуються при виконанні своїх професійних обов’язків (особи, що здійснюють стрижку овець, ветеринарні працівники, ме­дичний персонал, зайнятий обслуговуванням хворих, тощо).

Джерело збудника. Завдяки дослідженням, що проведені в ос­танні два десятиліття, виявлено значну ураженість у природних осередках ховрахів, їжаків та зайців. Оскільки з убитого зайця знімають шкірку, а з тушки готують, страви, кров може потрапити на травмовані ділянки шкіри і спричинити зараження людей. При серологічних обстеженнях виявлені специфічні антитіла у сільсько­господарських тварин — овець, корів, коней.

Переносниками вірусу в природних осередках є кліщі. Вірусо­логічні обстеження свідчать, що заражені кліщі є носіями вірусу протягом усього життя.

Механізм передачі збудника здійснюється через укус інфіко­ваних кліщів. Головним переносником є кліщ Hyoloma plumbeum plumbeum. Виділені віруси й від інших видів кліщів: I. ricinus, H. punctata, H. asiaticum, R. Sangineus, R. rossicus. Заражені кліщі нападають на людину під час польових робіт, при догляді за худо­бою на вигонах, пасовиськах. Описані зараження медичного персо­налу через кров хворого, яка потрапила на травмовану шкіру при медичних маніпуляціях, митті чи знезараженні медичного інстру­ментарію, забрудненого кров’ю хворого. Заражаються лабораторні працівники, які працювали з вірусом, а також працівники, які про­водили розтин померлих людей або тварин.

Особливості епідемічного процесу. Захворювання починається раптово після 2—14 днів інкубації. У передгеморагічний період, який продовжується до 2—4 днів,. виявляється загальноінфекцій- на симптоматика. Поставити діагноз у ці дні важко, хоча кров хво­рого містить високу концентрацію збудника. На тлі симптомів за­гальної інтоксикації виникає петехіальна висипка, у хворого спо*

чатку з’являється кровотеча з ясен, потім із носа, кровохаркання, кров у рвотних масах. У крові, що виділяється, міститься вірус, тому такий хворий небезпечний для оточуючих.

Хворого необхідно госпіталізувати та ізолювати. Йому виді­ляють окремо медичні інструменти і ємкості з дезинфекційним розчином для знезаражування використаних інструментів.

Специфічне лікування. М. П. Чумаков запропонував вводити З дні підряд по 20 мл сироватки, приготовленої з крові осіб, котрі перехворіли. Нині існує специфічний гамма-глобулін. Його вво­дять також з метою екстреної профілактики при виявленні кліща, який приссався.

Специфічна профілактика. Інактивована вакцина розроблена М. П. Чумаковим. Вакцинацію проводять за епідпоказаннями. В останні роки ентузіазм щодо її застосування дещо зменшується.

Протиепідемічні заходи спрямовані на знищення кліщів у при­родних осередках. Систематична противокліщова обробка худоби (не менше ніж 2 рази на місяць). У природному осередку в зи­мовий період необхідно проводити відстріл зайців, як найбільш небезпечного для людини джерела збудника, пам’ятаючи при цьо­му, що при знятті шкірки і кулінарній обробці тушки зайця може відбутися зараження.

Для особистого захисту від нападання кліщів у природному осередку необхідно носити одежу з резинками на рукавах, по низу куртки та в штанах, щоб запобігти заповзанню кліщів під одежу, а також використовувати репеленти.

Медичному персоналу, щоб уникнути потрапляння крові на шкіру, слизові оболонки рота, очей, при обслуговуванні хворих необхідно надягати халат, фартух, косинку, гумові рукавиці, мар­леву маску, захисні окуляри.

Епідеміологічний нагляд включає направлення до CEC термі­нового повідомлення, обстеження епідеміологом осередку з уточ­ненням обставин зараження, виявлення нових нозоареалів інфекції та вивчення епізоотичної ситуації у природних осередках, кон­троль за дотриманням режиму в стаціонарах, в яких перебувають хворі на кримську геморагічну гарячку.

Венесуельський, східний, західний енцефаломієліти коней

Природні осередки венесуельського варіанта інфекції виявлено у Венесуелі, Колумбії, Еквадорі, Бразилії, Тринідаді; східного ва­ріанта — в СЦІА, Бразилії, країнах Центральної Америки, вірус-

збудник виділений у Польщі, Чехії, Словаччині, на території ко­лишнього CPCP; західного варіанта — в США, Бразилії, Канаді, Аргентині, а також (за наслідками серологічних досліджень) у Мексиці, Польщі, на території колишнього CPQP.

Етіологія. Збудники — віруси, близькі за морфологічними і біологічними ознаками, але різняться антигенними характеристи­ками-. Всі три віруси належать до антигенної групи А родини To- goviridae роду Alphavirus. Усі вони патогенні для молодих бі­лих мишей, морських свинок, мавп. Розмножуються у багатьох лабораторних лініях клітин, викликаючи цитопатичний ефект. Про­грівання при 60 ^oC руйнує їх протягом 10 хв, кип’ятіння — протя­гом кількох секунд. Легко інактивується розчином формаліну та хлорвмісними дезинфектантами.

Джерело збудника. Усі три нозологічні форми інфекції природ- ноосередкові. Осередок венесуельського варіанта підтримується циркуляцією збудника по колу комарі — птахи — комарі. Комарі можуть передавати збудника і