ТРИХІНЕЛЬОЗ

Синоніми: одутлівка, трихіноз; лат.— trichinosis. Дуже пошире­ний біогельмінтоз. У людини захворювання зумовлене паразиту­ванням трихінел — статевозрілих особин чи їх личинок. Клініка трихінельозу характеризується чотирма основними симптомами: набряки повік і обличчя, м’язовий біль, гарячка і висока еозино- філія крові.

Актуальність. Трихінельоз поширений у всіх географічних регіо­нах— від тропіків до Заполяр’я. Україна належить до регіонів зі значним поширенням трихінельозу. Зараження ним багатьох видів тварин і людини зумовлює соціально-економічну значимість цієї інвазії. При важкому перебігу трихінельозу в людини з та­кими серйозними ускладненнями, як міокардит, пнеймонія, меНін- гоенцефаліт, можливий летальний кінець.

Етіологія. Збудник — трихінела (Trichinella spiralis) —різно­статева, дрібна нематода завдовжки 1,2—1,5 мм. Статевозрілі три­хінели живуть у тонкій кишці людини, переважно в дванадцяти­палій і тонкій, у личинковій стадії розвитку уражають посмуговані м’язи хазяїна. Статевозрілі особини і личинки трихінел паразиту­ють в одному і тому самому організмові тварини або людини, котрий одночасно є остаточним і проміжним хазяїном. Зараження людини відбувається при вживанні в їжу м’яса тварин, яке містить личинки збудника. Після перетравлення м’яса в шлунку й розчи­нення капсул, що оточують личинки, вони потрапляють у тонку кишку, де через добу перетворюються на самців і самок. Заплід­нені самки прикріплюються до слизової оболонки кишок. Через 80—90 г після зараження вони народжують личинок, котрі про­никають у лімфатичну та кровоносну системи і течією крові роз­носяться в різні тканини. Досягнувши посмугованих' м’язів, личин­ки виділяють гіалуронідазу і проникають у сарколему м’язового во­

локна, де відбувається їх розвиток. Потім личинки у м’язах скру­чуються спіраллю, стають інвазійними й інкапсулюються.

Патогенез. Трихінельоз визначається як алергічне захворюван­ня, котре розвивається внаслідок сенсибілізації організму продук­тами обміну і розпаду трихінел, що відбувається під час циркуля­ції їх у. кровоносному руслі й осіданні в м’язовій тканині. Три­хінели використовують організм людини чи тварини як замкнуту паразитарну систему, де відбувається розвиток імагінальних і пре- імагінальних форм паразита. Це визначає неможливість подальшої передачі збудника за життя хазяїна, тим самим обмежуються можливості поширення збудника.

Сприйнятливість. Імунітет. Сприйнятливість людей і тварин до трихінельозу висока. Після перенесеного захворювання залишає­ться імунітет. В осередках трихінельозу повторне захворювання, як правило, має стертий або безсимптомний перебіг. При цьому спостерігається масова загибель личинок трихінел у м’язах. На­явність гуморальних антитіл прч трихінельозі використовують для імунодіагностики цього захворювання — реакція аглютинації, ре­акція кільцепреципітації та шкірно-алергічна проба.

Джерело збудника інвазії. Джерелом збудника трихінельозу є домашні, дикі м’ясоїдні та всеїдні тварини. В основному це свині, кішки, собаки, щурі, миші, дикі кабани, бурі і білі ведмеді, борсу­ки, вовки, лисиці, песці, морські ссавці. Всього нараховується 60 видів тварин — носіїв трихінел. Людина втягується в коло цир­куляції збудника. Основним чинником підтримання інвазії серед природних джерел є хижацтво, канібалізм, поїдання трупів іива- зованих тварин. Збудник трихінельозу з організму хазяїна не ви­діляється в навколишнє середовище. Трихінели, що осіли в м’язах, можуть зберігатися там протягом декількох місяців, а інколи — й років. Людина, хвора на трихінельоз, є епідемічно безпечною для оточуючих. Однак через важкість захворювання хворий на трихінельоз підлягає госпіталізації та стаціонарному лікуванню.

Механізм передачі. Зараження людини трихінельозом відбу­вається при вживанні в їжу недостатньо термічно обробленого м’яса тварин, інвазованих трихінелами. Найчастіше людина зара­жається при споживанні м’яса свиней, а також диких кабанів, бу­рого та білого ведмедів.

Захворюваність. Україна належить до географічних регіонів, де трихінельоз реєструється постійно. Сезонність захворюваності особливого значення не має, але вона може зростати серед сіль*

ського населення в період масового безконтрольного забою худо­би, а також серед мисливців у сезон полювання на диких кабанів. Дорослі, що вживають в їжу більше м’ясопродуктів, особливо коп­ченостей, хворіють трихінельозом частіше, ніж діти.

Специфічна терапія. У важких випадках призначають тіабен- дазол. В основному лікування симптоматичне.

Специфічна профілактика не розроблена.

Особливості епідемічного процесу. Розвиток епідемічного про­цесу значною мірою залежить від ступеня функціонування ксен- антропних і синантропних осередків трихінельозу і від рівня за­раженості цією інвазією сільськогосподарських тварин, переважно свиней. Трихінельоз може виникати і в благополучних регіонах при завозі заражених трихінелами м’ясопродуктів. За останні десятиліття епідемічний процес при трихінельозі зазнав суттєвих змін. Інтенсивні синантропні спалахи трихінельозу в 50—60-х ро­ках визначали значний рівень зараженості людей та свиней, особ­ливо в західних областях республіки. А вже наприкінці 70-х років унаслідок активної роботи, спрямованої на оздоровлення синан­тропних спалахів, спостерігалося значне, у 7,5—10 разів, зни­ження захворюваності свиней та людей. Однак, починаючи з 1986 р., в південних областях України спостерігається групова захворюваність на трихінельоз внаслідок вживання в їжу м’яса свиней, яке не пройшло ветеринарного контролі. А в Закарпат­ській області почастішали спалахи трихінельозу за рахунок спо­живання м’яса диких кабанів.

Протиепідемічні заходи. Вирішальне значення в згасанні епі­демічного процесу має систематична робота, спрямована на лікві­дацію спалахів трихінельозу серед диких і сільськогосподарських тварин.

Необхідно домагатися стійлового утримання свиней, організа­ції забійних пунктів з обладнанням біотермічних ям для утилізації відходів забою, систематично проводити дератизацію, а також ви­лов бродячих собак і кішок.

Епідеміологічний нагляд. Оскільки трихінельоз належить до природноосередкових зоонозних захворювань, епідеміологічний на­гляд включає систематичний моніторинг за циркуляцією збудника у ксенантропних і синантропних біоценозах і серед сільськогоспо­дарських тварин, особливо свиней. На основі одержаних даних визначають ендемічні райони і спрямовують зусилля на ліквідацію стаціонарних синантропних осередків. Цього досягають за допо­могою заходів, які обривають циркуляцію збудників інвазії серед тварин синантропного біоценозу шляхом дослідження на трихіне­

льоз усіх забійних свиней, у тому числі й з особистих господарств. Із затуханням синантропних осередків великого значення в захво­рюваності людей набувають природні осередки трихінельозу. Тому потрібне систематичне проведення заходів щодо попередження занесення збудника інвазії з природних осередків у синантропні. З цією метою необхідно боротися з браконьєрами, організувати трихінелоскопію м’яса диких тварин, яке вживають в їжу. Неаби­яке значення має санітарно-освітня робота серед населення.

При виявленні випадку трихінельозу надсилають термінове по­відомлення до CEC.