Висновки з основних проблем загальної та теоретичної онкології

Надзвичайно важко визначити біохімічні або функціональні ознаки, які дали б змогу відрізнити злоякісний ріст клітин від нормального.

Основна інтегральна риса— тенденція до ав­тономного росту пухлини, до його автогенної ре- гуляції — є наслідком змін багатьох параметрів клі­тини, органа та організму.

Захворюваність на злоякісні новотвори на земній кулі коливається в значних межах (від 80 до 400 на 100.000 населення), що зумовлено різ­ним віковим складом населення (особливо кіль­кістю людей, яким минуло 50 років), достовір­ністю статистичних даних і, головним чином, на­явністю канцерогенних факторів. Останні можуть набувати глобального поширення і тому вплива­ють на захворюваність незалежно від державних кордонів і складу населення. Тому питання етіоло­гії раку, тобто впливу факторів зовнішнього сере­довища на клітину, орган і організм, треба розгля­дати з точки зору цілісної екосистеми.

Сьогодні слід визнати, що основними канце­рогенами є хімічні та фізичні фактори, наявність яких протягом останніх 50 років на Землі різко зросла. Із хімічних канцерогенів основними є продукти спалювання органічного палива, а також гербі-, фунго-, інсектициди, мінеральні добрива, миш'як, важкі метали тощо.

Індикатором концентрації хімічних канцеро­генів, що виникають при спалюванні, є поліцикліч- ні вуглеводи, особливо 3,4-бензпірен; органічних добрив— нітрозаміни; крім цього, солі важких металів, миш'як, кобальт, кадмій. Відмова від курін­ня тютюну сприяло б зменшенню захворюваності на рак на 30%.

Глобальне поширення хімічних канцерогенів пов'язане з недосконалою технологією промис­лового й автотранспортного виробництва, неякіс­ним станом очисних споруд, курінням, вживанням спиртних напоїв загрожує збільшенням захворю­ваності на злоякісні новотвори.

Те ж саме стосується іншої групи канцероге­нів— ультрафіолетової та іонізуючої радіації. Змен­шення товщини озонового шару стратосфери, що сприяє збільшенню ультрафіолетової радіації, заб­руднення навколишнього середовища штучними радіонуклідами, які інкорпоруються в живих орга­нізмах, поширення діапазону дії іонізуючої радіації в медицині— все це з урахуванням синергічної дії на організм фізичних і хімічних канцерогенів ство­рює загрозливу екологічну ситуацію, що виходить далеко за межі онкології і стосується проблеми виживання найближчих людських поколінь на Землі.

Згадані хімічні та фізичні канцерогени є ініці­аторами злоякісних новотворів, тобто факторами, що пошкоджують безпосередньо або опосеред­ковано геном людини, але таких змін ще не досить для виникнення раку.

Розмноження автономної ракової клітини від­бувається по-різному, залежно від її оточення. На­приклад, у крові таке розмноження може відбу­тися з величезною швидкістю, тому гострі неди- ференційовані гематобластози можуть через 4...8 тижнів призвести до смерті хворого. Інша швид­кість розмноження, якщо навколо клітини розмі­щені стромальні фактори, в яких закладена проти­пухлинна дія. У самому епітелії, де строми немає, діють антиростові фактори— халони. Тому таке розмноження теж регулюється, і пухлинний заро­док, що складається з кількох сотень клітин, може протягом трьох-чотирьох років перебувати в ста­дії обмеженого росту як так званий cancer іп sftu (рак на місці, внутрішньоепітеліальний, преінвазив- ний рак). Цілком імовірно, що на цій стадії такий фактор, як травма, може прискорювати ріст пух­лини і перехід її в стадію інвазивного росту. Зав­дання лікаря полягає в тому, щоб вчасно розпізна­ти пухлину, тобто перед появою клінічної картини, що можливе при цілеспрямованому пошуку фо­нових (передракових) процесів з атиповим, мета- пластичним ростом епітелію.

Із моменту прориву базальної мембрани рак стає системним процесом і контактує з імунними факторами. Крім цього, на процес продовжують впливати гормональні й позапухлинні фактори ро­сту.

Агресивність пухлини зумовлена двома обста­винами: ступенем автономності пухлини та спро­можністю її до саморегуляції. Для цього необхідне продукування геномом мутантної клітини всіх не­обхідних факторів, що забезпечують проліфера­цію. Водночас подальший ріст пухлини залежить від спроможності системи неспецифічної проти­пухлинної резистентності розпізнати пухлинну клі­тину як чужу в організмі, знищити її або послаби­ти її розмноження та поширення.

Оскільки антигенна специфічність пухлини зу­мовлена тільки кількістю антигенів, які притаманні також нормальній тканині, протипухинні клітини не завжди розпізнають ракову клітину, природні кілери не спроможні вбити таку клітину, а макро­фаги не доставляють пухлинний антиген Т-кілерам і В-лімфоцитам, тобто вся складна система проти­пухлинного імунітету не реалізується. Необхідно зазначити, що природна протипухлинна дія мож­лива на ранніх стадіях процесу, коли кількість клітин не перевищує 10⁶ (рис. 5.1). Чим більша маса пухлини, тим менша ефективність імунної системи. Про складність і реальність дії протипухлинної системи свідчать численні клінічні спостереження.

Проблема раку стала однією з центральних проблем сучасної медицини. Вивчення загальних закономірностей виникнення і розвитку злоякіс­них пухлин свідчить, що їх можна зарахувати до так званих хвороб цивілізації. Тому проблема раку мусить вирішуватися не лише на індивідуальному (лікування конкретного хворого) чи біологічному (вивчення загальних закономірностей канцероге­незу), але й на загальнолюдському, соціальному рівнях. Ця проблема розглядається нами як части­на соціально-економічних проблем, які постають перед населенням Землі на порозі третього тися­чоліття.