6.4. Деонтологія в онкології

Питання деонтології в онкології принципово не відрізняються від загальномедичних, етичних і правових норм. Ці норми сформульовані ще в античні часи Гіппократом і відомі як Клятва Гіппок­рата.

Вікова традиція розглядала рак як фатальну патологію. Тому від лікаря, який лікує онкологічно­го хворого, вимагається особливого такту і вміння знайти контакт з хворим, заспокоїти його і пере­конати в необхідності лікування в обсязі, якого ви­магає клінічна ситуація. Лікар мусить знайти пра­вильний адекватний підхід до хворого залежно від його фізичного і психічного стану, характероло­гічних особливостей тощо. Діагноз злоякісної пух­лини завжди є психічним шоком для хворого (як­що він довідається про такий діагноз) і його близь­ких. Лікар повинен науково обгрунтувати, в до­ступній формі пояснити суть діагнозу і обсяг не­обхідного лікування. Треба завжди пам'ятати, що хворий не є об'єктом нашої лікарської практики, а повноправний суб'єкт, який має право розпоряди­тися своїм здоров'ям і життям. I все ж лікар пови­нен докласти всіх зусиль, щоб, не залякуючи хво­рого, одержати його згоду на проведення не­обхідних діагностичних та лікувальних маніпуляцій.

Великого такту і психологічного вміння вима­гають ситуації, коли хворого треба переконати в необхідності такої операції, як мастектомія чи на­кладання протиприродного ануса. Лікар зобов'я­заний інформувати хворого і родичів щодо прог­нозу. Слід пам'ятати, що хворому картину необхід­но змальовувати в оптимістичнішому світлі, тоді як родичам повідомляти правду.

Онкологічна деонтологія не обмежується тіль­ки взаєминами лікаря та хворого.

Лікар не повинен стояти осторонь і такого питання, як профілактика раку. Він повинен вбача­ти в боротьбі за чистоту навколишнього середо­вища не тільки свій громадянський, але і фаховий обов'язок. Тому особливо неприпустимі в лікаря такі шкідливі звички, як куріння, пияцтво чи навіть просто недбале ставлення до свого здоров'я. Особистий приклад лікаря, його загальна культура є також важливими факторами, які впливають на наслідок лікування хворого. Ще древні ставили понад усе і цим визначали важливість людських контактів між хворим і лікарем.

Автоматизація і комп'ютеризація медицини аж ніяк не применшують значення психологічних ас­пектів взаємин між хворим і медичним персона­лом, а навпаки, наповнюють їх новим змістом. Важ­ливу роль у цьому відіграє щораз більша інформо- ваність населення про медицину взагалі і онкологію зокрема.

Деонтологія регламентує взаємини лікаря з громадськістю. Мається на увазі тематика і спосіб викладання медичних знань під час санітарно- просвітницької роботи. Лектор-медик мусить чіт­ко усвідомлювати для кого і з якою метою чита­ється лекція. Потреби протиракової боротьби по­винні бути основним критерієм вибору теми для спілкування з широкою громадськістю. Мабуть доцільно ще раз зазначити, що всі принципи ме­дичної деонтології знаходять відображення в он­кологічній деонтології, різниця полягає в тому, що вимоги до поведінки лікаря перед важким онко­логічним хворим значно вищі.