Лікарські помилки в онкології — юридичний аспект

Взаємні стосунки юриспруденції і медицини мають давню, ціка­ву і не завжди однозначну історію. Дискусії про обов'язки і права лікаря, його стосунки до пацієнтів і відповідальність за результати лікування тягнуться ще зі стародавніх часів.

У зборі законів вавилонського царя Хамурапі вказано різну від­повідальність лікаря перед хворим залежно від соціального стану останнього. При нанесенні фізичної шкоди рабовласникові лікареві відтинали руку, часом його страчували, при спричиненні каліцтва рабові лікар був зобов'язаний віддати рабовласникові іншого раба.

У Стародавній Греції в основному високо цінили лікарське мис­тецтво, про що свідчать такі рядки „Іліади”: „Вартий багатьох лю­дей один цілитель умілий. Виріже він і стрілу і рану присипле лікар- ством”.

У часи Гіппократа лікарі давали клятву в чесному виконанні лікарського обов'язку. Лікарська клятва визначала правила по­ведінки лікаря, відносини між лікарями, між лікарем і пацієнтом. Ця клятва відома до нашого часу під назвою „Клятва Гіппократа”. У видозміненому варіанті її законодавчо прийнято в Україні і її дають усі випускники медичних факультетів як „Присягу лікаря України”.

У Стародавньому Римі уже чітко виділялася державна регла­ментація лікарської діяльності.

У Середньовіччі лікуванням займалися в основному монахи, які навчалися при лікарнях, а фах лікаря був пов'язаний із духовним станом. У наш час суспільство також зацікавлене в точній регла­ментації статусу лікаря і його відповідальності за результати про­фесійної діяльності.

Впливаючи на стан здоров'я і якість життя своїх пацієнтів, лікар несе величезну відповідальність перед ними і суспільством.

Відповідальність може бути у сфері моралі або у сфері юриспру­денції — залежно від мотивів і наслідків діяльності медика.

Згідно з вітчизняним законодавством, лікар — це особа, що отримала вищу медичну освіту.

Лікарською помилкою слід вважати „добросовісну оману ліка­ря в його професійній діяльності, що базується на недосконалості сучасного стану медичної науки та методів обстеження хворого, об'єктивних зовнішніх умовах роботи лікаря, а також недостатню його підготовку”. Як протилежність до фахової помилки, визна­чальною ознакою злочину є його суспільна небезпека. Не всі зло­чини є однаково суспільно небезпечні.

Тому, розглядаючи юридичні аспекти лікарської діяльності, до­цільно виділити такі поняття: 1) юридична відповідальність пра­цівників охорони здоров'я; 2) оскарження дій медичних праців­ників охорони здоров'я; 3) відповідальність працівників охорони здоров'я; 4) адміністративна і дисциплінарна відповідальність ме­дичних працівників; 5) медична (лікарська) помилка.

Прийнято відрізняти професійні і посадові злочини медичних працівників, за які вони будуть нести адміністративну чи кримі­нальну відповідальність.

У карних справах, пов'язаних із діяльністю лікаря, найчастіше фігурують такі терміни, як „злочинна недбалість”, „злочинна са­мовпевненість”. „Злочинна недбалість” проявляється в обстежен­ні хворого, що може мати наслідком неправильний діагноз або дію (операцію, опромінення, цитостатики), а також при заміні одного ліку іншим. Різні ступені прояву недбалості можуть бути кваліфіковані як проступок, що тягне за собою адміністративну відповідальність, або як злочин, що підлягає кримінальній відпо­відальності.

До складу злочину входить чотири елементи:

а) об'єкт злочину;

б) об'єктивна сторона злочину;

в) суб'єкт злочину;

г) суб'єктивна сторона злочину.

Об'єктом злочину в медицині може бути здоров'я і життя люди­ни. Суб'єктом злочину — фізична, осудна особа, яка має спеціальну медичну освіту (лікарі, фармацевти, фельдшери, медичні сестри, акушерки).

Суб'єктивна сторона злочину складається з вини, мотиву зло­чину і мети його здійснення.

У цій роботі ми не будемо докладно спинятися на можливих злочинах, здійснюваних лікарями, а виключно на проблемі лікар­ських помилок.

До лікарських помилок найчастіше відносять:

1) помилки в діагностиці — нерозпізнання або неправильне роз­пізнання хвороби (діагностичні помилки);

2) помилки в лікуванні — неправильне лікування або недостатнє використання засобів, що були в розпорядженні лікаря, зайве або недостатнє хірургічне втручання.

Аналіз лікарських помилок має бути особливо ретельним, автори­тетним. Тому необхідне точне представлення про характер і особливос­ті неправильних дій лікаря, що трапляються в його практичній роботі.

Часом виникає питання про кримінальну відповідальність за лікарські помилки, у результаті яких наступили важкі наслідки: смерть хворого, значне погіршення стану його здоров'я.

У кримінальних справах, що виникають у результаті лікарських помилок, перш за все повинно бути встановлено — де закінчується об'єктивна неможливість попередити шкідливий результат і де по­чинається злочинна необережність лікаря.

Залежно від характеру неправильних дій або бездіяльності і на­слідків, які у зв'язку з цим виникли, лікаря можуть притягнути до дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідаль­ності.

Аналізуючи це питання у правових аспектах, потрібно дати юри­дичний аналіз деяких статей.

Стаття 140 Кримінального кодексу України. Неналежне вико­нання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником. Об'єкт (життя і здоров'я людини). Об'єктивна сторо­на характеризується:

1) діянням (дія чи бездіяльність);

2) наслідками у формі тяжких наслідків для хворого;

3) причинним зв'язком між вказаними діяннями і наслідками. Суб'єкт — спеціальний (медичні та фармацевтичні працівники). Суб'єктивна сторона — необережна форма вини (злочинна недба­лість). Кваліфікуючі ознаки (ч. 2 статті 140 КК України): спричинен­ня тяжких наслідків.

Стаття 139 КК України. Ненадання допомоги хворому медичним працівником.

Об'єкт — життя і здоров'я особи.

Потерпілий — хворий (інвалід, особа, яка отримала серйозні травми або перебуває в іншому хворобливому стані).

Об'єктивна сторона — проявляється в бездіяльності (медичний працівник, який відповідно до встановлених правил зобов'язаний на­давати допомогу хворому, без поважних причин не робить цього).

Найчастіше серед порушень лікарських обов'язків фігурують лі­карські помилки, вони трапляються навіть у досвідчених лікарів.

Треба зважати на те, що біологічні явища у здоровому і хворому організмі дуже різноманітні, і їхня оцінка з розвитком науки зміню­ється. Недосконалістю наших знань і методів дослідження поясню­ється різна оцінка онкологічних явищ і симптомів різними лікарями.

Лікарські помилки можуть бути викликані умовами роботи ме­дика, коли він позбавлений можливостей і засобів для детального обстеження хворого. Такі ситуації можуть виникати в умовах ур- гентності, коли лікар обмежений у часі для застосування додатко­вих методів обстеження.

Ургентні ситуації в онкології (кровотечі, непрохідність дихаль­них шляхів або кишок, перитоніти та інше) нерідко вимагають негайного тактичного рішення без деталізації онкологічного діа­гнозу. Лікарі можуть бути введені в оману неправильними ре­зультатами і оцінкою недосконалих методів дослідження, що веде до помилкового діагнозу і, як наслідок, до помилкового ви­бору схеми лікування.

Помилки, які зумовлені недостатністю підготовки і досвіду лі­каря, є найчастішими джерелами лікарських помилок. Не можна пред'являти однакові вимоги до лікаря, який тільки-що закінчив інститут, і фахівця зі стажем.

Не завжди летальний результат, що наступив у зв'язку з лікар­ським втручанням, може бути розглянутий як вина лікаря.

Цей небажаний і непередбачений результат може бути по­в'язаний з індивідуальними особливостями організму, які не могли бути відомі лікареві (рідкісні алергічні реакції, неочікувані реакції на медикаменти).

Але можливі випадки, коли небажані факти стаються з вини лікаря. До таких слід віднести:

1) прояви неуважності, наприклад, помилки в діагнозі в результаті неуважного обстеження хворого, помилки в ліку­ванні, рецептурі, залишення чужорідних тіл в організмі під час операції;

2) прояви злочинної самовпевненості, наприклад недотриман­ня правил асептики і антисептики, виконання втручань без край­ньої необхідності, які перевищують уміння і досвід даного лікаря, застосування небезпечних засобів і методів лікування у форміі екс­перименту, без особливих показів для цього.

Правильне рішення питання про те, де закінчується недоскона­лість медицини і починається злочинна необережність лікаря, де проходить межа між лікарською помилкою і злочином, може за­безпечити компетентна судово-медична експертиза.

Лікарські помилки перманентно піддаються аналізові на клініч­них розборах у стаціонарах, на звітах і конференціях, на патолого- клінічних паралелях. Метою такого аналізу — з'ясування причини хибних дій медиків з метою їх усунення в майбутньому.

Аналіз лікарських помилок повинен бути особливо ретельним і авторитетним. Тому ведення таких конференцій звичайно до­ручається найавторитетнішим клініцистам або морфологам даної установи, найчастіше це професори або доценти кафедр, що пра­цюють на базі цих лікувальних закладів.

Практика останніх років передавати такі повноваження в руки адміністраторів безперспективна і суперечить самій ідеї колегіаль­ного і незалежного обговорення успіхів і невдач лікарської практи­ки. Такої тенденції ніде в закордонних університетських медичних центрах не спостерігається.

Посадовим особам лікарні (директор, головний лікар, завідувач відділення) нерідко ставиться в провину зловживання службовим становищем — стаття 364 КК України; службове підроблення — стаття 366 КК України; службова недбалість — стаття 367 КК Укра­їни; одержання хабара — стаття 368 КК України.

У вивченні і попередженні лікарських помилок велика роль належить патолого-анатомічним відділенням лікарень. Там, де

прозектури добре організовані і опрацювання секційного мате­ріалу ведеться на високому науковому рівні й підсумовується на клінічно-анатомічних конференціях, кількість лікарських помилок закономірно зменшується.

Лікарські помилки залежать від особливостей випадку як рівно ж від особистості лікаря, його досвіду і моральних якостей. Мають свої особливості помилки, допущені на амбулаторному прийомі і в стаціонарах, якість і наслідки помилок залежать і від рівня оснаще­ності медичного закладу і від ступеня застосування всіх можливих засобів і методів діагностики і лікування. Кожний лікарський фах має свої, притаманні тільки йому помилки — діяльність промене­вого терапевта відрізняється від діяльності онкохірурга, діяльність хіміотерапевта (клінічного онколога) має свої особливості в по­рівнянні з попередніми. Традиційно лікарі керуються класичним принципом „nole nocere” (не зашкодь). Більшість лікарів живуть і працюють згідно з „моральним кодексом лікаря” і сумлінно вико­нують клятву Гіппократа. Але ніхто не застрахований від помилки. Про це слід пам'ятати.

3.