Висновки до розділу 1

1. З’ясовано, що в країні діє застаріла модель організації та функціонування сфери охорони здоров’я, основні складові якої не підлягали кардинальному реформуванню впродовж останніх десятиліть, тим самим гальмуючи процес упровадження загальнолюдських цінностей та особи- пацієнта як центрального споживача отримання медичних послуг.

2. Визначено, що загальними ознаками правових відносин є те, що вони є формою суспільного відношення особливого роду; урегульовуються нормами права, де передбачається міра доступної, належної та допустимої поведінки; передбачають двосторонній зв’язок між конкретними суб’єктами права; реалізуються в конкретній формі; перебувають під охороною держави; забезпечуються за необхідності державним примусом. У свою чергу специфіка адміністративно-правових відносин полягає в тому, що вони врегульовуються переважно нормами адміністративного права; складаються у сфері саме державного управління; мають організаційний та виконавчо - розпорядчий характер; передбачають наявність владного суб’єкта і підконтрольного об’єкта як учасників цих відносин, що характеризуються їх нерівністю; підставою їх виникнення є зобов’язання публічної адміністрації.

3. Сформовано поняття адміністративно-правових відносин у галузі охорони здоров’я як форми суспільного відношення особливого роду (організаційного та виконавчо-розпорядчого характеру), урегульованої більшою мірою нормами адміністративного права, що виникає в сфері державного управління під час реалізації публічною адміністрацією зобов’язання щодо забезпечення покращення фізичного і психічного здоров’я населення, репрезентуючи при цьому двосторонній зв’язок між владним суб’єктом і підконтрольним об’єктом (як учасників цих відносин), який характеризуються їх нерівністю в мірі доступної, належної та допустимої їх поведінки та перебуває під охороною держави (забезпечуються за необхідності державним примусом).

4. Визначено, що об’єкт адміністративно-правових відносин у галузі охорони здоров’я - це конкретне правове відношення, пов’язане з реалізацією публічною адміністрацією зобов’язань щодо забезпечення покращення фізичного і психічного здоров’я населення. Медичні послуги, їх якість, доступність, своєчасність і достатність є одним із чинників належного функціонування загальної системи охорони здоров’я, а тому можуть бути самостійним об’єктом відповідних адміністративних відносин.

5. Виявлено, що зародження інституту надання медичних послуг письмово фіксується ще від доби існування Київської Русі. Саме поняття «послуга» є багатоаспектним і відображає особливості конкретної діяльності уповноважених суб’єктів щодо надання конкретних матеріальних чи нематеріальних благ як одиничному отримувачу, так і необмеженому колу споживачів з метою забезпечення їх у кінцевому рахунку корисним ефектом.

6. Визначено термін «медична послуга» з адміністративної точки зору - це сукупність різноманітних дій уповноважених суб’єктів у сфері надання матеріальних чи нематеріальних благ, пов’язаних із покращенням фізичного і психічного здоров’я населення (різновидів медичної допомоги), як одиничному отримувачу, так і необмеженому колу споживачів з метою забезпечення їх у кінцевому рахунку корисним ефектом, породжуючи при цьому виникнення відповідних відносин у сфері охорони здоров’я.

7. Стверджується, що медична послуга та медична допомога співвідносяться як частина і ціле: послуга поглинає своїм розумінням всі різновиди медичної допомоги, розкриваючи при цьому конкретний перелік дій уповноважених суб’єктів у сфері їх надання. Можемо спостерігати дуалізм приватноправових і публічноправових інструментів урегулювання суспільних зв’язків в аналізованій сфері.

8. Наголошено на такому: взятий курс на реформування системи охорони здоров’я є цілком виправданим, однак його дієвість оцінити можна буде лише після повного запровадження запланованих змін, які розподілені на певні етапи й результати яких будемо спостерігати через декілька років.

9. З’ясовано, що серед науковців немає єдиного загальноприйнятого визначення категорії «принципи», що спричиняє неоднаковість розуміння їх сутності та значення в конкретній сфері їх існування. Ототожнювати правові норми, які складають основу правового регулювання в сфері медичних послуг із принципами такої діяльності не правильно, оскільки останні є більш широкою категорією й не завжди залежать від суб’єктивної думки нормотворця.

10. Принципи надання медичних послуг визначаються як: 1) система об’єктивно існуючих у суспільстві цінностей з пріоритетом життя і здоров’я людини перед іншими благами та забезпечення охорони їх публічною адміністрацією; 2) вимоги, які розповсюджуються на суб’єктів надання медичних послуг; 3) керівні засади здійснення такої діяльності; 4) сукупність заходів з урегулювання суспільних дій шляхом втручання публічної адміністрації у процес надання медичних послуг.

11. З’ясовано, що загальні принципи регулювання охорони здоров’я є системою засад, на яких має базуватись основа принципів надання медичних послуг; більше того, в аналізованій сфері чільне місце займають принципи державного управління, які притаманні всім без винятку сферам адміністративної діяльності.

12. Наголошено, що за доби існування Української Народної Республіки охорона здоров’я населення, а відтак і особливості надання медичних послуг базувались на принципах:загальнодоступності та державної гарантованості, безоплатності як медичної допомоги, так і надання лікувальних і діагностичних засобів (при стаціонарному лікуванні); плановості мереж закладів охорони здоров’я; профілактичної діяльності з метою фізичного і гігієнічного виховання громадян, розвитку масової фізичної культури і спорту; участі громадськості в справах охорони здоров’я.

13. Виявлено, що принципи надання медичних послуг і принципи формування ринку медичних послуг певною мірою дублюються, проте медичні послуги мають базуватися на пріоритеті здоров’я конкретного пацієнта, у той час як ринок медичних послуг є елементом конкурентної економіки.

14. Доведено, що принципи надання медичних послуг за

функціональним призначенням можна класифікувати на:

- принципи правового регулювання у сфері надання медичних послуг, тобто за допомогою яких урегульовуються суспільні дії шляхом втручання публічної адміністрації у процес надання медичних послуг (поєднання централізації та децентралізації; профілактична та реабілітаційна спрямованість; гарантії доступності якісних послуг; фінансування та організація системи охорони здоров’я через визнання людини найвищою цінністю тощо);

- організаційні, тобто керівні засади здійснення такої діяльності

(відкритості; підзвітності; якості; доступності; належності; використання коштів на благо пацієнтів, ефективності; зворотної комунікації;

міжсекторальної взаємодії та інші);

- технічні, які супроводжують процес надання медичних послуг (автоматизації системи надання медичних послуг із винесенням до електронних карток кожного етапу її реалізації; забезпечення лікарів і допоміжного персоналу інвентарем для якісного та належного надання медичної послуги та інші);

- процедурні, які реалізуються під час надання послуги (дотримання стандартів та використання протоколів; індивідуалізація конкретного пацієнта та взаємоповаги; раціональне призначення лікування, зокрема і застосування лікарських засобів; своєчасність, плановість, поетапність та чітка деталізація надаваної послуги тощо);

- професійні, тобто вимоги, які розповсюджуються на суб’єктів надання медичних послуг (добросовісно, якісно і достойно виконувати свої професійні обов’язки; зберігати лікарську таємницю; піклуватися про здоров’я пацієнтів; пропагувати людину та її здоров’я як найвищі цінності в лікарській діяльності; удосконалювати свій рівень професіоналізму; піднімати авторитет діяльності лікаря та утверджувати чесні та благородні традиції такої професії).

15. Виявлено, що в умовах сучасності гостро стоїть потреба уніфікації та стандартизації надання медичних послуг, основою для впровадження яких є нормативи і стандарти в сфері охорони здоров’я. Самі ж розроблення та впровадження стандартів надання медичних послуг у контексті уніфікованості конкретних правил, об’єктивованих у вигляді медичних стандартів з їх економічною складовою, є основою для надання якісних послуг в аналізованій сфері.

16. Стандартами надання медичних послуг можна вважати нормативно - правові акти, прийняті з метою регулювання питань учинення різноманітних дій уповноважених суб’єктів у сфері надання матеріальних чи нематеріальних благ, пов’язаних із покращенням фізичного і психічного здоров’я населення (різновидів медичної допомоги), як одиничному отримувачу, так і необмеженому колу споживачів з метою забезпечення їх у кінцевому рахунку корисним ефектом.

17. Наголошено, що стандарти надання медичних послуг є одним з елементів управління якістю, безпечністю, економічністю медичної допомоги та охорони здоров’я загалом, при цьому розуміючи, що якість медичної послуги є суб’єктивним поняттям, однак, незважаючи на це, держава мусить увесь час наглядати та контролювати окремі аспекти, що входять до розуміння надання якісної послуги, розроблюючи при цьому єдині уніфіковані та стандартизовані вимоги.

18. Визначено, що спеціалізований закон в аналізованій сфері надає чітке уявлення про систему стандартів охорони здоров’я, однак не всі вони стосуються надання медичних послуг. Проте суб’єкти надання медичних послуг мають неухильно дотримуватись усіх стандартизованих вимог у сфері охорони здоров’я.

19. З’ясовано, що впровадження певних практик здійснюється за допомогою методик, які встановлюють основні етапи реалізації конкретного механізму. У свою чергу уніфіковані клінічні протоколи медичної допомоги є допоміжним елементом системи стандартизації медичної послуги, оскільки містять перелік етапів надання конкретної медичної послуги та слугують для єдності лікувального процесу. Центральним суб’єктом, що має забезпечувати єдність розуміння уніфікованих клінічних протоколів, є Міністерство охорони здоров’я України. А ось Медико-економічні стандарти мають бути розроблені щодо кожного профілю діяльності лікарів-спеціалістів.