6.6. Принципи організації протиракової боротьби

У теперішній онкологічній ситуації в багатьох країнах світу, незалежно від державного ладу та системи медичного обслуговування, дійшли вис­новку про необхідність державного підходу до організації протиракової боротьби.

Ще 1959 року на засіданні III комітету XIV Ге­неральної асамблеї ООН було висунуто ідею ін­теграції зусиль країн— членів ООН у боротьбі зі злоякісними новотворами. Під егідою ВООЗ ство­рено Міжнародний протираковий союз, який ко­ординує зусилля окремих країн і міжнародного співробітництва щодо вивчення та подолання най­поширеніших локалізацій раку, способів його лі­кування і впорядкування класифікацій.

При розміщенні таких центрів беруться до уваги дані епідеміології. У Санкт-Петербурзі ство­рено центр для вивчення раку яєчників, у Ризі — для вивчення раку грудної залози, у Казахстані організовано експедицію для вивчення раку стра­воходу. У Парижі створено гематологічний центр, пухлини кісток вивчаються в Буенос-Айресі. Між­народний протираковий союз періодично орга­нізовує всесвітні протиракові конгреси, які є важ­ливими етапами розвитку онкологічної науки та організації протиракової боротьби в світі. У кож­ній країні існують особливості в організації онко­логічної служби та обсязі протиракових наукових програм.

В Україні створено єдину систему організації онкологічної служби, яка має загальнодержавну, обласні та периферійні ланки. У Міністерстві охо­рони здоров'я передбачено посаду головного он­колога, який очолює організаційні та методичні заходи, що здійснюються в межах держави. Мето­дичне керівництво службою здійснює Український науково-дослідний інститут онкології та радіології Міністерства охорони здоров'я України.

В обласних центрах функціонують обласні он­кологічні диспансери і центри. Це багатопрофільні медичні установи, здатні керувати організаційно- методичною роботою з онкології в регіоні, а та­кож надавати спеціалізовану діагностичну і ліку­вальну допомогу хворим із пухлинами.

Загальні завдання практичної онкологічної ме­режі зводяться до:

• забезпечення ранньої діагностики і комп­лексного лікування онкологічних та передпухлин- них захворювань;

• диспансерного спостереження за хворими на онкологічні та передпухлинні захворювання;

• організація та проведення профілактичних заходів щодо злоякісних пухлин;

• вивчення причин несвоєчасної діагностики та неправильного лікування злоякісних новотворів;

• науково-практичної розробки та впроваджен­ня в практику нових методів діагностики і лікуван­ня злоякісних новотворів;

• заходів щодо підвищення онкологічних знань серед лікарів загальнолікарської мережі та підго­товки кадрів онкологів;

• протиракової пропаганди серед населення тощо.

На базі деяких онкологічних диспансерів пра­цюють кафедри онкології. Такі диспансери нази­ваються клінічними.

Кафедри разом із базовими клінічними уста­новами реалізують широкомасштабні плани роз­витку онкологічної науки і практики, здійснюють підготовку студентів і вдосконалюють знання ліка­рів з питань онкології, забезпечують належний професійний рівень базової установи, впроваджу­ють у практику досягнення онкологічної науки і проводять наукові дослідження.

Підготовка лікарів з питань онкології в нашій країні здійснюється згідно з програмою медичних вузів на кафедрах онкології. Післядипломне нав­чання здійснюється на курсах при онкологічних диспансерах, курсах спеціалізації і удосконалення в інститутах і на факультетах удосконалення ліка­рів медичних університетів, у науково-дослідних інститутах і передових клініках країни. Вищою формою підвищення кваліфікації з онкології є клінічна ординатура, магістратура та аспірантура.