Висновки до розділу 2

1. Державне регулювання можна визначити як систему управлінських методів щодо врегулювання певного кола державно -владних зв’язків у певній сфері. Поняття правового регулювання й державного регулювання певною мірою є суміжними, однак не тотожними, оскільки перше є більш загальним та включає в себе ширший обсяг різноманітних форм і засобів юридичного впливу.

2. Зазначено, що регулювальний вплив на будь-які суспільні відносини, зокрема і в сфері надання медичних послуг в Україні здійснює публічна адміністрація (державні органи). Спочатку «публічне адміністрування» позначало головні напрямки ефективної та з найменшими фінансовими й енергетичними витратами діяльності уряду. Сучасне розуміння трактування цього терміна зводиться до сукупності публічних органів (державних і недержавних), які діють з метою забезпечення як інтересів держави, так і інтересів суспільства в цілому.

3. Визначено, що публічну адміністрацію у сфері регулювання надання медичних послуг складають такі суб’єкти:

1) загальноповноважні: Президент України, Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та її органи місцевого самоврядування, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації на цій території,

Міністерство оборони України, Міністерство освіти і науки України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство транспорту, Міністерство інформаційної політики України, Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Міністерство регіонального розвитку та будівництва України, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування;

2) спеціальноповноважні: Міністерство охорони здоров’я України та його управління, відділи та сектори, Національна служба здоров’я (триває процес її створення як незалежного замовника послуг, який відповідальний за фінансування системи охорони здоров’я), Державний Експертний Центр МОЗ України, Центр громадського здоров’я МОЗ України, Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, Комітет Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, центри 112, Національна рада з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу, Академія медичних наук, дослідницькі інститути, навчальні заклади.

4. Сформовано поняття механізму адміністративно-правового регулювання надання медичних послуг в Україні, під яким розуміється сукупність засад та адміністративного інструментарію, яким користується публічна адміністрація під час упровадження процесу впорядкування суспільних відносин, що виникають, змінюються чи припиняються у сфері надання матеріальних чи нематеріальних благ, пов’язаних із покращенням фізичного і психічного здоров’я населення (різних різновидів медичної допомоги), як одиничному отримувачу, так і необмеженому колу споживачів з метою забезпечення в кінцевому рахунку корисного лікувального ефекту. Аналізований механізм включає в себе як загальні ознаки, притаманні механізму правового й адміністративно-правового регулювання будь-якої сфери суспільного життя держави, так і спеціальні.

5. Доведено, що елементами механізму адміністративно-правового регулювання надання медичних послуг в Україні є компоненти єдиного специфічного комплексного утворення, які в сукупності або окремо один від одного (як самостійні об’єкти) доводять процес публічного управління та надання адміністративних послуг у сфері будь-яких дій, пов’язаних із наданням матеріальних чи нематеріальних благ для покращення фізичного і психічного здоров’я населення, до логічного результату, виконуючи своє правове завдання. Він складається з норм і принципів адміністративного права, застосування, реалізації та тлумачення нормативних актів, юридичної відповідальності, форм, методів і процедур адміністративної діяльності публічної адміністрації в цій сфері.

6. Стверджується, що уповноважені суб’єкти у сфері надання медичних послуг з метою виконання поставлених завдань здійснюють конкретну адміністративну діяльність, яка характеризується використанням певного інструментарію, різновидом якого є форми і методи, які в аналізованій сфері розглядаються разом, оскільки є взаємозалежними та перебувають у нерозривному взаємозв’язку.

7. Визначено, форми адміністративної діяльності публічної адміністрації щодо адміністративно-правового регулювання надання медичних послуг в України - це сукупність адміністративних дій посадових осіб Міністерства охорони здоров’я України та його структурних підрозділів, а також інших передбачених законодавством уповноважених органів і посадових осіб, наділених адміністративно-управлінськими функціями щодо належного забезпечення надання медичних послуг закладами охорони здоров’я, що здійснюються в межах їх компетенції та мають на меті задоволення публічних інтересів у межах сфери їх правового впливу.

8. Формами адміністративної діяльності публічної адміністрації щодо

адміністративно-правового регулювання надання медичних послуг в Україні визначено такі: видання управлінських актів (нормативних й

індивідуальних); укладання адміністративних договорів; здійснення реєстраційних та інших юридично значущих дій; здійснення організаційних дій.

9. Наголошено, що форми адміністративної діяльності публічної

адміністрації щодо адміністративно -правового регулювання надання

медичних послуг в Україні тісно пов’язані з методами такої діяльності - засобами цілеспрямованого впливу з боку спеціальних медичних суб’єктів публічного адміністрування на поведінку учасників суспільних відносин, що виникають, змінюються чи припиняється, шляхом заохочення, переконання керівників медичних закладів і лікарів, а також застосування щодо них адміністративного примусу в разі грубого порушення якості надання медичних послуг.

10. Визначено, що методами адміністративної діяльності публічної

адміністрації щодо адміністративно-правового регулювання надання

медичних послуг в України є такі: переконання і примусу, що органічно поєднані між собою і виконують функцію правового впливу на свідомість підконтрольних суб’єктів (об’єктів) для формування правильних настанов у свідомості останніх; контрольно-наглядові - як засоби адміністративного впливу та забезпечення режиму законності в аналізованій сфері; ревізійні - як різновид контрольного методу, який має на меті довести чи спростувати достовірність певних задокументованих фактів шляхом проведення перевірок; профілактичні - як система заходів з попередження виникнення несприятливих наслідків, які можуть бути зумовлені неякісним чи несумлінним виконанням обов’язків конкретних суб’єктів; ліцензійні - як спосіб публічної адміністрації здійснювати правовий вплив на господарчих суб’єктів, що працюють у сфері надання медичних послуг, шляхом визнання за ними права займатись конкретним різновидом діяльності.

11. З’ясовано, що Міністерство охорони здоров’я, здійснюючи свою адміністративну діяльність опосередковано, долучається безпосередньо до врегулювання суспільних відносин у сфері надання медичних послуг, установлюючи основні засади реалізації такої діяльності.

- правотворчі (служба готуватиме розпорядчі акти стосовно оперування бюджетними коштами, які пов’язані з медичним обслуговуванням населення);

- правозастосовні (мають бути реалізовані приписи нормативно - правових актів, які стосуються функціональних повноважень служби на безперервній основі);

- правозахисні (буде реалізувати державну політику у сфері державних фінансових гарантії медичного обслуговування населення, тим самим забезпечуючи належність, якість, достатність і допустимість медичних послуг);

- контрольні (буде контролювати якість послуг, наданих пацієнту у медичному закладі відповідно до укладеної угоди).

- наглядові (здійснюватиме нагляд за додержанням установлених приписів через здійснення відповідних перевірок);

- профілактичні (буде реалізовувати систему заходів з попередження виникнення несприятливих наслідків, які можуть бути зумовлені неякісним чи несумлінним виконанням обов’язків конкретних суб’єктів);

- переконання і примусу (займатиметься впровадженням у свідомість громадян і суб’єктів надання медичних послуг настанов про міру належної та допустимої поведінки, а в разі відхилення від такої - застосовуватиме заходи притягнення винних до відповідальності).

12. Передбачено, що необхідність розгляду питань щодо адміністративних процедур і відповідальності в сфері надання медичних послуг зумовлена передусім причинно-наслідковим зв’язком. За порушення встановленого правила передбачається покарання.

13. Адміністративні процедури у сфері медичних послуг можна

визначити як послідовність здійснення індивідуальних, конкретних адміністративно-сервісних і управлінських, організаційно-правових і

технічних адміністративних дій (які об’єднані в етапи й стадії), що здійснюються центральним органом виконавчої влади, який здійснює державну політику у сфері охорони здоров’я, щодо ліцензування медичних закладів, адміністрації медичних закладів, що виконують організаційно - технологічні медичні процедури (приймання пацієнтів, надання екстреної медичної допомоги, ведення медичної документації) та адміністративні процедури надання лікарями медичних послуг пацієнтам відповідно до медичних стандартів і клінічних протоколів.

14. Визначено, що основною адміністративною процедурою, яка прямо впливає на своєчасність і якість надання медичних послуг та є дієвим засобом попередження порушення стандартів їх надання, є ліцензування діяльності з медичної практики, що складається з певних проваджень, стадій, етапів та адміністративних дій, які стосуються зобов’язань як спеціальної медичної адміністрації, так і одержувачів адміністративних послуг, зокрема перша стадія передбачає окремі етапи для одержувача та адміністративного органу, які розділено на чітко прописані адміністративні дії. Окрім того в аналізованій сфері застосовуються процедури надання медичної допомоги іноземцям; у приймальному відділенні; у поліклініці; у травмпункті; у стаціонарному відділенні; алгоритму ведення медичної карти стаціонарного хворого за формою 003/о (історія хвороби); маршруту медичної документації тощо.

15. З’ясовано, що адміністративні процедури у сфері медичних послуг в умовах сьогодення перебувають на етапі становлення. Відбувається утвердження й оновлення законодавства, медично-правової свідомості лікарів (зокрема тих, які перебувають на адміністративних посадах), що фіксує перехідний етап у цій сфері, коли старі традиції (так, деякі лікарі здійснюють медичні послуги за власним баченням) переплітаються з новими - досконалими й сучасними, коли надання медичної допомоги здійснюється згідно з медичними стандартами, клінічними протоколами, а заклади охорони здоров’я облаштовані відповідно до табелів матеріально-технічного оснащення.

16. Зазначено, що в разі порушення правил, установлених конкретною процедурою надання медичних послуг, передбачається покарання у вигляді притягнення до адміністративної відповідальності, яка виникає на підставі вчинення конкретним суб’єктом делікту в сфері надання матеріальних чи нематеріальних благ, пов’язаних із покращенням фізичного і психічного здоров’я населення (різних різновидів медичної допомоги), і за який законодавством передбачено покарання. Сутність такої відповідальності полягає в обов’язку особи понести певне позбавлення.

17. Наголошено, що питання відповідальності в аналізованій сфері містить дві полярні сфери - суспільної відповідальності кожного за стан власного здоров’я, що більшою мірою стосується медичної культури та медичної правосвідомості кожної людини, та індивідуальної й адміністративної відповідальності осіб, винних у порушенні правил надання медичних послуг.

18. З’ясовано, що порушення встановлених правил надання медичних послуг стосується переважно адміністративної юрисдикції, відповідно адміністративну відповідальність у сфері надання медичних послуг можна визначити як обов’язок особи, яка порушила встановлений нормативно- правовими актами порядок надання медичних послуг, понести позбавлення організаційного або/та матеріального характеру, передбачені санкціями норм адміністративного права, з метою відновлення порушеного фізичного і психічного здоров’я особи, яка постраждала в результаті правопорушення, і недопущення здійснення таких дій у подальшому.

19. У сфері надання медичних послуг адміністративна відповідальність поки ще в законі прямо не передбачається, а стосується лише окремих аспектів діяльності суб’єктів її надання. Залежно від суб’єкта делікту її можна класифікувати на адміністративну відповідальність: 1) адміністрації медичного закладу; 2) працівників закладу охорони здоров’я (лікарів); 3) осіб, які організовують забезпечення медичного закладу різноманітними ресурсами; 4) пацієнта.

20. Наразі гостро стоїть питання відповідальності медичних лабораторій (клініко-діагностичних) за розголошення відомостей про стан здоров’я споживача надаваної ними послуги (пацієнта), оскільки право на таємницю про стан здоров’я належить до абсолютних прав, адже цьому праву кореспондує обов’язок усіх інших осіб, яким стало відомо вищезазначену інформацію, утримуватися від її поширення. КУпАП не вирішує жодним чином цієї проблеми, а тому потребує доповнення статтею, яка встановить відповідальність за порушення конфіденційності під час надання медичних послуг, а також покарання за медичні помилки.