Висновки до розділу 3

1. З’ясовано, що наші громадяни вимушені користуватись послугами медичного туризму саме через недосконалість інституційних положень вітчизняної охорони здоров’я. Упровадивши нову медичну реформу, Україна також посяде відповідне місце в списку країн-лідерів медичного туризму.

2. Наголошено, що впровадження передового досвіду в управлінський процес сфери охорони здоров’я відіграє одну з ключових ролей у побудові якісної системи надання медичних послуг, а питання методів фінансування медичного обслуговування є основоположним під час оптимізації системи охорони здоров’я населення. Залежно від моделі фінансування медичного обслуговування залежить і рівень регулювання та забезпечення рівного доступу населення до отримуваних послуг, їх якість, достатність і належність.

3. З’ясовано, що участь громадськості в розробленні та реалізації державної політики у сфері надання медичних послуг є найпріоритетнішим аспектом розбудови системи охорони здоров’я в ЄС. За допомогою різноманітних інституцій держави визначають основні потреби громадян в аналізованій сфері шляхом упровадження різноманітних механізмів залучення окремих верств населення до прийняття основних рішень, проводячи різноманітні консультативні, дорадчі та превентивні заходи. Доцільність створення в Україні окремого державного органу, що опікуватиметься низкою комунікативних і консультативних функцій у зв’язках із громадськістю в усіх сферах державного управління, назріла вже давно. Наразі в кожному центральному органі виконавчої влади, що формує та реалізовує політику в певній сфері, існує структурний підрозділ, відповідальний за взаємодію зі ЗМІ та зв’язки із громадськістю.

4. Стверджується, що виокремити єдину найпрогресивнішу модель у сфері охорони здоров’я не доцільно, оскільки в більшості випадків країни застосовують дуалізм окремих положень кожної з чинних моделей, щоб на практиці досягти максимального результату; У свою чергу проведений аналіз зарубіжного досвіду надання медичних послуг свідчить про таке:

- Вірменія - це країна, де надання медичних послуг здійснюється на дуалістичній основі: 1) за рахунок державних кошів, що акумулюються до закладів охорони здоров’я будь-якої форми власності на основі законодавчих актів, які передбачають низку гарантій для певного кола осіб (наприклад, пенсіонерів, військовослужбовців) і для надання первинної медико- санітарної допомоги; 2) за рахунок приватних коштів пацієнтів у вигляді співдоплат у стаціонарній медичній допомозі.

- Україна відстає в розвитку сфери охорони здоров’я від Литви щонайменше на кілька десятків років. Це країна, де медичне страхування є дієвим механізмом забезпечення права громадян на доступ до якісної та належної медичної допомоги, яка здійснюється в рамках надання конкретних послуг. Схема страхування є досить фінансово затратною, однак має позитивні показники дієвості, що підтверджується низьким рівнем смертності в країні;

- в Австралії надання медичних послуг базується на страховій системі «Medicare», що передбачає широкий сектор медичних послуг у рамках фіксованого обсягу фінансового забезпечення кожного громадянина.

Належність, якість і доступність послуг контролюється низкою державних органів, які мають свої функції в цій сфері, що свідчить про високий рівень занепокоєння держави про стан здоров’я свого населення;

- податкові надходження є основним джерелом фінансування дволанкової системи охорони здоров’я в Фінляндії, де медичні послуги різних рівнів поділені за принципом децентралізації між місцевими і районними закладами охорони здоров’я. Планування обсягу та порядку надання медичних послуг є пріоритетним завданням муніципальних рад і муніципального уряду з питань охорони здоров’я. Добровільне надання додаткових медичних послуг для працівників роботодавцем є додатковим елементом загальної системи забезпечення здоров’я населення на високому рівні;

- Україна за рівнем розвитку охорони здоров’я перебуває приблизно на одному рівні з Білоруссю, однак, ураховуючи відсотковий об’єм насичення аналізованої галузі, усе ж таки заробітна плата в медичних працівників Білорусі майже вдвічі вища, ніж в Україні, а управління аналізованою сферою здійснюється ширшим колом публічних суб’єктів;

- досвід Молдови переконливо свідчить, що запровадження обов’язкового медичного страхування є запорукою якісного надання медичних послуг і підвищення статусу медичного персоналу.

- перетворення державних фондів медичного страхування на медичні страхові компанії, які безпосередньо і здійснюють оплату медичних послуг, є позитивним досвідом Словаччини в аспекті надання можливості вибірково укладати контракти із закладами охорони здоров’я конкретному пацієнту і формує гнучку цінову політику держави в цій сфері;

- в Україні найближчим часом також буде утворено Національну службу охорони здоров’я, однак основи її діяльності залишаються в процесі розроблення, і швидше за все, як і в Італії, саме місцеві відділи охорони здоров’я будуть керувати процесом надання медичних послуг, включаючи і їх фінансування.

5. Доведено, що для реформування охорони здоров’я в Україні та підвищення якості надання медичних послуг слід орієнтуватись на досвід західних та європейських країн, використовуючи його в обраній моделі фінансування аналізованої галузі, з урахуванням політичних, економічних, соціальних та екологічних показників і спроможностей нашої країни. Так, участь громадськості в розробленні та реалізації державної політики у сфері надання медичних послуг має бути найпріоритетнішим аспектом розбудови системи охорони здоров’я.

6. Визначено, що під удосконаленням адміністративного законодавства у сфері надання медичних послуг в Україні слід розуміти вироблення теоретичних і практичних напрямків посилення потенціалу для подальшого розвитку аналізованого явища та врегулювання спірних питань, що існують в його межах шляхом зміни, перероблення, скасування чи створення нормативно-правових актів у сфері охорони здоров’я.

7. Зазначено, що взятий законодавцем курс на модернізацію системи охорони здоров’я, зокрема й медичних послуг, в умовах сьогодення не виправдовує своїх очікувань: більшість фундаментальних змін не стосуються суміжних інститутів, а сама процедура реалізації «покращень» відстає від запланованих термінів. Уніфікованих законодавчих вимог щодо процедурних аспектів надання медичних послуг наразі не існує.

8. Наголошено про необхідність кодифікації медичного законодавства, оскільки в умовах проведення медичної реформи і зміни організаційних основ охорони здоров’я вкрай актуальним є оновлення законодавства в частині надання медичних послуг. Медичний кодекс України визначить реальні політичні та соціально-економічні процеси, які впливають на розвиток охорони здоров’я у країні і закріпить основні вимоги до процедурних аспектів надання медичних послуг.

9. Стверджується, що медичний кодекс України мусить урегульовувати: 1) правовий статус закладу охорони здоров’я як публічного суб’єкта договірного права, що надає медичні послуги, передбачивши надання статусу державного службовця персоналу адміністрації закладу комунальної та державної форми власності; 2) наявні корупційні схеми сертифікації та ліцензування медичних засобів, які в кінцевому рахунку через фармацевтичних представників потрапляють до пацієнтів (або унеможливлюється постачання необхідних препаратів споживачу через бюрократизацію чинних процедур), зокрема: процедури виправлення та попередження вчинення помилок при здійсненні такої діяльності; створення уніфікованих вимог до особи, яка бажає отримати ліцензію; 3) моніторинг і контроль щодо строків придатності препаратів, а також запровадження перевірок щодо виробника продукції та умов її виготовлення; 4) правовий статус: надавачів медичних послуг, їх кваліфікації та компетенції; пацієнта та його законного представника; 5) умови надання медичних послуг, підстави та порядок підписання договору; типовий договір надання медичних послуг з його істотними умовами та необхідними блоками інформаційного наповнення; 6) процедуру оплати медичних послуг з передбаченням механізмів покриття збитків, а також різновиди медичних помилок, які впливають на якість, достатність, доступність і допустимість медичного обслуговування; 7) інформаційну адміністративну діяльність закладів охорони здоров’я, зокрема запровадження електронного медичного обслуговування (запис до лікаря в режимі он-лайн, консультування тощо); 9) відповідальність у сфері надання медичних послуг: адміністрації закладу охорони здоров’я за неналежне управління закладом і неврегулювання організаційних аспектів надання медичних послуг; працівників закладу охорони здоров’я - як лікарів, так і допоміжного персоналу в разі здійснення ними медичної помилки; осіб, які організовують забезпечення медичного закладу різноманітними ресурсами, що в результаті впливають на якість надання медичних послуг працівниками закладу охорони здоров’я; пацієнта у випадку порушення обумовлених зобов’язань; медичних лабораторій (клініко-діагностичних) за розголошення відомостей про стан здоров’я споживача надаваної ними послуги (пацієнта).

10. Наголошується на тому, що адміністративне законодавство у світлі реформаційних змін потребує негайного оновлення шляхом зміни, перероблення та створення нових нормативно-правових актів у сфері надання медичних послуг. Зокрема необхідно:

1) до Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» внести зміни й доповнення:

- до частини 1 статті 16 у такому вигляді: «Заклад охорони здоров’я є самостійним публічним суб’єктом договірних відносин. Адміністративні посади в закладі охорони здоров’я належать до категорії Б державної служби. Держава сприяє розвитку закладів охорони здоров’я усіх форм власності»;

- до розділу V «Медична допомога»: «в контексті визначення правового статусу надавачів медичних послуг, їх кваліфікації та компетенції, зокрема морально-правових основ їх професійної діяльності; пацієнта та його законного представника (права, обв’язки, відповідальність), а також основи обов’язкового (для юридичних осіб) та добровільного медичного страхування (для фізичних осіб);

- додати розділ V-1 під назвою «Договір надання медичних послуг», передбачивши врегулювання питання надання медичних послуг, зокрема умови, підстави та порядок підписання договору, обов’язкові його елементи та істотні умови з необхідними блоками інформаційного наповнення, а також процедуру оплати медичних послуг з передбаченням механізмів покриття збитків;

- додати до статті 3 «Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров’я» дефініцію лікарської помилки у такому вигляді: «Лікарська помилка - неправомірні дії медичного персоналу, що спричинили порушення надання якісної, достатньо, допустимої та належної медичної послуги»;

- до розділу V «Медична допомога» додати різновиди медичних помилок, які впливають на якість, достатність, доступність і допустимість медичного обслуговування, зокрема діагностичні, тактичні, технічні, організаційні;

2) до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.2015 № 647 «Про затвердження Положення про Державну службу України з лікарських засобів та контролю за наркотиками», а саме пункту 4 «Держлікслужба відповідно до покладених на неї завдань» додати підпункти в такому вигляді:

- «10-1) ініціює перевірки щодо виробника продукції та умов їх виготовлення»;

- «11-1) здійснює систематичний моніторинг і контроль за строками придатності препаратів, які постачаються закладам охорони здоров’я»;

3) доповнити главу 5 «Адміністративні правопорушення в галузі охорони праці і здоров’я населення» такими деліктами:

- статтею 46-3 «Дрібна лікарська помилка»:

«Дрібна лікарська помилка - неправомірні дії медичного персоналу, що спричинили порушення надання якісного, достатнього, допустимого та належного медичного обслуговування без спричинення тяжких наслідків для здоров’я пацієнта і мають технічний, організаційний, тактичний характер - тягне за собою накладення штрафу від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».

- статтею 46-4 «Пропаганда лікарських засобів»:

«Нав’язування закладам охорони здоров’я представниками

фармацевтичних фірм і дистриб’юторами лікарських засобів конкретного препарату, за реалізацію якого виплачується відсоткова винагорода - тягне за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на юридичних осіб - від двадцяти п’яти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян»;

- статтею 46-5 «Порушення норм постачання, зберігання та провізерства лікарських засобів»:

«Порушення норм постачання, зберігання та провізерства лікарських засобів - тягне за собою накладення штрафу від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян»;

- статтею 46-6 «Розголошення відомостей про стан здоров’я пацієнта»:

«Розголошення відомостей про стан здоров’я особи та надання їй

медичної допомоги, зокрема діагностичних і лабораторних досліджень без згоди особи або без згоди її законного представника - тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.»;

4) розробити Міністерством охорони здоров’я:

- типовий договір надання медичних послуг, деталізувавши положення пропонованого розділу V-1 під назвою «Договір надання медичних послуг»;

- наказ «Про впровадження інноваційних технологій та здійснення інформаційної адміністративної діяльності закладами охорони здоров’я в сфері запровадження електронного медичного обслуговування».