Алергічна форма

В етіології цієї форми передуючу роль відіграє алерген — речовина, до якої організм має підвищену чутливість (сенсибілізований). Зіткнен­ня людини з такою речовиною негайно викликає приступ риніту.

У розвитку захворювання головна роль належить схильності до відповідних алергічних реакцій. Ця схильність може бути спадковою або набутою в процесі повторного контакта з алергеном.

Алергічна форма поділяється на два типи:

1) сезонний тип або поліноз;

128

Ю.ВМітін. Оториноларингологія

Ю.ВМітін. Оторино ларингологія

129

2) постійний тип.

Сезонний тип або поліноз в минулі роки називали "сінна нежить" або "сінна лихоманка". Підкреслюючи, що захворювання розвивається при контакті із свіжескошеним сіном. Сучасна назва захворювання по­ходить від латинського слова "pollen"— пилок. Найбільш часто алерге­ном є пилок рослин. Головною причиною полінозів на Україні є пилок лугових та злакових трав (тимофіївка, овсяниця), дерев (іва, береза, тополя), бур'янів (полин, лобода). У Краснодарському краї переважає поліноз, що викликає пилок амброзії. У Казахстані та Узбекистані — по­лину, лободи, бавовника, грецького горіха. Відносно насіння тополі слід відзначити, що воно може бути алергеном, однак маючи велику площу, частіш є переносником інших алергенів.

Розрізняють три періоди захворюваності полінозом протягом року.

Явища риніту виникають в одну і ту саму пору року, під час цвітіння якоїсь рослини. Однак я хочу ще раз підкреслити, що на початку захво­рювання може мати характер моноалергії, а потім стати поліалергенним.

Постійний тип, обумовлений алергенами, з якими людина знахо­диться у постійному зіткненні (домашній пил, шерсть тварин, корм для рибок, паперовий пил; різноманітна мікрофлора, що призводить до розвитку бактеріальної алергії — цим обумовлена необхідність санації вогнищ хронічної інфекції).

Визначенню алергена допомагає ретельно зібраний анамнез та, звичайно, алергологічне дослідження. Збираючи так званий алерго­логічний анамнез, нерідко можна з'ясувати, що у хворого або у його близьких родичів наявні інші прояви алергії (кропивниця, бронхіальна астма, мігрень, екзема, набряк Квінке тощо) та незносимість деяких харчових продуктів (горіхи, суниці, полуниці, окремі сорти риби чи м'яса, шоколад, какао, мед, білок яйця, цитрусові плоди, помидори, шпинат). Виражені алергенні властивості мають сульфаніламіди, ан­тибіотики, саліцилати. Останнім часом велике значення у виникненні респіраторної алергії у дітей належить бактеріальній та вірусні інфекції.

Клініка. Хворий скаржиться на чихання, закладеність носа, рясні рідкі прозорі виділення з носа. Приступи чихання змінюються проміжками спокійного стану. Приступ часто супроводжується почер­вонінням обличча, кон'юнктиви, сльозотечею, пітливістю.

При риноскопії визначають значну набряклість слизової оболонки носа, переважно нижніх носових раковин, їх блідо-рожевий, майже білий, фарфоровий колір. Після змащення раковин судинозвужуючими

засобами вони скорочуються слабо. Слизова оболонка у період між приступами може мати цілком нормальний вигляд. Можуть визнача­тись поліпи (алергічні вирости слизової оболонки носа). За влучним ви­разом Андрія Дмитровича Адо, поліпи носа є вивіскою алергії.

Майже завжди при цьому типі страждає нюхова функція.

Надзвичайно швидко реагує набряком слизова оболонка приносо-вих пазух. Під час загострення визначають їх тотальне затемнення на рентгенограмі. У період між приступами прозорість приносових пазух повністю відновлюється.

Істотне значення для діагностики алергічної нежиті має підвищена кількість еозинофілів у виділеннях з носа та у крові.