Антимікобактеріальні препарати

Менеджеру контролю за туберкульозом в адміністративній території потрібна інформація про антимікобактеріальні препарати для того, щоб правильно проводити рпозрахунки потреби антимікобактеріальних препаратів, раціонально здійснювати моніторинг лікування та побічних реакцій антимікобактеріальних препаратів.

Класифікація антимікобактеріальних препаратів. Існує дві

найпоширеніші класифікації антимікобактеріальних препаратів. Перша з них розподіляє всі антимікобактеріальні препарати на три групи:

Препарати І ряду: ізоніазид, рифампіцин, піразинамід, етамбутол, стрептоміцин.

Препарати ІІ ряду: всі решту препарати - амікацин, етамбутол, піразинамід, стрептоміцин, протіонамід, етіонамід, циклосерин, канаміцин, флориміцин, фтивазид, флуренізид, морфазинамід, офлоксацин, пефлоксацин, ципрофлоксацин, амоксиклав, капреоміцин, ПАСК натрію, тіоацетазон.

Нові препарати: флуренізид, рифабутин, кларитроміцин та ін.

Нині чинною є класифікація Міжнародної протитуберкульозної спілки (1975). Згідно з цією класифікацією всі антимікобактеріальні препарати за ступенем ефективності поділяються на чотири групи:

I група або група А включає найактивніші до мікобактерій туберкульозу препарати: ізоніазид, рифампіцин, рифабутин.

II група або група В - це препарати середньої активності: амікацин, етамбутол, піразинамід, стрептоміцин, протіонамід, етіонамід, циклосерин, канаміцин, флориміцин, фтивазид, флуренізид, морфазинамід, офлоксацин, пефлоксацин, ципрофлоксацин, амоксиклав, капреоміцин, кларитроміцин.

III група або група С включає препарати найменшої активності: ПАСК натрію, тіоацетазон.

Комбіновані протитуберкульозні препарати з фіксованими дозами

включають: стрептоміцин + ізоніазид; рифампіцин + ізоніазид; етамбутол + ізоніазид; тіоацетазон + ізоніазид; рифампіцин + піразинамід + ізоніазид; рифампіцин + піразинамід + етамбутол + ізоніазид; рифампіцин + етамбутол + ізоніазид.

Останнім часом використовується багато комбінованих протитуберкульозних препаратів. Вони почали створюватися для зручності лікування і для забезпечення короткострокової хіміотерапії туберкульозу, що включає дві фази лікування: початкову і фазу продовження. Комбіновані протитуберкульозні препарати це, по суті, різні поєднання препаратів першого ряду: рифампіцину, ізоніазиду, піразинаміду, етамбутолу. Їхнє використання найбільш виправдане в період амбулаторного лікування й у пацієнтів, що побоюються чи висловлюють недовіру до прийому великої кількості таблеток.

Доцільність поєднання рифампіцину, ізоніазиду і піразинаміду полягає в тому, що саме така комбінація забезпечує бактерицидний і стерилізуючий ефект в зоні туберкульозного запалення ураженого органу в початковій фазі короткострокової хіміотерапії.

При застосуванні комбінованих протитуберкульозних препаратів варто пам’ятати про особливості небажаної дії кожного з компонентів і можливості підсумовування та інтеграції небажаних реакцій.

Комбіновані протитуберкульозні препарати слід з обережністю призначати пацієнтам із захворюваннями печінки, подагрою, цукровим діабетом, людям літнього віку. У процесі лікування необхідний контроль за функцією печінки, рівнем сечової кислоти в плазмі крові, зором.

Ізоніазид, рифампіцин, рифабутин, стрептоміцин діють бактерицидно на мікобактерії туберкульозу, інші - бактеріостатично.

Рифампіцин, рифабутин, ізоніазид, піразинамід, етіонамід, протіонамід, етамбутол добре дифундують в тканини легенів, туберкульозні вогнища, каверни, туберкульоми, казеозні лімфатичні вузли, а стрептоміцин, канаміцин, флориміцин, ПАСК, тіоацетазон - слабо дифундують.

Шляхи і методи введення антимікобактеріальних препаратів. Більшість антимікобактеріальних препаратів застосовують всередину. Внутрішньом’язово вводять стрептоміцин, канаміцин, флориміцин, рифампіцин, салюзид розчинний, стрептосалюзид, капреоміцин. В аерозолях та інтратрахеально можна вводити всі добре розчинні у воді антимікобактеріальні препарати: ізоніазид, стрептоміцин, салютизон, салюзид, рифампіцин, канаміцин, капреоміцин, флориміцин.

паранефрально. Інколи виникає необхідність внутрішньокавернозного, паракавернозного, внутрішньолегеневого, загрудинного введення ліків або в легеневу артерію чи ендолімфатично.

Інтермітуюча антимікобактеріальна терапія. Антимікобактеріальні препарати застосовують щоденно або інтермітуючим методом. Інтермітуюча терапія (або переривчате лікування) запроваджена в нашій країні в 1979 р. Нині вона рекомендується у другій фазі основного курсу антимікобактеріальної терапії (доліковування) після безперервної інтенсивної фази, при хронічному туберкульозі без бактеріовиділення, коли процес набрав тенденції до згасання, а також при малих клінічних формах вперше діагностованого туберкульозу без бактеріовиділення.

Інтермітуюче лікування краще проводити амбулаторно, в санаторії, профілакторії. Інтермітуюча антимікобактеріальна терапія полягає у призначенні 2-3 рази на тиждень в один прийом добових доз 2-3 антимікобактеріальних препаратів або препаратів у добових дозах збільшених на 1/4 для відповідного віку до отримання клінічного ефекту або передання хворого на хірургічне лікування.

Показання до інтермітуючої антимікобактеріальної терапії:

а) хворі на всі клінічні форми туберкульозу і його реактивації, які пройшли щоденний інтенсивний етап антимікобактеріальної терапії на протязі не менше 2-3 міс. і у яких відмічені позитивні клініко-рентгенологічні зрушення (повне розсмоктування перифокального засіву та інфільтрації, часткове розсмоктування або ущільнення вогнищевих або інфільтративних змін, загоєння або значне зменшення в розмірах каверни, стійке припинення бактеріовиділення);

б) наявність тяжких супутніх захворювань, особливо шлунково- кишкового тракту; в) туберкульоз у осіб, що ухиляються від систематичного лікування;

г) туберкульоз у осіб похилого і старечого віку.

Протипоказання до інтермітуючої антимікобактеріальної терапії відсутні. Однак, виникнення загострення, ускладнень і прогресування туберкульозу на тлі інтермітуючої антимікобактеріальної терапії з появою або без появи бактеріовиділення служить підставою до припинення інтермітуючого методу лікування. В цих випадках слід переходити на режим повторного лікування за схемою ВООЗ, розпочавши щоденну інтенсивну фазу антимікобактеріальної терапії.

У стандартизованих режимах антимікобактеріальної терапії, запропонованих ВООЗ, рекомендується така схема інтермітуючої терапії для дорослих: ізоніазиду 0,4 г і рифампіцину 0,6 г три рази на тиждень на протязі 4-5 міс. Практика показує, що інколи приходиться застосовувати інші дозування та препарати для інтермітуючого методу лікування.

Перевагою інтермітуючої антимікобактеріальної терапії порівняно із щоденним вживанням препаратів є: добра контрольованість лікування, краща реалізація (особливо у сільській місцевості), зменшення побічних реакцій і ускладнень антимікобактеріальних препаратів, економічність у зв’язку із затратами менших коштів на препарати, ніж при щоденній терапії.

Характеристика антимікобактеріальних препаратів. Розглянемо найуживаніші антимікобактеріальні препарати.

Ізоніазид

Ізоніазид (Isoniasidum), гідразид ізонікотинової кислоти. Синоніми: ГІНК, Тубазид (Tubazidum), Andrazide, Chemiazide, Cotinazine, Dinacrin, Ditubin, Eutison, Hidranizil, INH, Isocotin, Isonicazid, Isonicid, Isoninizid, Isotebezid, Neoteben, Niadrin, Nicazid, Nicotibina, Nicozid, Nidrazid, Pelazid, Pycazide, Pirizidin, Rimicid, Rimifon, Tebexin, Tibizid, Zonozide.

Форма випуску: порошок і таблетки по 0,1 або 0,3 г, в ампулах 10 % розчин по 5 мл.

Фармакологічні властивості. Ізоніазид має велику бактерицидну активність на мікобактерії туберкульозу, пригнічує їх розмноження й ріст і не впливає на інші мікроорганізми. Ізоніазид посилює фагоцитоз у вогнищі туберкульозного запалення, що сприяє його розсмоктуванню.

До 90 % ізоніазиду всмоктується із шлунково-кишкового тракту і поступає у всі органи і тканини організму.

Під впливом ізоніазиду розширюються периферичні й коронарні судини, знижується артеріальний тиск, підвищується секреторна функція шлунку, поліпшується апетит, посилюється жовчеутворення і жовчевидільна функція печінки, а також травлення.

Застосування. Призначають при всіх клінічних формах і локалізаціях туберкульозу, для його профілактики та попередження рецидивів.

Дітям і дорослим ізоніазид призначають по 0,005 г/кг маси тіла (максимальна доза — 0,3 — 0,6 г) на добу або 0,015 г/кг 2 або 3 рази на тиждень. Препарат вживають всередину або вводять внутрішньом’язово чи внутрішньовенно, а також застосовують у вигляді ректальних свічок.

Внутрішньовенно вводять крапельно 0,2 % розчин ізоніазиду в дозі 0,01— 0,015 г/кг маси тіла, але не більше 0,5 г на добу.

Для профілактики туберкульозу дорослим призначають по 0,3 г ізоніазиду на добу, дітям — 0,010 г/кг маси тіла (максимальна доза — 0,3 г) щоденно на протязі 3—6—12 міс.

Вагітним, якщо це можливо, проводять антимікобактеріальну терапію ізоніазидом, рифампіцином і піразинамідом.

Протипоказання. Підвищена чутливість до ізоніазиду в анамнезі, активна форма ураження печінки, ураження зорового нерву і поліневрити.

Застереження. Контролювати рівень трансаміназ печінки. Хворим з ризиком периферичних нейропатій (алкогольна залежність, цукровий діабет) призначають піридоксин по 0,010 г щоденно. Контролювати стан здоров’я хворих на епілепсію, оскільки ізоніазид може провокувати напади.

Побічна дія та ускладнення. Головний біль, запаморочення голови, порушення сну, ейфорія, серцебиття, кардіалгія, зниження пам’яті, артралгія, погіршення зору, підвищення кількості печінкових ферментів, гепатит, периферичні неврити, гіперчутливість, психози, судоми, алергічні висипання, гінекомастія (у чоловіків), менометрорагія (у жінок), агранулоцитоз, еозинофілія, метгемоглобінемія.

При передозуванні препарату через 0,5—3 год. може з’явитися нудота, блювання, запаморочення голови, погіршення зору, неясна вимова, далі інтоксикація ізоніазидом спричиняє кому, пригнічення дихання, ступор, судоми. Необхідно промити шлунок, здійснювати внутрішньовенні вливання детоксикаційних розчинів, проводити гемодіаліз, а для профілактики невритів — вводити великі дози піридоксину.

Рифампіцин

Рифампіцин (Rifampicinum).

Синоніми: Бенеміцин (Benemycin), Ріфадин (Rifadin), Rifaldazin, Rifampin, Rifaldin, Rifoldin, Riforal, Rimactan, Ripamisin, Rifa, Tubocin

Форма випуску: капсули або таблетки по 0,05 або 0,15 і 0,3 г; ампули по 1,5; 3,0 і 10 мл, що містять відповідно 0,125; 0,25 і 0,5 г препарату.

Фармакологічні властивості. Рифампіцин - напівсинтетичний похідний рифаміцину - складний макроциклічний антибіотик, який інгібує синтез рибонуклеїнової кислоти мікроорганізмів. Має бактерицидну і сильну стерилізуючу дію на мікобактерії туберкульозу при їх клітинних і позаклітинних локалізаціях.

Вживання 0,6 г рифампіцину всередину створює пікові концентрації препарату в сироватці крові на протязі 2-4 год. й на протязі 2-3 год. препарат виводиться із організму.

Монотерапія туберкульозу рифампіцином неприпустима, оскільки сприяє розвитку стійкості мікобактерій до препарату.

Застосування. Призначають при всіх клінічних формах і локалізаціях туберкульозу, для його профілактики та попередження всередину, внутрішньом’язово, внутрішньовенно й місцево. Бажано вживати рифампіцин за півгодини до їжі.

Дітям і дорослим дають по 0,01 г/кг маси тіла (максимальна добова доза 0,6 г) щоденно або 3 рази на тиждень.

Вагітним при можливості призначають рифампіцин, ізоніазид і піразинамід.

Протипоказання. Підвищена чутливість до рифампіцину, порушення функції печінки.

Застереження. Контролювати рівень білірубіну і трансаміназ сироватки крові, особливо у осіб похилого віку та тих, що зловживають алкоголем. При лікуванні рифампіцином сеча, сльози, слина, харкотиння, контактні лінзи зафарбовуються у червонуватий колір.

У хворих, які повторно відновлюють лікування рифампіцином після тривалого перерви, можуть спостерігатися серйозні імунологічні порушення, гемоліз, тромбоцитопенія, порушення функції печінки, що вимушує припинити лікування рифампіцином.

Побічна дія та ускладнення. Гіпертермія, риніт, грипоподібний синдром, міальгія, артралгія, біль в животі, нудота, блювання, втрата апетиту та інші шлунково-кишкові, а також обструктивні дихальні порушення, шкірні висипання, гематологічні ускладнення (тромбоцитопенія, геморагії, анемія), червонувате забарвлення фізіологічних рідин організму та не зворотне забарвлення контактних лінз, гепатит, печінково-ниркова недостатність, анафілактичні реакції.

При тривалому лікуванні може розвинутися лікарський гепатит, тому важливо не передозувати препарат понад 0,01 г/кг маси тіла або 0,6 г на добу.

Рифампіцин + ізоніазид.

Рифампіцин + Ізоніазид. До цієї фіксованої суміші рифампіцину з ізоніазидом відносять:

Коксайд-130, що містить 0,45 г рифампіцину і 0,3 г ізоніазиду;

Римактазид, що містить 0,15 г рифампіцину і 0,1 г ізоніазиду або 0,3 г рифампіцину і 0,15 г ізоніазиду;

Рифампіцин плюс Ізоніазид, що містить 0,15 г рифампіцину і 0,1 г ізоніазиду.

Форма випуску: таблетки з названими інгредієнтами.

Фармакологічні властивості, показання, протипоказання, застереження, побічна дія та ускладнення такі, як рифампіцину та ізоніазиду.

Застосування. Дорослим із масою тіла більшою 50 кг призначають по 2 таблетки (0,3 г рифампіцину + 0,15 г ізоніазиду) щоденно, а із масою тіла меншою 50 кг - по 3 таблетки (0,15 г рифампіцину + 0,1 г ізоніазиду) щоденно.

Дітям із масою тіла 5-10 кг призначають половину таблетки (0,15 г рифампіцину + 0,1 г ізоніазиду) щоденно; із масою тіла 11-20 кг - по 1 таблетці (0,15 г рифампіцину + 0,1 г ізоніазиду) щоденно; із масою тіла 21-30 кг - по 2 таблетки (0,15 г рифампіцину + 0,1 г ізоніазиду) щоденно.

При застосуванні таблеток з іншими дозами інгредієнтів проводять відповідні перерахунки щодо їх призначення.

Піразинамід

Піразинамід (Pirazinamidum), амід піразинкарбонової кислоти.

Синоніми: Тизамід (Tisamid), Піразинабрю, Пі-кокс, Пізит, Піралдин, Уніпіранамід, Aldinamid, Eprazin, Farmizina, Isopyrazin, Novamid, Piraldina, Piracinamide, Tebrazid, Zinamide.

Форма випуску: таблетки по 0,5 г. Фармакологічні властивості.

Піразинамід - синтетичний аналог нікотинаміду, що має слабку бактерицидну дію на мікобактерії туберкульозу, але сильну стерилізуючу дію, особливо всередині макрофагів та у вогнищах гострого запалення. Цей препарат високоефективний на протязі перших двох місяців лікування туберкульозу.

Пікові концентрації піразинаміду в плазмі досягаються через 2 год. після вживання його, період напівжиття у плазмі складає близько 10 год.

Застосування. Призначають при всіх клінічних формах і локалізаціях туберкульозу.

Дорослим і дітям рекомендується в перші 2 місяці лікування вперше діагностованого туберкульозу всіх локалізацій із розрахунку 0,03 г/кг маси тіла на добу або 0,05 г/кг маси тіла 3 рази на тиждень.

Середня доза для дорослих: разова 0,75-2,0 г, добова 1,5-2,0 г. Максимальна добова доза 2,0 г. Препарат приймають всередину після вживання їжі.

Вагітним можливе призначення ізоніазиду, рифампіцину й піразинаміду.

Протипоказання. Підвищена чутливість до піразинаміду, захворювання печінки.

Застереження. Контролювати стан хворих із супутнім цукровим діабетом, оскільки піразинамід може підвищувати рівень глюкози в крові. Під впливом піразинаміду може погіршитися перебіг подагри.

Побічна дія та ускладнення. Диспепсичні розлади, металічний присмак в роті, нудота, біль в животі, блювання, втрата апетиту, понос та інші шлунково- кишкові розлади, артралгія, розлади гемостатичної функції крові, висипання на шкірі й слизових оболонках, відчуття приливу крові до шкіри, дерматит, свербіння, гіпертермія, гепатотоксична дія, гіперурікемія, загострення подагри.

При передозуванні піразинаміду з’являється гіперурікемія, гостре порушення функції печінки. Спеціального антидота немає. В першу годину після передозування препарату рекомендується промивання шлунку, надалі - детоксикаційна терапія.

Рифампіцин + Ізоніазид + Піразинамід.

Рифампіцин + Ізоніазид + Піразинамід. До цієї фіксованої суміші рифампіцину з ізоніазидом та піразинамідом відносять:

Римактазид + Z, що містить 0,15 г рифампіцину, 0,1 г ізоніазиду і 0,5 г піразинаміду або 0,3 г рифампіцину, 0,15 г ізоніазиду і 0,5 г піразинаміду в одній таблетці;

Рифампіцин плюс Ізоніазид плюс Піразинамід, що містить 0,15 г рифампіцину, 0,1 г ізоніазиду та 0,5 г піразинаміду.

Форма випуску: таблетки з названими інгредієнтами. Фармакологічні властивості, застосування, показання, протипоказання, застереження, побічна дія та ускладнення такі, як рифампіцину, ізоніазиду та піразинаміду.

При лікуванні цими та іншими комбінованими препаратами встановлена неприпустимо низька концентрація рифампіцину і/або ізоніазиду в крові, тому варто додатково давати хворим рифампіцин і/або ізоніазид, враховуючи дози окремих інгредієнтів комбінованого препарату.

Етамбутол

Етамбутол (Ethambutolum).

Синоніми: Брюамбутол, Afimocil, Ambutol, Anvital, Cidanbutol, Clobutol, Dadibutol, Dexambutol, Diambutol, Ebutol, Etambin, Ethambutol, Farmabutol, Miambutol, Myambutol, Mycobutol, Tibistal, Tubetol.

Форма випуску: таблетки по 0,1; 0,2 і 0,4 г.

Фармакологічні властивості. Етамбутол - синтетичний похідний 1,2- діаміна. Має бактеріостатичну дію на мікобактерії туберкульозу. Пікові концентрації в плазмі відмічаються через 2-4 год після вживання всередину, період напівжиття - 3-4 год.

Застосування. Призначають при всіх клінічних формах і локалізаціях туберкульозу, особливо при підозрі на первинну резистентність до інших антимікобактеріальних препаратів.

Дорослим дають по 0,025 г/кг маси тіла на добу не більше 2 міс, потім по 0,015 г/кг на добу або по 0,04 г/кг 3 рази на тиждень. Дітям призначають по 0,015 г/кг маси тіла на добу.

Середні дози для дорослих: разова 1,4-1,8 г, добова 1,4-1,8 г.

Протипоказання. Підвищена чутливість до етамбутолу, неврит зорового нерва, кліренс креатиніну менше 50 мл/хв, вагітність, діти дошкільного віку.

Застереження. Контролювати гостроту й кольорове сприйняття зору. До початку лікування встановити функцію нирок.

Побічна дія та ускладнення. Ретробульбарний неврит із зниженням гостроти і звуженням поля зору на зелене і червоне світло, біль і різь в очах, периферичні неврити, парестезії, головокружіння, епілептиформні явища, гепатит, висипання на шкірі й слизових оболонках.

При передозуванні препарату в перші години промивають шлунок, пізніше проводять детоксикаційну терапію, гемодіаліз.

Стрептоміцину сульфат

Стрептоміцину сульфат (Streptomycini sulfas).

Синоніми: Устреп (Ustrep), Diplostrep, Endostrep, Streptomycine Sulfate, Streptolin, Strepsulfat, Streptquaine, Strycin, Strysolin.

Форма випуску: флакони по 0,25; 0,5 і 1,0 г.

Фармакологічні властивості. Стрептоміцин - антибіотик, до якого чутливі мікобактерії туберкульозу (бактерицидна дія) та грамнегативна мікрофлора. Період напіврозпаду в плазмі крові складає 2-3 год.

Застосування. Призначають при всіх клінічних формах і локалізаціях туберкульозу.

Дорослим і дітям призначають по 0,015 г/кг маси тіла на добу або 2-3 рази на тиждень внутрішньом’язово. Середня доза для дорослих: разова 0,751,0 г, добова 1,0 г. Особам, що старші 60 років, разову і добову дозу зменшують до 0,75-0,5 г. Максимальна добова доза для дорослих 1,0-2,0 г.

Протипоказання. Підвищена чутливість до Стрептоміцину, ураження слухового нерва, міастенія, вагітність.

Застереження. Стрептоміцин не рекомендується дітям, оскільки можуть наступити незворотні зміни слухового нерва. При алергічних проявах препарат відміняють. При зменшенні добової кількості сечі, появі альбумінурії, циліндрурії, а також при з’явленні вестибулярних проявів, дозу стрептоміцину зменшують вдвічі.

Побічна дія та ускладнення. Анальгезуюча дія з гіперемією і висипаннями на шкірі й слизових оболонках, набряком Квінке, бронхоспазмом; нефротоксичність з мікроальбумінурією, гематурією, збільшенням залишкового азоту в крові, неолігурічною нирковою недостатністю; ототоксичність (розлади слуху і вестибулярні порушення, в тому числі ураження органу слуху в плода), порушення функції нервово-м’язевих синапсів (курареподібний ефект у вигляді міорелаксації), нейротоксична дія (головний біль, розлади сну, парестезії, периферичні неврити), психічні розлади, кардіотоксична дія (кардіалгія, ядуха, підвищення кров’яного тиску).

При передозуванні Стрептоміцину застосовують гемодіаліз.

Ріфабутин

Ріфабутин (Rifabutinum)

Форма випуску: капсули по 0,15 г.

Фармакологічні властивості: напівсинтетичний антибіотик широкого спектру дії групи ріфаміцинів,. високо активний до кислотостійких бактерій, в т.ч. до атиповий й полірезистентних мікобактерій.

Ріфабутин in vitro високо активний до лабораторних штамів і клінічно виділених культур М. tuberculosis. Від однієї третини до половини штамів М. tuberculosis, які резистентні до рифампіцину, чутливі до ріфабутину. Це вказує на неповну перехресну резистентність між цими двома антибіотиками. Активність ріфабутину до М. tuberculosis в 10 разів вища від активності до рифампіцину. Ріфабутин активний до нетуберкульозних (атипових) мікобактерій, включаючи М. avium intracellulare complex.

Ріфабутин швидко абсорбується із травного тракту. Максимальна концентрація в плазмі крові досягається приблизно через 2-4 год. після прийому усередину. Рівень ріфабутину в плазмі крові утримується до 30 год. із моменту прийому. Ріфабутин широко розподіляється в різних органах, за винятком мозку. Концентрація ріфабутину в легеневій тканині через 24 год. після прийому в 5-10 разів перевищує концентрацію в плазмі крові. Ріфабутин добре проникає у міжклітинний простір, усередину клітин - нейтрофільних гранулоцитів, моноцитів, де є внутрішньоклітинні та позаклітинні мікобактерії туберкульозу. Ріфабутин і його метаболіти виводяться в основному із сечею. Період напіввиведення ріфабутину в людини становить приблизно 35-40 год.

Показання: інфекції (як локалізовані, так і дисеміновані форми), викликані М. tuberculosis, М. avium intracellulare complex, M. xenopi й іншими атиповими мікобактеріями (у тому числі в пацієнтів з імунодефіцитом); профілактика мікобактеріозних інфекцій у пацієнтів з імунодепресією з кількістю CD4- лімфоцитів 200 на 1 мкл і нижче.

Ріфабутин ефективний при вперше діагностованому туберкульозі, полірезистентному хронічному рифампіцин-резистетному туберкульозі легенів.

Застосування: призначають по 450 - 600 мг всередину 1 раз на добу незалежно від прийому їжі.

Для профілактики мікобактеріозної інфекції в дорослих з імунодепресією ріфабутин призначають у добовій дозі 300 мг.

Ріфабутин у комбінації з іншими препаратами при нетуберкульозної мікобактеріальної інфекції призначають у добовій дозі 450 - 600 мг на добу протягом 6 міс із моменту одержання негативного результату посіву.

При хронічному полірезистентному туберкульозі легенів призначають по 300 - 450 мг на добу протягом 6 міс з моменту одержання негативного результату посіву.

Корекції дози для хворих літнього віку не потрібно.

Протипоказання: підвищена чутливість до ріфабутину або інших рифаміцинів в анамнезі. В дітей, у жінок у період вагітності й годівлі грудьми рифабутин у не застосовують.

Побічні ефекти: нудота, блювання, підвищення активності печіночних ферментів, жовтяниця; лейкопенія, тромбоцитопенія, анемія (ці реакції можуть бути обумовлені одночасним призначенням ізоніазиду); артралгія, міалгія; лихоманка, шкірна висипка, рідко - еозинофілія, бронхоспазм, анафілактичний шок; увеїт.

Особливі вказівки: ріфабутин завжди варто призначати в комбінації з іншими антимікобактеріальними препаратами, окрім рифампіцину.

Під час лікування періодично контролюють кількість лейкоцитів, тромбоцитів у периферичній крові й активність печіночних ферментів.

Пацієнтам, що приймають ріфабутин, не слід носити контактні лінзи.

Ріфабутин може викликати червонясто-жовтогаряче забарвлення шкіри, сліз й інших екскретів.

Передозування: необхідно промити шлунок, призначити активоване вугілля й проводити форсований діурез. Показано підтримуючу й симптоматичну терапію.

Морфазинамід

Морфазинамід (Morphazinamidum).

Синонім: Диназид (Dinazid).

Антимікобактеріальний препарат - близький до піразинаміду, але за силою дії перевершує його.

Застосовують в дозі 2-3 г на добу в комбінації з іншими антимікобактеріальними препаратами.

Фармакологічні властивості, застосування, показання, протипоказання, застереження, побічна дія та ускладнення такі, як піразинаміду.

Етіонамід

Етіонамід (Ethionamidum).

Синоніми: Тіонід (Thionid), Трекатор (Trecator), Amidazin, Athionamid, Ethionamide, Ethionizina, Iridozin, 1314 TH, Nizotin, Rigenicid, Thianid, Trescatyl.

Форма випуску: таблетки по 0,25 г, свічки по 0,5 г.

Фармакологічні властивості. Етіонамід - синтетичний антимікобактеріальний препарат. Пік концентрації в крові наступає через 2-3 год., а через 12 год. препарат не виявляється в крові.

Застосування. Призначають при всіх клінічних формах і локалізаціях туберкульозу із розрахунку 0,015 мг/кг маси тіла на добу для дорослих. Середні дози для дорослих: разова 0,25-0,75 г, добова 0,75-1,0 г. Приймають після їжі.

Протипоказання. Підвищена чутливість до етіонаміду, дітям і вагітним.

Застереження. Контролювати функцію шлунково-кишкового тракту і печінки.

Побічна дія та ускладнення. Диспепсичні явища (нудота, метеоризм, блювання, біль в животі, металічний присмак в роті), головний біль, порушення сну, неврити, депресія, подразливість, психічні розлади, кардіалгія, гіперчутливість, зміни з боку ЦНС, гепатит, ендокринні розлади (гінекомастія, імпотенція, маткові кровотечі), явища, схожі на пелагру, пігментація і злущення шкіри, випадання волосся, гнійники на шкірі, алергічні реакції.

Протіонамід

Протіонамід (Protionamidum).

Синоніми: Тревентикс (Treventix), Prothionamide, Protionamide, 1321 TH, Teraplix, Treventix, Trevintix.

Форма випуску: таблетки (драже) по 0,25 г.

Фармакологічні властивості, застосування, показання, протипоказання, застереження, побічна дія та ускладнення такі, як етіонаміду.

Канаміцину сульфат

Канаміцину сульфат (Kanamycini sulfas).

Синоніми: Cantrex, Carmicina, Cristalomicina, Enterokanacin, Kamaxin, Kamynex, Kanacin, Kanamytrex, Kantrex, Kanoxin, Resitomycin, Tokomicina, Yapamicin.

Форма випуску. Випускається у вигляді двох солей: канаміцину монофосфату (Kanamycini monosulfas) в таблетках по 0,125 і 0,25 г для вживання всередину, а також канаміцину сульфату в флаконах по 0,5 і 1,0 г для парентерального застосування.

Фармакологічні властивості. Канаміцин - антибіотик з групи аміноглікозидів. Діє на мікобактерії туберкульозу (на стійкі до стрептоміцину, ПАСК натрію, ізоніазиду та інших антимікобактеріальних препаратів), грампозитивні та грамнегативні мікроорганізми. Пік концентрації в крові спостерігається через 1-2 год. і зберігається в терапевтичних концентраціях на протязі 6-8 год. Період напіввиведення - 2 год.

Застосування. Призначають при всіх клінічних формах і локалізаціях туберкульозу із розрахунку 0,015 г/кг маси тіла на добу. Середні дози: разова 0,75-1,0 г, добова 1,0 г.

Протипоказання. Підвищена чутливість до Канаміцину, порушення функції печінки й нирок (нетуберкульозного походження). Вагітним, недоношеним дітям та дітям раннього віку Канаміцин призначають лише при життєвих показаннях.

Застереження. Контролювати гостроту слуху. Не призначати разом з іншими ото- і нефротоксичними препаратами, зокрема з флориміцином, стрептоміцином тощо.

Побічна дія та ускладнення такі, як Стрептоміцину.

Флориміцину сульфат

Флориміцину сульфат (Florimycini sulfas), продукується променистими грибками Streptomyces floridae.

Синоніми: Віоміцин (Viomycinum sulfas), Geliomycin, Vinactane, Viocin, Vionactan.

Форма випуску: флакони по 0,5 і 1,0 г.

Фармакологічні властивості, показання, протипоказання, застереження, побічна дія та ускладнення такі, як стрептоміцину, канаміцину.

Застосування. Призначають із розрахунку 0,015 г/кг маси тіла на добу внутрішньом’язово. Середні дози: разова 1,0 г, добова 1,0 г.

Натрію пара-аміносаліцилат

Натрію пара-аміносаліцилат (Natrii para-aminosalicylas), натрієва сіль пара-аміносаліцилової кислоти.

Синоніми: ПАСК натрію, Aminacyl, Aminopar, Aminosalyl, Aminox, Apacil, Bactylan, Eupasal, Pamisyl, Paramisan, Para-Pas, Parasal, Pasalisylum solubile, Propasa, Tebaminal, Teebacin, Tubopas, Wofapas.

Форма випуску: порошок і таблетки по 0,5; 3 % розчин у флаконах по 250-500 мл.

Фармакологічні властивості. ПАСК натрію пригнічує ріст мікобактерій туберкульозу. Пік концентрації в крові при вживанні всередину наступає через 2 год., а через 8 год. спостерігаються лише сліди препарату. Після внутрішньовенного введення концентрація препарату в крові знижується через 6 год., а через 24 год. цілком виводиться з організму.

Застосування. Призначають при всіх клінічних формах і локалізаціях туберкульозу із розрахунку 0,15-0,2 г/кг маси тіла на добу. Середні дози: разова 4,0-12,0 г, добова 9,0-12,0 г. Внутрішньовенно вводять 3 % розчин ПАСК натрію 300-500 мл.

Протипоказання. Підвищена чутливість до ПАСК натрію, хвороби нирок, крові, гіпофункція щитовидної залози, серцево-судинна недостатність ІІІ стадії.

Побічна дія та ускладнення. Диспепсичні явища, алергія, анемія, нейтрофілопенія, агранулоцитоз, гіпотиреоз, гепатит.

Бепаск. Бепаск (Bepascum). пара-бензоїламіносаліцилат кальцію.

Синоніми: Calcii benzamidosalicylas, Calcium benzamidosalicylate, Calcium parabenzamidosalicylicum.

Форми випуску: порошок, таблетки по 0,5 г.

За механізмом дії бепаск близький до натрієвої солі парааміносаліцилової кислоти, похідним якої він є. В організмі від препарату повільно відщепляється ПАСК, який має лікувальний ефект. При застосуванні бепаску створюється більш постійна концентрація ПАСК у крові.

Приймають бепаск усередину так, як і ПАСК, особливо при поганій переносності ПАСК. Добова доза для дорослого 9 - 12 г ( по 3 г 3 - 4 рази на день), для виснажених хворих (маса тіла менше 50 кг) - 6 раз. Запивають молоком або лужними водами. Дітям призначають по 0,2 г на 1 кг маси тіла на добу (в 3 прийоми) при загальній добовій дозі не більш 10 г.

Застосовують бепаск у поєднанні з іншими протитуберкульозними препаратами.

Бепаск добре переноситься; іноді спостерігаються диспепсичні явища, алергійні реакції (шкірні висипання, сверблячка), запаморочення, болі в області серця.

Протипоказання: нетуберкульозні ураження нирок і печінки з порушенням їхніх функцій, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, мікседема, серцева недостатність.

Тіоацетазон

Тіоацетазон (Thioacetazonum).

Синоніми: Тібон (Tibonum), Тіосемикарбазон, Ambathizonum, Amithiozon, Benszothiozone, Conteben, Diazan, Myvizon, Parazone, Tebethion, Thiomicid, Tibion, Tibisan, Tizone, Tubercason, Tubigal, Vitazone.

Форма випуску: таблетки по 0,025 і 0,5 г.

Фармакологічні властивості. Тіоацетазон має бактеріостатичну дію на мікобактерії туберкульозу, інгібує розвиток резистентності до ізоніазиду. Пік концентрації в плазмі крові досягається через 4-6 год. після прийняття всередину, період напівжиття - 12 год.

Застосування. Призначають при всіх клінічних формах і локалізаціях туберкульозу по 0,002 г/кг маси тіла на добу для дорослих і по 0,001 г/кг маси тіла на добу для дітей. Середня доза для дорослих: разова 0,15 г, добова 0,15 г.

Протипоказання. Підвищена чутливість до Тіоацетазону, порушення функції печінки й нирок, хворобах крові.

Застереження. Контролювати функцію печінки, нирок, кровотворної системи. Не поєднувати з етіонамідом. Не рекомендується призначати тіоацетазон хворим на СНІД та інфікованим цією недугою, оскільки можливий ексфоліативний дерматит з летальним наслідком.

Побічна дія та ускладнення. Пониження апетиту, нудота, блювання, головний біль, шкірні висипання, свербіння, ураження печінки (жовтяниця), нирок (короткотривала альбумінурія), кровотворної системи (агранулоцитоз), анемія, лейкопенія, ототоксичність.

Тіоацетазон + Ізоніазид.

Тіоацетазон + Ізоніазид. Це фіксована суміш 0,05 г тіоацетазону і 0,1 г ізоніазиду або 0,15 г тіоацетазону і 0,3 г ізоніазиду.

Форма випуску: таблетки з названими інгредієнтами.

Фармакологічні властивості, застосування, показання, протипоказання, застереження, побічна дія та ускладнення такі, як тіоацетазону та ізоніазиду. Ця комбінація попереджує розвиток резистентності мікобактерій туберкульозу до ізоніазиду. Її рекомендують у фазі доліковування. Дорослим призначають по 0,15 г тіоацетазону і 0,3 г ізоніазиду на добу. Дітям дають по 0,05 г тіоацетазону і 0,1 г ізоніазиду на добу. Не рекомендується призначати хворим на СНІД та інфікованим цією недугою, оскільки можливий ексфоліативний дерматит з летальним наслідком.

Капреоміцин

Капреоміцин (Capreomycinum) - антибіотик, що продукується грибками Streptomyces carpreolus.

Форма випуску: флакони по 0,5 і 1,0 г.

Фармакологічні властивості. Капреоміцин діє на мікобактерії

туберкульозу, особливо на ті, що стійкі до інших мікобактеріальних препаратів, і малоактивний до інших мікроорганізмів. Після внутрішньом’язового введення максимальний вміст в крові досягається через 1 год. й утримується 2-3 год., а через 24 год. препарат повністю елімінується.

Застосування. Призначають при всіх клінічних формах і локалізаціях туберкульозу. Вводять внутрішньом’язово в дозі 0,015-0,020 г/кг (близько 1,0 г на добу) на протязі 2 міс, потім двічі на тиждень до завершення лікування. Дітям його вводять із розрахунку 0,015 г/кг; схема лікування така, як у дорослих. Протипоказання, застереження, побічна дія та ускладнення такі, як стрептоміцину.

Циклосерин

Циклосерин (Cydoserinum).

Синоніми: Ciclocarine, Ciclovalidin, Closin, Cyclocarine, Cyclomyn, Cycloserine, Farmiserina, Novoserin, Orientomycin, Oxamycin, Serocyclina, Seromycin, Tebemycin, Tibicin, Tisomicin.

Форма випуску: таблетки або капсули по 0,25 г.

Фармакологічні властивості. Циклосерин - антибіотик, що продукується Streptomyces orchidaceus та отримується синтетичним шляхом. Пік концентрації в крові виникає через 2-4 год., а через 8-10 год. знижується на 50 %.

Застосування. Призначають при всіх клінічних формах і локалізаціях туберкульозу. Добова доза для дорослих 0,013 г/кг маси тіла. Приймають всередину під час їжі. Середня доза для дорослих: разова 0,25 г, добова 0,75 г. Максимальна добова доза 1,0 г.

Протипоказання. Підвищена чутливість до циклосерину, вагітність, захворювання центральної нервової системи, нирок, серцево-судинна недостатність.

Застереження. Надзвичайно рідко і обережно призначають дітям. Не рекомендується призначати разом із стрептоміцином, канаміцином, флориміцином, а також перед хірургічним втручанням та першого тижня після операції.

Побічна дія та ускладнення. Біль голови, порушення сну, подразливість, тремор, рефлекторна збудливість, тривога або депресія, погіршення пам’яті, вестибулярні розлади, кардіалгія зниження або підвищення артеріального тиску, функціональні порушення центральної нервової системи, зміни особистості, нервово-психічні розлади, відчуття страху, "провалів" у просторі, рухове збудження, атаксія, галюцинації, психози, корчі, втрата свідомості, периферичні неврити, диспепсичні явища (анорексія, нудота, блювання, металічний присмак в роті, гепатит, артралгії, алергічні висипання.

Офлоксацин

Офлоксацин (Ofloxacin).

Синоніми: Таривід (Tarivid), Заноцин, Офлоксин, Ципрофлоксацин.

Форма випуску: таблетки по 0,2.

Фармакологічні властивості. Офлоксацин - антибіотик широкого спектру дії, в тому числі на мікобактерії туберкульозу. Період напіввиведення із організму - 6 год. Нефротоксичний ефект відсутній.

Застосування. Призначають при всіх клінічних формах і локалізаціях туберкульозу із розрахунку 0,008-0,015 г/кг маси тіла на добу. Середні дози: разова 0,5-1,0 г, добова 0,5-1,0 г.

Протипоказання. Підвищена чутливість до офлоксацину, епілепсія, вагітність, матері-годувальниці, діти й підлітки з незавершеним ростом скелету.

Застереження. Не рекомендується приймати офлоксацин разом із ліками, що знижують кислотність шлункового соку (антациди). Контролювати рівень білірубіну в крові.

Побічна дія та ускладнення. Алергічні реакції у вигляді шкірного висипу, набряку обличчя, голосових зв’язок, можливий шок. В окремих випадках спостерігається біль в животі, нудота, блювання, понос, головний біль, запаморочення голови, порушення сну, підвищення рівня білірубіну у сироватці крові.

Кларитроміцин

Кларитроміцин (Clarithromycinum)

Форма випуску: таблетки по 500 мг, порошок для готування суспензії для перорального прийому.

Фармакологічні властивості: кларитроміцин - антибіотик з групи макролітів. Він пригнічує в мікробній клітині синтез білка, взаємодіючи з 50S рибосомальною субодиницею бактерій. Активний до Mycobacterium tuberculosis, Mycobacterium avium, Mycobacterium leprae, Streptococcus agaiactiae (pyogenes, viridans, pneumoniae), Haemophilus influenzae (parainfluenzae), Neisseria gonorrhoeae, Listeria monocytogenes, Legionella pneumophilia, Mycoplasma pneumoniae, Helicobacter pylori, Campilobacter jejuni, Chlamydia pneumoniae (trachomatis), Moraxella (Branhamella) catarrhalis, Bordetella pertussis, Propionibacterium acnes, Staphylococcus aureus, Ureaplasma urealyticum, Toxoplasma gondii.

При прийомі усередину кларитроміцин метаболізується з утворенням основного метаболіту 14-гідроксикларитроміцину, який протимікробну активність.

Показання: інфекції верхніх відділів дихальних шляхів (ларингіт, фарингіт, тонзиліт і синусит); інфекції нижніх відділів дихальних шляхів (бронхіт, бактеріальна пневмонія); інфекції шкіри й м’яких тканин; туберкульоз, мікобактеріози, викликані Mycobacterium avium та ін.

Застосування: для лікування туберкульозу призначають по 500-1000 мг на добу; при мікобактеріозах, викликаних Mycobacterium avium, призначають по 1 г 2 рази в добу, тривалість лікування може становити 6 мес і більше. При неспецифічних інфекціях у дорослих середня доза становить 250 мг 2 рази на добу або по 500 мг 2 рази в добу. Тривалість курсу лікування - 5 - 14 днів.

Протипоказання: підвищена чутливість до макролідів.

Побічні ефекти: можливі нудота, блювання, біль в епігастрії, діарея, транзиторне підвищення активності печінкових трансаміназ, шкірне висипання, головний біль.

Особливі вказівки: з обережністю призначають пацієнтам з порушеннями функції печінки й/або нирок.

Передозування: проявляється нудотою, блюванням, діареєю.

Рекомендується максимально швидко промити шлунок, призначити симптоматичну терапію.

Амікацин

Амікацин (Amikacinum)

Форма випуску: порошок по 500 - 1000 мг для готування ін’єкційного розчину.

Фармакологічні властивості: амікацин - напівсинтетичний

аміноглікозидний бактерицидний антибіотик широкого спектру дії щодо грампозитивних і грамнегативних бактерій.

Після внутрішньом’язового введення швидко всмоктується й розподіляється в організмі. Виводиться в незміненому виді із сечею головним чином за рахунок гломерулярної фільтрації. Близько 20 % антибіотика зв’язується з білками плазми крові.

До амікацину чутливі Mycobacterium tuberculosis, Pseudomonas spp., E. coli, Proteus spp., Klebsiella spp., Enterobacterspp., Serratia spp., Salmonella spp., Shigella spp., Mima Herellea, Citrobacter freundii, Providencia spp, Staphylococcus spp. і деякі штами Streptococcus pneumoniae.

Показання: туберкульоз, пневмонія, емпієма плеври, бронхоектази; сепсис; перитоніт, ендокардит, менінгіт, плеврит, пієлонефрит, цистит, простатит, епідидиміт, ендометрит, параметрит, флегмона, абсцес,

післяопераційні інфекційні ускладнення, лімфаденіт, остеомієліт, гнійний артрит, бурсит; інфіковані опіки; дизентерія, сальмонельоз і ін.

Застосування: внутрішньом’язово або внутрішньовенно. При

туберкульозі призначають по 1,0 г на добу протягом 2 міс. Дорослим і дітям призначають у дозі 15 мг/кг на добу, розподіливши добову дозу на 2 - 3 введення. Максимальна добова доза - 1,5 г. Тривалість лікування неспецифічної патології становить 7 - 10 днів.

Введення амікацину внутрішньовенно проводять з використанням рідини достатньої для краплинного уливання протягом 30 - 90 хв (зі швидкістю 60 крапель за 1 хв.).

Протипоказання: підвищена чутливість до аміноглікозидів, важкі порушення функції нирок, період вагітності, неврит слухового нерва.

Побічні ефекти: можливі альбумінурія, гематурія, циліндрурія, гіперазотемія й олігурія; прояви ототоксичності (глухота, шум у вухах, вестибулярні порушення), підвищення активності печінкових трансаміназ і концентрації білірубіну в сироватці крові, алергійні реакції, анемія, лейкопенія, гранулоцитопенія, тромбоцитопенія, нудота, блювання, головний біль, сонливість, дуже рідко - порушення нейром’язової передачі.

Передозування: проводять перитонеальний діаліз або гемодіаліз, артеріовенозну гемофільтрацію.

Амоксиклав

Амоксиклав (Amoksiklav)

Форма випуску: таблетки по 375 мг (амоксицилін 250 мг + кислота клавуланова 125 мг та інші інгредієнти: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза (натрієва сіль); таблетки по 625 мг (амоксицилін 500 мг + кислота клавуланова 125 мг та інші інгредієнти: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза (натрієва сіль); порошок для приготування суспензії для внутрішнього застосування по 156,25 мг у флаконах по 5 мл (амоксицилін 125 мг + кислота клавуланова 31,25 мг та інші інгредієнти: натрію цитрат, натрію бензоат, целюлоза мікрокристалічна, сахарин натрію, манітол); порошок для приготування суспензії форте по 312,5 мг у флаконах по 100 мл (амоксицилін 250 мг + кислота клавуланова 62,5 мг та інші інгредієнти: натрію цитрат, натрію бензоат, целюлоза мікрокристалічна, сахарин натрію, манітол); порошок для приготування ін’єкційного розчину - 600 мг у флаконі (амоксицилін 500 мг + кислота клавуланова 100 мг); порошок для приготування ін’єкційного розчину 1200 мг у флаконі (амоксицилін 1000 мг + кислота клавуланова 200 мг).

Фармакологічні властивості: амоксиклав - це комбінація амоксициліну (пеніцилінового антибіотика широкого спектру дії) і клавуланової кислоти (інгібітору бета-лактамаз). Амоксиклав активний до Mycobacterium tuberculosis, Streptococcus pneumonie, Str. pyogenes, Str. bovis, Staphylococcus aureus, S. epidermidis, Listeria spp., Enterococcus spp., H. influenzae, Moraxella catarrtialis, E. coli, Proteus spp., Klebsiella spp., N. gonorrhoeae, N. meningitidis, Pasteurella multocida і анаеробних: Peptococcus spp., Peptostreptococcus spp., Clostridium spp., Bacteroides spp., Actinomyces israelii.

Після прийому усередину обидва компоненти амоксиклаву добре абсорбуються, максимальні концентрації в сироватці крові досягаються приблизно через 1 год. Прийом їжі не впливає на абсорбцію діючих речовин. Період напіввиведення амоксициліну становить 78 хв., а клавуланової кислоти

- 60 - 70 хв. Обидва компоненти легко проникають у більшість рідких середовищ і тканин організму (легені, середнє вухо, секрет верхнещелепних синусів, плевральна й перитонеальна рідина, матка, яєчники й ін. Вони проникають через плацентарний бар’єр, при менінгіті - через гематоенцефалічний бар’єр, у незначних кількостях визначаються в грудному молоці.

Амоксицилін і клавуланова кислота зв’язуються з білками плазми крові на 17 - 20 % і 22 - 30 %, відповідно. Амоксицилін виводиться із сечею переважно в незміненому виді, а клавуланова кислота піддається активним метаболічним перетворенням у печінці й виділяється в основному нирками, а також частково виводиться з калом і повітрям, що видихається.

Показання: туберкульоз різних локалізації, інфекції верхніх і нижніх дихальних шляхів; гострий і хронічний синусит і середній отит, заглотковий абсцес; одонтогенні інфекції (у тому числі перидонтит); інфекції сечовивідних шляхів; гінекологічні інфекції, гонорея (в т.ч. викликану гонококами, які продукують бета-лактамазу), шанкроїд; інфекції шкіри й м’яких тканин; інфекції кісток і суглобів; лікування змішаних інфекцій, викликаних грампозитивними, грамнегативними мікроорганізмами й анаеробами.

Застосування: при туберкульозі призначають по 600 мг 2 рази на добу перорально; при неспецифічних інфекціях препарат рекомендується призначати в таблетках дорослим і дітям з масою тіла більше 40 кг у середній добовій дозі

- по 1 таблетці (375 мг) 3 рази в добу (кожні 8 год.) або по 1 таблетці (625 мг) 2

- 3 рази на добу, залежно від тяжкості інфекційного захворювання. Дітям від 3 міс і старших з масою тіла менше 40 кг при інфекційних захворюваннях середньої тяжкості амоксиклав призначають у добовій дозі 25 мг/кг (розділивши на 2 прийоми, тобто кожні 12 год.), або 20 мг/кг (розділивши на 3 прийоми, тобто кожні 8 год.), а при тяжких інфекціях - 45 мг/кг (розділивши на 2 прийоми, тобто кожні 12 год.), або 40 мг/кг (розділивши на 3 прийоми, тобто кожні 8 год.). Немовлятам і дітям до 3 міс амоксиклав призначають у добовій дозі 30 мг/кг (у перерахуванні на амоксицилін), розділивши на 2 рівні дози.

Протипоказання: підвищена чутливість до амоксициліну й інших антибіотиків пеніцилінового ряду, клавуланової кислоти та інших компонентів препарату.

Побічні ефекти: при прийомі усередину можливі слабко виражені диспепсичні явища (нудота, блювота, діарея, зниження апетиту), щоб зменшити їх застосовують препарат під час їжі. Під час лікування може розвитися вторинна резистентність мікобактерій туберкульозу та інших бактерій, коліт (при розвитку важкої діареї препарат відміняють). Можливі шкірна сверблячка, висип, кропивниця, ангіоневротичний набряк, бронхоспазм, анафілактичний шок; рідко - підвищення активності печіночних ферментів.

Особливі вказівки: Амоксиклав призначають із обережністю пацієнтам з алергійними реакціями в анамнезі. Можлива перехресна алергія між цефалоспоринами й антибіотиками пеніцилінового ряду.

У пацієнтів з інфекційним мононуклеозом і лімфолейкозом застосування амоксиклаву не рекомендується. При лікуванні амоксиклавом рекомендується вживати значну кількість рідини.

Амоксиклав дає несправжньопозитивні результати при проведенні проби Бенедикта (для визначення глюкози в сечі) і реакції Кумбса. Рекомендується застосовувати тести на глюкозу, засновані на реакції ферментативного окислювання.

Передозування: малоймовірне. Симптоми передозування: безсоння, запаморочення, іноді - судороги. Лікування симптоматичне. Амоксиклав можна вивести з організму за допомогою гемодіалізу.

Пефлоксацин

Пефлоксацин (Pefloxacinum)

Форма випуску: таблетки по 0,2 г і 0,4 г, 8 % розчин для ін’єкцій в ампулах по 5,0 мл і флаконах по 100,0 мл.

Фармакологічні властивості: пефлоксацин - синтетичний

протимікробний засіб широкого спектру дії з групи фторхінолонів. Діє бактерицидно, інгібує реплікацію ДНК бактерій, впливаючи на РНК і на синтез білка в мікробних клітках. Проявляє активність до: Mycobacterium tuberculosis, Escherichia coli, Klebsiella spp., Enterobacter spp., Senatia spp., Proteus mirabilis, індолпозитивний протей, Citrobacter spp., Salmonella spp., Shigella spp., Haemophilus spp., Staphylococcus spp., Neisseria gonorrhoeae, Streptococcus spp., Pseudomonas spp., Acinetobacter spp., Clostridium perfringens, Mycoplasma spp., Chlamydia spp.

Незмінений пефлоксацин і його метаболіти можна визначити в сечі через 84 год. після введення останньої дози.

Пефлоксацин швидко й практично повністю всмоктується в травному тракті (90 - 100 %). Максимальна концентрація в плазмі крові після перорального прийому досягається через 1 - 1,5 год.; при прийомі в дозі 400 мг вона становить 4,4 мкг/мл. Період напіввиведення становить приблизно 8 год. Добре проникає в тканини й органи, у тому числі в міокард, ЦНС, слизову оболонку бронхів, кісткову тканину, кістковий мозок та ін. Період напіввиведення становить у середньому 12 год. (8 - 15 год.), близько 20 - 30 % активної речовини зв’язується з білками плазми крові. Пефлоксацин значною мірою метаболізується в печінці. Виводиться із сечею й жовчю, переважно в незміненому вигляді, частково у вигляді активних метаболітів - диметил- пефлоксацин (норфлоксацина), пефлоксацин-н-оксид й пефлоксацин глюкуронід. Із сечею виводиться 60 - 70 % пефлоксацину у вигляді метаболітів і 7 - 9 % - у незміненому вигляді; з калом виводиться близько 25 % (у незміненому вигляді й у вигляді метаболітів).

Показання: туберкульоз різної локалізації, урогенітальні інфекції, респіраторні й ЛОР-інфекції, інфекції органів травлення, інфекції кісток і суглобів, шкіри й м’яких тканин; сепсис; ендокардит; бактеріальний менінгіт.

Застосування: при туберкульозі застосовують по 0,4 - 0,8 г. на добу; при неспецифічних інфекціях середня доза для дорослих і дітей старших 15 років становить 800 мг на добу. Перорально призначають під час їжі по 400 мг 2 рази на добу (ранком і ввечері). При інфекціях сечових шляхів призначають по 400 мг/добу.

Парентерально призначають у вигляді повільної (протягом 1 год.) внутрішньовенної інфузії 2 рази на добу (ранком і ввечері), 400 мг розбавляють в 250 мг 5 % розчину глюкози. При необхідності швидкого досягнення ефективної концентрації пефлоксацину лікування починають із введення початкової дози 800 мг.

Пацієнтам з порушенням функції печінки призначають із розрахунку 8 мг на 1 кг маси тіла у вигляді інфузії протягом 1 год., при жовтяниці - 1 раз на добу, при асциті - кожні 36 год.

Протипоказання: підвищена чутливість до препаратів хінолонового ряду, вік до 15 років, період вагітності й годівлі грудьми, дефіцит глюкозо-6-фосфат- дегідрогенази.

Побічні ефекти: можливі гастроінтестинальні порушення, міалгія й/або артралгія, фотосенсибілізація, головний біль, безсоння, тромбоцитопенія (при призначенні в дозі 1600 мг/добу).

Особливі вказівки: під час лікування варто уникати інсоляції й впливу ультрафіолетового випромінювання.

Взаємодії: як розчинник для парентерального введення не можна використовувати розчин натрію хлориду або будь-який розчинник, що містить іони хлору.

Ципрофлоксацин

Ципрофлоксацин (Ciprofloxacinum)

Форма випуску: таблетки по 0,25 г, 0,5 г

Фармакологічні властивості: синтетичний антибактеріальний препарат із широким спектром дії. Має бактерицидну дію, обумовлену інгібуванням активності ДНК-гірази бактерій. До препарату не виникає плазмідоопосередкованої резистентності. Високоактивний до Mycobacterium tuberculosis, Enterobacteriaceae, включаючи Е. coli, Salmonella, Klebsiella, Shigella, Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Klebsiella oxytoca, Yersinia enterocolica, Enterobacter, Citrobacter, Morgenella morganii, а також до Pseudomonas aeruginosa, Haemophilus influenzae, Acinetobacter, Campylobacter, Brucella melitensis, Pasteurella multocida, Eikenella corrodenus, Flavobacterium, Moraxella, Gardnerella vaginalis, різновидів Legionella, Vibrio cholerae і Vibrio parahemolyticus, Neisseria meningitis і Neisseria gonorhoeae, включаючи штами, що продукують (бета-лактамази), до грампозитивних бактерій - Staphylococcus aureus, включаючи штами, що продукують бета-лактамази й резистентні до метициліну штами, Streptococcus pneumonia, (бета-гемолітичні стрептококи групи А, стрептококи групи Б й інші стрептококи, ентерококи, включаючи Enterococcus faecalis, Corynebacterium, Listeria monocytogenes) й інших мікроорганізмів, включаючи анаеробні бактерії й деякі штами бактероїдів.

Ципрофлоксацин швидко всмоктується із травного тракту. Біодоступність після прийому всередину - 70 %. Прийом їжі сповільнює його абсорбцію, але не змінює його біодоступність. Зв’язування з білками плазми крові - 20 - 40 %. Препарат первинно проходить через печінку. Широко розподіляється в тканинах і біологічних рідинах організму. Створює високі концентрації в передміхуровій залозі, легенях, кістковій тканині, бронхіальному секреті, жовчі. Проникає через плаценту, виділяється із грудним молоком. Виводиться із сечею й жовчю, переважно в незміненому виді. Період напіввиведення - 3 - 5 год. У пацієнтів з порушеною функцією нирок концентрація препарату в плазмі крові й період напіввиведення збільшуються. Значні концентрації препарату зберігаються в сечі й калі протягом декількох днів після припинення терапії.

Показання: туберкульоз різних локалізацій, інфекційно-запальні

захворювання дихальних, сечових шляхів, ЛОР-органів, шкіри й м’яких тканин, кісток і суглобів, органів черевної порожнини, гінекологічні інфекції, гонорея, остеомієліт, септицемія, передопераційна профілактика й післяопераційне лікування хірургічних інфекцій. Ципрофлоксацин застосовують для профілактики інфекційних ускладнень і лікування хворих з імунодепресією.

Застосування: усередину, незалежно від прийому їжі.

При туберкульозі застосовують по 1000 мг на добу всередину. Дозу встановлюють індивідуально залежно від ваги інфекції, віку, маси тіла й функції бруньок пацієнта. Дози, що рекомендують при неспецифічній патології для дорослих:

• інфекції дихальних шляхів: 500 - 750 мг 2 рази на добу;

• інфекції шкіри й м’яких тканин, кісток і суглобів: 500 - 750 мг 2 рази на

добу;

• інфекції травного тракту: 250 - 500 мг 2 рази на добу;

• уретрит: 750 мг 2 рази на добу;

• інші інфекції: 500 - 750 мг 2 рази в добу. Пацієнтам під час лікування варто пити багато води.

Препарат не рекомендується призначати дітям. Якщо очікуваний терапевтичний ефект перевищує потенційний ризик, препарат може бути призначений у дозі 5-10 мг/кг на добу в 2 прийоми.

Тривалість лікування гострих неспецифічних інфекцій становить 5 - 7 днів. Терапію варто продовжити ще протягом 3 днів після зникнення симптомів інфекції.

Протипоказання: підвищена чутливість до ципрофлоксацину або інших хінолонів, епілепсія, вік до 18 років, період вагітності й годівлі грудьми.

Побічні ефекти: можливі діарея, блювання, біль у животі, головний біль, непритомність, судороги, занепокоєння, шкірна висипка, фотодерматози, рідко - артралгія, підвищення активності сироваткових трансаміназ, серцебиття, підвищення артеріального тиску, біль в області грудей, порушення зору, анафілактичні реакції, рідко - гостра ниркова недостатність і псевдомембранозний коліт.

Особливі вказівки: щоб уникнути розвитку кристалурії неприпустиме перевищення рекомендованої добової дози, необхідно достатнє споживання рідини й підтримка кислої реакції сечі.

Під час лікування варто втримуватися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги й швидкості психічних і рухових реакцій.

З появою болю у сухожиллях або з появою перших ознак тендовагініту лікування треба припинити. У період лікування варто уникати контакту із прямими сонячними променями.

Взаємодії: ципрофлоксацин може підвищувати концентрацію в сироватці крові й збільшувати період напіввиведення теофіліну при їх одночасному застосуванні. Препарат може збільшувати протромбіновий час при одночасному призначенні з непрямими антикоагулянтами кумаринового ряду. Антациди, що містять гідроксид магнію й/або алюмінію, можуть перешкоджати абсорбції ципрофлоксацину; інтервал між прийомом антацидів і ципрофлоксацину повинен становити 1 - 2 год.

Передозування: проявляється посиленням побічних ефектів препарату. Необхідно ретельно контролювати стан хворого, зробити промивання шлунка, проводити звичайні заходи невідкладної допомоги, забезпечити достатнє надходження рідини. За допомогою гемо- або перитонеального діалізу може бути виведене незначне (менше 10 %) кількості препарату.

Флуренізид

Флуренізид (Flurenizidum)

Форма випуску: таблетки по 0,05 г, 0,15 г.

Фармакологічні властивості: протитуберкульозний засіб, має

бактеріостатичну дію на штами мікобактерій туберкульозу людського типу.

Період напіввиведення при прийомі усередину становить 5,84 год., максимальна концентрація в крові досягається через 1,7 год. і становить 64,3

мкг/мл.

Показання: різні клінічні форми активного туберкульозу, проведення профілактичної хіміотерапії у дорослих і дітей.

Застосування: Флуренізид у таблетках по 0,15 г дорослим призначають двічі на добу ранком натщесерце й увечері (0,6 г на добу) одночасно з іншими протитуберкульозними препаратами.

Дітям препарат призначають у таблетках по 0,05 г. Добова доза становить 10 мг на 1 кг маси тіла.

Курс профілактичного лікування - 3 місяці.

Протипоказання і побічні ефекти: не встановлені.

Взаємодії: препарат добре переноситься при комбінованому лікуванні з іншими антимікобактеріальними препаратами.

5.2.1.