Епідеміологічна діагностика

У клінічній медицині існують два узагальнені правила:

• тільки правильно визначивши хворобу, можна успішно лікувати хворого;

• лікувати потрібно не хворобу, а хворого.

Ці правила можна успішно застосовувати й у профілактичній медицині: лише вірно розпізнавши захворюваність, можна успішно здійснювати профілактику.

Термін "епідеміологічна діагностика" уперше включив у навчальну літературу в 1976 р. В. Д. Бєляков. Це розділ епідемі­ології, що відображає зміст, методи й послідовні етапи процесу оцінювання епідеміологічної ситуації. Епідеміологічна діагно­стика - процес постановки діагнозу шляхом аналізу даних, їх узагальнення та тлумачення (тобто розкриття значення та взаємозв'язку).

Принципові відмінності епідеміологічної діагностики від клінічної визначаються різницею рівня явищ, що розпізнаються. Хвороба розвивається на організменому та суборганізменому рівнях, а захворюваність - на надорганізмених (популяційному й біоценотичному). Відповідно клінічна діагностика здійсню­ється на основі клінічних методів досліджень і наукових даних про причину, умови, механізм виникнення й розповсюдження хвороби, а епідеміологічна - на основі епідеміологічних методів дослідження розповсюдження захворювання.

За аналогією з клінічною епідеміологічна діагностика вклю­чає три основні розділи (табл. 2.14):

епідеміологічна семіотика - учення про діагностичну інфор­мативність окремих ознак епідемічного процесу;

діагностична техніка - методи діагностичного дослідження в епідеміології;

епідеміологічне мислення - логічний метод, що використову­ється в процесі діагностики епідеміологічної ситуації.

Таблиця 2.14

Порівняння клінічної та епідеміологічної діагностики

Епідемічно-діагностичний процес починається з відбору необхідної інформації. Потім її зводять і групують у напрямах, що забезпечують формулювання й перевірку гіпотез.

Вихідні відомості за профільними інфекціями містяться в інструктивно-методичних документах, що визначаються наказами МОЗ України.

Відомості, що містяться в первинній медичній документації. З погляду потреб епідеміологічної діагностики можна виділити такі одиниці обліку:

• випадок захворювання;

• випадок госпіталізації;

• сумарні відомості про захворювання;

• випадки тимчасової непрацездатності;

• кількість календарних днів у випадку тимчасової непраце­здатності;

• випадок інвалідності;

• смерть;

• лабораторне дослідження;

• персональний чи груповий облік певних контингентів населення.

Епідеміологічне значення хвороби оцінюється за середніми показниками багаторічної динаміки. Цей підхід добре спрацьо­вує при оцінюванні рядів зі стабільним рівнем захворюваності, але недостатньо ефективний у випадку динамічних рядів з вираженою тенденцією чи циклічністю. В останньому випадку для оцінювання епідеміологічної значущості хворого викорис­товують також показники захворюваності, що прогнозується, та епідеміологічної тенденції. За наявності вираженої багаторічної тенденції або циклічності під час оцінювання епідеміологічного значення необхідно використовувати прогнозовані показники захворюваності.

Соціальне значення хвороби розраховується на основі сукупного збитку, який вона завдає здоров'ю людей, з урахуван­ням не лише частоти захворювання, але його важкості, тривало­сті перебігу, дезорганізуючого впливу, який обумовлює захво­рюваність та її наслідки (наприклад режимні захворювання), на різні форми життя й діяльності населення. Критерії: смертність, інвалідність, показники утрачених повноцінних (недожитих) років життя й неефективного використання працездатного населення (кількість осіб зі 100 працездатного населення, яка не брала участі у виробничому процесі щоденно протягом року).

Економічне значення інфекційних хвороб (як і іншої захво­рюваності) визначається збитками, яких вони завдають народ­ному господарству, обмежуючи трудові ресурси.

Прямий економічний збиток - це затрати на обстеження й лікування захворілих, виплати за тимчасовою непрацездатністю та інвалідністю, пенсії й допомоги у випадку смерті годувальни­ка. Сюди також включають затрати на протиепідемічні заходи, наукову розробку засобів і методів боротьби із захворюваннями.

Непрямий економічний збиток - це вартість недоотриманої суспільством продукції в результаті непрацездатності через хвороби, догляд за хворими, інвалідність, смерть.

При кінцевій оцінці проблем профілактики враховуються дані про значення окремих груп і нозологічних форм інфекційних хвороб. СЕС потребує накопичення фактичних матеріалів, що характеризують вияви й механізм розвитку епідемічного процесу та визначають цілеспрямованість режимно-обмежуючих заходів, а також доцільність використання імуномодуляторів для захисту груп ризику. Основна практична задача - запобігання летальним випадкам.

Загальний алгоритм епідеміологічної діагностики:

1. Оцінка виявів епідемічного процесу за територією, серед різних груп населення й у часі.

2. Виявлення конкретних умов життя й діяльності за терито­рією, природним середовищем, серед різноманітних груп насе­лення (включаючи якість і ефективність профілактичної роботи), які визначають вияви епідемічного процесу (формулювання гіпотез про фактори ризику).

3. Перевірка сформульованих гіпотез, розшифровка механіз­му причинно-наслідкових зв'язків, що призводять до захворюва­ності, достатня для ефективних у даній обстановці протиепіде­мічних заходів.

4. Найближчий та/чи віддалений прогноз захворюваності, оцінка достовірності гіпотез про фактори ризику за ефектом (експериментальне доведення гіпотез), визначення епідеміологі­чної, соціальної та економічної ефективності заходів профілак­тики (оцінка затрат і вигоди).

Усі завдання епідеміологічної діагностики взаємопов'язані та розв'язуються на основі використання епідеміологічних методів дослідження в їх логічній послідовності. Поглибити уявлення про механізм розвитку епідемічного процесу, виявити його тен­денції з метою прогнозування епідемій дозволяє мікробіологічне стеження, що є важливою складовою епідемічного нагляду.

2.5.