Протиепідемічні заходи

Протиепідемічні заходи (боротьба з інфекційними хворобами) - це комплекс заходів, які здійснюються в епідеміологічному осередку з метою його ліквідації та запобігання появі нових вогнищ.

Епізоотичним вогнищем називають місце перебування тварини, яка є джерелом збудника зоонозної інфекції, з прилег­лою територією в тих межах, у яких інфекція може передаватися від нього оточуючим тваринам. Просторові й часові межі епіде­міологічного вогнища при кожній інфекційній хворобі визнача­ються особливостями механізму передавання збудника й конкретними умовами природно-соціального середовища. Наприклад, при кишкових інфекціях територія вогнища може обмежуватися сферою дії певного джерела води або підприємства харчування тощо.

Перше захворювання, що виникає в епідеміологічному осередку, називається первинним, те, що виникає потім - насту­пним, або вторинним.

При інфекціях, віруси яких передаються кровосисними членистоногими, площа епідеміологічного вогнища може охоплю­вати значну територію в межах радіуса пересування інфікованих членистоногих. Епідемічний осередок антропонозної інфекції існує до тих пір, поки в ньому є джерело збудника інфекції та (або) фактори її передавання. Вогнище вважають ліквідованим, якщо в його межах припиняється циркуляція збудника.

При більшості зоонозів місце проживання хворого не є епідемічним вогнищем у загальноприйнятому трактуванні, оскільки така людина не є джерелом збудника інфекції (джерело збудника - хвора тварина, яке є основою епізоотич­ного вогнища).

Епідеміологічний процес, особливості його виникнення, розвитку та згасання специфічні для кожної інфекційної хвороби. Розвиток такого процесу за Л. В. Громашевським залежить від його рушійних сил. Тому науково обґрунтованим принципом боротьби з інфекціями є руйнування епідеміологічного процесу. Профілактичні й протиепідемічні заходи досягнуть ефекту, якщо виключать хоча б одну з ланок епідемічного процесу (джерело збудника, механізм передавання) або створять у населення несприйнятливість до збудника інфекції. Тому вирішальним є виявлення саме тієї ланки, на яку найбільш ефективно можна вплинути з метою припинення епідемічного процесу.

Заходи, спрямовані на знищення джерела збудника

Ізоляція хворого. Протиепідемічна ефективність ізоляції джерела збудника буває високою тоді, коли вона здійснюється якомога раніше. Проте в деяких випадках, особливо при інфекціях із крапельним механізмом передавання, збудник починає виділятися в навколишнє середовище в останні дні інкубаційного періоду, ще до виникнення клінічних симптомів, тому здійснити своєча­сну ізоляцію буває важко. Наприклад, при кору заражена люди­на починає виділяти збудника в останній день інкубації. Діагноз можна поставити практично на другий - третій день висипання, коли виділення збудника різко зменшується. При кожній інфек­ції епідемічна небезпека джерела збудника має особливості, їх знання суттєво допомагає визначити стратегію поведінки епідеміолога в осередку інфекції.

Ізоляція всіх осіб, що спілкувалися з хворим. У багатьох випадках поряд з маніфестними формами можуть бути присутні абортивні та інапарантні форми. Крім того, за умов загальної госпіталізації можуть залишитися здорові носії інфекції, що бу­дуть підтримувати циркуляцію збудника.

Ізоляція не потрібна при деяких кров'яних і трансмісивних інфекціях (кліщовий енцефаліт, кемеровська гарячка). У таких випадках ізоляцію проводять не за епідеміологічними, а за клінічними показниками.

При зоонозах потрібне:

• знищення гризунів;

• знищення або лікування та ізоляція домашніх тварин;

• регулювання чисельності деяких видів диких тварин.

При кожній інфекції тривалість карантину й визначення осіб, які йому підлягають, регламентується офіційними документами МОЗ.

Заходи, спрямовані на переривання ланцюга механізму передавання збудника

Крапельний механізм передавання. Для ентеровірусів (фека- льно-оральний механізм-передавання) у перші дні захворювання була показана можливість передавання крапельним шляхом.

Передавання збудника відбувається:

• безпосередньо при прямому спілкуванні з джерелом збуд­ника (великокрапельна фаза) - збудник виділяється й досягає сприйнятливого організму при експіраторних актах; місце фіксації збудника - слизові оболонки верхніх дихальних шляхів (грип, парагрип, аденовіруси);

• при тривалому перебуванні джерела збудника в закритому приміщенні (аерогенний механізм передавання) - монодисперс- ний аерозоль проникає в нижні відділи - легені, накопичується там (первинні пневмонії).

При розмові аерозоль прямо рухається в повітрі до 1 м, а потім потрапляє в повітряні потоки. Аерозольний потік зумов­лює паралельний рух повітря в найближчих до нього шарах, тому людина, що стоїть збоку за 40 см від потоку аерозолю, заразитися практично не може.

У закритих приміщеннях в умовах нерухомості повітря патоген, що виділяється хворим, постійно збільшує концентрацію в повітрі, що сприяє прямому передаванню його від джерела до реципієнта. При провітрюванні закритих приміщень, а також у відкритій атмосфері повітряні потоки сильні й турбулентні, що приводить до швидкого розсіювання аерозолю, зменшення концентрації патогену, тобто зменшення ризику зараження.

Для переривання крапельного механізму передавання (вели- кокрапельна фаза) можна використовувати марлеві респіратори. Для руйнування прямого потоку аерозолю від джерела до реци­пієнта використовують настільні вентилятори або встановлюють екрани зі скла.

Фекально-оральний механізм передавання. Велике значення при реалізації даного механізму передавання має стан об'єктів природного середовища й такі соціальні чинники:

• водопостачання;

• благоустрій закладів громадського харчування;

• забезпечення населення якісними продуктами харчування;

• санітарно-гігієнічна культура населення.

Кров'яні інфекції. Велике значення має знищення та уникнення укусів переносників (вошей, кліщів, комарів) як найбільш ефектив­ний спосіб переривання механізму передавання.

Інфекції зовнішніх покривів. Збудники інфекцій зовнішніх покривів також передаються за допомогою різних факторів. Найва­жливішими з них є предмети побуту. Отже, щоб запобігти цьому, потрібно утримувати в чистоті та правильно користуватися предме­тами вжитку (індивідуальні рушники, постіль, одяг, посуд, іграшки тощо). Особливу роль тут відіграють заходи дезінфекції (прання й кип'ятіння білизни, кип'ятіння посуду, знезараження іграшок).

Заходи, спрямовані на створення специфічної несприйнят­ливості населення. Багаторічний досвід широкого використання вакцинації засвідчує, що активна імунізація є хоча й не єдиним, але надзвичайно важливим засобом, який забезпечує епідемічне благополуччя при багатьох інфекційних хворобах. Специфічна профілактика як засіб боротьби з інфекціями є однією з найважли­віших ланок профілактичного напряму охорони здоров'я.

Створення повноцінного імунітету залежить від багатьох причин: якості вакцин, дози антигену, інтервалів між щеплен­нями, фізіологічного стану організму тощо.

Залежно від того, живою чи вбитою вакциною зроблене щеплення, резистентність формується по-різному. Наприклад, убиті вакцини можуть викликати напружений, гуморальний імунітет, який надійно захищає щепленого від захворювання. Проте анатоксин не зумовлює клітинної резистентності, тому діти, навіть якісно щеплені, при зараженні не хворіють, але можуть бути носіями інфекції.

При щепленні живою вакциною (поліомієліт) поряд з гуморальним імунітетом створюється клітинна резистентність.

Нині існують також інші типи вакцин: субодиничні, корпус­кулярні, генноінженерні, антиідіотипні та інші.

Вакцини застосовують у ветеринарній практиці та для щеплення диких тварин, наприклад антирабічну, у тому числі й живу перора- льну. Таке застосування антирабічної вакцини захищає тварин від смертельного захворювання й передавання інфікованими тваринами збудника людині, а також позбавляє людей необхідності відстрілю­вати тварин - теплокровних хазяїв збудника.

Окрім поліпшення якості вакцин необхідно також удосконалю­вати методи імунізації великих і малих контингентів населення.

Є два підходи до проведення масових щеплень:

• створення в поліклініках підрозділів, які щоденно вико­нують щеплення та збільшують кількість імунізованих; існують спеціальні графіки - карти щеплень;

• масові щеплення, які проводять за загрози виникнення епідемії.

При щепленнях можливі ускладнення, але ці ускладнення в деяких дітей аж ніяк не можна порівнювати з тими небезпечни­ми хворобами, проти збудників яких проводять щеплення.

2.6.