ХРОНІЧНИЙ КОЛІТ

Хронічний коліт — запально-дистрофічне захворювання товстої кишки з ураженням або всієї кишки (панколіт), або будь-якого відділу клубової, сліпої, поперечної ободової, сигмо­подібної ободової чи прямої (іліотифліт, трансверзит, сиг- моїдит, проктит).

Етіологія. Захворювання поліетіологічне, характеризу­ється тенденцією до тривалого перебігу. Хронічний коліт спри­чинюють перенесений гострий коліт, дизентерія та інші бак­теріальні кишкові інфекції, протозойні інвазії. Коліти також можуть бути зумовлені аліментарними порушеннями, екзоген­ними та ендогенними інтоксикаціями, патологією інших ор­ганів травлення — анацидним гастритом, хронічним панкреа­титом, хронічним ентеритом, хронічним холециститом.

Основними клінічними симптомами захворювання є біль у животі, запори або діарея. Крім того, хворі скаржаться на відчуття розпирання в животі, здуття, яке зменшується після відходження газів, спорожнення кишечнику, біль у лівій по­ловині живота. Можуть бути несправжні позиви на дефе­кацію.

При тифліті (правобічний коліт) частіше спостерігаються проноси, біль у животі справа, що іррадіює в пахвинну ділян­ку, праву нижню кінцівку. Можливе чергування проносів та запорів.

Трансверзит — ураження поперечної ободової кишки. Ха­рактеризується болем, бурчанням та розпиранням у середній частині живота відразу після їди, позивами на дефекацію, чергуванням запорів і проносів.

Сигмоїдит, проктосигмоїдит і проктит (лівобічний коліт) зустрічаються найчастіше. Клінічно вони проявляються болем у лівій половині живота або лівій здухвинній ділянці, відчуттям стиснення чи розпирання в прямій кишці. Можливі несправжні позиви на дефекацію з відходженням газів, інколи слизу та крові (якщо у хворого виникли ерозивний сфінктерит, тріщина відхідника або геморой). Біль посилюється після дефекації, очисної клізми. Випорожнення рідкі або кашкоподібні, нерідко бувають кілька разів на день малими порціями, без відчуття по­вного спорожнення кишки.

Якщо при коліті в запальний процес залучаються нервові ганглії (гангліоніт), то біль має нестійкий, ниючий характер. Як правило, він не пов'язаний з прийманням їжі, актом де­фекації, фізичним навантаженням. У разі поширення проце­су на серозну оболонку товстої кишки біль у животі стає постійним, посилюється під час ходьби, після очисних клізм і дефекації, дещо зменшується в горизонтальному положенні. Хронічний коліт в осіб літнього віку, які хворіють на атеро­склероз, може мати ішемічне походження. Частіше всього уражується кишка в ділянці селезінкового кута, рідше — по­перечна ободова, порожня, низхідна та сигмоподібна ободо­ва. Ішемічний коліт проявляється різким болем у лівій поло­вині живота або надчеревній ділянці, що з'являється через 3—4 год після їди, здуттям кишечнику, діареєю (у випорож­неннях може бути кров), інколи блюванням. Поступово зменшується маса тіла. Під час пальпації живіт різко болю­чий, може бути захисне напруження м'язів передньої черев­ної стінки.

Діагностика. Враховують дані анамнезу та клінічні про­яви захворювання, результати копрологічного дослідження, бактеріологічного дослідження калу, ендоскопічного, гісто­логічного та рентгенологічного досліджень.

Під час копрологічного дослідження в калі виявляють ве­лику кількість лейкоцитів і слизу, йодофільну мікрофлору, не- перетравлену клітковину і внутрішньоклітинний крохмаль, підвищення вмісту нейтрального жиру, неперетравлених м'язових волокон, що зумовлено порушеннями внутрішньо- кишкового травлення, наявністю дисбактеріозу. За допомогою іригоскопії можна виявити порушення моторної функції киш­ки, прискорення або сповільнення її перистальтики, посилену гаустрацію, спастичні скорочення чи навпаки — гіпотонію кишки. При важких формах коліту змінюється рельєф слизо­вої оболонки внаслідок її набряку та інфільтрації. У деяких випадках визначаються рубцево-запальні звуження просвіту кишки. Під час ендоскопічного дослідження (колоноскопія, ректороманоскопія) спостерігаються гіперемія та набряк сли­зової оболонки, ерозії, наявність слизу.

Лікування. Призначають дієтотерапію з урахуванням стадії процесу і порушень випорожнень. При хронічному коліті з діарейним синдромом використовують дієту № 46 у період загострення і № 4в у період ремісії. З харчового раціо­ну виключають цільне молоко, грубу клітковину, жирні стра­ви, бобові, капусту, свіжий чорний хліб, шипучі напої, соло­дощі.

Для лікування хронічного коліту нині з успіхом застосову­ють сульфопрепарати, насамперед салофальк.

Вибір антибактеріальної терапії залежить від результатів бактеріологічного дослідження калу. При дисбактеріозі, зу­мовленому патологічними штамами ешерихій, ефективні стрептоміцин, сульфаніламідні препарати, фуразолідон, інте- трикс (по 1 капсулі 4 рази на день). При ентерококовому дис­бактеріозі призначають еритроміцин (по 0,25 г 4 рази на день), сульфаніламіди (по 1 г 4 рази на день), фуразолідон (по 0,05 г 4 рази на день), левоміцетин (по 0,5 г 4 рази на день). Тривалість курсу лікування — 7 днів. Проводять 2—3 курси лікування. При дисбактеріозі, спричиненому протеєм, при­значають фуразолідон (по 0,05 г 4 рази на день), неграм (по 0,5 г 4 рази на день), бісептол (по 2 таблетки 2 рази на день), нітроксолін (по 0,1 г 4 рази на день протягом 10—14 днів), протейний бактеріофаг (по 30 г 2 рази на день за 1 год до їди протягом 7—10 днів).

При кандидозному дисбактеріозі використовують леворин (по 500 000 ОД 3—4 рази на день протягом 10—12 днів), нізо- рал, нітроксолін (по 0,1 г 4 рази на день). При стафілококо­вому дисбактеріозі показаний хлорофіліпт: до 5 мл 1 % спир­тового розчину хлорофіліпту додають 30 мл води і вживають по 25 крапель 3 рази на день за 40 хв до їди протягом 3 тиж. Призначають також фуразолідон — по 0,1 г 3—4 рази на день протягом 5—7 днів.

Поряд з антибактеріальними препаратами при дисбактеріозі за­стосовують специфічні бактеріофаги — протейний, стафілококо­вий, синьогнійний, коліпротейний. За наявності діареї можна ви­користовувати в’яжучі, сорбівні засоби імодіум, смекту, танальбін та ін. Корисно пити відвари кори та шишок вільхи, деревію, звіро­бою, коренів кульбаби, шавлії, плодів чорниці, кори дуба.

При виникненні спастичного болю в животі призначають галідор, но-шпу, бускопан та ін.

При запорах використовують препарати целюлози — порто- лак, метамуцил, харчові волокна з пектином. За відсутності ефекту призначають проносні — вазелінове масло, розчин магнію сульфату, сорбіт, ксиліт, фітопрепарати з коренів реве­ню, кори і плодів жостера, кафіол, регулакс, форлакс. Реко­мендується вітамінотерапія. За показаннями призначають ферментні препарати, антациди. За наявності нудоти викори­стовують прокінетики (церукал, мотиліум та ін.), здуття живо­та — препарати симетикону (еспумізан, симескоп).