ДИСБАКТЕРІОЗ КИШЕЧНИКУ

Дисбактеріоз — це зміна кількісних співвідношень та скла­ду мікробів, які заселяють кишечник, або ж поява в ньому не­типових бактерій.

Кишкові мікроорганізми являють собою складну асоціацію мікробів, які справляють значний вплив на життєдіяльність людського організму.

У вмісті товстої кишки міститься до 250 млрд мікробних тіл в 1 мл. Бактерії, що заселяють товсту кишку, умовно по­діляють на 3 групи:

1- ша — анаеробні мікроби (бактероїди і біфідобактерії), їх кількість складає близько 99 %;

2- га — аеробні бактерії (кишкова паличка, стрептококи, лактобацили), їх кількість складає близько 1—4 %;

3- тя — мікроби, що спорадично з’являються в кишечнику (стафілококи, клостридії, протей, клебсієли, дріжджеподібні гриби), кількість яких у нормі складає 0,01—0,001 %.

Для нормальної мікрофлори кишечнику характерне значне пе­реважання анаеробних бактерій над аеробними. Так, анаеробів, насамперед біфідобакгерій, у ньому міститься у 1000 разів більше, ніж аеробів. На склад нормальної мікрофлори кишечнику люди­ни впливають вік, характер харчування, умови життя. Товста кишка заселена переважно кишковою паличкою. Вона виявляє бактерицидну дію на патогенні та умовно-патогенні штами, що забезпечує підтримання нормального біоценозу. Мікроби, що заселяють тонку та товсту кишки, розщеплюючи органічні ком­поненти нутрієнтів, сприяють процесам травлення. Кишкові мікроби синтезують вітаміни, насамперед ціанокобаламін, тіамін, піридоксин, рибофлавін, нікотинову кислоту, біотин, па- раамінобензойну кислоту, фолієву кислоту.

Нормальна мікрофлора сприяє формуванню захисно-адап­таційних систем організму, виробленню антитіл, протипух­линних речовин, підтримує неспецифічний імунітет.

Виділяють 4 стадії дисбактеріозу:

I — незначні зміни нормальної мікрофлори;

II — зменшення кількості нормальної мікрофлори, збіль­шення кількості умовно-патогенної мікрофлори;

III — різке зменшення кількості нормальної мікрофлори, окремі її представники зникають зовсім. Умовно-патогенна мікрофлора має агресивні властивості. З'являються у великій кількості гриби роду Candida, протей, стафілококи та ін.;

IV — зникають біфідо- та лактобакгерії, патогенна мікро­флора виявляється в значній кількості.

Виділяють також первинний і вторинний дисбактеріоз. При первинному дисбактеріозі спочатку змінюється мікро­флора кишечнику, а потім приєднуються ознаки запалення, при вторинному — спочатку виникає патологія тонкої або товстої кишки, а потім приєднується дисбактеріоз.

Клініка. Найхарактерніші симптоми — схильність до діа­реї, метеоризм, бурчання у животі. Біль може мати тупий, ни­ючий характер, а інколи виникає колікоподібний біль. Часто біль у животі посилюється в другій половині дня.

При кишковому дисбактеріозі часто розвивається полігіпо- вітаміноз, який проявляється глоситом, ангулярним стомати­том, тріщинами в куточках рота, поліневритами, головним бо­лем, підвищеною втомлюваністю, дистрофічними змінами міо­карда та ін. У хворих спостерігається схильність до алергії.

Кишкові зміни та порушення вітамінного балансу ор­ганізму зумовлені розвитком синдромів порожнинного мемб­ранного травлення та мальабсорбції. Патогенна мікрофлора та її токсини подразнюють слизову оболонку кишки, спричиню­ють бродильну або гнильну диспепсію.

Стафілококовий дисбактеріоз може мати легкий, середньої важкості та важкий перебіг. Легкий перебіг стафілококового дисбактеріозу кишечнику характеризується субфебрильною температурою тіла, маловираженими ознаками інтоксикації та запалення. Хворі скаржаться на незначний біль у животі, рідкі випорожнення з домішками слизу, частота яких не пе­ревищує 4—5 разів на добу. Загальний стан хворих задовіль­ний, повне одужання спостерігається через 2,5—3 тиж.

При стафілококовому дисбактеріозі середньої важкості тем­пература тіла підвищується до 38—39 °С, з'являються вираже­на слабість, порушення апетиту, головний біль, біль у животі. Випорожнення рідкі, з домішками слизу, крові та гною (до 6— 10 разів на добу). Захворювання триває до 20 днів.

Важкий стафілококовий дисбактеріоз кишечнику характе­ризується вираженою інтоксикацією, гарячкою, нудотою, блю­ванням. Випорожнення бувають до 7—12 разів на добу. Вони містять домішки слизу, гною та крові. Виникають сильний біль у животі, зневоднення організму, порушення серцево-су­динної діяльності. Хворі можуть загинути від інфекційно-алер­гічного шоку. Можливий розвиток стафілококового сепсису.

Грибковий дисбактеріоз кишечнику зустрічається досить часто. Його розвиток зумовлений посиленим розмноженням дріжджеподібних грибів роду Candida на слизових оболонках різних органів. Розвиток цього виду дисбактеріозу, як прави­ло, пов'язаний з прийманням антибіотиків, під впливом яких гинуть бактерії, що виробляють спеціальні речовини, які протидіють розмноженню грибів Candida albicans. Най­частіше уражуються верхні відділи травного каналу (ротова порожнина та стравохід), рідше — кишечник, сечово-статева система. Інколи виникає генералізований кандидоз, що су­проводжується ураженням внутрішніх органів — нирок,

бронхів, легень, головного та спинного мозку. Можливий розвиток кандидозного сепсису, який майже завжди закінчується летально.

Дисбактеріоз, зумовлений синьогнійною паличкою, най­частіше виникає після кишкових інфекцій (дизентерії, саль­монельозу та ін.) або на фоні неспецифічного виразкового коліту, хронічного ентероколіту та інших захворювань органів травлення. Він може розвиватися після лікування антибіотика­ми. Якщо синьогнійний дисбактеріоз є наслідком харчового отруєння, то захворювання починається гостро. З'являються симптоми вираженої інтоксикації, сильний біль у животі. Хворі помирають у перші дні або на 7-му — 10-ту добу від серцево-судинної недостатності та паралітичного ілеусу.

Діагностика дисбактеріозу ґрунтується на клінічних да­них, результатах лабораторних, бактеріологічних та серо­логічних досліджень. При генералізованому дисбактеріозі слід проводити бактеріологічне дослідження не тільки фекалій, але й крові та сечі.

Лікування хворих із дисбактеріозом кишечнику має бути комплексним. Обов'язково враховують супутню патологію ор­ганів травлення. Важливе значення має дієтотерапія, яка спря­мована на нормалізацію процесів травлення, підвищення імун­ної резистентності організму. Кількість білків має становити 120—130 г, жирів — 100—110 г, вуглеводів — 350—400 г. У період загострення призначають дієту № 4 протягом 2—5 днів, при зменшенні гострих проявів захворювання — дієту № 46, при неповній ремісії — дієту № 4в, а в стадії стійкої ремісії — дієту № 15. Кількість клітковини залежить від характеру ви­порожнень. При схильності до діареї її вміст дещо зменшу­ють. Рекомендується ніжна клітковина. При запорах кількість харчових волокон можна збільшити. Слід враховувати те, що багато фруктів та ягід виявляють антибактеріальну актив­ність, інактивують бактеріальні екзотоксини та гіалуронідазу. Виражені антибактеріальні властивості мають абрикоси, квас­ниці, гранати, суниці, журавлина, малина, горобина, чорна смородина, чорниці, яблука. Такі ж властивості мають цибу­ля, часник, хрін, перець та інші прянощі. Якщо немає про­типоказань, їх можна використовувати в харчуванні. Можна приготувати настій із хрону: 0,5 кг подрібненого хрону насто­яти віл води протягом 24 год, пити по одній склянці перед обідом протягом 3—4 днів. Можна використовувати спирто­ву витяжку з часнику.

Деякі лікарські рослини виявляють протимікробну та проти­запальну дію, нормалізують моторику та секрецію травного ка­налу. При лікуванні дисбактеріозу застосовують плоди фенхе­лю, корені аїру, календулу лікарську, мелісу, ромашку аптечну.

При кишковому дисбактеріозі застосовують еубіотик інте- трикс. Цей препарат також має виражену антидіарейну дію. Призначають його по 1 капсулі 4 рази на день протягом 5— 10 днів.

Комбінований препарат ентероседил, який містить ан­тибіотик, еубіотик, адсорбент і вітамін К, виявляє широкий спектр антибактеріальної дії і дає антипротозойний ефект. Його призначають по 1—2 таблетки 3 рази на день. Курс ліку­вання — 10 днів.

Хлорофіліпт — препарат, що містить суміш хлорофілів з листків евкаліпту. Препарат ефективний при стафілококово­му дисбактеріозі. Призначають усередину за 40 хв до їди (по 5 мл 1 % спиртового розчину 3 рази на день протягом З— 5 днів).

Кандидозний дисбактеріоз лікують протигрибковими пре­паратами. Одним з найефективніших препаратів є нізорал, який призначають по 1—2 таблетки 4 рази на день протягом З тиж. Можна використовувати також ністатин чи леворин (по 500 000 ОД 4 рази на день протягом 10 днів). Призначають флуконазол — по 50—400 мл 1 раз на день протягом 7 днів. Для лікування кишкового дисбактеріозу використовують пре­парат синтетичного дисахариду — левульозу, що окислює кишкове середовище, пригнічує протеолітичну, патогенну мікрофлору і одночасно стимулює цукролітичну мікрофлору. Це сприяє відновленню нормального співвідношення мікро­організмів у кишечнику.

При лікуванні дисбактеріозу широко застосовують біо­логічні препарати, які містять живі ослаблені штами нормаль­ної мікрофлори кишечнику, що за сприятливих умов здатні імплантуватися та заселити кишечник. До цих препаратів на­лежать колібактерин, біфідобактерин, лактобактерии, біфі- кол, бактисубтил та ін. Більшість препаратів випускаються у вигляді капсул, що дозволяє їм пройти шлунковий бар'єр і досягти кишечнику.

Лікування хворих на дисбактеріоз кишечнику має бути індивідуальним. Його призначають після бактеріологічного дослідження калу. У більшості випадків спочатку проводять курси антибактеріальної терапії, а потім призначають бак­теріальні препарати. Мінімальний курс лікування бактеріаль­ними препаратами — 3 тиж, максимальний — 1 — 1,5 міс. Хво­рим віком до 40 років бажано призначати біфідобактерин, се­реднього віку — біфікол, а хворим літнього віку — лактобак­терии. Слід пам'ятати, що не можна комбінувати антибак­теріальну терапію з лікуванням бактеріальними препаратами.

При стафілококовому і протейному дисбактеріозі призна­чають стафілококовий чи протейний бактеріофаги (по ЗО мл 2 рази на день протягом 2 тиж), їх можна комбінувати з ан­тибактеріальною терапією. Можна використовувати анти- стафілококову плазму, яку вводять по 160—250 мл щодня або через день, на курс лікування — 3—5 вливань.

При всіх видах дисбактеріозу проводять і муно модуляційну терапію. Призначають тималін, тимоген, вітаміни, біостиму- лятори, препарати мікроелементів.