Родина Filoviridae

До складу родини входять два роди: Marburgvirus та Ebolavirus.

До роду Marburgvirus належить марбургвірус озера Вікторія (раніше - вірус Марбург). Нині відомо шість штамів цього вірусу: Музоке (Кенія, 1980), Ратажак (Західна Німеччина, 1967), Попп (Західна Німеччина, 1967), Воеже (Югославія, 1967), Озолін (Зімбабве, 1975) і штам Марбург Равн (Кенія, 1987).

Рід Ebolavirus містить еболавіруси Берегу Слонової Кістки (раніше - вірус Ебола Кот-д'Івуар) - штам Кот-д'Івуар (Ліс Тай, 1994), чотири штами еболавірусу Рестон (раніше - вірус Ебола Рестон): Рестон (1989), Філіппіни (1989), Сієна (1992), Техас (1996), два штами еболавірусу Судан - Боніфац (1976) і Малео (1979), шість штамів вірусу Заїр (раніше - вірус Ебола Заїр): Іаїнга (Заїр, 1976), Заїр (Заїр, 1976), Екрон (Заїр, 1976), Тандала (Заїр, 1977), Кіквіт (Заїр, 1995), Габон (Заїр, 1994-1997) і вірус Бундібугіо (Уганда, 2007).

Віріони мають вигляд довгих ниткоподібних часток, що іноді галузяться, а іноді мають U-подібну форму, нагадують цифру "6" або кільце (рис. 1.7). Діаметр віріонів - 80 нм, а довжина си­льно варіює (може досягати 14000 нм). Довжина однієї інфек­ційної частки після виділення становить від 790 (марбургвіруси) до 970 нм (еболавіруси). Віріони мають ліпідовмісну зовнішню облонку з поверхневими виступами, що оточує досить жорсткий спіральний нуклеокапсид. Пепломери, занурені в ліпідний бішар, складаються з єдиного глікопротеїду. Вони вкривають поверхню вірусної частки й мають довжину 10 нм. До складу віріона входить полімеразний комплекс і білки матриксу. Діаметр нуклеокапсиду 50 нм. Центральний канал чітко вира­жений, діаметром 20 нм. Крок спіралі становить 5 нм.

Рис. 1.7. Електронномікроскопічне зображення віріонів вірусу Ебола [57]

Геном представлений єдиною молекулою олРНК негативної полярності з молекулярною масою 4,2 х 10⁶ Да.

Відомо п'ять головних поліпептидів, що входять до складу віріона: поверхневий глікопротеїн (GP, зосереджений в оболонці), нуклеокапсидний (NP), полімеразний комплекс (транскриптазо- полімеразний компонент і РНК-залежна РНК-полімераза) і матриксний білок.

Склад ліпідів ліпідної оболонки віріона такий самий, як оболонки клітини-хазяїна.

Депротеїнізована РНК неінфекційна. Реплікація відбувається в цитоплазмі, а збірка включає етап відбруньковування префор- мованого нуклеокапсиду від клітинної мембрани.

Маса віріонів 382 х 10³ кДа. Плавуча густина в градієнті густини CsCl становить 1,32, а в калій-тартатному градієнті - 1,14 г/см3. Коефіцієнт седиментації 1,4 S_20w. Точка температур­ної інактивації 60 ^оС (упродовж 30 хв). В умовах in vitro віріони відносно стійки під час зберігання при температурі 15-20 ^оС. Віріони чутливі до органічних розчинників, фенолу (фенольних дезинфектантів), формальдегіду та Р-пропіолактону. Ультрафіо­летове та радіаційне опромінювання спричиняє інактивацію віріонів. Відносно стійкі в межах рН від 5 до 8.

Марбургвіруси та еболавіруси викликають розвиток гемора­гічних гарячок. Марбургвірус отримав назву від міста Марбург, де спостерігався спалах захворювання в працівників лікарні, які заразилися від мавп, імпортованих з Африки. Назва вірусу Ебола походить від назви річки в Демократичній республіці Конго (Заїр). Переважно ці віруси виділяють від хворих з Африки (субтипи Судан, Заїр, Кот-д'Івуар і Бундібугіо), проте штам Рестон був виділений від макак із Філіппін (перший випадок в Азії). Природний хазяїн для цих захворювань невідомий. Смертність під час спалахів захворювань становить 23-33 % для марбургві- русів та 53-88 % - для еболавірусів. Ці віруси належать до пер­шої групи патогенних мікроорганізмів (четверта група особливо небезпечних патогенів за класифікацією ВООЗ). З ними можна працювати лише в лабораторіях особливого утримання з дотри­манням найсуворіших правил техніки безпеки.