Родина Orthomyxoviridae

Назва родини походить від грец. orthos - "правильний" і myxo - "слиз" і була запропонована у зв'язку зі спорідненістю її пред­ставників до муцину. Раніше до міксовірусів були віднесені також віруси кору, паротиту, парагрипу, респіраторно- синцитіальний вірус, які пізніше були виділені в окрему родину параміксовірусів.

Нині представники родини ортоміксовірусів класифікуються на п'ять родів: Influenzavirus A, Influenzavirus B, Influenzavirus C, Isavirus та Thogotovirus.

Представники родів Influenzavirus A, B, C є вірусами грипу, антиген рибонуклеопротеїд (РНП) яких не дає перехресних між- типових серологічних реакцій.

Рід Isavirus має єдиного представника - вірус інфекційної анемії лосося (Salmo salar).

Представники роду Thogotovirus - віруси Дорі (Dhori) і Тогото (Thogoto) - передаються за допомогою кліщів і уражують хребетних (зрідка людей). Можуть реплікуватися в організмі переносників і хребетних-хазяїв. Раніше ці віруси були віднесені до родини Bunyaviridae.

За рекомендацією ВООЗ система номенклатури вірусів грипу складається з двох частин: визначення штамів і опис антигенів гемаглютиніну (НА) та нейрамінідази (НА). Позначення штамів включає: тип (А, В, С); хазяїн (якщо це не людина); географічне походження, порядковий номер і рік виділення штаму. Опис анти­генів НА та НА для вірусу грипу типу А (ВГрА) іде за позначен­ням штаму й поміщається в круглі дужки, наприклад: А/Вісконсин/67/05(Н3Н2).

Віріони сферичної форми чи плейоморфні, діаметром 80-120 нм (рис. 1.13). Також спостерігають паличкоподібні форми завдовжки кілька мікрометрів. Оболонка віріонів походить із клітинної ліпідної мембрани, в яку вбудовані кілька вірусних глікопротеїнів (1-3) і неглікозильованих білків (1-2). Поверхневі глікопротеїнові виступи мають довжину 10-14 нм і діаметр 4-6 нм. Вірусний нуклеокапсид сегментований, має спіральний тип симетрії, довжину 130 нм і петлю на одному кінці.

Рис. 1.13. Електронномікроскопічне зображення часток вірусу грипу типу B [50]

У віріоні вірусу грипу типу А в ліпідну мембрану вбудовані тример НА й тетрамер NA. Кількість молекул НА у структурі віріона переважає. Оболонка також містить невелику кількість білка M2, що формує іонні канали. Внутрішніми компонентами є МІ-матриксний білок і вірусний рибонуклеопротеїн, що складається із сегментів РНК, асоційованих із білком нукле- окапсиду NP і полімеразними білками - PA, PB1, PB2.

Залежно від роду віріони містять різну кількість сегментів лінійної олРНК негативної полярності: Influenzavirus A та Influenzavirus B - вісім, Influenzavirus C та вірус Дхорі - сім, вірус Тогото - шість сегментів. Довжина сегментів коливається від 900 до 2350 нуклеотидів, розмір геному - від 10,0 до 14,6 тис. о. Сегменти консервативні й мають частково компле­ментарні 5'- та З'-кінці з промоторною активністю. Крім того, спостерігаються коротші, зазвичай химерні, вірусні РНК.

Геном кодує десять білків (14-96 кДа). П'ять найбільших сегментів геному кодують по одному білку, водночас менші сегменти (сьомий і восьмий) кодують додаткові білки за рахунок сплайсингу чи біцистронних мРНК. Зазвичай три РНК- сегменти кодують Р-білки (PB1, PB2 та PA), четвертий і п'ятий сегменти -гемаглютинін (НА, HE, GP) та NP-білок. Залежно від вірусу менші сегменти РНК кодують: нейрамінідазу (NA) у ВГрА та ВГрВ і трансмембранний глікопротеїд NB у ВГрВ - шостий сегмент; мембранні білки: у ВГрА - М1, М2 та у ВГрВ - М1, ВМ2 - сьомий сегмент; у ВГрС - М1, СМ2 та у вірусу Тогото - М1, ML - шостий сегмент; неструктурні (NS) білки: у ВГрА та ВГрВ - NS1, NS2 - восьмий сегмент; у ВГрС - NS1, NS2 - сьомий сегмент. При змішаній інфекції, що обумовлена вірусами з одного роду, спостерігається реасортація генів.

Структурні білки є загальними для представників усіх родів і містять: РА (кислий), РВ1 та РВ2 (основні) - білки полімерази, тісно пов'язані з геномом; NP - групоспецифічний білок, фосфо- рильований і асоційований з кожним сегментом РНК у рибонук- леокапсиді, видоспецифічний антиген, загальний для всіх вірусів грипу; НА (HEF, GP) - гемаглютинін - інтегральний мембранний глікопротеїн типу 1, який бере участь у прикріпленні до клітини, злитті мембран і нейтралізації; НА вірусу грипу типу С має естеразну активність.

На доданок до структурних білків геном вірусу кодує два нестру- ктурні білки: NS1 та NS2. Ферменти містять транскриптазу (РВ1 у вірусів грипу типів А, В, С і тоготовірусів), ендонуклеазу (РВ2 у вірусів грипу типів А, В, С) і руйнуючий рецептори фермент: NA для вірусів грипу А та В чи 9-О-ацетилнейрамінілестеразу (HEF) у випадку вірусу грипу типу С.

Ліпіди в ліпідній оболонці віріона становлять близько 18-37 % його маси. Вони походять із плазматичної мембрани клітини-хазяїна.

Вуглеводи у складі глікопротеїнів і гліколіпідів становлять 5 % маси віріона. Вони представлені N-глікозильованими частинами ланцюга глікопротеїнів, гліколіпідами й мукополісахаридами. Їх склад залежить від клітини-хазяїна та вірусу.

Гемаглютинін є основним специфічним антигеном вірусу, який разом з нейрамінідазою визначає підтип вірусу й викликає утворення протективних антитіл.

Маса віріона 250 х 10³ кДа. Плавуча густина в градієнті сахарози 1,19 г/см3. S_20w = 700-800 S. Віріони дуже чутливі до підвищеної температури, неіонних детергентів, формальдегіду, опромінення й окисників. При температурі 56-60 °С інфекційна активність втрачається через 30 хв, при 65 °С - через 4 хв. Вірус стійкий у межах рН 6,5-8,5. Оптимальна рН 7,0-7,5.

У XX ст. три віруси грипу типу А - H₁N₁ (іспанка, 1918-1919), H₂N₂ (азійський грип, 1957-1958) та H₃N₂ (гонконгів­ський грип, 1968-1969) - були причиною пандемії серед людей. H₁N₁ та H₃N₂ циркулюють і доси, викликаючи щорічні епідемії. Вірус грипу типу В дуже поширений у світі, викликає щорічну захворюваність, а кожні 3-5 років - епідемії. Вірус грипу типу С викликає спалахи захворюваності серед дітей.