Сказ собак

Сказ або водобоязнь (гідрофобія) - гостре вірусне захворювання ссавців з ознаками ураження центральної нервової системи. Характе­ризується агресивністю, нервовими явищами та паралічами.

Збудник. Збудник сказу - РНК-вмісний вірус роду Lyssavirus ро­дини рабдовірусів. Має кулеподібну форму з одним плескатим та іншим заокругленим кінцем, розмір - 80-180 нм (фото 27,28).

Вірус вкритий оболонкою, яка складається з глікопротеїнів та гліколіпідів, що зумовлюють гемаглютинуючі властивості вірусу. У складі віріону виявлені ферменти протеїнкіназа та РНК-полімераза. У віріонах виявлено 5 структурних білків, у тому числі поверхневий глікопротеїн С, що відповідає за утворення віруснейтралізуючих ан­титіл, антигемаглютинінів та формування імунітету. Нуклеокапсидний антиген забезпечує продукування комплементзв’язувальних та пре- ципітуючих антитіл, які, однак, не здатні захистити тварину від захво­рювання. Вірус сказу розмножується і накопичується в головному мозку, а також в епітелії слинних залоз, наднирниках, периферичних нервових стовбурах, слізних залозах. При розмноженні вірусу в ци­топлазмі нейронів формуються специфічні включення - тільця Бабе- ша - Негрі округлої або веретеноподібної форми, що фарбуються кислими барвниками в яскраво-червоний колір (Рис.5).

Вірус сказу репродукується в мозковій тканині різних тварин: мишей, кролів, гвінейських свинок, білих щурів, курчат, овець.

Вірус сказу патогенний для людини, хижих тварин родини соба­чих, котячих та кунячих, а також рукокрилих (кровосисних і комахо­їдних летючих мишей), рідше хворіють на сказ коні, свині, велика та дрібна рогата худоба.

Дикий вірус сказу, що циркулює серед тварин у природі, отримав назву вуличного вірусу. Луї Пастер у результаті тривалих пасажів ву­личного вірусу на кролях отримав так званий фіксований штам віру­су сказу, який після 90-го пасажу втратив патогенну здатність, але зберіг антигенні властивості. Виведений Л. Пастером частково ате- нуйований фіксований вірус сказу і розроблену ним методику виро­щування рабічного вірусу використовують у лабораторній та вироб­ничій практиці для отримання антирабічних вакцин. Фіксований вірус непатогенний або низькопатогенний для людини, але залишається патогенним для білих мишей (викликає у них паралітичну форму хво­роби після інкубаційного періоду тривалістю 4-6 діб і накопичується в центральній нервовій системі).

Вірус сказу стійкий до дії низьких температур, але не стійкий в зовнішньому середовищі. Він чутливий до дії ультрафіолетових і пря­мих сонячних променів, гине при звичайних режимах пастеризації. Прогрівання при температурі 60 ^оС інактивує його протягом п’яти хви­лин, кип’ятіння - миттєво. Найбільші концентрації дезінфікуючих ре­човин (лугів і кислот, 2-3 % розчин хлораміну), 45-70 % етиловий спирт, мильний розчин і 5-7 % розчин йоду інактивують вірус протя­гом однієї хвилини. В слині вірус зберігається до однієї доби, в гнию­чому матеріалі - до 15 діб, в гліцерині - до 90 діб, в замороженому стані - більше двох років.

Епізоотологічні дані. Сказ поширений на всіх континентах і має панзоотичний характер. Близько 50,71 % від загальної кількості всіх спалахів сказу, зареєстрованих у світі, припадає на Європу, 25,55 % — Африку, 11,65 % — Азію і 12,9 % — на Америку (В.

Такі зони розміщені, як правило, в місцевостях із підвищеною щільністю поселення лисиць.

Розрізняють два типи сказу:

- міський (вуличний) сказ, коли захворювання спостерігається в містах і селах, а джерелом збудника інфекції є хворі безпритульні со­баки й коти

- і лісовий сказ, коли інфекція поширюється в природному осе­редку, часто на великому лісовому просторі, а джерелом збудника хвороби є дикі м’ясоїдні хижаки (лисиці, вовки, рисі, борсуки, куниці, тхори, песці, єнотоподібні собаки), хворі або латентно інфіковані.

З 1972 р. в Україні переважає лісовий сказ, а основним джерелом збудника інфекції стали інфіковані руді лисиці. Встановлено, що існує прямий корелятивний зв’язок між чисельністю популяції, щільністю розселення лисиць та інтенсивністю поширення лісового сказу. Особ­лива роль лисиць у підтриманні й поширенні цього захворювання зу­мовлюється значною щільністю їх популяції, яка пов’язана з швидким розмноженням, знищенням людиною їх природних ворогів (вовків, шакалів), високою чутливістю до вірусу сказу, тісними контактами та агресивністю молодняку під час гону й розселення, частими випадка­ми (40-80 %) хронічного й латентного перебігу інфекції, що забезпе­чує тривалу персистенцію вірусу в природних осередках. Домінанта в епізоотичному ланцюзі диких тварин і природньоосередковий харак­тер лісового сказу призвели до значних змін у традиційному перебігу сказу серед тварин. Для цієї хвороби характерна чітко виражена се­зонність, яка підтримується щільністью популяції лисиці; хвороба реє­струється навесні та восени (перід формування зграй та гона рудої лисиці).

Основним джерелом збудника сказу в природі залишаються дикі тварини, переважно лисиці, але найбільшу загрозу становлять все-таки домашні.

Сказ характеризується спорадичним проявом, що пов’язано з про­веденням обов’язкових щеплень котів і собак згідно з Законодавством України, та коротким періодом передачі збудника в період агресії. Летальність становить 100 %. На відміну від лісового сказу, міському сезонність не характерна.

Патогенез. Однозначного уявлення про механізм, який забезпе­чує проникнення вірусу сказу в центральну нервову систему, не існує. Припускають участь у цьому процесі ацетилхолінових та холінергіч- них рецепторів мускаринового типу, а також поширення вірусу через трійчасті й протектальні волокна. З центральної нервової системи вірус по нервових волокнах проникає у слинні залози і виділяється зі сли­ною за 5-7 діб до появи клінічних ознак хвороби. Внаслідок репро­дукції вірусу в клітинах головного мозку виникають запальні й деге­неративні процеси, що зумовлюють підвищену рефлекторну збуд­ливість і агресивність тварини, паралічі та судоми. Загибель тварини настає внаслідок паралічу дихальних м’язів.

Клінічні ознаки. Інкубаційний період може тривати від декількох днів до 3-х років. Але найчастіше захворювання проявляється через 3-6 тижнів від моменту покусу. Захворювання у собак, як правило, характеризується гострим перебігом. Існує буйна, тиха та атипова форми.

На початку захворювання (продромальна стадія, 1-2 дні) собака стає пригніченою, не грається з дітьми і довго не озивається на по­клик господаря. Якщо хазяїн підзиває собаку тривалий час, вона не підбігає, а повільно підповзає до нього. Тварина дуже лагідна, нама­гається інтенсивно лизати руки і лице господаря. Їсть собака похап­цем (ніби голодна), у кінці прийому їжі може виникати блювота. Пізніше тварина стає збудженою, ховається під меблі, постійно змінює місце відпочинку.

У будці собака розгрібає підстилку, ніби щось шукає. У тварини розвиваються галюцинації. Наприклад, мисливські собаки роблять стійку, ніби на полюванні, швидко кидаються вперед, клацають зуба­ми у повітрі («ловіння мух»). Іноді собаки роздирають чи лижуть місце укусу через сильний свербіж. Реєструють спотворення апетиту, соба­ка хапає і ковтає шматки дерева, каміння, солому (Рис. 7).

З’являються слинотеча і утруднене ковтання. У окремих собак в продромальній стадії розвивається параліч глотки і труднощі при ков­танні. Це провокує характерну клінічну ознаку: собака ніби вдавилася кісткою та хоче від неї позбавитися. Часто господар собаки звертається за допомогою до лікарів ветеринарної медицини з проханням витяг­ти із глотки собаки неіснуючу кістку.

Однією із характерних клінічних ознак сказу є виділення з ротової порожнини значної кількості тягучої пінистої слини (фото 29).

Іноді клінічні ознаки на цій стадії хвороби виражені недостатньо яскраво.

Наступна стадія - збудження (маніакальна) продовжується 3-4 дні. Характеризується намаганням собаки здійснити втечу. Собаки прикладають для цього максимум зусиль: рвуть прив’язь, гризуть сіт­ку вольєру, роблять підкопи. Звільнившись, собака може пробігти де­сятки кілометрів, додому вже не повертається.

На цій стадії починаються напади судом, паралічі нижньої щеле­пи, голос стає хриплим або взагалі пропадає. Нижня щелепа відвисає, розвивається сильна слинотеча, розвивається косоокість (фото 32).

На заключній стадії - паралітичній - виснажена тварина із гли­боко запалими в очні орбіти очима (характерна ознака зневоднення), відвислою щелепою, випавшим із ротової порожнини язиком втра­чає рухливість задніх кінцівок. Порушується координація рухів, роз­виваються прогресуючі парези, паралічі глотки, згодом і передніх кінцівок, тулуба, хвоста. Собака постійно лежить, виснажена напада­ми судом. Загибель настає, коли тварина перебуває в коматозному стані - на 6-8-му добу після появи перших клінічних ознак хвороби.

В окремих випадках у собак реєструють тиху, або паралітичну форму хвороби, що характеризується відсутністю або слабким про­явом агресивності тварин (випадає стадія агресії). За цієї форми ска­зу тварини гинуть на 2-5-й день.

Атипова форма у собак перебігає підгостро і характеризується атрофією м’язів, виснаженням, розвитком гастроентериту, параліча­ми кінцівок або повною апатією. За найменшої підозри на сказ собаку слід негайно ізолювати (помістити у клітку) і спостерігати за твари­ною протягом десяти діб. При отриманні укусів слід невідкладно по­відомити про свою підозру в найближчий пастерівський або травма­тологічний пункт та якомога швидше і ретельніше промити і оброби­ти рани - це різко знижує ризик інфікування. Підозрілих тварин ізо­люють у клітках і утримують протягом 10 діб під клінічним наглядом ветеринарних спеціалістів.

Патолого-анатомічні зміни. Шлунок порожній, іноді містить сто­ронні предмети (гілки дерев, листя, шматки асфальту, камінці). Стінка шлунка не потовщена, пружної консистенції, слизова оболонка сіро­го кольору, з жовтуватим відтінком, добре виражена складчастість. У слизовій оболонці шлунка виявляють ознаки венозної гіперемії, кро­вовиливи і ерозії. Найбільша кількість плямистих крововиливів - тем­но-коричневого кольору, з різко окресленими краями, помітна на вер­хівках складок. Більшість крововиливів - не яскраві, фіолетового відтінку, без різких меж переходять у навколишню тканину (фото 33).

Звертають увагу на згущення крові (ангідремію), сухість сероз­них покривів, підшкірної клітковини і шкіри в результаті зневоднення. Реєструють ознаки венозного застою: ціаноз слизових оболонок, гос­тру венозну гіперемію печінки, легень, селезінки, головного мозку. При гістологічних дослідженнях виявляють ознаки негнійного енцефаліту у стовбуровій частині головного мозку.

Діагностика. Діагноз встановлюють комплексно з урахуванням епізоотологічних, клінічних, патолого-анатомічних даних і результатів лабораторних досліджень. Особливу увагу приділяють збору анам­незу, можливості вільно гуляти поблизу лісових масивів, посадок де­рев; під час клінічного огляду - наявності покусів (рис. 8).

Лабораторна діагностика. Лабораторні дослідження на сказ про­водять позачергово, а про результати негайно повідомляють лікаря ветеринарної медицини, який надіслав патологічний матеріал. Роз­тин трупа, видалення мозку, відбір проб та їх дослідження здійсню­ють при суворому дотриманні заходів особистої профілактики — на­дягають спецодяг, руки захищають двома парами рукавичок (хірургі­чними й анатомічними), очі закривають захисними окулярами, ніс і рот прикривають шестишаровою марлевою пов’язкою. У лаборато­рію для дослідження на сказ надсилають свіжі трупи дрібних тварин або голову загиблої чи забитої великої тварини. Для проведення біоп- роби направляють головний мозок (свіжий чи консервований у 30­50 % розчині гліцерину). Патологічний матеріал має бути ретельно упакований у герметичну тару з притертою пробкою, залитою пара­фіном, а труп тварини поміщають у герметичний водонепроникний контейнер. Лабораторне підтвердження діагнозу полягає у виявлені безпосередньо вірусу або його включень у матеріалі від хворих або загиблих від сказу тварин та позитивної біопроби на білих мишах. Використовують наступні діагностичні методики:

1. Гістологічний метод — виявлення за допомогою світлової мікроскопії тілець Бабеша — Негрі в мазках-відбитках зрізів мозку, слинних залоз. Препарати фарбують по Селлеру, Гімза. Для мікроско­пічного виявлення тілець-включень Бабеша — Негрі готують мазки, мазки-відбитки та гістологічні зрізи з амонієвого рогу, кори головного мозку, мозочка (за буйної форми сказу), а також із довгастого й спин­ного мозку (за паралітичної форми сказу). У гістологічних препаратах тільця-включення мають округлу, овальну або трохи видовжену фор­му, розмір - від 0,24 до 27 мкм. Розмішуються між ядром та одним із рогів нейрона або в його відростку. Всередині тілець Бабеша - Негрі виявляють маленькі (0,25 -0,5 мкм) базофільні зернисті включення, які дають змогу надійно диференціювати їх від інших структурних елементів клітини. На відміну від мазків, де виявлення тілець Бабеша - Негрі мож­ливе лише в разі значної їх кількості, в гістологічних препаратах швид­ко знаходять навіть поодинокі включення (фото 34).

Виявлення в патологічному матеріалі цитоплазматичних тілець- включень Бабеша - Негрі є безумовно достовірним показником ска­зу, а їх відсутність не виключає цієї хвороби. Слід мати на увазі, що тілець Бабеша - Негрі ніколи не буває в нервових клітинах хворих на сказ лисиць і корсаків, а також у мозку покусаних ними тварин.

2. Метод флуоресціюючих антитіл (МФА) - мікроскопічне дос­лідження в ультрафіолетових променях мазків та заморожених зрізів тканин, оброблених антирабічною сироваткою чи гаммаглобуліном, кон’югованими з флуоресцином. Метод використовують для швид­кого встановлення попереднього діагнозу (експрес-метод).

Пряма імунофлуоресценція найбільш широко використовується у діагностиці сказу. Предметні скельця, що містять мазки-відбитки тканин мозку, або скло з моношаром культури тканин фіксують в аце­тоні протягом 1-4 годин. Потім препарати висушують і обробляють флуоресціюючими поліклональними антитілами (фото 35).

Антитіла, мічені ФІТЦ, фіксуються тільки в місцях локалізації вірусних нуклеопротеїдних антигенів. Потім препарати висушують на повітрі і досліджують методом мікроскопії.

За непрямого варіанту до антигену спочатку додають специфічну імунну сироватку. Потім на утворені нефлуоресціюючі комплекси ан- тиген-антитіло наносять мічену флуорохромом імунну сироватку, що містить антитіла до білків специфічної сироватки. Непрямий варіант МФА поряд із виявленням антигену дозволяє кількісно визначати ан­титіла в досліджуваній сироватці шляхом відповідного її розведення.

3. Біологічна проба на тваринах. Для виділення та ідентифікації вірусу використовують метод біопроби на білих мишах. Досліджува­ний матеріал суспензується у фізіологічному розчині, що містить ан­тибіотики 1000 ОД на см³ суспензії, та 2 % ембріональної сироватки великої рогатої худоби. Суспензія вводиться інтрацеребрально білим мишам масою 5-6 грамів. За мишами щодня спостерігають до 30-го дня після інокуляції. Миші, у яких за цей період розвивається захво­рювання, негайно піддаються евтаназії і тканини мозку досліджують­ся методом прямої МФА.

Перевага даного підходу полягає в можливості визначити малі кількості вірусу сказу в матеріалі. Недолік методу - необхідність ба­гатоденного (7-18 діб) очікування між інокуляцією і проявом перших ознак захворювання. Для скорочення інкубаційного періоду застосо­вують мишей-сисунів. Для експрес-діагностики можна використову­вати мишей у віці менше трьох діб: у мишей, забитих через 3 дні, вже виявляється антиген вірусу в мозку, який можна виявити методом МФА.

Такий метод виділення вірусу практикується як підтверджуючий діагностичний тест у разі негативних результатів із виявлення антиге­ну і тілець Бабеша - Негрі або укусу людини підозрілою на сказ тва­риною. Він забезпечує належну чутливість і специфічність, тобто роз­цінюється на рівні діагностичної значимості методу прямої імуноф- луоресценції. Крім того, цей метод є основним для ідентифікації ва­ріантів вірусу і перспективний для розробки діагностичних реагентів.

4. Виділення та ідентифікація вірусу на культурі клітин. Основ­ним недоліком виділення вірусу при інфікуванні лабораторних тва­рин є тривалість методу. Уникнути цього можна шляхом використан­ня культур клітин. Зазвичай для цих цілей використовують культуру клітин нейробластоми мишей, якщо потрібно досліджувати тканини головного мозку. Мозок суспендується в живильному середовищі, суспензію наносять на моношар культури клітин й інкубують від од­ного до декількох днів.

Моношар клітин потім відмивають, фіксують на холоді ацетоном або сумішшю формаліну з метанолом і досліджують методом імуноф- люоресценції. Якщо тварину було інфіковано вірусом сказу, то в мо- ношарі культури клітин виявляються цитоплазматичні включення ан­тигену вірусу сказу.

Хоча вірус сказу має облігатну нейропатогенність in vivo, він здат­ний інфікувати широке коло клітин-господарів in vitro, що можна ви­користовувати для дослідження інших тканин і органів на наявність вірусу сказу. Встановлено, що вірус сказу розмножується в клітинах ВНК-21 і Vero, в первинних клітинах курячих ембріонів або нирок хо­м’яка. Доведено, що адсорбція вірусу і проникнення його в клітину відбуваються протягом семи годин. Через 24-48 годин всередині клітини утворюються нові вірусні частки, через 7 2 години відбувається брунькування їх з клітинної оболонки у міжклітинний простір.

5. Метод імуноферментного аналізу дозволяє виявити антиген вірусу сказу. Метод заснований на принципі сорбції білків на твердій фазі з наступним утворенням комплексів «антиген - антитіло», що виявляються субстрат-індикаторним розчином. Завдяки великій чут­ливості цього методу застосування ІФА дозволяє збільшити дос­товірність лабораторної діагностики сказу при дослідженні сумнів­них випадків додатково до методів РП або РЗК.

5. Полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР). Для експрес-діагнос- тики вірусу сказу та його ідентифікації найбільш зручним методом є полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР). Для досліджень у ПЛР викори­стовують неконсервований головний мозок тварин, які загинули від вуличного сказу, або мозок заражених (при постановці біопроби) білих мишенят.

Метод ПЛР - найбільш надійний і швидкий для виділення віріон- ної РНК із будь-яких проб, що містять вірус у низькій концентрації.

6. Постановка реакції дифузної преципітації в агаровому гелі дає змогу встановити діагноз впродовж однієї доби, навіть при дос­лідженні загниваючого патологічного матеріалу.

Контроль ефективності вакцинації у диких м’ясоїдних здійснюєть­ся шляхом:

1) обліку споживання приманок на контрольних ділянках та дос­лідженням зубів лисиць на наявність біомаркеру - тетрацикліну;

2) дослідження сироваток крові лисиць на наявність віруснейтра- лізуючих антитіл;

3) епізоотологічного нагляду за зоною вакцинації.

Облік споживання вакцини проводиться на контрольних ділян­ках на 4-й, 8-й, 15-й день після розкладання приманок, а також за до­помогою визначення біологічного маркера тетрацикліну, що вводять в приманку. Перед початком кампанії та через місяць після вакцинації проводять відстріл лисиць із розрахунку 4 лисиці на 100 км² вакцино­ваної території на рік. За участю спеціалістів ветеринарної медицини у відстріляних лисиць відбираються зразки крові, голова або нижня щелепа на рівні малих корінних зубів, звільнена від шкіри та м’язів, яка заморожується і направляється для дослідження в Державний на­уково-контрольний інститут біотехнології і штамів мікроорганізмів (ДНКІБіШМ).

Цей захід здійснюється в тому разі, коли вакцина, що застосовуєть­ся для імунізації, містить в приманці біомаркер - тетрациклін.

Заходи ліквідації. Населений пункт або його частина з прилеглими до нього угіддями, пасовище, лісовий чи польовий масив, урочище та ін., де виявлено захворювання на сказ, за поданням головного лікаря ветеринарної медицини району, міста, району у місті рішенням органу місцевого самоврядування, місцевих органів державної виконавчої вла­ди оголошують неблагополучним щодо цього захворювання і вводять карантинні обмеження. У рішенні чітко визначаються межі неблагопо- лучної на сказ території, а також загрозлива зона з урахуванням мож­ливості проникнення збудника інфекції та характеристики місцевості. В неблагополучних пунктах забороняється проведення виставок, виво­док собак, вивезення за його межі собак, котів і диких тварин.

Тварин поділяють на групи:

- клінічно хворі собаки - тварини, які мають клінічні ознаки, ха­рактерні для сказу;

- підозрілі щодо захворювання - собаки, які мають неспецифічні клінічні ознаки сказу (нетипову поведінку, зміну апетиту тощо); тва­рини, яких покусали достовірно скажені собаки коти чи лисиці. Хво­рих та підозрілих на захворювання сказом тварин лікувати або підда­вати щепленням проти цієї хвороби забороняється. Таких тварин зни­щують, трупи загиблих або підозрілих на захворювання тварин спа­люють разом зі шкірою.

- підозрілі щодо зараження - будь-які собаки у межах неблаго­получного пункту. Тварин, підозрілих на зараження сказом, щеплю­ють антирабічною вакциною та утримують під наглядом протягом шестидесяти днів. За наявності спалаху в осередку щеплюють усіх сільськогосподарських тварин, визначають джерело збудника, за по­треби знижують щільність популяції лисиць у лісових масивах, про­водять пероральну вакцинацію диких звірів та інші заходи.

З метою профілактики сказу необхідно:

- проводити боротьбу з безпритульними собаками та котами в містах, зелених зонах навколо міст, мисливських угіддях;

- дотримуватись діючих правил утримання собак, котів і хижих тварин у населених пунктах України, затверджених Держжитлокомун- госпом, Міністерством сільського господарства і продовольства та Міністерством охорони здоров’я України;

- не допускати до полювання мисливських собак, які вчасно не щеплені від сказу;

- доставляти собак у терміни, встановлені органами державної влади, в установи ветеринарної медицини для клінічного огляду і проф­ілактичного щеплення проти сказу. Всі собаки (а в зонах постійного не- благополуччя, за рішенням органів державної ветеринарної медицини, і коти) підлягають обов’язковому щепленню проти сказу, як правило, протягом липня-вересня кожного року. Тварин, не щеплених проти ска­зу, вакцинують із профілактичною метою незалежно від пори року; обов’язково проводити щеплення, починаючи з тримісячного віку (на­приклад, вакцинами «Nobivac Rabies» або «Defensor» «Biocan R» та ін.). Собаки при цьому повинні бути абсолютно здоровими. Необхідно та­кож попередньо провести дегельмінтизацію. Антигени, що містяться у вакцині після потрапляння в організм вакцинованої тварини, розпізна­ються як сторонні елементи, і в організмі активується ряд захисних ме­ханізмів (макрофаги, опсоніни, інтерлейкіни, В-лімфоцити тощо), внас­лідок чого починають формуватися антитіла, специфічні проти анти­генних детермінант, що містяться у вакцині. Вказані механізми повинні захищати від наступного розвитку інфекції після зараження. Вакцини застосовують тваринам у віці від 12 тижнів, ревакцинацію проводять через 1 рік. Імунітет розвивається через 14 днів після первинної вакци­нації, а стійкий імунітет формується після ревакцинації і триває в се­редньому 2-3 роки. Для підтримання імунітету рекомендується ревак­цинація тварин згідно з національними вимогами (в Україні - щорічна ревакцинація). Тварини, щеплені раніше визначеного строку, потребу­ють ревакцинації з інтервалом щонайменше 14 днів.

- про кожний випадок укусу свійських тварин дикими хижаками, безпритульними чи здичавілими собаками, а також у разі підозри на захворювання тварин сказом негайно ізолювати таких тварин та по­відомляти ветеринарного спеціаліста, який обслуговує господарство, населений пункт;

- собаки та інші тварини, які покусали людей чи тварин, повинні бути негайно доставлені їхніми власниками (підприємством, устано­вою, організацією та ін.) або особами, які займаються відловом бро­дячих собак та котів, у найближчу установу державної ветеринарної медицини для огляду та карантинування протягом десяти днів;

- в окремих випадках, за наявності приміщення, з дозволу уста­нови державної ветеринарної медицини тварина, яка покусала людей або інших тварин, може бути залишена під розписку у власника за умови, що він зобов’язується утримувати її в ізольованому приміщенні протягом десяти днів і дозволяти спеціалісту ветеринарної медицини здійснювати нагляд за цією твариною;

- результати нагляду за ізольованими тваринами реєструють у спеціальному журналі. За телефоном, а потім письмово про них по­відомляють медичну установу, в яку звернулися потерпілі від укусу люди;

- продаж, купівля та вивезення собак, а також диких тварин в інші міста, райони і області дозволяється лише з благополучної місцевості за наявності ветеринарної довідки з відміткою в ній про щеплення проти сказу не менше, ніж за 30 днів до вивезення. Строк закінчення імунітету у щеплених тварин визначається в залежності від титрів спе­цифічних антитіл.

3.1.2.