Туберкульоз собак

Туберкульоз (Tuberculosis) - хронічна інфекційна хвороба багатьох видів тварин, у тому числі й свійських, що характеризується утворенням у різних органах і тканинах специфічних вузликів - туберкул, схильних до сирнистого розпаду.

Збудники - бактерії з роду Mycobacterium, до якого входять 48 самостійних видів і підвидів. Туберкульоз собак найчастіше ви­кликають чотири види мікобактерій: Mycobacterium tuberculosis (людський вид), Mycobacterium bovis (бичачий), Mycobacterium microti (мишачий) і Mycobacterium avium (пташиний).

У природному середовищі існує велика група мікобактерій, які за морфологічними та культуральними властивостями подібні до збуд­ників туберкульозу. Атипові мікобактерії - сапрофітні мікобактерії - здатні зумовлювати сенсибілізацію до туберкуліну, що ускладнює діаг­ностичну оцінку алергічної проби на туберкулін.

За морфологічними та культуральними властивостями мікобак­терії різних видів майже не відрізняються один від одного і являють собою прямі або злегка зігнуті нерухомі грампозитивні зернисті па­лички із заокругленими кінцями розміром (1,5-5,5) х (0,2-0,5) мкм (фото 10, 11).

Мікобактерії проявляють стійкість до кислот, спиртів і лугів зав­дяки наявності в клітині жиро-воскових речовин. За певних умов міко­бактерії здатні утворювати ниткоподібні, гіллясті форми з колбопо- дібним здуттям на кінцях, що стало підставою для зміни назви «баци­ли Коха» на «мікобактерії туберкульозу». Спор і капсул збудник не ут­ворює. Завдяки вмісту ліпідів мікобактерії дуже стійкі до впливів хімічних речовин і різних факторів довкілля. М. bovisу ґрунтах і в гною зберігає життєздатність до чотирьох років, М. avium - до десяти років і більше. У продуктах, отриманих від хворих тварин, збудник туберку­льозу зберігається: в молоці - до 19 діб, у маслі - до 300 діб, в сирі - 145-200 діб, у замороженому м’ясі - до року, в солоному м’ясі - 60 діб.

Епізоотологічні дані. До туберкульозу сприйнятливі понад 55 видів ссавців і близько 25 видів птахів. Серед цих видів собаки харак­теризуються низькою сприйнятливістю до туберкульозу, але можуть заражатися всіма типами мікобактерій. Найчастіше зараження спри­чинюють M. bovisі M. tuberculosis. Зараження відбувається у випадку тісного контакту з джерелом збудника. У зоні ризику знаходяться тва­рини, які мешкають на території туберкульозних ди спансерів (чи контактують із ними), мешкають в одному приміщенні з хворими тва­ринами (на тваринницьких фермах) чи людьми (із хворим господа­рем).

При латентній інфекції збудник тривалий час пер- систує в організмі і в разі дії негативних чинників може вик­ликати захворюван­ня.

Основним дже­релом збудника є хворі на туберкуль­оз тварини. З організму збудник виділяється з харкотинням, фекалія­ми, молоком, рідко - із сечею та спермою (в залежності від локалі­зації збудника).

Факторами розповсюдження збудника є повітря, корми, вода, підстилка та інші предмети, забруднені виділеннями хворих тварин. Особливу небезпеку становлять трупи тварин, які загинули від тубер­кульозу. Залишаючись на поверхні землі, вони стають фактором по­ширення мікобактерій в ґрунті і у воді. А дикі тварини, безпритульні собаки і коти, поїдаючи ці трупи, можуть переносити мікобактерії на значні відстані.

Собаки заражаються туберкульозом трьома шляхами: аероген­ним, аліментарним і контактним. У містах переважає аерогенний шлях, а в сільській місцевості зараження частіше відбувається при поїданні м’яса, молока чи субпродуктів від хворої тварини.

Хворі на туберкульоз тварини можуть бути джерелом інфекції для інших видів тварин і людини, особливо дітей.

Часто собаки заражуються від свого хворого господаря. Відсоток собак, уражених туберкульозом, утричі вищий у власників, хворих на відкриту форму туберкульозу. У містах, де ступінь контакту хворих людей з тваринами вищий, хворих собак більше.

Патогенез. Розрізняють первинний туберкульоз - система ре­акцій, що характеризують взаємодію організму та збудника при пер­винному його потраплянні в організм, та вторинний туберкульоз, що розвивається на тлі набутого імунітету. Після згасання первинного комплексу внаслідок стресів, голодування, ослаблення імунної сис­теми, імунодефіцитного стану відбувається розплавлення капсули - реактивація первинного комплексу (мікобактерії починають розмно­жуватися, із первинних афектів проникати у лімфу, кров).

Захворювання може розвиватися в результаті не лише реактивації старого туберкульозного вогнища, але й повторного зараження.

Розвиток захворювання залежить від поширення збудника (лока­лізований чи генералізований процес), локалізації ураження, резис­тентності організму.

Клінічні ознаки. Для туберкульозу собак найбільш характерним є хронічний перебіг. Характеризується тривалим інкубаційним періо­дом (1-10 місяців) і подальшим розвитком, що може тривати рока­ми. Хронічний перебіг характеризується почерговими періодами ре­цидивів і ремісій.

Дуже рідко, за потрапляння в організм значної кількості збудни­ка, й низького імунного статусу розвивається інтенсивний інфекцій­ний процес. За цих умов хвороба найчастіше проявляється гостро.

Власне клінічний прояв залежить від локалізації збудника та ха­рактеризується клінічно вираженою (легеневою, кишковою, і т.д) та латентною формами.

У собак за туберкульозу найчастіше вражаються легені (легенева форма, фото 12, 13).

На початку захворювання у хворих собак відзначають субфеб- рильну температуру тіла, загальну депресію, швидку стомлюваність, прогресуюче виснаження, а також задишку, тривалий і виснажливий кашель і значні виділення з носової порожнини.

Типовим для туберкульозу є ураження та збільшення лімфатич­них вузлів у різних ділянках тіла, зокрема - під щелепових (фото 14, 15). У деяких тварин у ділянці морди та на кінцівках утворюються ви­разки, що не загоюються, нориці з виділенням гноєподібної рідини.

За вираженого ураження травної системи (кишкова форма) спо­стерігають також анорексію, блювання, профузну діарею (іноді з до­мішками крові).

Крім цього, до туберкульозного процесу залучаються печінка і кишківник (фото 16 ).

За генералізованого прояву, ураження шлунково-кишкового трак­ту, селезінки, нирок, серця можливий розвиток асциту (фото 17).

У деяких випадках до патологічного процесу залучаються кістки кінцівок.

За незначних уражень та високого імунного статусу організм со­баки здатний протистояти туберкульозному процесу, і захворювання розвивається у латентній формі. Латентна форма клінічно не прояв­ляється, її діагностують випадково під час рентгенологічного дослід­ження або патолого-анатомічного розтину трупа. Оскільки клінічні ознаки не є характерними, а саме захворювання трапляється рідко, встановити діагноз без бактеріологічних досліджень неможливо.

Патолого-анатомічні зміни за туберкульозу найчастіше знахо­дять у грудній порожнині і легенях. Середостінні лімфатичні вузли величиною до волоського горіха містять густу сирнисту масу сіро- жовтого кольору. У собак туберкульозні вузлики часто виявляють на плеврі. Листки плеври можуть бути зрощеними внаслідок запалення. Можуть виявляти вологий ексудат. На костальній плеврі і паренхімі легені прощупуються туберкуломи і вузли. Об’єднуючись, вузли ут­ворюють великі ураження легень. Деякі з них, збільшуючись у розмірі, захоплюють бронхи, з’єднуються з порожниною і перетворюються на каверну.

У черевній порожнині мезентеріальні лімфатичні вузли збільшені та заповнені густою сирнистою масою сірого кольору. Туберкульозні сирнисті вузлики часто виявляють на серозній оболонці кишківника, на слизовій - окремі виразки завбільшки з копійчану монету. Тубер­кульозні сирнисті вузли та вузлики знаходяться в паренхімі печінки, селезінці, нирках та інших паренхіматозних органах.

Діагностика туберкульозу у свійських тварин є комплексною і включає клініко-епізоотологічні дані, патолого-анатомічні досліджен­ня (виявлення туберкул у різних органах), алергічну (туберкулініза- ція) та лабораторну діагностику (мікробіологічні дослідження пато­логічного матеріалу).

Для зажиттєвої діагностики туберкульозу використовують в ос­новному алергічний метод - туберкулінізацію, а також рентгеногра­фію підозрілих на захворювання собак. Для туберкулінізації застосо­вують сухий очищений (ППД) туберкулін, який вводять внутрішньо- шкірно в області внутрішньої поверхні стегна в дозі 0,2 мл, оцінку ре­акції проводять через 48 годин. Позитивна реакція - утворення пух­лин у місці введення. Виснажені тварини не реагують на туберкулін.

Лабораторна діагностика. В лабораторію для зажиттєвої бакте­ріологічної діагностики надсилають мокротиння, фекалії, сечу. У разі підозри на туберкульоз кишківника в лабораторію надсилають відібрані з прямої кишки проби фекалій, що містять слиз і прожилки крові. Від свіжих трупів або від забитих із діагностичною метою тва­рин, які позитивно реагували на туберкулін, надсилають парні лімфа­тичні вузли (заглоткові, підщелепові, бронхіальні, середостінні, клу­бової кишки), а також частини органів із патологічними змінами. Тру­пи дрібних тварин доставляють цілими.

Відібраний для дослідження матеріал доставляють у нативному стані або консервованому в 30 %-му стерильному водному розчині гліцерину, а для гістологічного дослідження - в 10 % водному розчині нейтрального 40 % формаліну. У лабораторії патологічний матеріал відмивають від консерванту фізіологічним розчином, з уражених органів і окремо лімфовузлів вирізають шматочки розміром 0,5-1 см (не менш, ніж по 12 г), які очищають від супутньої мікрофлори за ме­тодом Гона або Алікаєвої і концентрують флотацією.

Мікобактерії туберкульозу - аероби, оптимальна температура їх рос­ту 37 °С, крайні температурні межі - 24-42 °С, реакція середовища - майже нейтральна (рН 6,4-7,0), можуть рости у діапазоні рН 6,0-8,0.

Мікобактерії туберкульозу потребують відповідної концентрації вітамінів (біотин, нікотинова кислота, рибофлавін).

Для культивування збудника пропонуються наступні середовища: гліцеринові (гліцериновий бульйон), картопляні, яєчні (Левенштейна- Йєнсена, Петрова, Петранґяні), напівсинтетичні та синтетичні (сере­довище Сотона), середовище для виділення L-форм бактерій, сере­довище Прайса (цитратна кров).

На гліцериновому (2-3 %) агарі ледь помітний ріст спостері­гається через 8-10 діб після посіву, а через 2-3 тижні утворюється су­хий наліт блідо-жовтого кольору. Оптимальний ріст (на 6-8-му добу) мікобактерій туберкульозу спостерігається на яєчному середовищі Петрова, що складається з яєчного жовтка, м’ясного екстракту, ага­ру, гліцерину та генціанового фіолетового.

На щільних поживних середовищах збудник туберкульозу росте у вигляді випуклих колоній з потовщеною або зморшкуватою поверх­нею і тонкими нерівними краями.

На гліцериновому (4-5 %) агарі мікобактерії туберкульозу через 10­15 діб утворюють тонку ніжну плівку, яка поступово потовщується, стає ламкою, горбисто-зморшкуватою, жовтуватого кольору. Колонії міко­бактерій туберкульозу дисоціюють із типових R-форм в атипові S-фор- ми. Окремі штами в старих культурах виробляють жовтий пігмент.

В залежності від швидкості росту мікробактерії поділяються на групи:

1. Ростуть швидко (до 7 діб) - атипові мікобактерії (18 видів);

2. Ростуть повільно (>7 діб) - ріст через 18-21 добу (M. tuberculosis), 28-35 діб (M. bovis);

3. Не ростуть на поживних середовищах - M. leprae.

Діагноз на туберкульоз встановлено за наявності туберкул, виді­леної чистої культури збудника певного виду чи позитивних резуль­татів біопроби (навіть за умови, що збудник під час первинних дослі­дженнях патологічного матеріалу не виділений).

Хворих на туберкульоз собак не лікують, оскільки вони є загро­зою для здоров’я людей. Вони підлягають знищенню.

Туберкульоз є зооантропонозною інфекцією, тому хворі собаки становлять велику епідеміологічну небезпеку для людей, особливо для дітей, які живуть з ними в одній квартирі (будинку), а також для обслу­говуючого персоналу розплідників і притулків для бездомних тварин.

У зв’язку з цим всі господарства (населені пункти, притулки для тварин, розплідники й т. п.), де встановлено туберкульоз тварин, ого­лошують неблагополучними і проводять весь комплекс оздоровчих заходів.

Профілактика та оздоровчі заходи. У профілактиці туберкульо­зу вирішальне значення мають повноцінна збалансована годівля, обо­в’язкові активні прогулянки і хороший мікроклімат у приміщенні. Не можна згодовувати м’ясні продукти, субпродукти в сирому вигляді від хворих на туберкульоз свиней або великої рогатої худоби. Моло­ко від реагуючих на туберкулін корів дозволяється згодовувати лише після пастеризації або кип’ятіння.

У розплідниках та притулках щорічно всіх тварин перевіряють ме­тодом внутрішньошкірної туберкулінової проби. Розплідники вважа­ють благополучними за умови отримання у неблагополучній групі не­гативного результату алергічних досліджень з інтервалом 60 діб. Тва­рин, які реагують на туберкулін, вибраковують і вбивають. Підстилку і малоцінний інвентар спалюють. Аналогічно проводяться заходи в при­ватному секторі.

Собаки не повинні допускатися до території лікарень та туберку­льозних диспансерів, де існує загроза їх зараження. Території цих ме­дичних закладів повинні мати суцільну огорожу. Хворі на туберкульоз люди, особливо з відкритою формою туберкульозу, повинні суворо дотримуватися правил особистої гігієни і не допускати зараження тва­рин.

26

2.