Стрептококоз собак

Стрептококоз (Streptococcosis, стрептококова септицемія, стреп­тодермія) - бактеріальна хвороба переважно молодняку собак, що характеризується за гострого перебігу септицемією, а за підгострого та хронічного - ураженням легень, шкіри, суглобів і кишківника.

Збудник є патогенним бета-гемолітичним стрептококом, що на­лежить до родини Streptococcaceae, роду Streptococcus і охоплює майже 40 видів, з яких найбільш роширеними є D. septicum, Str. pneumoniae D. lanceolatus. У мазках із патматеріалу збудник розта­шовується попарно або короткими ланцюжками, забарвлюється грам- позитивно, має капсулу. Патогенні стрептококи - каталазонегативні, нерухомі круглі або овоїдні коки, в мазках розташовані попарно або в ланцюжку (Рис.19). Розмір коків - 0,5-1,5 мкм, вони нерухомі, спор не утворюють, факультативні аероби. Ростуть на звичайних пожив­них середовищах із додаванням сироватки або крові. Для ізоляції кра­ще використовувати кров’яний агар, напіврідкий агар з мальтозою. Крім капсул, факторами вірулентності є адгезивні структури, протеїн і глікопротеїн оболонки клітин, гемолізини, гіалуронідаза, фібросли- зин, нейрамідаза, токсини.

Епізоотичні штами стрептококів нерідко відрізняються за набо­ром антигенів та імуногенністю. Для серологічної типізації по специф­ічно груповому полісахариду застосовують РДП і капіляр-преципіта- цію. З лабораторних тварин найбільш чутливі молоді білі миші.

Збудник стійкий у зовнішньому середовищі. У ґрунті, гної і при­міщеннях стрептокок зберігає життєздатність протягом трьох-чоти- рьох тижнів, у висушеній крові і мокроті - до двох місяців, нагріван­ня до 60 ⁰C інактивує збудника за 30-45 хвилин. Збудник, висушений у білковому середовищі (кров, харкотиння, гній), зберігається до двох місяців, а в молоці - протягом години.

Епізоотологічні дані. Найбільш сприйнятливими до захворюван­ня є соболі і сріблясто-чорні лисиці різного віку. Більш стійкими є песці, норки, нутрії, кролики, собаки. До стрептококозу сприйнятливі всі види молодняку і дорослі тварини. Найчастіше захворювання реєст­рують у молодняка віком від 15-70 днів. Явний інфекційний процес часто розвивається ендогенно (з місць постійної колонізації) або ек­зогенно (після інфікування чутливих тканин).

За екзогенної інфекції джерело збудника - хвора або перехворіла на стрептококоз тварина, а також сука, яка вигодовує цуценят, із мас­титами і ендометритами стрептококової етіології.

Стрептококи виділяються у хворої тварини з носовим слизом, сечею, фекаліями і спермою.

У дорослих собак стрептококоз проявляється спорадично, серед молодняка у притулках, розплідниках, пунктах перетримки - ензоо­тичними спалахами. Інтенсивність епізоотичного процесу залежить від епізоотичної ситуації, умов утримання і годівлі, природної резистент­ності. Сприяючими факторами розвитку захворювання є зниження загальної резистентності, слизових оболонок, транспортування у жар­кому або холодному транспорті, стресові ситуації, незадовільний ве­теринарно-санітарний стан приміщень, де утримуються тварини, змішані інфекції. Важливу роль відіграє кількість сприйнятливих тва­рин та наявність носіїв патогенних штамів.

Збудник виділяється з організму з носовими і вагінальними виді­леннями, сечею і фекаліями, спермою.

Факторами передачі збудника слугують контаміновані збудником повітря, молоко, вода, інвентар, підстилка, інфіковані корми. Пато­генні стрептококи є убіквітарними мікроорганізмами, широко поши­рені в природі, часто є постійними або тимчасовими симбіонтами нормальної мікрофлори слизових оболонок ротової порожнини і шкіри, їх постійно виявляють у зубному нальоті та в легенях тварин.

Зараження сприйнятливих тварин може відбуватися різними шля­хами: аліментарно з молоком матері, аерогенно, контактно, під час пологів, трансплацентарно. Сезонність стрептококозу не виражена, але реєструють захворювання частіше взимку та навесні, що пов’язано з появою сприйнятливого молодняка та зниженням загальної резистен­тності тварин.

У стаціонарно неблагополучних розплідниках дорослі собаки не хворіють клінічно. В таких господарствах захворюваність низька (10­15 %), летальність - 30-40 %. При первинному спалаху захворюваність серед цуценят сягає 70 %, летальність може перевищувати 90 %.

Патогенез. Розвиток і прояв захворювання залежить від шляху проникнення збудника. При проникненні стрептококів через мікрот­равми шкіри розвивається стрептодермія. Якщо збудник проникає аерогенно, він провокує розвиток різних форм у залежності від лока­лізації. Інфекційний процес за стрептококозу залежить від потенцій­них можливостей збудника пригнічувати місцеві захисні механізми слизових оболонок і шкіри тварини, що визначається вірулентністю різних видів (груп) стрептококів, його кількістю і резистентністю со­баки. Пригнічення місцевих бар’єрних механізмів дозволяє проника­ти стрептококам у кров, лімфу і спричинювати септицемію. Екзоток­сини збудника руйнують ендотелій капілярів, відбувається діапедез еритроцитів і множинні крововиливи в органах, серозних і слизових оболонках. Септичні явища та ознаки геморагічного діатезу пов’язані не лише з факторами вірулентності збудника, а й з розвитком алергі­чного стану, сильної інтоксикації, що за гострого перебігу і призво­дить до загибелі тварини. За розвитку легеневої форми загибель тва­рини настає внаслідок набряку легень.

За низької резистентності шкіри собаки, або потрапляння високо вірулентних груп стрептококів у мікротріщини шкіри, розвивається стрептодермія. Характеризується розвитком вологої екземи, у випадку ускладнення - піодермії.

Клінічні ознаки. Інкубаційний період триває 1-7 діб. Стрептоко- коз у дорослих собак, як правило, перебігає безсимптомно, у вигляді латентної інфекції або носійства.

У цуценят захворюваня може перебігати надгостро, гостро, підго- стро і хронічно.

Форми хвороби: септична, легенева, кишкова, нервова, шкірна (стрептодермія). Стрептококовий сепсис новонароджених розвиваєть­ся в перші дні життя, гострі ураження бронхів, легень, кишківника, шкіри і суглобів - переважно до 3-місячного віку.

У дорослих собак і кішок можлива місцева і генералізована інфек­ція стрептококової природи (пневмонії, артрити, абсцеси, екземи, стрептодермії).

Надгострий перебіг стрептококозу у цуценят відповідає септичній формі, характеризується раптовою слабкістю, підвищенням темпера­тури до 40-41 °С, швидким розвитком серозно-катарального кон’юн­ктивіту та риніту. При клінічному огляді помічають задишку, хрипи, арит­мічний пульс, ціаноз видимих слизових оболонок із крововиливами. У хворого цуценяти розвивається клінічна картина септицемії, і тварина через кілька годин гине внаслідок набряку легень (фото 81,82).

Перед загибеллю відзначають виділення пінистої рідини з носо­вої порожнини.

Гострий перебіг продовжується близько тижня. Характеризуєть­ся схожими клінічними ознаками, що розвиваються не так динамічно. Супроводжується високою температурою тіла (40-41 °С), прискоре­ним пульсом і частим поверхневим диханням, гіперемією кон’юнкти­ви, слизових оболонок ротової та носової порожнин, рясною сльозо­течею і катарально-гнійними виділеннями з ніздрів. Іноді з’являється блювота, кров’янисті виділення з носових отворів Цуценята відмов­ляються від корму, стають млявими, малорухливими. Серцевий по­штовх стукаючий, пульс слабкий, частий і аритмічний, апетит відсутній. Надалі хвора собака при наростаючій слабкості і депресії гине з озна­ками септицемії через 1-3 дні. Гострий перебіг також характеризує септичну форму.

Внаслідок сепсису та сильної інтоксикації за надгострого та гос­трого перебігу часто реєструють ознаки ураження нервової системи у вигляді порушення координації рухів, відзначаються періодично повторювані тонічні судоми.

Підгострий перебіг стрептококозу продовжується до двох тижнів. Клінічно у цуценят проявляється переміжною лихоманкою, зниженням рухової активності та апетиту. Згодом розвиваються клінічні ознаки ураження певних органів, що визначає форму стрептококозу та зале­жить від локалізації збудника: ознаки ураження легень, селезінки та лімфатичних вузлів (фото 83, 84). Іноді легенева чи септична форма переходить у кишкову, часто ускладнюється вторинною мікрофлорою.

Гострий та підгострий перебіг захворювання може відповідати змішаній формі стрептококозу, що клінічно проявляється одночасни­ми проявами клінічних ознак, характерних для бронхопневмонії, гас­троентериту, стрептодермії та артритів. Фекальні маси рідкі, водяни­сто-пінисті з домішками крові. Хвора собака швидко слабшає, худне. Внаслідок зневоднення та інтоксикації очі глибоко западають в орбі­ти. У разі несвоєчасного надання ветеринарної допомоги смерть со­баки настає через 2-7 діб.

Хронічний перебігстрептококозу діагностують, як правило, у до­рослих тварин. Для хронічного перебігу характерна: рецидивуюча лихоманка, періодична діарея і виражені ознаки пневмонії. Серозно- катаральний риніт переходить у катарально-гнійний, сухий і рідкий кашель пізніше стає частим, вологим і болючим; з’являються хрипи і бронхіальне дихання, при перкусії в області легень вогнища притуп­лення. На шкірі розвивається волога екзема, гнійний фолікуліт, по­червоніння, лупа, посилюється свербіж. Вогнища запалення при паль­пації болючі і гарячі.

У разі своєчасного лікування хвороба у собак закінчується оду­жанням. За тривалого перебігу, крім дистрофічних процесів у внутрішніх органах, відбувається ускладнення гнійною мікрофлорою: розвивається гнійна пневмонія, піодермія та артрити. У собак часто виникають екземи, абсцеси під шкірою і в лімфатичних вузлах.

У дорослих собак найчастіше стрептококоз характеризується роз­витком стрептодермії. У більшості випадків, стрептодермія характе­ризується хронічним перебігом, з частими ремісіями та рецидивами.

За міхурцевої форми можуть заявлятися міхурі з досить щільними стінками. Такі міхурі можуть локалізуватися на кігтях. Зовні це вигля­дає як міхур підковоподібної форми з відповідним вмістом. Така фор­ма ураження шкіри стрептодермії називається турніоль. Часто можна виявити значні за розмірами міхурі, сухі у центральній частині, а по пе­риферії оточені валиком, заповнені серозно-гнійним ексудатом.

За класичної пухірцевої форми, при вчасному наданні кваліфіко­ваної допомоги, після одужання на місці ураження, як правило, не за­лишається жодних косметичних дефектів і рубців, крім запальної гіперпігментації.

Але в окремих випадках стрептокок може вражати і більш гли­бокі шари шкіри. Захворювання розвивається у вигляді стрептококо­вої ектіми. Характеризується утворенням поверхневих абсцесів, що мають тенденцію до периферичного росту і швидко збільшуються в розмірах. Незабаром вони зсихаються в кірки зеленувато-жовтого кольору, що щільно прилягають до шкіри. При відторгненні цієї кірки оголюється болюча виразка, з нерівними округлими краями і гнійни­ми виділеннями. Оскільки при ектимі вражається ростковий шар шкіри, загоєння відбувається з утворенням добре вираженого рубця. Ускладнюють процес хронічні захворювання шлунково-кишкового тракту, печінки, підшлункової залози, імуносупресія та розвиток алер­гічного стану.

Діагноз. Діагноз на стрептококоз встановлюють на підставі анал­ізу епізоотологічних даних, клінічних ознак хвороби, патолого-анато- мічних змін і підтверджують даними бактеріологічних досліджень. Для зажиттєвої діагностики важливе значення має бактеріологічне дослі­дження крові та вмісту гнійних вогнищ, у яких виявляють збудника захворювання.

Диференціальний діагноз. При проведенні диференціальної діаг­ностики необхідно виключити колібактеріоз, сальмонельоз, пастере- льоз, стафілококоз та інші змішані і моновірусні та бактеріальні інфекції, що мають подібний клінічний прояв.

Лікування. Хворих тварин ізолюють в окремі чисті, теплі при­міщення і проводять комплексне лікування.

У якості специфічного лікування хворій тварині застосовують вак­цину «Стрептосвак». У тварин в стані імунодефіциту імунна відповідь на перший курс імунізації може бути ослабленою, що проявляється недостатнім терапевтичним ефектом. Таких тварин імунізують двічі, з інтервалом 10-14 днів. Вакцину «Стрептовак» вводять у наступних дозах: собакам вагою до 5 кг - 0,6 і 1,0 смі, понад 5 кг - 1,0 і 2,0 смі, понад 35 кг - 2,0 і 3,0 смі. Терапевтичний ефект від імунізації настає через 15-25 діб після ревакцинації і характеризується спочатку не­значним загостренням зовнішніх пошкоджень, а потім - згасанням запальних явищ.

За наявності, внутрішньом’язово вводять противострептококову сироватку в дозі 5-10 мл (2 мл/кг). У разі необхідності ін’єкцію по­вторюють через 12-24 години.

Одночасно хворим тваринам призначають антибіотики - пені­цилін, тетрациклін, макроліди («Коаліціада», «Еритроміцин»), цефалос- порини («Клафоран», «Фортум»), фторхінолони («Цифран»), сульфа­ніламіди та нітрофурани згідно з чутливістю виділеної мікрофлори.

Симптоматичне лікування при стрептококозі включає в себе зас­тосування антитоксичних, адсорбуючих, антигістамінних, відхарку­вальних і інших лікарських засобів.

Хворим тваринам призначається дієтотерапія і введення вітамін­них препаратів. Молодняку вводять кров від матерів або проводять курс аутогемотерапії.

У разі сильного і нестерпного свербіння призначаються анти- гістамінні препарати в терапевтичних дозах.

У разі розвитку стрептодермії на початковому етапі розвитку ек­зем, за наявності пухирців і ерозій на тлі гіперемії шкіри необхідно проведення зовнішніх процедур. Швидкий і позитивний ефект забез­печують вологі висихаючі пов’язки з різними водними розчинами (1­2 % «Резорцин», 0,25 % нітрат срібла). Терапевтичний ефект безпосе­редньо залежить від техніки виконання таких процедур. Стерильна марлева серветка з шести-восьми шарів, змочена в лікувальному роз­чині кімнатної температури, віджимається і накладається на пошкод­жену поверхню шкіри. Через 15 хвилин ця ж серветка повторно змо­чується в приготованому розчині, віджимається і знову покриває ділянку стрептодермії. У такий спосіб протягом півтора годин прово­дяться маніпуляції з вологими висихаючими пов’язками. Протягом перших днів лікування стрептодермії маніпуляції з волого-висихаю- чими пов’язками, що проводяться таким чином, повинні повторюва­тися 2-3 рази з перервами на три години.

Для виключення периферійного поширення ділянки ураження шкіра навколо вогнища протирається дезінфікуючими розчинами (борним або саліциловим спиртом) при кожній заміні пов’язки.

У разі розвитку піодермії зовнішньо можуть використовувати мазі і суспензії - іхтіолову, синтоміцинову, Вишневського, Вількінсона, Конькова.

Профілактика. Одна з найбільш вагомих вимог, яку треба врахо­вувати для профілактики стрептококову собак - чітке дотримання санітарно-гігієнічних правил. Особливо це стосується утримання со- бак у притулках, готелях, розплідни­ках, де є можливість пасажування та підвищення вірулентності стрепто­коків. У профілактиці особливе зна­чення надають також повноцінній годівлі собак, забезпеченню моціону та уникненню дії стрес-факторів. Ре­гулярно проводять прибирання та провітрювання приміщень, профілак­тичну дезінфекцію; нових тварин ут­римують окремо протягом 30 днів карантину.

Зовнішній вигляд вакцини «Стрептоевак»

З метою специфічної профілак­тики стрептококозу застосовують інактивовану вакцину «Стрептоевак». Собак вакцинують за 20-30 днів до парування, а молодняк - після відлу­чення в дозах: вагою до 5 кг - 0,3 і 0,5 см³, понад 5 кг - 0,5 і 1,0 см³, понад 35 кг - 1,0 і 1,5 см³.

Вакцина забезпечує утворення активного імунітету проти стреп- тококозу у вакцинованих тварин. Вакцина аректогенна. Імунітет у вак­цинованих тварин формується на 12-14-й день після першого вве­дення вакцини і триває до шести місяців.

Із лікувальною та профілактичною метою застосовують імуномо- дулятор «Поліоксидоній», який сприяє активації захисних сил органі­зму, спрямованих на запобігання клінічних форм захворювання, а в інфікованих тварин - елімінації патогенна і зниження інтоксикації. Пре­парат застосовують у дозі 250 мкг/кг внутрішньом’язово з інтерва­лом 48 годин.

5.6.