СКАЗ

Сказ або водобоязнь (гідрофобія) - гостре вірусне захворювання ссавців з ознаками ураження центральної нервової системи, характеризується агресивністю, нервовими явищами та паралічами.

Збудник. Збудник сказу - РНК-вмісний вірус роду Lyssavirus родини рабдовірусів. Має кулеподібну форму з одним плескатим та іншим заокругленим кінцем, розмір - 80-180 нм. Вірус вкритий оболонкою, яка складається з глікопротеїнів та гліколіпідів, що зумовлюють гемаглютинуючі властивості вірусу. У складі віріону виявлені ферменти протеїнкіназа та РНК-полімераза. У віріонах виявлено 5 структурних білків, у тому числі поверхневий глікопротеїн С, що відповідає за утворення віруснейтралізуючих антитіл, антигемаглютинінів та формування імунітету. Нуклеокапсидний антиген забезпечує продукування комплементзв'язувальних та преципітуючих антитіл, які, однак, не здатні захистити тварину від захворювання. Вірус сказу вибірково уражає різні види нервової системи. Розмножується і накопичується в головному мозку, а також в епітелії слинних залоз, наднирниках, периферичних нервових стовбурах, слізних залозах. При розмноженні вірусу в цитоплазмі нейронів формуються специфічні включення - тільця Бабеша-Негрі округлої або веретеноподібної форми, що фарбуються кислими барвниками в яскраво-червоний колір (рис. 35).

Рис.

Вірус сказу розвивається в мозковій тканині різних тварин: мишей, кролів, гвінейських свинок, білих щурів, курчат, овець. Може бути адаптованим до культур тканин різних видів тварин: репродукується у первинних культурах клітин нирок хом’яка, ембріонів телят, овець та курей. Отже, нейротропізм вірусу сказу не є абсолютним. Вірус сказу патогенний для людини, хижих тварин родини собачих, котячих та кунячих, а також рукокрилих (кровосисних і комахоїдних летючих мишей), рідше хворіють на сказ коні, свині, велика та дрібна рогата худоба. Дикий вірус сказу, що циркулює серед тварин у природі, отримав назву вуличного вірусу. Л. Пастер у результаті тривалих пасажів вуличного вірусу на кролях отримав так званий фіксований штам вірусу сказу, який після 90-го пасажу втратив патогенну здатність, але зберіг антигенні властивості. Виведений Л. Пастером частково атенуйований фіксований вірус сказу і розроблену ним методику вирощування рабічного вірусу використовують у лабораторній та виробничій практиці для отримання антирабічних вакцин. Фіксований вірус непатогенний або низькопатогенний для людини, але залишається патогенним для білих мишей (викликає у них паралітичну форму хвороби після інкубаційного періоду тривалістю 4-6 діб і накопичується в центральній нервовій системі). Вірус сказу стійкий до дії низьких температур. Збудник сказу не стійкий в зовнішньому середовищі. Він чутливий до дії ультрафіолетових і прямих сонячних променів, гине при звичайних режимах пастеризації. Прогрівання при температурі 60 ⁰С інактивує його протягом п’яти хвилин, кип’ятіння - миттєво. Найбільші концентрації дезінфікуючих речовин (лугів і кислот, 2-3%-й розчин хлораміну), 45­70%-й етиловий спирт, мильний розчин і 5-7%-й розчин йоду інактивують вірус протягом однієї хвилини. В слині вірус зберігається до однієї доби, в гниючому матеріалі - до 15 діб, в гліцерині - до 90 діб, в замороженому стані - більше двох років.

Епізоотологія. Сказ поширений на всіх континентах і має панзоотичний характер. 50,71 % від загальної кількості всіх спалахів сказу, зареєстрованих у світі, припадає на Європу, 25,55 % - Африку, 11,65 % - Азію і 12,9 % - на Америку (В. Бусол, В. Горжеєв, В. Постой, 2002). На різних континентах провідну роль у поширенні збудника і забезпеченні стаціонарності відіграють різні види диких тварин: у Европі це, як правило, руда лисиця, в Африці - шимпанзе, в країнах Латинскої Америці - кожани, Північної - скунси. Особливістю сказу природного типу є формування зон стійкого неблагополуччя. Такі зони розміщені, як правило, в місцевостях із підвищеною щільністю поселення лисиць. Розрізняють два типи сказу - міський (вуличний) сказ, коли захворювання спостерігається в містах і селах, а джерелом збудника інфекції є хворі безпритульні собаки й коти, і лісовий сказ, коли інфекція поширюється в природному осередку, часто на великому лісовому просторі, а дж ерелом збудника хвороби є дикі м'ясоїдні хижаки (лисиці, вовки, рисі, борсуки, куниці, тхори, песці, єнотоподібні собаки) хворі або латентно інфіковані. У тварин, заражених сказом, виділення вірусу зі слиною може початися за 3-10 днів до прояву клінічних ознак цієї страшної хвороби. Зараження можливе також при контакті з предметами, забрудненими інфікованою слиною. З 1972 р. в Україні переважає лісовий сказ, а основним джерелом збудника інфекції стали інфіковані руді лисиці. Встановлено, що існує прямий корелятивний зв'язок між чисельністю популяції, щільністю розселення лисиць та інтенсивністю поширення лісового сказу. Особлива роль лисиць у підтриманні й поширенні цього захворювання зумовлюється значною щільністю їх популяції, яка пов'язана з швидким розмноженням, знищенням людиною їх природних ворогів (вовків, шакалів), високою чутливістю до вірусу сказу, тісними контактами та агресивністю молодняку під час гону й розселення, частими випадками (40-80 %) хронічного й латентного перебігу інфекції, що забезпечує тривалу персистенцію вірусу в природних осередках.

Для цієї хвороби характерна чітко вираженна сезонність; хвороба реєструється навесні та восени (перід формування зграй та гона рудої лисиці). Також реєструеться стаціонарність, яка підтрумуеться щільністью популяції лисиці.

Патогенез. Однозначного уявлення про механізм, який забезпечує проникнення вірусу сказу в центральну нервову систему, не існує. Припускають участь у цьому процесі ацетилхолінових та холінергічних рецепторів мускаринового типу, а також поширення вірусу через трійчасті й протектальні волокна. З центральної нервової системи вірус по нервових волокнах проникає у слинні залози і виділяється зі слиною за 5-7 діб до появи клінічних ознак хвороби. Внаслідок репродукції вірусу в клітинах головного мозку виникають запальні й дегенеративні процеси, що зумовлюють підвищену рефлекторну збудливість і агресивність тварини, паралічі та судоми. Загибель тварини настає внаслідок паралічу дихальних м'язів.

Клінічні ознаки. Інкубаційний період може тривати від декількох днів до року. Але найчастіше захворювання проявляється через 3-6 тижнів від моменту інфікування. Майже завжди хвороба у котів проходить у буйній формі з високою агресивністю, що становить значну небезпеку для людей.

Рис. 36. Слинот еча у кот а при сказі

(фот о з інт ернет -ресурсу)

Коти забиваються в темні місця і прагнуть усамітнитися (розвивається світлобоязнь - фот офобія). При спробі витягувати їх з темних кутків тварини люто обороняються і навіть агресивно нападають на людину, наносячи глибокі рани зубами і кігтями. Наступна ст адя - збудж ення - характеризується тим, що хворі на сказ коти тікають з будинку, кидаються на людей, собак і інших тварин. Вони можуть нападати на господаря, будь-яку тварину чи людину, які трапляться на шляху (рис. 37).

Рис. 37. Агресивність - клінічна ознака сказу котів

(фот о з інт ернет -ресурсу)

На заключній стадії - паралітичній - порушується координація рухів, проявляються прогресуючі парези, паралічі глотки, кінцівок і тулуба, кіт, як правило, лежить. Загибель наступає, коли тварина перебуває в коматозному стані - через 2-5 діб після появи перших клінічних ознак хвороби. В окремих випадках у котів спостерігається тиха, або паралітична форма хвороби, що характеризується відсутністю або слабким проявом агресивності тварин (випадає стадія агресії). При цій формі сказу коти гинуть на 12-15-й день.

За найменшої підозри на сказ кота слід негайно ізолювати (помістити у клітку) і спостерігати за твариною протягом 10 діб.

Діагностика. Діагноз встановлюють комплексно з урахуванням епізоотологічних, клінічних, патолого-анатомічних даних і результатів лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика. Лабораторні дослідження на сказ проводять позачергово, а про результати негайно повідомляють лікаря ветеринарної медицини, який надіслав патологічний матеріал. Розтин трупа, видалення мозку, відбір проб та їх дослідження здійснюють при суворому дотриманні заходів особистої профілактики — надягають спецодяг, руки захищають двома парами рукавичок (хірургічними й анатомічними), очі закривають захисними окулярами, ніс і рот прикривають шестишаровою марлевою пов'язкою. У лабораторію для дослідження на сказ надсилають свіжі трупи дрібних тварин або голову загиблої чи забитої великої тварини. Для проведення біопроби направляють головний мозок (свіжий чи консервований у 30-50%-му розчині гліцерину). Патологічний матеріал має бути ретельно упакований у герметичну тару з притертою пробкою, залитою парафіном, а труп тварини поміщають у герметичний водонепроникний контейнер. Лабораторне підтвердження діагнозу полягає у виявлені безпосередньо вірусу або його включень у матеріалі від хворих або загиблих від сказу тварин та позитивної біопроби на білих мишах. Використовують наступні діагностичні методики:

1. Гіст олоіічний мет од — виявлення за допомогою світ лової мікроскопії т ілець Бабеша — Нетрі в мазках-відбит ках зрізів мозку, слинних залоз. Препарати фарбують по Селлеру, Гімзе. Для мікроскопічного виявлення тілець-включень Бабеша — Негрі готують мазки, мазки-відбитки та гістологічні зрізи з амонієвого рогу, кори головного мозку, мозочка (при буйній формі сказу), а також з довгастого й спинного мозку (при паралітичній формі сказу). У гістологічних препаратах тільця-включення мають округлу, овальну або трохи видовжену форму, розмір - від 0,24 до 27 мкм. Розмішуються між ядром та одним із рогів нейрона або в його відростку. Всередині тілець Бабеша - Негрі виявляють маленькі (0,25-0,5 мкм) базофільні зернисті включення, які дають змогу надійно диференціювати їх від інших структурних елементів клітини. На відміну від мазків, де виявлення тілець Бабеша - Негрі можливе лише в разі значної їх кількості, в гістологічних препаратах швидко знаходять навіть поодинокі включення. Виявлення в патологічному матеріалі цитоплазматичних тілець-включень Бабеша - Негрі є безумовно достовірним показником сказу, а їх відсутність не виключає цієї хвороби. Слід мати на увазі, що тілець Бабеша - Негрі ніколи не буває в нервових клітинах хворих на сказ лисиць і корсаків, а також у мозку покусаних ними тварин.

2. Мет од флуоресціюючих ант ит іл (МФА) - мікроскопічне дослідження в ультрафіолетових променях мазків та заморожених зрізів тканин, що оброблені антирабічною сироваткою чи гаммаглобуліном, кон'югованими з флуоресцином (комітет експертів ВООЗ зі сказу, 1994 р). Метод використовують для швидкого встановлення попереднього діагнозу (експрес-метод).

3. Біологічна проба на тваринах. Біологічну пробу проводять на 6-10 білих мишенятах масою 8-10 г і на чотирьох кролях масою 1,5 кг, яких заражають інтрацеребрально і підшкірно надосадовою рідиною 10%-вої суспензії мозку. У разі позитивного результату біопроби мишенята захворюють і гинуть через 7-15 діб після зараження, кролі - через 16-21 добу. Головний мозок загиблих чи вбитих піддослідних тварин досліджують на наявність тілець Бабеша - Негрі, у РІФ або РДП. У сумнівних випадках ставлять РН на мишенятах.

4. Мет од імунофермент ного аналізу, який дозволяє виявити антиген вірусу сказу.

5. Полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР). Для досліджень у ПЛР використовують неконсервований головний мозок тварин, які загинули від вуличного сказу, або мозок заражених (при постановці біопроби) білих мишенят.

6. Постановка реакції дифузної преципіт ації в агаровому гелі дає змогу встановити діагноз «сказ» впродовж однієї доби, навіть при дослідженні загниваючого патологічного матеріалу.

Заходи ліквідації. Населений пункт або його частина з прилеглими до нього угіддями, пасовище, лісовий чи польовий масив, урочище та ін., де виявлено захворювання на сказ, за поданням головного лікаря ветеринарної медицини району, міста, району у місті рішенням органу місцевого самоврядування, місцевих органів державної виконавчої влади оголошують неблагополучным щодо цього захворювання і вводять карантинні обмеження. У рішенні чітко визначаються межі неблагополучної на сказ території, а також загрозлива зона з урахуванням можливості проникнення збудника інфекції та характеристики місцевості. В неблагополучних пунктах забороняється проведення виставок, виводок собак, вивезення за його межі собак, котів і диких тварин. Тварин поділяють на групи:

- Клінічно хворі кот и - тварини, які мають клінічні ознаки, характерні для сказу.

Підозрілі щодо захворювання - коти, які мають неспецифічні клінічні ознаки сказу (нетипову поведінку, зміну апетиту тощо), тварини, які мають укуси. Хворих та підозрілих на захворювання сказом тварин лікувати або піддавати щепленням проти цієї хвороби забороняється. Таких тварин знищують, трупи загиблих або підозрілих на захворювання тварин, спалюють разом зі шкірою.

Підозрілі щодо зараж ення - будь-які коти у межах неблагополучного пункту. Тварин, підозрілих на зараження сказом, щеплюють антирабічною вакциною та утримують під наглядом протягом 60 днів.

З метою профілактики сказу необхідно:

• Проводити боротьбу з безпритульними собаками та котами в мисливських угіддях та зелених зонах навколо міст.

• Дотримуватись діючих правил утримання собак, котів і хижих тварин у населених пунктах України, затверджених Держжитлокомунгоспом, Міністерством сільського господарства і продовольства та Міністерством охорони здоров'я України 18 червня 1980 року.

• Доставляти котів у терміни, встановлені органами державної влади, в установи ветеринарної медицини для клінічного огляду і профілактичного щеплення проти сказу. Всі собаки, а в зонах постійного неблагополуччя за рішенням органів державної ветеринарної медицини і коти, підлягають обов'язковому щепленню проти сказу, як правило, протягом липня-вересня кожного року. Тварин, не щеплених проти сказу, вакцинують із профілактичною метою незалежно від пори року.

• Щеплення обов’язково проводити, починаючи з тримісячного віку (наприклад, вакцинами «Nobivac Rabies» або «Defensor» та ін.). Кішка при цьому повинна бути абсолютно здорова. Необхідно також попередньо провести дегельмінтизацію. Крім того, враховуючи дані А. М. Аржаева, С. В. Ожерелкова і співавт. (1999) про чотириразове збільшення титрів антитіл проти вірусу сказу та тривалості імунітету після поєднаного введення антирабічної вакцини з фоспренілом, доцільно щеплювати котів від сказу вакциною з одночасним введенням даного препарату. Не можна щеплювати кота живою вакциною від сказу, якщо у кішки виявлений FeLV - вірус котячої лейкемії. Варто зазначити, що при спільній імунізації котів вакциною від сказу «Нобівак рабіес» (Nobivac Rabies) і «Нобівак трікет» (Nobivac Tricat) спостерігається посилення імунної відповіді тварин на каліцівірусний компонент останньої вакцини.

• Про кожний випадок укусу свійських тварин дикими хижаками, безпритульними чи здичавілими котами, а також при підозрі на захворювання тварин сказом негайно ізолювати таких тварин та повідомляти ветеринарного спеціаліста, який обслуговує господарство, населений пункт.

• Коти та інші тварини, які покусали людей чи тварин, повинні бути негайно доставлені їхніми власниками (підприємством, установою, організацією та ін.) або особами, які займаються відловом бродячих собак та котів, в найближчу установу державної ветеринарної медицини для огляду та карантинування протягом 10 днів.

• В окремих випадках, за наявності приміщення, з дозволу установи державної ветеринарної медицини тварина, яка покусала людей або інших тварин, може бути залишена під розписку у власника за умови, що він зобов'язується утримувати її в ізольованому приміщенні протягом 10 днів і дозволяти спеціалісту ветеринарної медицини здійснювати нагляд за цією твариною.

• Результати нагляду за ізольованими тваринами реєструють в спеціальному журналі. По телефону, а потім письмово про них повідомляють медичну установу, в яку звернулися потерпілі від укусу люди.

• Продаж, купівля та вивезення котів, а також диких тварин в інші міста, райони і області дозволяється лише з благополучної місцевості за наявності ветеринарної довідки з відміткою в ній про щеплення проти сказу не менше, ніж за 30 днів до вивезення. Строк закінчення імунітету у щеплених тварин визначається в залежності від вакцини, що застосовувалась.

3.1.2.