Хламідіоз собак

Хламідіоз собак - інфекційне захворювання, що викликається хламідіями і супроводжується абортами, кон’юнктивітами, ентерита­ми, пневмоніями, артритами, уретритами, орхітами, енцефалітами.

Збудниками хламідіозу є внутрішньоклітинні грам-негативні бак­терії порядку Chlamydiales родини Chlamydiaceae, до складу якої вхо­дить два роди: Chlamydia і Chlamydophila. Рід Chlamydia включає такі види: Chlamydia trachomatis, Chlamydia suisi Chlamydia muridarum. До роду Chlamydophila входить 6 видів: Chlamydophila psittaci, Chlamydophila pneumonia, Chlamydophila pecorum, Chlamydophila abortus, Chlamydophila felis і Chlamydophila caviae. У собак збудни­ком захворювання переважно є Chlamydophila psittaci і Chlamydophila abortus. Водночас не виключено інфікування цих тварин іншими пред­ставниками родини Chlamydiaceae.

Хламідія - дуже незвичайний і цікавий у біологічному плані організм. Хламідії схожі на віруси - вони є високоспеціалізованими облігатними внутрішньоклітинними паразитами (розмножуються тільки всередині клітин макроорганізму).

На бактерії хламідії схожі за наступними ознаками:

1) містять обидва види нуклеїнових кислот - ДНК і РНК,

2) мають клітинну оболонку,

3) містять рибосоми,

4) чутливі до окремих антибіотиків,

5) розмножуються бінарним поділом (фото 77).

Але найбільшу схожість хламідії проявляють з рикетсіями. Від даних мікроорганізмів хламідії відрізняються наступними характери­стиками:

1) рикетсії краще розмножуються в клітинах зі зниженим обміном, тоді як хламідії - у клітинах із високим рівнем метаболізму;

2) у рикетсій є власний метаболізм, так як вони містять усі не­обхідні для життя ферменти;

3) у рикетсій всі форми розвитку є інфекційними, а у хламідій тільки елементарні тільця (ЕТ), тоді як перехідні тільця (ПТ) і ретику­лярні тільця (РТ) неінфекційні (фото 78).

Хламідії добре зберігаються при низькій температурі і чутливі до її підвищення.

Епізоотологічні дані. На хламідіоз хворіють майже всі ссавці і птахи. Різні види і штами хламідій викликають цілий ряд захворювань, іноді важких, у людей і тварин. Джерелом збудника хвороби є клінічно і латентно хворі тварини та носії. Основними носіями і розповсюджу­вачами хламідіозу є коти, дрібні гризуни (щури, миші), що виділяють збудник зі слиною, молоком, калом і сечею, а також птиця (особливо дика і синантропна). Резервуаром збудника є синантропна птиця і гри­зуни. Зараження Chlamydophila abortus відбувається статевим шля­хом і трансплацентарно. Аліментарним шляхом зараження відбуваєть­ся у собак, які поїдають м’ясо, абортовані плоди, плодові оболонки, мертвонароджених телят і поросят у господарствах, неблагополуч- них щодо хламідіозу сільгосподарських тварин. Зараження Chlamydophila psittaci як правило, відбувається повітряно-крапель­ним і повітряно-пиловим шляхом, можливо зараження при обнюху­ванні посліду і загиблої від пситтакозу птиці. У містах джерелом да­ного виду хламідіозу є птахи (в основному голуби), які і є основним резервуаром хламідіозу. Тому у міських собак при прогулянках висо­ка імовірність зараження даним видом збудника. У псів - носіїв збуд­ника хламідії локалізуються в сім’яниках і виділяються зі спермою. Хламідіоз перебігає спорадично або у вигляді ензоотій. Можливе міжвидове перезараження. Стаціонарність обумовлена тривалим но- сійством, широким спектром видів, що є резервуаром збудника, та наявністю латентних клінічних форм захворювання.

Хламідіоз може виникати в будь-яку пору року, але частіше реє­струється навесні та восени, при зниженні резистентності, значній кількості вагітних тварин та сприйнятливого молодняка.

Летальність у дорослих собак невисока, коливається у межах 20 %, але новонароджений молодняк може гинути до 90 %. У разі пер­винного занесення у стаціонарно неблагополучних вогнищах відсо­ток загибелі нижчий.

Патогенез. Первісним середовищем для розвитку хламідійної інфекції є епітеліальні тканини, що контактують із зовнішнім середо­вищем і характеризуються високою мітотичною активністю (здатні швидко оновлюватися). Хламідії переважно вражають клітини цилін­дричного епітелію, що вистилають слизову оболонку кон’юнктиви, глотки, тонкого відділу кишківника, шлунку, уретри, каналу шийки матки і прямої кишки. Проникнувши в епітеліальну клітину, паразити проявляють специфічну активність і нейтралізують найважливіший захисний механізм клітини господаря, забезпечуючи собі можливість подальшого розмноження. Життєвий цикл хламідій займає приблиз­но 48 годин, після чого уражена мікроорганізмом епітеліальна кліти­на, як правило, розпадається, виділяючи новостворені інфекційні організми. Однак у процесі еволюції паразити пристосувалися до роз­множення не тільки в епітелії, а й у клітинах імунної системи тварини - макрофагах. У макрофагах збудник із током крові може потрапити у будь-який внутрішній орган, суглоби, головний і спинний мозок. Така генералізована форма інфекції, як правило, закінчується летально.

В процесі розмноження паразита в клітинах може утворюватися L-форма, яка характеризується надзвичайно тривалою (іноді пожит- тєвою) персистенцією в організмі тварин.

Як правило, в чистому вигляді хламідіозна інфекція існує тільки на початковій стадії розвитку. Будучи внутрішньоклітинними парази­тами, хламідії створюють сприятливі умови для розвитку іншої мікрофлори (патогенної, умовно патогенної) внаслідок руйнування природних бар’єрів організму - епітелію слизових оболонок. У ре­зультаті розвивається змішана або вторинна інфекція, що протікає значно важче первинного захворювання.

Клінічні ознаки. Інкубаційний період хвороби триває, за різними даними, від декількох днів до 2-3-х тижнів. Хвороба може перебігати гостро, підгостро або хронічно.

Найчастіше дорослі собаки хворіють хламідіозом безсимптомно. Клінічно хламідіоз собак проявляється ослабленням резистентності організму, імунітету.

Гострий перебіг реєструють у цуценят або при первинному зане­сенні збудника. Початок захворювання характеризується різким підви­щенням температури тіла до 40-41 °С і динамічним розвитком клінічних ознак.

Для хламідіозу характерний клінічний поліморфізм - хвороба може мати прояв хламідійного риніту, бронхопневмонії, кон’юнктив­іту, кератиту блефариту, хламідійного ентериту.

Часто при хламідіозі вражається середньє вухо і розвиваються гнійні отити, що призводять до втрати слуху. При ураженні суглобів розвиваються хламідійні артрити.

У дорослих собак гострий і підгострий перебіг найчастіше харак­теризують генітальну форму хламідіозу. Вона супроводжується виді­ленням із зовнішніх статевих органів рясного запального ексудату білу­ватого кольору; при огляді вульви і піхви відзначається їх набряк і гіпе­ремія, запальні процеси в органах статевої системи викликають у со­бак свербіж.

За генітальної форми у собак реєструють безпліддя, аборти в другій половині вагітності, народження нежиттєздатного хворого при­плоду. У сук реєструють ендометрити і вагініти, у псів - простатити і гнійні баланопостити, уретрити, пієлонефрити, цистити.

У народжених цуценят в результаті внутрішньоутробного інфіку­вання розвиваються ознаки кон’юнктивіту, бронхіти, іноді розвиваєть­ся бронхопневмонія і цистити. У разі важкого ураження цуценята у віці 20-30 днів гинуть.

Хронічний перебіг хламідіозу у дорослих собак характеризується зниженням апетиту, періодичними кон’юнктивітами, катаром верхніх дихальних шляхів, абортами, переміжною кульгавістю за нормальної температури тіла. В результаті перенесеної інфекції у собак можуть бути ускладнення: поліневрити, парези кінцівок, менінгоенцефаліти, іридоцикліти, міокардит.

Діагностика. Діагноз встановлюють на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак, патолого-анатомічних змін, лабораторних дос­ліджень.

Лікування повинне бути комплексним, з урахуванням клінічної форми хламідіозу, тяжкості перебігу хвороби і наявності ускладнень. Лікування складається з етіотропної терапії, імунокорекції, інтенсив­ної вітамінотерапії, біокорекції, одночасно доводиться застосовувати місцеве лікування.

Етіотропна терапія проводиться з метою елімінації хламідій з організму хворої собаки. Пеніцилін є інгібітором розмноження хламідій. Механізм дії пеніциліну заснований на придушенні синтезу клітинної стінки, але при лікуванні препарат не чинить помітного хіміо­терапевтичного ефекту (Сумарокова Н. І., 1975; Шаткін А. А., 1989). З цією метою застосовують макроліди («Кларитроміцин», «Рокситро- міцин», «Азитроміцин»), тетрациклінові препарати («Доксициклін», «Метациклін 3»), фторхінолони («Ципрофлоксацин», «Цифран», «Цип- ровет»). Ефективним проти хламідіозу на сьогоднішній день є препа­рат «Коаліціада».

Антибактерійні препарати застосовують з урахуванням чутливості до них збудника.

Високу активність щодо хламідій мають антибіотики тетрациклі- нового ряду (хороший ефект показує застосування «Доксіциліну», по 4-6 мг/кг маси двічі на добу, протягом семи днів), макроліди («Азит- роміцин», однократно, по 12-15 мг/кг маси за годину до їди або 2 години після їжі; «Джозаміцин», 6-8 мг/кг маси двічі на добу, 10 днів), фторхінолони («Офлоксацин», всередину по 0,05-0,1 г 1 раз на добу, 3-6 днів).

Необхідно враховувати, що загальний курс антибіотикотерапії повинен тривати 21-28 днів, тобто 3 рази по 7-10 днів, з перервами між застосуванням антибіотиків у 7-10 днів. У проміжках між цими курсами рекомендовано застосовувати «Лінекс», «Біфідумбактерин», «Лактобіфід», «Ветом 1» для відновлення мікрофлори кишечника і профілактики дисбактеріозу.

Для виключення звикання організму до антибіотиків препарати краще міняти. Обов’язковим є застосування симптоматичних засобів. Так, за наявності кон’юнктивітів можна застосовувати мазь тетрацик- лінову або еритроміцинову за нижню повіку 4-5 разів на день, при ураженні геніталій показані вливання в піхву сук 100 мл 2 % розчину борної кислоти або «Хілак-форте» (40 крапель розвести в 100 мл води) з 10-хвилинною витримкою. Кобелям вводять в препуциальний мішок препарат «Октенисепт» (у розведенні 1:8) по 5-10 мл протягом 7-10 днів. З метою корекції імунної системи під час проведення курсу ліку­вання обов’язково потрібно застосовувати імуностимулюючі й іму- номодулюючі препарати: «Циклоферон», «Ріботан» або «Імунофан» згідно настанови щодо їх застосування.

Високу активність щодо хламідій мають антибіотики тетрациклі- нового ряду, макроліди, фторхінолони. Однак у даний час роль фтор- хінолонів у лікуванні хламідіозу широко дискутується. Незважаючи на те, що існують різні публікації щодо успішного застосування фтор- хінолонів для лікування хламідіозу, єдиним препаратом цієї групи, який рекомендують в якості альтернативного, є «Офлоксацин». Такі обме­ження у використанні фторхінолонів для лікування хламідійної інфекції пов’язані з тим, що в порівнянні з антибіотиками інших груп після такої терапії занадто високий відсоток рецидивів. Перевагою «Офлоксацину» перед іншими фторхінолонами є його практично сто­відсоткова біодоступність, стійкість до нього розвивається рідко і дуже повільно.

Препарати тетрациклінового ряду є основними препаратами для лікування хворих хламідіозом (KatzB. P. et al, 1992; Ільїн І. І. та ін., 1994; Нурушева С. М., 1995). Доксициклін в порівнянні з тетрацикліном має високу біодоступність, тривалий період напіввиведення і легше пере­носиться тваринами. Доксицикліну моногідрат випускається в уні­кальній лікарській формі «Солютаб». Вдале поєднання хімічної фор­мули (моногідрат) і лікарської форми робить цей препарат більш без­печним, а лікування з його допомогою більш ефективним.

Найбільш ефективними щодо хламідій є макроліди. Характерним для фармокінетики макролідів є швидке поширення в організмі та накопичення у високих концентраціях у клітинах і тканинах, завдяки високій ліпофільності. Концентрація препаратів у лейкоцитах, моно­цитах, фагоцитах, клітинах епітелію в 20 разів вище, ніж у позаклітин­ному просторі, що забезпечує їх захист від внутрішньоклітинних па­разитів.

В окремих випадках ефективним є «Еритроміцин», його призна­чають протягом 14-15 днів із розрахунку 30 мг на 1 кг маси, тричі на день.

Препаратом вибору при лікуванні хламідіозу у собак і кішок є «Азитроміцин». Цьому сприяють унікальні фармакокінетичні харак­теристики «Азитроміцину»: тривалий період напіввиведення, після перорального прийому добре всмоктується з шлунково-кишкового тракту, стійкий у кислому середовищі шлунка, транспортується лей­коцитами до місця запалення, швидко розподіляється по тканинах, де утворюються його високі концентрації, що дозволяє застосовувати його один раз на добу. Крім того, «Азитроміцин» має широкий спектр антибактеріальної активності (ефективний щодо грамнегативних і грампозитивних мікроорганізмів).

«Кларитроміцин» за хімічною будовою близький до еритроміци­ну, має високу активність щодо збудників, розташованих внутрішньо­клітинно. Препарат стійкий у кислому середовищі шлунка, в резуль­таті чого швидко всмоктується в незміненому вигляді. Рівень його концентрації в плазмі, тканинах і внутрішньоклітинно в кілька десятків разів перевищує мінімальну інгібуючу концентрацію більшості мікро­організмів.

В останні роки з’явився новий препарат з групи макролідів - «Джо- заміцин», який показав високу активність щодо внутрішньоклітинних мікроорганізмів, у тому числі й хламідій. Після прийому всередину він швидко і повністю всмоктується в шлунково-кишковому тракті. Максимальна концентрація «Джозаміцину» в сироватці досягається через 1 -2 години після прийому. Препарат більш стабільний, ніж «Тет­рациклін». Висока концентрація «Джозаміцину» в тканинах гарантує високу клінічну ефективність (Тюкавкін В. В. та ін., 2000; Labro M. Т., Bavin-Chevaye С., 1989). При використанні цього препарату практич­но не зустрічалися диспепсичні й інші побічні ускладнення. Антибіо­тик стимулює функціональну активність макрофагів, різко підвищу­ючи їх поглинальну і перетравну функції, що веде до санації організму від хламідійної інфекції. Джозаміцин є достовірно більш ефективним етіологічним препаратом у комплексній терапії хламідіозу у порівнянні з аналогічною терапією азитроміцином, про що свідчить частота клінічного одужання і відсутність збудника при імунофлюоресцент- ному обстеженні хворих після лікування. Але через можливість пере­ходу хламідій у L-форму повністю звільнити організм тварини від збуд­ника у більшості випадків не завжди можливо. Тому, незважаючи на племінну цінність тварини та відсутність клінічних ознак після ліку­вання, її для відтворення не використовують.

Профілактика. Загальна профілактика включає дотримання сан­ітарно-гігієнічних норм утримання, повноцінну годівлю, регулярне проведення дегельмінтизації та боротьбу з ектопаразитами, виклю­чення контакту з безпритульними тваринами. Потрібно за можливі­стю уникати переохолодження, виключати стресові ситуації, регуляр­но проводити дезінфекцію приміщення і предметів догляду. Спе-

цифічні заходи, що доз­воляють забезпечити надійну систему контро­лю, повинні передбачати вакцинопрофілактику, забезпечення ранньої діагностики захворю­вання, проведення ран­нього та ефективного лікування хворих тва­рин, профілактичне об­стеження всіх племінних

Зовнішній вигляд упаковки та флаконів з вакциною «Хламікон» особин. Для специфічної профілактики застосовують вакцину «Хла- мікон» (Ветзвероцентр, Росія), яку призначають хутровим звірам, кішкам і собакам для профілактики хламідіозу. Вакцина містить шта­ми Chlamydia psittaci K-1 і Chlamydia psittaci C-1. Вакцину вводять в асептичних умовах підшкірно в область лопатки або внутрішньом’я- зово в область стегна в дозі 1 мл незалежно від віку і ваги тварини. Хутрових звірів, кішок і собак вакцинують з 9-тижневого віку. Ревак­цинацію проводять через 21 добу в дозі 1 мл. Після цього тварин вак­цинують один раз на рік. Імунізацію тварин проводять незалежно від пори року.

Імунітет настає через 2-3 тижні після вакцинації. У тварин, щеп­лених одноразово з 3-місячного і більш старшого віку, імунітет збер­ігається не менше 12 місяців. У деяких тварин після імунізації може виникнути місцева реакція у вигляді болючого ущільнення. Реакція протікає доброякісно і через 3-5 діб самостійно зникає.

Не дозволяється щеплювати тварин із підвищеною температурою, під час вагітності, а також хворих на інфекційні та незаразні хвороби. Хворих на хламідіоз тварин попередньо лікують, а після одужання через 20-25 діб імунізують проти хламідіозу.

Перед в’язкою бажано переконатися в наявності висновку про результати дослідження на хламідіоз. Обстеження слід проводити в компетентних установах - це забезпечить отримання достовірних результатів. Оскільки хламідіоз відноситься до зоонозів, власники, які доглядають за хворими тваринами, а також ветеринарні спеціалісти, які надають гінекологічну та терапевтичну допомогу, повинні дотри­муватися заходів особистої профілактики.

5.4.