Хвороба Ауєскі

Хвороба Ауєскі (Morbus Aujeszky) - гостре контагіозне захворю­вання усіх свійських тварин, диких і синантропних м’ясоїдних, хутро­вих звірів та гризунів, що характеризується ураженням центральної нервової системи (збудження, судоми, паралічі), нестерпним свербі­нням та розчухуваннями (за винятком свиней, норок, соболів).

Збудник — ДНК-вмісний вірус із родини Herpesviridae, має сфе­ричну форму, діаметр 180-200 нм, вкритий зовнішньою ліпопротеї- новою оболонкою. Вірус має ікосаедральний капсид, дволанцюгову ДНК, понад 20 структурних білків. Зумовлює утворення в організмі віруснейтралізуючих, преципітуючих та комплементзв’язуючих ан­титіл. Вірус пантропний, локалізується у верхніх дихальних шляхах, легенях, головному мозку, селезінці, печінці, нирках, мигдаликах, лімфатичних вузлах, м’язах та шкірі хворих і загиблих тварин. Після зараження на 1-6-ту добу хвороби виявляється в носовому слизі, в крові — лише на початку хвороби, у мигдаликах знаходиться 120 діб. Персистенція вірусу спостерігається у свиней упродовж 180-360 діб і навіть довше, у мишей та сірих щурів - 130-140 діб.

Вірус досить стійкий у зовнішньому середовищі, залишається життєздатним у висушеному та замороженому стані впродовж одно­го року, у ліофілізованому — понад два роки, при -40 ^оС - 5-10 років. У гної, воді, кормах вірус зберігається взимку до 30-46 діб, влітку - 10-12 діб, на поверхні землі й трави навесні та влітку - від 12 до 72 годин, у сечі влітку - 3 тижні, взимку - 8-15 тижнів, у гниючих трупах тварин - 10-28 діб, у висохлих трупах гризунів - до року. При 1-4 °С вірус залишається активним від 130 діб до чотирьох років, у заморо­жених органах при мінус 8-25 °С - до 110 діб, у насиченому розчині хлориду натрію - не менше трьох місяців, у 40 % розчині гліцерину та гліцерофосфатному буфері - до 2-3-х років. Пряме сонячне проміння руйнує вірус через 6 годин, розсіяне - через 12-48 годин, ультрафіо­летове випромінювання - через хвилину, кип’ятіння - через 5-10 хви­лин.

Епізоотологічні дані. У природних умовах до хвороби Ауєскі найбільш сприйнятливі свині, собаки, коти, дикі м’ясоїдні, гризуни; рідше хворіє велика рогата худоба та хутрові звірі, дуже рідко — коні, осли, мули. Птахи, примати й холоднокровні тварини до вірусу хворо­би Ауєскі не чутливі. Молоді тварини, порівняно з дорослими, хворіють важче, з вищою летальністю. Описано випадки захворювання людини.

Джерелом збудника інфекції є хворі тварини та вірусоносії, які виділяють вірус у зовнішнє середовище з носовим слизом, слиною, сечею, кон’юнктивальним секретом, виділеннями з піхви, а також зі спермою, калом, молоком. В організм тварин вірус проникає алімен­тарно, через дихальні шляхи, рідко - через ушкоджену шкіру. Для хво­роби Ауєскі характерним є швидка передача вірусу від вірусоносіїв здоровим тваринам, особливо у разі спільного утримання, під час па­рування, а також від матері плоду.

Факторами передавання збудника найчастіше стають корми, вода, підстилка, інвентар, забруднені виділеннями хворих та перехворілих вірусоносіїв; трупи загиблих від цієї хвороби тварин. Механічними переносниками вірусу можуть бути різні паразити (воші, блохи), а та­кож птахи. Собаки й коти здатні самі хворіти і поширювати вірус в інших господарствах та фермах.

У собак найчастіше зараження відбувається при згодовуванні м’яса клінічно, латентно хворих тварин або носіїв збудника, що не піддава­лося термічній обробці; поїданні трупів гризунів та маленьких поро­сят, які загинули від хвороби Ауєскі. Можливе зараження у разі пря­мого контакту собак з інфікованими поросятами, хворими мишами і щурами.

Резервуаром збудника є дикі та синантропні гризуни та свині, але зараженню піддаються і тварини інших видів (велика рогата худоба, вівці, собаки, коти). Серед котів частіше хворіють кошенята і молоді тварини. Захворювання котів і собак на хворобу Ауєскі є тупиковим варіантом розвитку епізоотії: тварини хворіють гостро, швидко ги­нуть (летальність до 100 %), тому відіграють обмежену роль у поши­ренні вірусу.

Патогенез. Стосовно шляхів поширення й репродукції вірусу хво­роби Ауєскі існують різні погляди. За однією з концепцій, вірус є вик­лючно нейротропним і після проникнення в організм відразу просу­вається до центральної нервової системи. Репродукується в довгас­тому мозку, амонових рогах та варолієвому мосту, зумовлює в них запальний процес, який спричиняє параліч нервів, тяжкі патологічні зміни в усьому організмі. Згідно з іншою концепцією, вірус хвороби Ауєскі є пантропним, зумовлює септицемію, репродукується в крові, паренхіматозних органах, м’язах, шкірі. Вірусемія спричиняє пропас­ницю, судинні порушення. Через 48 годин після зараження вірус хво­роби Ауєскі по язикоглотковому й трійчастому нервах проникає в центральну нервову систему, репродукується в мозкових клітинах, зумовлюючи картину негнійного менінгоенцефаломієліту. Пневмо- тропні штами вірусу хвороби Ауєскі уражають легені, викликають катаральну пневмонію.

У місцях локалізації вірусу порушується вміст ацетилхоліну, гіста­міну та інших біологічно-активних речовин, що призводить до силь­ного свербіння та різних ушкоджень шкіри.

Клінічні ознаки. Інкубаційний період становить 1 -9, іноді 15 днів, проявляється гостро чи надгостро. Для хвороби Ауєскі більш харак­терним є гострий перебіг захворювання. На початку реєструють різке зниження апетиту, підвищену збудливість, лякливість, занепокоєння. Згодом стає помітною сильна слинотеча (фото 36), апетит зникає.

Основним яскравим симптомом на ранніх стадіях захворювання є сильний свербіж в ділянці морди - навколо губ, щік, носа і вушних раковин, а також на окремих місцях тулуба та кінцівок. Свербіж може бути обмеженим певними ділянками (місцевим) або поширюватися на більшу частину поверхні тіла (генералізованим).

Часто свербіж є настільки нестерпним, що собаки стають збуд­женими, некерованими, тому такий стан у тварин називають «боже­вільний свербіж» або «скажена короста». Хворі собаки дуже сильно розчісують або вигризають сверблячі ділянки аж до підшкірної клітко­вини.

Надзвичайно характерний свербіж в ділянці морди: собака тре її передніми лапами, ніби намагаючись позбавитися від чужорідного тіла в глотці (фото 37).

Дуже сильний безперервний свербіж, глибокі хворобливі розчуху­вання і розвиток енцефаломієлітів впливають на зміну поведінки соба­ки. Вона стає неадекватною і нагадує клінічні ознаки сказу: у тварин спотворення апетиту, вони гризуть різні предмети (палиці, землю, тра­ву), постійно скавучать, виють або гавкають, катаються на спині, мо­жуть нападати на інших тварин. Але вираженої агресивності на відміну від сказу не появляють. Помітна сильна спрага собак: вони часто і жа­дібно п’ють воду (Н.А. Масімов, А.І. Білих, 1998, 1998; В.А. Чижов та ін., 1990, 1992; P.M. Гаскелл, М. Беннет, 1996, 1999, та ін.).

Через 1-2 дні картина клінічних ознак змінюється. У тварини роз­вивається глибока депресія, обумовлена ураженням головного мозку (симптоматична депресія), фізичним та психічним виснаженням (ас­тенічна депресія). Реєструють паралічі гортані, зіву; часті судоми.

Надгострий перебіг (атипова форма) захворювання розвиваєть­ся за проникнення значної кількості збудника в організм собаки. Ха­рактеризується стертою симптоматикою, незначним свербіжем або його відсутністю. Швидко розвивається глибока депресія, паралічі гортані, клонічні судоми. На фоні швидкого виснаження тварина впа­дає у кому. Смерть настає протягом 48 годин після появи початкових клінічних ознак хвороби.

Патолого-анатомічні зміни. Під час зовнішнього огляду трупів собак виявляють глибокі розчухування в області морди, голови та (або) тулуба і кінцівок. При розтині головного мозку реєструють гіперемію і набряк мозкових оболонок, точкові крововиливи. При гістологічних дослідженнях головного і спинного мозку відзначають негнійний ме- нінгоенцефаліт (Г. І. Брагін, 1984, та ін.).

Діагностика.

Лікування. Ефективні засоби лікування собак від хвороби Ауєскі не розроблені. Це пов’язано зі швидким розвитком інфекційного про­цесу, адже стадія виражених клінічних ознак хвороби дуже коротко­часна і становить усього 1-2 дні, після чого тварини гинуть. На ранніх стадіях захворювання застосовують гама-глобулін проти хвороби Ауєскі та антибіотики цефалоспорінового ряду (цефазолін, цефтріак- сон та інші).

Профілактика. Обмежують доступ собак до поголів’я свиней та великої рогатої худоби неблагополучних ферм. Постійно контролю­ють заселеність гризунами приміщень, де мешкають собаки. Трупи поросят швидко забирають із приміщень, не допускаючи їх поїдання собаками.

Перед згодовуванням усі відходи і субпродукти, отримані з не- благополучних чи підозрілих господарств, піддають термічній обробці.

Для специфічної профілактики застосовують марковану GE-не- гативну інактивовану вакцину проти хвороби Ауєскі «Суімун Адівак». 0,5 мл, у подальшому -через кожні 6 місяців. Імунітет у тварин настає через 7-10 діб після вакцинації і зберігається до шести місяців.

Вакцина містить gJE-нега- тивний вірус хвороби Ау- єскі, штам «77/ЗВ» (клон штаму Барта К61) > 8 lg ТЦЦ50 в мл до інактивації.

Собакам вакцину вво­дять з 60-денного віку внутрішньом’язово у дозі 0,5 мл. Ревакцинацію про­водять через 4 місяці у дозі

Зовнішній вигляд упаковки та флакону з вакциною «Суімун Адівак»

В окремих випадках введення вакцини може викликати у свиней алергічну реакцію або короткочасне підвищення температури тіла на один градус при задовільному загальному стані і збереженні апетиту.

3.1.3.