ХЛАМІДІОЗ КОТІВ

Хламідіоз- інфекційне захворювання, що характеризується кон’юнктивітами, пневмоніями, ураженням суглобів, абортами та народженням нежиттєздатного молодняка. Обумовлене внутрішньоклітинними паразитами з роду Chlamydia, вперше описане Бейкером в 1942 році.

Збудниками хламідіозу є внутрішньоклітинні грам-негативні бактерії порядку Chlamydiales родини Chlamydiaceae, до складу якої входить два роди: Chlamydia і Chlamydophila. Рід Chlamydia включає такі види: Chlamydia trachomatis, Chlamydia suis i Chlamydia muridarum. До роду Chlamydophila входить 6 видів: Chlamydophila psιttacι. Chlamydophila pneumonia, Chlamydophila pecorum, Chlamydophila abortus, Chlamydophila felis і Chlamydophila caviae. У котів збудником захворювання переважно є Chlamydophla felis. Водночас, не виключено інфікування цих тварин іншими представниками родини Chlamydiaceae. Хламідія - дуже незвичайний і цікавий в біологічному плані організм. Через малі розміри (близько 300 нм); залежність власної реплікації від клітини-господаря і внутрішньоцитоплазматичну локалізацію його спочатку вважали вірусом. Однак деяка подібність до грамнегативних бактерій, а також чутливість до обмеженої кількості антибіотиків у даний час дозволяє віднести його до високоспеціалізованих облігатних внутрішньоклітинних паразитів. Хламідії добре зберігаються при низькій температурі і чутливі до її підвищення. При нагріванні до 70-80 °С вони гинуть через 10 хвилин. Інактивуються 0,5%-м розчином фенолу, 2%-м розчином хлораміну і гідроксиду натрію.

Епізоотологія. На хламідіоз хворіють майже всі ссавці і птахи. Різні види і штами (різновиди) хламідій викликають цілий ряд захворювань, іноді важких, у людини і тварин. Chlamydia trachomatis - збудник людської трахоми, інфекційного кон'юнктивіту та деяких венеричних захворювань. Chlamydia pneumoniae викликає деякі види пневмоній у людини і тварин.

Хламідіоз перебігає спорадично або у вигляді ензоотій. Можливе міжвидове перезараження. Стаціонарність обумовлена тривалим носійством, широким спектром видів, що є резервуаром збудника та наявністю латентних клінічних форм захворювання.

Хламідіоз може виникати в будь-яку пору року, але частіше реєструється взимку та навесні, при зниженні резистенності, значній кількості вагітних тварин та маленьких кошенят.

Летальність у дорослих кішок невисока, але молодняк може гинути при первинному занесенні до 90 %; у стаціонарно неблагополучних вогнищах відсоток загибелі нижчий.

Патогенез. Первісним середовищем для розвитку хламідійної інфекції є епітеліальні тканини, що контактують із зовнішнім середовищем і характеризуються високою мітотичною активністю (здатні швидко оновлюватися). Хламідії переважно вражають клітини циліндричного епітелію, що вистилає слизову оболонку кон'юнктиви, області глотки, тонкого відділу кишечника, шлунку, уретри, каналу шийки матки і прямої кишки. Проникнувши в епітеліальну клітину, паразити проявляють специфічну активність і нейтралізують найважливіший захисний механізм клітини господаря, забезпечуючи собі можливість подальшого розмноження. Життєвий цикл хламідій у котів займає приблизно 48 годин, після чого уражена мікроорганізмом епітеліальна клітина, як правило, розпадається, виділяючи новостворені інфекційні організми. Однак у процесі еволюції паразити пристосувалися до розмноження не тільки в епітелії, а й у клітинах імунної системи тварини - макрофагах. У макрофагах збудник із током крові може потрапити у будь-який внутрішній орган, суглоби, головний і спинний мозок. Така генералізована форма інфекції, як правило, закінчується летально. В процесі розмноження паразита в клітинах може утворюватися L-форма, яка характеризується надзвичайно довгою (іноді пожиттєвою) персистенцією в організмі тварин. Як правило, в чистому вигляді хламідіозна інфекція існує тільки на початковій стадії розвитку. Будучи внутрішньоклітинними паразитами (рис. 47), хламідії створюють сприятливі умови для розвитку іншої мікрофлори (патогенної, умовно патогенної) внаслідок руйнування природних бар’єрів організму - епітелію слизових оболонок.

У результаті розвивається змішана або вторинна інфекція, що протікає значно важче первинного захворювання.

Рис. 47. Епіт еіоцит, ураж ений хламідіями

Клінічні ознаки.

Гострий перебіг (протягом 3-4-х тижнів) характерний як для дорослих тварин, так і для кошенят. У дорослих захворювання починається підвищенням температури тіла тварини на тлі незначних виділень з очей і носа. Однак коти продовжують добре їсти, незважаючи на явний дискомфорт, зумовлений кон'юнктивітом. Спочаткуураж ається одне око; друге, як правило, залучається в пат олоіічний процес через 5-10 дНв.Подальший перебіг хвороби характеризується серозними виділеннями з очей, блефароспазмом (спазм повік), хемозом (випинання кон'юнктиви через очну щілину). В подальшому, внаслідок вторинної бактеріальної або вірусної інфекції, виділення стають слизово-гнійними. Спостерігається гіперемія (почервоніння) кон'юнктиви: вона набуває яскраво- червоного або цегляно-червоного кольору, видно окремі судини. За важкої форми перебігу хламідіозу в патологічний процес залучаються легені і серце. Клінічно це проявляється кашлем, хрипами, задишкою. У разі відсутності лікування молода кішка може загинути через добу від набряку легень. Аборти - одна з найяскравіших клінічних ознак у вагітних кішок. Найбільше число абортів, мертвонароджень та інших патологій плодоношення припадає на самок із першою вагітністю. Найчастіше аборти реєструють у другій половині вагітності, за кілька днів до передбачуваних пологів.

У кошенят один із проявів хламідіозу носить назву хламідйний неонат альний кон'юнкт ивіт. У цьому випадку зараження відбувається або трансплацентарно (через плаценту), або під час пологів - при проходженні плода через родові шляхи інфікованої матері. Хламідії проникають у будь-які відкриті порожнини плода. У новонароджених кошенят ознаки хвороби з'являються після того, як вони відкривають очі - відразу виявляється односторонній або двосторонній кон'юнктивіт. Очі примружені, кон'юнктива набрякла, темно- рожевого кольору, повіки забруднені виділеннями з очей; самі виділення носять катаральний або гнійно-катаральний характер (рис.

Рис. 48. Гострий хламідіоз у кішки. Лівий блефароспазм і серозні витоки

.com

>omo Dr. Andrew Sparkes)

Рис. 49-54. Типові клінічні ознаки у кот ів за хламідіозу

(фот о з інт ернет -ресурсу)

Кошенята часто чхають і кашляють. На початку хвороби вони продовжують смоктати, їдять запропоновані корми, але при подальшому прогресуванні захворювання кошенята все більше слабшають і вже не можуть утримати в роті сосок, не можуть жувати. Стає помітно, що їм важко ворушити щелепою, лімфатичні вузли голови, особливо підщелепні, можуть значно збільшуватися і незабаром кошенята гинуть. В окремих випадках настає клінічне одужання, але в подальшому такі тварини помітно відстають у рості і розвитку.

За хронічного перебігу клінічні ознаки у дорослих котів не виражені. У тварин, які не загинули, хронічні кон'юнктивіти і риніти можуть тривати роками, і весь цей час хворі коти виділяють активних хламідій, заражаючи оточуючих. У разі хронічного перебігу відмічається слабка гіперемія кон'юнктиви, мізерні виділення, закрит тя трет ьою повікою половини очей, може розвинутися фолікулярний кон'юнктивіт. Були описані випадки утворення виразок на рогівці (El Sheikh, 1978). У дорослих тварин хвороба може протікати безсимптомно. І тільки після аборту або народження нежиттєздатного потомства з'являється підозра на хламідіоз у кішки. Особливо небезпечний безсимптомний хламідіоз у високопорідних котів-плідників. Не маючи жодних клінічних ознак такі коти є пожиттєвим джерелом збудника, здатні передавати його значній кількості кішок під час в’язки. Іноді у таких котів з’являються ознаки ураження сечової системи. У кішок після парування з таким котом спостерігається спочатку гострий перебіг (при першому паруванні), протягом терміну вагітності яскраві клінічні ознаки проходять без лікування, а пологи закінчуються народженням мертвих кошенят або новонароджені гинуть протягом декількох днів.

Діагностика. Діагноз встановлюють на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак, патолого-анатомічних змін, лабораторних досліджень. Лаборат орні дослідження включають: виділення і культивування збудника на культурах клітин, курячих ембріонах та лабораторних тваринах; виявлення морфологічних структур збудника (світлова та електронна мікроскопія); серологічні реакції і ретроспективна діагностика (РЗК у різних модифікаціях, РА, РЗГА тощо); індикацію й ідентифікацію хламідійних агентів у клінічному і патологічному матеріалах (РІФ, ІФА); імунохімічну ідентифікацію хламідійних агентів (імуноблодинг); генодіагностику (PCR у різних модифікаціях, LCR, рестрикційний аналіз, ДНК-ДНК гібридизація тощо). Прямий метод імунофлуоресценції (РПФ) виявляє елементарні тільця в мазках з інфікованих генітальних виділень. Метод дуже специфічний і чутливий, але трудомісткий. Імуноферментний аналіз (ІФА) - дослідження, яке використовується для скринінгу і підтвердження діагнозу; специфічний, але менш чутливий. Дослідження ДНКу ПЛР - дуже чутливий і специфічний метод. Реакція зв’язування комплементу (РЗК) не дає відповіді про те, яка стадія процесу - гостра чи хронічна, а тому не рекомендується для діагностики хламідіозу. Мікроімунофлуорисцентний аналіз дозволяє визначити не тільки вид хламідії, але і її сероваріант, а тому використовується в основному з дослідницькою метою.

Лікування. Основна мета лікування - санація організму тварини від збудника. Але через можливість переходу хламідій у L-форму повністю звільнити організм кота від збудника у більшості випадків неможливо. Тому, незважаючи на племінну цінність тварини та відсутність клінічних ознак після лікування, її для відтворення не використовують. Особливістю хвороби, що значно ускладнює постановку діагнозу, є хронічний перебіг захворювання і стерта клінічна картина (що найчастіше має місце). У зв'язку з цим важливим етапом у проведенні лікування хламідіозу є максимально рання і точна лабораторна діагностика збудника. Терапія повинна бути комплексною, залежати від характеру клінічних проявів, тривалості захворювання, наявності супутньої мікрофлори і глибини дисбалансу імунної системи організму. Основна увага надається симптоматичному лікуванню та застосуванню антибіотиків тетрациклінового ряду, фторхінолонів, макролідів або тіалінових препаратів. Антибіотикотерапія при хламідіозі, зважаючи на біологічні особливості збудника, має тривати не менше трьох тижнів. Антибіотики застосовують з урахуванням чутливості збудника до антимікробних препаратів. Рекомендують тетрацикліни: доксицилін - по 4-6 мг на кілограм маси двічі на добу впродовж 7-10 діб, перша доза препарата складає 8­10 мг, метациклін - по10-12 мг на кілограм маси 4 рази на добу протягом 7-10 діб.

Слід зазначити, що, незважаючи на ефективність, коти досить погано переносят ь тетрацикліни, застосування гентаміцину може викликати хронічний цистит, а фторхінолони (ципрофлоксацин, цефлоксацин, енрофлоксацин, енроксил, флумеквін, офлоксацин, ломефлоксацин, тощо) рекомендовано застосовувати лише дорослим тваринам. Тому частіше для лікування застосовують антибіотики- макроліди (еритроміцин - по 6 мг на кілограм маси 4 раза на добу протягом 10 діб; рокситроміцин - по 4-6 мг на кг двічі на добу протягом 10 діб; джозаміцин - по 6­8 мг на кілограм двічі на добу протягом 10 діб; кларитроміцин - по 4-6 мг на кілограм двічі на добу протягом 10 діб). Також можна застосовувати олеандоміцин, роваміцин, рулід, рокситроміцин, кліндаміцин, азітроміцин, докситил) та тіаліни (тілозин, тіломіцин В, фармазин). У більшості випадків хворі в початковій стадії піддаються лікуванню і одужання настає майже у всіх тварин. В хронічній стадії захворювання навпаки - антибіотикотерапія має низьку ефективність. Це обумовлено двома стадіями існування хламідій. У разі неефективного лікування слід провести повторний курс антимікробних препаратів чи їх комбінації. Застосування комбінованої антибіотикотерапії виправдане, насамперед, із причини подолання антибіотикорезистентності. Необхідно також враховувати те, що малі дози антибактеріальних препаратів і несистемне лікування можуть викликати у хламідій латентний стан і сприяти виникненню рецидивів. У зв’язку з пригніченням клітинного і гуморального імунітету слід застосовувати імуномодулятори (ронколейкін, циклоферон, неовір тощо) та засоби, що підвищують неспецифічну реактивність організму. Для пригнічення внутрішньоклітинного розмноження хламідіофіл потрібно застосовувати інтерферон. За хронічного перебігу заст осовуют ь імуност имулят ори т а ант ибіот ики за чут ливіст ю. Незважаючи на ефективне лікування майже всі тварини залишаються носіями збудника пожиттєво.

Профілактика. Загальна профілактика включає дотримання санітарно- гігієнічних норм утримання, повноцінну годівлю, регулярне проведення дегельмінтизації та боротьбу з ектопаразитами, виключення контакту з безпритульними тваринами. Потрібно за можливістю уникати переохолодження, виключати стресові ситуації, регулярно проводити дезінфекцію приміщення і предметів догляду. Специфічні заходи, що дозволяють забезпечити надійну систему контролю за хламідіозом котів, повинні передбачати вакцинопрофілактику (рекомендується вакцина "Fel-o-Vax" або «Мультифел-4»), забезпечення ранньої діагностики захворювання, проведення раннього та ефективного лікування хворих тварин, профілактичне обстеження всіх племінних особин. На жаль, дуже часто доводиться спостерігати випадки, коли коти-виробники, після в'язки з якими у кішок спостерігали патологічний перебіг вагітності нез'ясованої природи, використовувалися надалі для відтворення потомства, так і не пройшовши відповідної діагностики. Тому перед в'язкою бажано переконатися в наявності висновку про результати дослідження на хламідіоз. Обстеження слід проводити в компетентних установах - це забезпечить отримання достовірних результатів. Оскільки хламідіоз відноситься до антропозоонозів, власники, які доглядають за хворими тваринами, а також ветеринарні спеціалісти, які надають гінекологічну та терапевтичну допомогу, повинні дотримуватися заходів особистої профілактики.

5.2.