Артеріальна гіпертензія у вагітних

АГ у вагітних може загрожувати життю як матері, так і пло­да. Розрізняють такі типи АГ у вагітних: 1) хронічна АГ у вагітних; 2) прееклампсія й еклампсія; 3) хронічна АГ у поєд­нанні з прееклампсією; 4) транзиторна АГ.

Дуже важливо відрізняти АГ, що передувала вагітності, від специфічних для вагітності станів, що супроводжуються АГ і характеризуються недостатнім кровопостачанням різних ор­ганів. На відміну від АГ, яка передувала вагітності, при «АГ у вагітних» зростання AT є лише одним з клінічних проявів па­тології вагітності.

Діагностичні критерії. Критеріями, за якими встанов­люють діагноз АГ у вагітних, є підвищення AT на ЗО мм рт. ст. чи більше і діастолічного AT на 15 мм рт. ст. чи більше порівня­но із середніми значеннями AT до 20-го тижня вагітності. Якщо вихідні значення AT невідомі, AT від 140/90 мм рт. ст. і вище розглядають як патологічний.

Хронічна АГ. Під хронічною АГ розуміють гіпертензію, яка виявлена до вагітності чи була діагностована до 20-го тижня вагітності. Метою лікування хронічної АГ у вагітних є обмежен­ня ризику, пов'язаного з високим AT, для матері. При цьому слід остерігатися заходів, що можуть справляти несприятли­вий вплив на розвиток плода. Діуретики та будь-які інші гіпо­тензивні препарати, за винятком ІАПФ, призначають лише в тому разі, якщо жінка вживала їх до початку вагітності. Слід уникати використання ІАПФ, оскільки їх застосування під час двох останніх триместрів вагітності може призвести до нирко­вої недостатності і навіть до смерті плода. Помірне обмежен­ня в раціоні кількості кухонної солі є доцільним у тих па-

цієнток, в яких воно давало гіпотензивний ефект до початку вагітності. Гіпотензивні препарати призначають хворим з діас- толічним AT понад 100 мм рт. ст. Гіпотензивна терапія повин­на проводитись особливо обережно, оскільки є небезпека погіршення матково-плацентарного кровотоку при надмірно­му зниженні AT.

Прееклампсія. Цей стан досить часто розвивається у вагіт­них. Його характеризує поєднання АГ, протеїнурії і набряків, іноді порушуються згортання крові і функції печінки. По­дальше прогресування прееклампсії може призводити до роз­витку судом і еклампсії. Прееклампсія найчастіше розви­вається під час першої вагітності після 20-го тижня. Терапія прееклампсії передбачає госпіталізацію, постільний режим, зниження AT і профілактику судом, якщо виникли ознаки наближення еклампсії, а також своєчасні пологи. Якщо пре­еклампсія розвивається до настання зрілості плода, лікар по­винен оцінити стан як матері, так і плода. Передчасне пере­ривання вагітності, незалежно від її терміну, показане в разі погіршення функцій нирок чи печінки, за наявності болю в надчеревній ділянці чи ознак наближення еклампсії (напри­клад, поєднання головного болю, розладів зору і гіперре- флексії), у разі неможливості зниження AT у матері. Гіпотен­зивну терапію призначають з урахуванням стану матері, оскіль­ки користь від зниження AT для плода не доведена, а гіпотен­зивна терапія не «виліковує» АГ і не запобігає прееклампсії. Хоча немає єдиного погляду на те, за якого AT слід розпочи­нати лікування, більшість авторів рекомендують призначати терапію, якщо діастолічний AT перевищує 100 мм рт. ст. Як­що пологи в найближчі 24 год не передбачаються, перевагу надають пероральному шляху введення препаратів, а метил- допа стає препаратом вибору. Можна також застосовувати гідралазин, антагоністи кальцію, а- і р-адреноблокатори. При наближенні пологів перевагу віддають парентеральному шля­ху введення препаратів. Внутрішньовенне використання гідралазину є ефективним і досить безпечним. Не отримано достатньо даних про ефективність застосування парентераль­них форм діазоксиду, лабеталолу і клофеліну. Не рекоменду­ють уводити такі потужні діуретики, як фуросемід. Вважають, що низькі дози аспірину можуть запобігти прееклампсії, нор­малізуючи співвідношення простацикліну і тромбоксану, що може бути одним із факторів патогенезу прееклампсії. Низькі дози аспірину (приблизно 60 мг) можуть бути корисними в пацієнток із групи високого ризику, зокрема, якщо попередні вагітності були ускладнені прееклампсією в ранні терміни, при значному ризику повторної смерті плода або сповільнен­ня його розвитку, у хворих з ускладненим акушерським анам­незом.