Кровохаркання і легенева кровотеча

При кровохарканні призначають постільний режим, домагаються фізичного і психічного спокою хворого. Положення його у постелі повинне бути з трохи припіднятим головним кінцем ліжка.

Призначення сильних наркотичних засобів варто уникати, тому що вони, пригнічують кашльовий рефлекс і сприяють розвитку гемоаспіраційної пневмонії та ателектазу. Не рекомендується застосування судинозвужувальних засобів (ерготин та ін. ), під дією яких виникає гіпертензія в малому колі кровообігу і підсилюється кровохаркання. Не обґрунтоване застосування холоду (міхур з льодом на груди, ковтання шматочків льоду, холодна їжа і т.д. )

З метою перерозподілу крові й розвантаження малого кола кровообігу варто накласти на нижні кінцівки (стегна) джгут на одну годину з контролем за пульсацією артерій. Ін’єкції сірчанокислого атропіну приводять до розширення судин черевної порожнини і завдяки цьому зменшують тиск у малому колі кровообігу Показане застосування 20,0 % розчину камфори в кількості 2,0 мл під шкіру.

З метою підвищення згортання крові й впливу на судинну стінку (зменшення її проникності) варто внутрішньовенно та усередину призначати

10,0 % розчин хлориду кальцію чи хлориду натрію. Аналогічно впливає і 40,0 % розчин глюкози після внутрішньовенного введення в кількості 20,0 мл. Вітамін К (вікасол) застосовують усередину і внутрішньом’язово (0,3 % розчин вікасолу 5,0 мл внутрішньом’язово).

Зменшує проникність судинної стінки вітамін С, який застосовують звичайно усередину.

Для зупинки легеневої кровотечі, як і кровотеч інших локалізацій, можна застосовувати такі гемостатичні засоби:

а) антагоністи гепарину: 1 % розчин протаміну сульфату, 1 мг якого нейтралізує 85 ОД гепарину. Для нейтралізації 100 ОД гепарину потрібно 0,10,12 мл 1 % розчину протаміну сульфату.

б) інгібітори фібринолізу: 1) амінокапронова кислота, всередину по 2,0

3,0 г 3-5 раз на день або 5 % розчин до 100,0 мл внутрішньовенно крапельно, при потребі дозу повторюють через 4 год.; 2) амбен внутрішньовенно струмінно 50-100 мг (5-10 мл 1 % розчину) 1-2 рази на добу;

в) різні гемостатичні препарати з тканин тварин: 1) фібриноген по 1,0-2,0 г у флаконах ємністю 250-500 мл - вводять внутрішньовенно дрібно не більше

8,0 г на добу;

г) гемостатичні засоби рослинного походження: лагохілус п’янкий, листя кропиви, трава тисячелистника, трава водяного перцю, кора калини, квіти арніки та ін.

д) препарати кальцію: кальцію хлорид, кальцію глюконат, кальцію лактат;

е) ангіопротектори: етамзилат (дицінон) 12,5 % розчин в ампулах по 2,0 мл (250 мг) або таблетках по 0,25 г; по 2,0-4,0 мл внутрішньовенно чи внутрішньом’язово або по 2 таблетки через кожні 2-4 год.

є) вітаміни: 1) рутин по 0,02-0,05 г 2-3 рази на добу; 2) вікасол по 0,015 або 1 % розчин внутрішньом’язово 1,0 мл (добова доза 0,015 г); 3) фітоменадіон по 0,01-0,02 г 3-4 рази на день (10 % масляний розчин в капсулах по 0,01 г препарату).

Добрим гемостатичним заходом є переливання одногрупної крові в кількості 50,0—200,0 мл і переливання сухої плазми крові або антигемофільної плазми в кількості 100,0—150,0 мл.

Під час кровохаркання антимікобактеріальна терапія звичайно продовжується.

При легеневому кровохарканні варто дотримуватися спеціальної дієти. У перші 2 - 3 дні дозволяється помірковано прохолодне питво, рідкий кисіль, фруктове желе, протертий сир, рідка молочна манна каша, холодець Після припинення кров’янистого харкотиння можна переходити до споживання різноманітної їжі. Останню варто давати теплою, але не гарячою.

При значних кровохарканнях і легеневих кровотечах лікувальні заходи, спрямовують на негайне припинення кровотечі, уникнення масивної крововтрати і запобігання бронхогенної дисемінації процесу.

При загрозливій для життя легеневій кровотечі, котра найчастіше зустрічається при кавернозному туберкульозі легень, антибактеріальна і консервативна гемостатична терапія часто мало ефективна. В цих випадках ставлять за мету ліквідацію або спадіння каверни — основного джерела кровотечі.

Хірургічні, зокрема колапсотерапевтичні, втручання для зупинки легеневої кровотечі можуть застосовуватися у хворих з однобічними кавернозними процесами і в тих хворих з двостороннім ураженням, у яких точно встановлене джерело кровотечі, тобто визначена конкретна легеня, з якої йде кров. На висоті кровотечі торакотомію і перетискання бронха при резекції слід зробити максимально швидко.

Анестезіолог під час операції повинен постійно через ендотрахеальну трубку відсмоктувати кров, а після зупинки кровотечі хірургом - промити трахеобронхіальне дерево, щоб запобігти виникненню гемоаспіраційної пневмонії.

У післяопераційному періоді для профілактики і лікування аспіраційної пневмонії стимулюють відкашлювання харкотиння. Для попередження і боротьби з дихальною недостатністю інколи проводять трахеостомію.