Очне яблуко

- фактично периферична частина мозку. Орган зору часто страждає при різноманітних патологічних процесах у мозку через систему зорових шляхів і центрів, чутливих і секреторних нервів, через кровоносні судини, близькі зв'язки очної ямки з передньою і задньою черепними ямками.

Зміни органа зору при загальній патології проявляються як функціональні та органічні розлади центрального й периферичного зору, порушення в шкірно-м'язовому апараті (парези й паралічі м'язів, які рухають око і його допоміжний апарат). При підвищенні внутрішньочерепного тиску досить часто можливий розвиток набряку диска зорового нерва.

Поява так званого симптому "окулярів" може вказувати на перелом основи черепа. Іноді розвивається синдром верхньої очної щілини.

Тромбоз синусів, особливо кавернозного, характеризується тяжкими наслідками. Це призводить до екзофтальму й тотальної офтальмоплегії. Парези й паралічі м'язів, що рухають око, розвиваються при енцефаліті, який веде до циклоплегії й погіршенні реакції зіниці.

Патологічні стани сітківки вельми різноманітні. Перш за все, до них слід віднести ті зміни судин і тканин сітківки, які обумовлені багатьма серцево- судинними захворюваннями, ендокринними порушеннями й деколи вимагають сумісного координованого спостереження і лікування в офтальмолога та терапевта.

Серед хвороб сітківки виділяють також:

1) ураження запального характеру (ретиніти);

2) запальні зміни судин сітківки (васкуліти), серед яких розрізняють запалення вен (флебіти) і запалення артерій (артериїти), через тісний контакт судин і тканин сітківки можна спостерігати поєднане ураження судин і самої тканини сітківки (ретиноваскуліти);

3) дистрофічні зміни;

4) факоматози;

5) відшарування сітківки;

6) аномалії розвитку сітківки;

7) новоутворення.

Основні скарги хворих із патологією сітківки зводяться до зниження центрального зору, зміни поля зору (звуження периферичних меж, випадіння окремих ділянок поля зору, скотоми), порушення кольоросприйняття, зниження темнової адаптації.

Для діагностики захворювань сітківки вирішальне значення має дослідження очного дна. З цією метою застосовують різні види офтальмоскопічного дослідження: пряма і зворотна офтальмоскопія, бінокулярна офтальмоскопія, офтальмохромоскопія, біомікроофтальмоскопія, офтальмоскопія із застосуванням лінзи Гольдмана, що дозволяє вивчити тонкі структури в різних ракурсах. Останніми роками почали широко впроваджуватися в практику нові методи дослідження: флюоресцентна ангіографія, електроретинографія, доплерографія, за допомогою яких можливо виявити патологічні стани сітківки, її судин і пігментного епітелію ще до появи офтальмоскопічних видимих змін.

Уся різноманітність офтальмоскопічних симптомів складається із наступних елементів:

1) порушення прозорості сітківки внаслідок локального або дифузного набряку, інфільтрації або ексудації;

2) поява пігментних відкладень;

3) зміна калібру, ходу і стінок судин;

4) наявність різної величини, форми й поширення крововиливів.

Кожна з цих ознак може виявитися як самостійний симптом, але частіше спостерігаються патологічні зміни, при яких ці ознаки поєднуються.