Запалення судинної оболонки ока.
Запалення можуть проходити у вигляді кератоіритів, про які говорилося стосовно кератитів. Самостійно (ізольовано) чи поєднано можуть протікати ірити, іридоцикліти (передні увеїти), задні цикліти (гиперциклітичні кризи), циклохоріоїдіти, хоріоїдіти, хоріоретиніти, хоріонейроретиніти (задні увеїти).
Крім того, у ряді випадків запалення можуть мати тотальний характер - панувеїти. Виокремлюють ще так звані периферичні увеїти, хоча їх можна зарахувати до задніх циклітів чи циклохоріоїдитів.За своєю природою увеїти, незалежно від їхньої локалізації, можуть бути вроджені й набуті, екзогенні й ендогенні, токсико-алергічні й метастатичні, гранулематозні й негранулематозні, генералізовані й локальні, тривалі й абортивні, однократні й рецидивуючі, гострі, підгострі та хронічні, із супутньою загальною патологією і без неї, зі зворотним розвитком і з ускладненнями.
За характером ексудації (трансудації) увеїти бувають серозні, фібринозні, гнійні, геморагічні, пластичні та змішані.
Щоб поставити правильний клінічний діагноз увеїту, необхідно починати обстеження пацієнта зі складання короткого цілеспрямованого анамнезу захворювання. Потім необхідно послідовно перевірити зорові функції, обстежити кожне око візуально й за допомогою приладів, обстежити інші органи й системи (пальпаторно, аускультативно, з використанням термографії, тонометрії та ін.). Далі призначається комплекс цілеспрямованих клініко-лабораторних досліджень (рентгенологічних, бактеріологічних, серологічних, імунологічних, вірусологічних та ін.). Основну увагу необхідно звернути на виявлення симптомів хвороби, маючи на увазі, що початок лікування завжди буває симптоматичним.
Передні увеїти.
Основні ознаки:
1) біль безпосередньо в оці, що посилюється вночі, особливо при надавлюванні на очне яблуко в ділянці циліарного тіла;
2) почервоніння ока (перикорнеальна ін'єкція) (мал.
6.1);3) гіпотонія - зниження внутрішньоочного тиску;
4) поява на задній поверхні рогівки в нижньому її відділі преципітатів - уламків клітин епітелію циліарного тіла, лімфоцитів, які потрапляють разом із вологою в передню камеру й осідають на ендотелії рогівки;
5) вузька або неправильної форми зіниця за рахунок утворення сінехій;
6) помутніння склоподібного тіла в передніх його відділах.
Іридоцикліти супроводжуються болем в оці, сльозотечею, світлобоязню
і зниженням зору, залежно від тяжкості перебігу процесу.
Перевіривши відразу в пацієнта зір, можна переконатися, що він трохи знижений і не поліпшується при використанні слабких позитивних чи негативних скелець. У процесі огляду ока з бічним освітленням чи при біо- мікроскопії можна виявити "запотілість" (матовість) ендотелію рогівки, а також преципітати, різні за кількістю, розмірами, формою, тоном (кольором) і кількістю ексудату у волозі передньої камери (серозний, гнійний та ін.) (мал. 6.2, 6.3). Райдужка буває зміненого кольору, повнокровна (набрякла) з новоутвореними судинами, горбиста (гранульоми). Зіниця може бути звужена і реакція її на світло уповільнена. У процесі "гри" зіниці при освітленні й затемненні, а пізніше і при розширенні мідріатиками (мідріа- цил 1%, тропікамід 1%, іріфрін, цикломед, атропін 1%, мезатон 2,5%) можна виявити задні синехії (спайки зіничного краю райдужки з передньою капсулою кришталика) (мал. 6.4) і відкладення ексудату на кришталику. Нарешті, при пальпації очного яблука виявляється його болючість. Крім того, може бути загальний пригнічений, неспокійний, дискомфортний стан пацієнта. Усі ці симптоми говорять про запалення судинної оболонки ока, але щоб визначити передній це увеїт чи задній, проводиться офтальмоско- пія (мал. 6.5). Якщо при цьому і склоподібне тіло прозоре, і на очному дні змін немає, то діагноз переднього увеїту не викликає сумнівів.