Новоутворення очної ямки.

Етіологія і патогенез. Новоутворення орбіти складають 23-25% від усієї офтальмологічної патології та в 50-60% випадків є причиною захворювань очної ямки. В очній ямці є багато тканин, що різняться за гістологічною структурою, і це зумовлює значний поліморфізм пухлин: на даний час налічують понад 46 видів новоутворень в орбіті, із них злоякісні пухлини становлять 46%, доброякісні - 42%, пухлиноподібні процеси - 12%.

Клініка. Основна діагностична ознака пухлини очної ямки - екзофтальм. Як при доброякісних, так і при злоякісних пухлинах спостерігаються обмеження рухливості ока, зміна ширини очної щілини, порушення репозиції ока, зміщення очного яблука праворуч або ліворуч. На очному дні при пухлинах очної ямки спостерігаються застійний диск зорового нерва, атрофія диска, крововиливи, складчастість та відшарування сітківки. Зниження зорових функцій, порушення рефракції відповідають змінам на очному дні. Зміни периферичного поля зору розвиваються в 25% хворих і характеризуються концентричним звуженням поля на білі та кольорові об'єкти, появою парацентральної позитивної скотоми в поєднанні зі секто- роподібним порушенням периферичного зору і центральною скотомою.

Серед інших ознак новоутворень очної ямки слід відзначити розширення сліпої плями, порушення регуляції внутрішньоочного тиску, диплопію. Загалом клінічна картина новоутворень зумовлена характером пухлини, темпом її росту та особливостями локалізації.

Диференційна діагностика. Незважаючи на значну схожість ознак добро- та злоякісних новоутворень очної ямки, вони мають певні відмінності.

Щоб вирішити питання щодо причин, які призвели до неправильного положення ока в орбіті, офтальмологу майже в усіх випадках слід провести додаткові інструментальні дослідження, а також проконсультувати пацієнта в невролога, нейрохірурга, отоларинголога, онколога, ендокринолога.

Додаткові методи дослідження.

Комп ютерну томографію застосовують на більш ранніх стадіях захворювання. Можливість отримувати пошарові знімки очної ямки через кожні 0,5 см дає змогу не лише діагностувати наявність пухлини, але й визначити її локалізацію та розміри.

На рентгеноконтрастуванні ґрунтуються орбітографія, венографія та каротидна ангіографія. За допомогою цих методів дослідження можлива ві- зуалізація невидимих на звичайних рентгенограмах м'язової лійки, деталей ходу очної вени, іноді судинної сітки пухлини. Цінність рентгеноконтрасто- вих методів полягає в тому, що ангіографічні симптоми виявляють раніше, ніж зміни в кісткових стінках очної ямки. Для контрастування використовують розчини: 50% кардіотраст, 50% тріотраст, 65% шпак та інші речовини. При каротидній ангіографії контрастну речовину вводять у загальну сонну артерію. Але наведені інвазивні методи небезпечні, особливо в тих випадках, коли є підозра на злоякісне новоутворення або судинне ураження очної ямки. Таким хворим більш доцільне проведення томографії, комп'ютерної томографії, ультразвукової біометрії, ехографії, термографії.

Термографія - вимірювання та запис теплового випромінювання від поверхні тканин. Інфрачервоне випромінювання реєструють за допомогою термографа і виводять на екран осцилоскопа та кінострічку. Термограма дає двовимірне зображення досліджуваної ділянки за розподілом температури. За ступенем гіпертермії можна провести диференційну діагностику доброякісних і злоякісних пухлин очної ямки.