ЕПІДЕМІОЛОГІЧНА ДІАГНОСТИКА

Як у клініці за окремими симптомами чи синдромами, що ви­явлені у хворого, можна поставити клінічний діагноз, так само за окремими ознаками епідемічного процесу можна в окремих осе­редках чи в групі осередків, що виникли одночасно, поставити епі­деміологічний діагноз.

Таблиця 6,Порівняльна характеристика типів епідемічного процесу при дизентерії

лення хворих за статтю, віком, професією, клінічними особливостя­ми початку захворювання та ін. (табл. 6); 3) встановлюється за допомогою спеціальних диференціально-діагностичних таблиць провідний чинник передачі та місце, де передбачається його дія; 4) вивчається додаткова інформація (результати обстеження хво­рого і людей, що перебували в тотожних умовах; результати до­слідження води, харчових продуктів; акти епідеміологічного обсте­ження магазинів, молокозаводів тощо); 5) усі наявні відомості підлягають статистичному опрацюванню; 6) вивчаються механіз­ми зараження виявлених чинників передачі.

Для підвищення якості епідеміологічного аналізу фахівці CEC IiiiItiIHHi мати схеми системи водопостачання та каналізації, схеми постачання об’єктів харчовими продуктами з точними даними про псортимент та виготовлювача, матеріали про аварії на системах водопостачання та каналізації. Ці дані варто нанести на карти (іібо плани) території чи скласти альтернативні карти ділянок, щоб швидше виявити чинник передачі та місце його контамі­нації.

На основі поточного аналізу гострих кишкових захворювань за ніждень проводиться оцінка епідемічної ситуації, визначається, за рахунок яких територій і вікових груп (колективів) виник підйом (чи зниження) захворюваності, виявляються підприємства громад­ського харчування (магазини), де були придбані неякісні продук­ти.

Оцінити ефективність такої системи заходів можна тільки про­тягом кількох років при порівнянні показників у роки низького і високого рівнів захворюваності.

^Алгоритм ретроспективного епідеміологічного аналізу включає в себе: 1) аналіз структури та рівня захворюваності; 2) аналіз ба­гаторічної динаміки захворюваності; 3) аналіз річної динаміки захворюваності; 4) аналіз розподілення осіб, котрі захворіли, за територією, за епідеміологічно значущими об’єктами (пошук те­риторії та об’єкту ризику); 5) аналіз розподілення цих осіб за віком (пошук віку ризику); 6) аналіз розподілення осіб, що захворіли, за контингентами — соціальними, виробничими, етнічними (пошук контингентів ризику).

Аналіз доцільно починати із загальної характеристики захво­рюваності та епідемічної ситуації на території, з оцінки причини зростання (зниження) захворюваності чи її стабільності.

Оцінка загальної епідемічної ситуації базується на даних ви­вчення структури інфекційної захворюваності, тобто на встанов­ленні питомої ваги окремих нозологічних форм у загальній інфек­ційній патології. Під час аналізу виявляються найбільш актуальні групи інфекцій та нозологічні форми. Епідеміологічна значущість хвороби визначається за її поширеністю, частотою реєстрації (ви­вчаються і зіставляються показники захворюваності, смертності, летальності), визначається тенденція епідемічного процесу, трива­лість періоду епідемічного неблагополучия, порівнюються макси­мальні та мінімальні рівні захворюваності, вираховується співвід­ношення маніфестних та безсимптомних форм.

Стосовно екзотичних хвороб визначальним критерієм значу­щості є ризик заносу інфекції на вільні від неї території, бо при загрозі заносу особливо небезпечної інфекції її буде віднесено до

числа актуальних проблем протиепідемічної роботи, незалежно від епідемічної ситуації щодо інших інфекцій.

При оцінці значущості природноосередкових інфекцій провідне місце належить епідеміологічній розвідці та нагляду за активніс­тю природних осередків.

На оцінку епідеміологічної значущості інфекції може вплинути зміна санітарно-гігієнічних або природних умов району. Урбаніза­ція супроводжується зрослою концентрацією населення, інтенсифі­кацією міграційних процесів, що може призвести до появи нових нозологічних форм внаслідок заносу з інших територій або до ін­тенсифікації епідемічного процесу при звичайних структурах ін­фекційної патології.

Соціальне значення інфекцій пов’язане зі шкодою, якої вони завдають здоров’ю людей, і дезорганізуючим впливом захворюва­ності на різні форми життя і діяльності населення.

Економічне значення інфекцій оцінюється збитками, що завда­ні народному ,господарству через обмеження трудових ресурсів, відволікання сил і засобів на боротьбу з інфекційними хворобами. Економічні втрати можна поділити на прямі (амбулаторне обсте­ження, стаціонарне лікування, виплата у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, допомога у випадку смерті годувальника, проти­епідемічні заходи, наукова розробка та застосування засобів і методів боротьби з інфекціями) і непрямі — побічні (вартість не­доодержаної суспільством продукції через захворювання, інвалід­ність, смертність).

При визначенні соціально-економічних збитків, завданих інфек­ціями, доцільно користуватися даними середньої вартості випадку інфекційного захворювання, що їх розроблено групою авторів під керівництвом І. Л. Шаханіної (1976, 1982, 1986).

Визначають також показник неефективного використання пра­цездатного населення (R):

де І — число випадків хвороби зі звільненням від роботи (справ­ка, лікарняний листок) у показниках на 100 працюючих (напри­клад, 146); t — середня тривалість (кількість днів) втрати праце­здатності (наприклад, 5,2); п — часовий інтервал, на який розрахо­вано показник (365 днів року).

Якщо ці дані підставити у наведену формулу, то

тобто на кожні 100 осіб працездатного населення 2,1 не брали участі у виробничому процесі щоденно протягом року.

Річний показник захворюваності можна оцінити тільки за умо^

ви врахування закономірностей багаторічної динаміки. Для цього складають динамічний ряд із показників захворюваності за 8— 10 років і більше, проводять аналіз динамічного ряду, тобто ви­значають середній багаторічний рівень захворюваності, тенденцію, швидкість зміни рівнів динамічного ряду.

Показник, що оцінюється, порівнюють з величиною середнього багаторічного рівня!,оці­

нюють абсолютну і відносну величину його приросту і пояснюють причину таких змін.

Треба мати на увазі, що рівень захворюваності на гострі киш­кові інфекції в місті завжди суттєво більший, ніж у селі, що він може залежати від різної вікової структури населення. Тому при виявленні території з низьким чи високим рівнем захворюваності треба обчислити стандартизовані показники і тільки після їх зі­ставлення робити висновки про причини нерівномірного розподілу захворюваності. Епідеміолог повинен взяти за правило ні при яко­му рівні захворюваності не поспішати з висновками про неефек­тивність заходів. У деяких випадках вони не в змозі зменшити напруженість епідемічного процесу, але й не дають йому безмежно рости.

Для аналізу захворюваності, що «управляється» за допомогою імунізації, вивчення динаміки епідемічного процесу доцільно про­водити за 2 періоди — до проведення масової імунізації і після її початку. Для кожного періоду слід окремо обчислити швидкість ряду, темп росту (зниження) і тенденцію епідемічного процесу.

Аналіз багаторічної динаміки епідемічного процесу проводять 8 використанням ЕОМ, на яких обчислюють відхилення від теоре­тичної лінії тенденції методами автокореляційного, гармонійного і спектрального аналізу. Методику обчислення викладено у книж­ці В. Д. Белякова, О. О. Дегтярьова, Ю. Г. Іваннікова «Качество и эффективность противоэпидемических^мероприятий» (1981).

Нерівномірність розподілення захворюваності протягом року спостерігається при всіх інфекційних хворобах.

Причини, що діють періодично, формують додаток до рівня міжсезонної захворюваності. Оскільки ці причини діють в один і

той самий період року,’ їх називають сезонни­ми, а захворюваність, яку вони спричиняють,— сезонною.

Тимчасові (випадкові) причини розподі­ляються протягом року безсистемно, викли­каючи періодичні спалахи інфекцій.

Сезонні прояви епідемічного процесу зу­мовлюють до 50 % (при деяких інфекціях і до 90—IOO %) річної захворюваності. Від величи­ни цієї сезонної хвилі залежить і показник захворюваності за той чи інший рік.

Об’єктивною ознакою сезонності є концент­рація захворювань на короткому відрізку ро­ку. При природноосередкових хворобах у пе­ріод біологічної активності переносників уся річна захворюваність реєструється за 3—4 міс. При грипі за останні 15 років усі значні епі­демії починались у грудні і закінчувались до березня. Для дизентерії Зонне характерне під­вищення захворюваності з серпня до листопа- да-грудня.

При аналізі сезонності необхідно дати кіль­кісну характеристику особливостей розподі­лення захворювань протягом року, визначити початок і тривалість сезонного підвищення за­хворюваності, визначити питому вагу захво­рювань, що зумовлені дією сезонних чинників.

Найчастіше для аналізу сезонності вико­ристовують екстенсивні показники, тобто об­числюють питому вагу захворювань кожного місяц| у річній кількості- захворювань.

Точніше сезонність виявляється при розра­хунках показників сезонних коливань — відно­шення середньодобового місячного числа захворювань до середньодобового річного, роз­раховане у відсотках (табл. 7).

Якщо показник місячних сезонних коли­вань менше IOO %, то вплив сезонних чинників

Таблиця 8.Розрахунок початку 1 тривалості сезонного підвищення захворюваності

де А — кількість захворювань за рік; В — кількість захворювань під час'дії сезонних чинників; M — період (кількість місяців) дії сезонних чинників.

Алгоритм розрахунку:

1. Визначають середньомісячний рівень захворюваності (кіль­кість захворювань за рік ділять на 12).

2. Визначають кількість місяців у період сезонного підвищен­ня, що мають кількість захворювань, вищу від середньомісячного рівня. Це й буде тривалість сезонного підвищення (M).

3. Складають кількість захворювань за цей період (В).

4. Одержані числа підставляють у формулу.

Визначення питомої ваги захворювань, що спричинені дією сезонних чинників, часу початку і тривалості їх дії дає можливість вчасно організувати проведення профілактичних заходів, зробити більш жорстким контроль епідеміологічно значущих об’єктів, а от­же, знизити кількість захворювань.

Треба лише пам’ятати, що всі перелічені методи вивчення се­зонності дають можливість одержати кількісні характеристики що­місячної захворюваності, але не відповідають на питання про при­чини її змін.

При вивченні територіального розподілу інфекцій необхідно встановити райони, мікрорайони, ділянки з високим і низьким рів­нем захворюваності, спробувати визначити причини, що їх обумо­вили. Дані про територіальний розподіл інфекцій можна предста­вити у вигляді таблиці, зразок якої подається нижче, де терито­ріальна ознака аналізується одночасно з динамікою (табл. 9).

Різниця в рівнях захворюваності добре виявляється картогра­фічним методом — як у динаміці за низку років, так і сумарно за багаторічний період. У такий спосіб можна виявити території зі стійким неблагополучиям за існуючими рівнями захворюваності або за тенденцією до зростання цих рівнів. Вплив географічного

Таблиця 9.Розподіл інфекцій за часом 1 територією