ДЕЗИНФЕКЦІЯ

У системі засобів боротьби з інфекціями та їх неспецифічної профілактики чільне місце посідає дезинфекція. У широкому пла­ні цей термін означає знищення патогенних мікроорганізмів, чле­нистоногих — переносників збудників інфекційних хвороб та гри­зунів — природних хазяїнів цих збудників.

Дезинфекція спрямована на знищення або вилучення патоген­них і умовно патогенних мікроорганізмів з об’єктів навколишньо­го середовища, що забезпечують передачу збудників інфекційних хвороб.

Розрізняють дезинфекцію профілактичну і осередкову. Профі­лактичну дезинфекцію проводять постійно, незалежно від наявнос­ті джерела збудника. Вона може бути плановою (тривалою або короткочасною) чи за епідемічними показаннями (підвищення рів­ня захворюваності в мікрорайоні). Профілактичну дезинфекцію проводять в лікувально-профілактичних закладах, дитячих устано­вах, вокзалах, готелях, гуртожитках, лазнях, плавальних басей­нах, підприємствах харчової промисловості та складських примі­щеннях для переробки і зберігання вторинної сировини і сировини тваринного походження.

Дезинфекцію в осередку інфекції підрозділяють на поточну і заключну — залежно від того, на якому етапі передачі збудника її проводять.

Поточну дезинфекцію проводять у безпосередньому оточенні хворого чи бацилоносія з метою запобігання розсіювання збудни­ків інфекційних захворювань у навколишньому середовищі. її про­водять протягом тривалого часу, поки хворий являє собою небез­пеку для оточуючих як джерело збудника. При швидкій ізоляції хворого поточна дезинфекція може бути й короткочасною.

Поточну дезинфекцію вдома організовують лікувально-профі­лактичні заклади, а проводять родичі хворого чи сам хворий. У лікувально-профілактичних закладах поточну дезинфекцію здій­снює медичний персонал. Проведення поточної дезинфекції та її ефективність контролюють співробітники CEC та дезстанції.

Заключну дезинфекцію проводять в осередку після ізоляції, госпіталізації чи смерті інфекційного хворого з метою знищення збудників на об’єктах навколишнього середовища.

При проведенні дезинфекції у місцях, що є джерелами каран­тинних інфекцій, персонал забезпечується захисним одягом.

Головним завданням дезинфекції є розрив шляхів передачі збудника. Проводячи поточну або заключну дезинфекцію, необхід-

но знати: а) що підлягає дезинфекції, б) коли вона має бути про­ведена, в) чим і як її здійснити.

«Що?» — випливає з положень загальної епідеміології про спе­цифічні чинники передачі: при кишкових хворобах — виділення хворих, харчові продукти, вода, посуд, мухи; при захворюваннях дихальних шляхів — повітря або предмети, користування якими пов'язане з можливістю передачі збудника із рота в рот; при за­хворюваннях зовнішніх покривів — предмети домашнього вжитку.

«Коли?» — щоб відповісти на запитання, треба знати міні­мальні терміни можливої передачі збудника та максимальні термі­ни його виживання в навколишньому середовищі, обов’язково вра­ховуючи характер виділень.

Відповідь на запитання «чим?» і «як?» — у знанні механізму дії кожного дезинфікуючого засобу та способу його застосування.

Серед методів дезинфекції можна назвати такії механічний, фізичний, біологічний та хімічний.

.Механічний метод зводиться до видалення патогенних мікробів шляхом^обмивання, чистки, вологого прибирання, прання, провіт­рювання, вентиляції, фільтрації. При цьому досягається значне зниження бактеріальної забрудненості об’єктів навколишнього се­редовища. Треба, однак, пам’ятати, що механічний метод — це ли­ше перенесення мікроорганізмів з найбільш небезпечного в кон­кретній обстановці предмету (чинник передачі) на менш небезпеч­ний. Наприклад, при обмиванні овочів збудник дизентерії «пере­носиться» в обмивні води, що з епідеміологічного погляду в цій ситуації є доцільним.

Часто механічний метод застосовують одночасно з фізичним або хімічним.

Фізичний метод знезараження включає в себе: а) дію високих температур (обпалювання, спалювання, кип’ятіння, пастеризацію, вплив пари при підвищеному чи нормальному тиску, вологого або сухого гарячого повітря, висушування) і б) дію променевої енер­гії (ультрафіолетове проміння, ультразвук, радіоактивне та іоні­зуюче випромінювання, токи ультрависокої частоти та ін.).

Із фізичних методів найчастіше користуються кип’ятінням та обробкою за допомогою пари. При кип’ятінні білки мікроорганіз­мів згортаються протягом кількох хвилин. Додавання до води 1— 2 % лугів сприяє підвищенню температури кипіння води. Крім то­го, луги роблять оболонку клітини дірчастою, емульгують жири. Все це скорочує експозицію майже в 2 рази.

Нині кип’ятіння — це самий простий, ефективний і економічний метод дезинфекції.

Пара — чудовий дезинфектант, здатний глибоко проникати у предмети, які знезаражують. Можна використовувати пару на­сичену, без тиску або під тиском. Пара, що перебуває в постійному русі, більш ефективна. При роботі з парою слід пам’ятати про іс­

нування такої закономірності: при підвищенні тиску на 0,1 атм температура підвищується приблизно на 2 °С. Знаючи про це, можна проконтролювати режим роботи автоклавів, дезинфекцій- них камер, де використовується пара під тиском.

Біологічний метод передбачає знищення патогенних мікроорга­нізмів в навколишньому середовищі засобами біологічного впливу. Цей метод використовують для знезараження стічних вод на полях фільтрації чи зрошення, сміття і покидьків — в компостах, біоло­гічних камерах тощо. Оскільки контроль за використанням цього методу і оцінку його ефективності здійснити досить важко, його не використовують у дезинфекційній практиці самостійно.

Хімічний метод заснований на використанні хімічних речовин та поєднанні їх з миючими засобами. Хімічні засоби використо­вують у вигляді емульсій, суспензій, порошків, паст, аерозолей то­що, але найчастіше — у вигляді водних розчинів. Усі хімічні речо­вини, що їх використовують у дезинфекційній практиці, можна розподілити на кілька груп.

1. Хлорвмісні засоби: а) хлорне вапно сухе або у вигляді кон­центрованих (10—20%) чи освітлених (0,2—5%) розчинів для ,знезараження виділень хворого, покидьків, вмісту сміттєзбірників, харчо'вих рештків, відходів операційних та перев’язочних; б) хлор­аміни Б, Т, ХБ сухі, у вигляді 0,2—10 % або активованих солями амонію чи аміаком розчинів для профілактичної та осередкової дезинфекції; в) ДТСГК (двотретинно-основна сіль гіпохлориту кальцію), НГК (нейтральний гіпохлорит кальцію) та ТГК (тех­нічній гіпохлорит кальцію) —для тих самих цілей у вигляді 0,2— 5 % розчину та в сухому вигляді — для знезараження води в ко­лодязях (ДТСГК = патрони); г) гіпохлорит натрію — 0,3— 0,5 мг/л — для знезараження води в плавальних басейнах; 0,1 — 0,2 % водні розчини — для дезинфекції в лікарняно-профілактич­них установах, дитячих закладах та школах (розчин, що містить 0,6—0,9% активного хлору,— концентрат можна одержати елек­трохімічним методом за допомогою установки ЕЛМА-1); д) суль- фохлорантин — на основі диметилдихлоргідантоїну, поєднує зне­заражуючі та миючі якості, у 5—10 разів перевищує активність хлорамінів, використовується у вигляді 0,1—0,2 % розчинів; е) дезам — 0,15—1% розчини для знезараження в осередках; є) гексахлор, бентахлор, дезеф — для чищення та дезинфекції са­нітарно-технічного обладнання; ж) ізоціанурати (натрієва та ка­лієва солі дихлор- та трихлорізоціанурових кислот) у вигляді 0,1 — 0,3% розчинів (можна з додаванням миючих засобів)—для де­зинфекції в осередках та поточної дезинфекції; з тією ж метою використовують препарати, що утворені на основі солей ізоціану- рових кислот: дихлор-1 (1—2%), хлордезин (0,25—2%), ДП-2 (0,02—3 %), хлорцин (0,5—2 %).

2. Йод, бром та їхні сполуки застосовують рідко: а) диброман- тин — для знезараження води у плавальних басейнах (1,8 кг на 1000 м³ води); б) йодофори (комплекс йоду з поверхнево-активни­ми сполуками): йодопірон (0,001—0,75%), йодонат (0,015— 0,6 %) —у хірургічній практиці.

3. Феноли, крезоли та їхні сполуки найчастіше змішують з милом або з миючими засобами, щоб розчинити їх у воді. Засто­совують: а) фенол (3—5—8 %); б) лізол (розчин крезолів у 10 % калійному милі); в) нафталізол (58 % крезолу і 42 % нафтеново­го мила); г) мильно-фенолова суміш (3—5 % фенолу і 2'% мила); д) 1-хлор-бета-нафтол (33% паста)—цьому препарату прита­манна вибіркова дія на туберкульозну паличку, тому й застосо­вують його здебільшого в лікувальних закладах протитуберкульоз­ного профілю та в сімейних осередках у вигляді 0,5—4 % роз­чинів.

'4. Окислювачі найчастіше застосовують у хірургічній практиці: а) перекис водню (H₂O₂)—3—6% на 0,5% розчині миючих за­собів; б) надоцтова кислота та створений на її основі дезоксон-1 мають високі бактерицидні, віруліцидні, фунгіцидні та спороцидні властивості, використовуються для профілактичної і осередкової дезинфекції в ЛПЗ у вигляді 1—2 % розчинів; в) надмурашина кислота та «Первомур» («С-4») використовують для знезараження рук та операційних інструментів.

5. Луги застосовують головним чином у вигляді гарячих роз­чинів у джерелах зоонозних інфекцій. Це їдкий натр, їдке калі, негашене вапно, каустична та кальцинована сода, поташ та сумі­ші лугів з різними домішками, коспас і ДЕМП, що застосовуються у ветеринарній практиці.

6. Спирти етиловий, пропіловий та ізопропіловий використову­ють для знезараження рук хірургів та консервації біологічних об’­єктів. Найсильнішою бактерицидною дією відзначається 70 % спирт. Пропіленгліколь та триетиленгліколь рекомендовано для дезинфекції повітря лікарень, бо вони згубно діють на стафілокок і стрептокок у концентрації 10 мг на 1 м³ повітря, при цьому не мають несприятливого впливу на людину.

7. Поверхнево-активні засоби поєднують добрі миючі і відбі- люючі якості з високою антимікробною активністю. Вони підроз­діляються на: а) неіоногенні з сильним миючим ефектом (ОП-7, ОП-Ю, СФ-1, СФ-2); б) аніонні (мила карбонових кислот та ефі­ри сірчаної кислоти); в) катіонні, що найчастіше застосовуються у практиці.

8. До групи так званих інших хімічних сполук можна віднес­ти деякі препарати, що широко застосовуються у дезинфекційній практиці': а) хлоргексидин — біглюконат (гібітан) визнано за кра­щий шкірний антисептик. У вигляді 0,5—1 % водних розчинів за­стосовується для дезинфекції в лікувально-профілактичних закла­дах, спиртових розчинів (1 : 40) —для знезараження рук хірурга та інструментів; б) метацид — використовують так. само; в) мета- силікат натрію—10% розчином заливають виділення хворих, вміст вигрібних ям, помийниць, сміттєзбірникїв; г) дезмол — 0,25— 0,5 % розчином миють та дезинфікують посуд.

Для повсякденних потреб лікувально-профілактичних закладів залежно від їхнього профілю, числа відвідувань або койко-днів розрахування потреб у дезинфікуючих засобах проводять за фор­мулою: X=A-H, де X — річна потреба дезинфектантів, А — кіль­кість хлораміну (чи іншого препарату) в грамах на одне відвіду­вання (табл. 11), H — кількість відвідувань чи койко-днів на рік.

При заявці декількох препаратів кожен з них планується на відповідну частину Н.

Наприклад, для соматичної лікарні на 1000 койко-днів при за­явці на хлорамін і гіпохлорит кальцію розрахунок матиме такий вигляд:

засобів у лікувально-профілактичних закладах

Для проведення генерального прибирання кількість дезинфек- тантів розраховують за формулою:

де X — потреба в хлораміні, а — кількість хлораміну (7,5) або перекису водню (9,0) на 1 м² (на 1 м² треба 150 мл 5 % розчину хлораміну або 6% H₂O₂), 52 — кількість генеральних прибирань за рік, П — площа підлоги в м², C — площа стін на висоту до 2 м, O — площа обладнання, що підлягає дезинфекції.

Промисловість випускає велику кількість побутових миючих, відбілюючих та дезинфікуючих засобів, так званих композиційних препаратів. Вони можуть широко використовуватись населенням при проведенні профілактичної та осередкової дезинфекції.

Контроль якості дезинфекції проводять візуально, а також за допомогою хімічного та бактеріологічного методів.

Візуальний контроль допомагає визначити санітарний стан об’єкта, своєчасність проведення дезинфекції, правильність вибо­ру методів знезараження окремих предметів, речей, приміщень; кількість речей для камерної дезинфекції.

Хімічний контроль використовують для визначення вмісту дію­чих речовин і відповідності концентрації робочих розчинів кон­центраціям, що передбачені інструкціями. Визначення кількості активно діючої речовини проводять у лабораторних умовах. При­пустимі відхилення концентрації розчинів для 1 % становлять

±0,01 %, для 3 % — ±0,2 %. У випадках зареєстрованих відхилень концентрації обов’язковий бактеріологічний контроль.

При контролі за проведенням профілактичної дезинфекції, а при відсутності лабораторії — і поточної осередкової дезинфекції може бути застосована йод-крохмальна проба: тампон змочують сумішшю 3 % розчину калію йодиду, 2 % розчину крохмалю та кількох крапель хлористоводневої кислоти. При протиранні там­поном поверхні, змоченої хлорними препаратами, з’являється сине забарвлення.

Для виявлення хлору в розчинах зручно користуватися індика­торними папірцями. Фільтрувальний папір змочують 1 % розчином метолу (метил-парааміно-сульфат), висушують, нарізають смуж­ками 1?5 см. При зануренні у досліджуваний розчин папірець змінює колір. Заздалегідь заготовляють шкалу кольорів, за якою можна визначити концентрацію розчину: 0,1 %; 0,2 %; 0,5 %; 1 %; 5%. •

Бактеріологічний контроль усіх видів дезинфекції проводять з метою виявлення кишкової палички стафілококу на об’єктах, які пройшли дезинфекцію. Задовільну оцінку якості дезинфекції да­ють при відсутності росту кишкової палички в усіх досліджених пробах, незадовільну — при виявленні мікроорганізмів хоча б в одній пробі.