20.7. Рак статевого члена

Епідеміологія. Рак статевого члена належить до рідкісних форм злоякісних новотворів і стано­вить у розвинутих державах не більше, ніж 1% їх загальної кількості в чоловіків. У деяких країнах Азії, Африки та Південної Америки частота раку статевого члена значно вища — навіть 10...20% від всіх злоякісних пухлин.

Етіологія. Найважливішим серед етіологіч­них факторів раку статевого члена є гігієнічні по­рушення. Доведено, що смегма, яка накопичуєть­ся за передньою шкірочкою, має канцерогенні властивості. Причому особливо важливим є такий вплив у дитячі та юнацькі роки, через що обрізан­ня в дорослому віці вже не має профілактичного значення щодо розвитку раку статевого члена. Припущення про епідеміологічний зв'язок раку статевого члена з раком шийки матки в статевих партнерів, а також з інфекцією вірусом папіломи не підтвердились.

Патологічна анатомія. Більшість раків ста­тевого члена має плоскоклітинну структуру. До передракових захворювань зараховують лейкоп­лакію, еритроплазію Кейра.

— 260 —

Діагностика. Рак статевого члена уражає най­частіше літніх чоловіків, які не дотримуються осо­бистої гігієни. Захворювання спочатку нагадує запальний процес, який розвивається в ділянці шкірочки статевого члена. Згодом розвивається ущільнення, виразкування, уражаються регіонарні лімфатичні вузли і т. д.

Лікування. При початкових стадіях радикаль­ним методом лікування є хірургічне втручання.

Проводиться або часткова резекція статевого чле­на (відступ від країв пухлини не менше 2 см), або радикальна резекція.

Тактика щодо клінічно неуражених регіонар­них лімфатичних вузлів досі не уточнена. Пропо­нується або профілактична лімфаденектомія, або спостереження.

Вирішення лікувальної тактики при збільшенні лімфатичних вузлів пахвинної зони затруднене тим, що майже в 40% воно зумовлене швидше запаль­ним процесом, ніж неопластичним. Тому в сумнів­них випадках пропонується проводити спочатку радикальне оперативне втручання на первинній пухлині, а згодом протизапальне лікування. Після цього повторно вирішується тактика подальшого лікування. Майже половина хворих з ураженими пахвинними лімфатичними вузлами виліковуються після радикальної лімфаденектомії.

При неоперабельних процесах променеве лі­кування може дати паліативний ефект (зокрема, зменшення болів та кровоточивості), але він є ко­роткочасним. Хіміотерапія при раку статевого чле­на малоефективна. Відносно кращий ефект дає застосування блеоміцину, цисплатину, метотрек­сату та їх комбінацій.

Прогноз. П'ятирічне виживання при I стадії складає понад 90%, при II— 60...70%, при III— 25...30%, при IV— до 5%.