КАЛІЦІВІРУСНА ІНФЕКЦІЯ

Каліцівірусна інфекція (каліцівіроз) - гостре вірусне висококонтагіозне захворювання, що супроводжується різким підвищенням температури, ураженням дихальних шляхів і органів ротової порожнини.

Збудники - дрібні РНК-вмісні безоболонкові віруси, що належать до роду Calicivirus родини Caliciviridae. Віруси дрібні (30-40 нм), свою назву отримали завдяки характерним чашоподібним виїмкам (від "calices" (лат.) - "чашка"). Серологічно виділено 4 антигенних штама (більше 20 серотипів), які розповсюджені по всьому світу. Збудник порівняно стійкий до підвищених температур, коливань рН (до 4), ефіру і хлороформу. Окремі штами чутливі до високих рН. У сухому середовищі вірус зберігається 2-3 доби, у вологому - до 10 діб.

Епізоотологія. Хворіють лише коти. Найбільш чутливими є молоді тварини віком від одного місяця до двох років. Як правило, захворювання проявляється в холодну пору року. Каліцівіруси котів слабовірулентні і хвороба найчастіше перебігає латентно. Але в асоціації з іншими збудниками (бактеріями, вірусами, мікоплазмами) та за наявності значної кількості котів у притулку захворюваність на каліцівіроз може досягати 90 %, а загибель, зумовлена вторинною мікрофлорою, - до 80 % хворих тварин. Дж ерелом збудника є хворі тварини і вірусоносії. Віруси розмножуються в епітеліальних клітинах слизової оболонки респіраторного тракту, мигдаликах і підщелепових лімфовузлах. Хворі тварини та коти-вірусоносії виділяют ь збудник разом із витоками з ротової і носової порожнин, сльозовими секретами, з фекаліями і сечею. Факторами передачі можуть слугувати повітря, корми, предмети догляду, транспортні засоби, а також комахи, люди, які контактували з хворими тваринами. Зараження відбувається при контактах із хворими тваринами, а також повітряно-крапельним і аліментарним шляхами. Багато котів залишаються носіями каліцівірусу, створюючи небезпеку зараження для інших тварин.

Патогенез. При ураженні вірусом епітелію слизової оболонки ротової порожнини спочатку утворюються гладкі напівсферичні чітко обмежені пухирці діаметром 5-10 мм. Пухирці локалізуються головним чином в області верхньої та бічної поверхні язика, на твердому піднебінні по обидва боки від середньої лінії, а також на зовнішній поверхні ніздрів. Незабаром пухирці лопаються, а на їхньому місці утворюються ерозії, які поглиблюються і перетворюються на виразки. Протягом двох тижнів відбувається регенерація слизової оболонки ротової порожнини. Особливо активна репродукція каліцівіруса відбувається в епітеліальних клітинах крипт мигдаликів, що проявляється дистрофічними і некротичними процесами. В криптах збудник може знаходитись протягом декількох тижнів після одужання тварин. Окремі штами збудника розмножуються в легеневих альвеоцитах першого типу, викликаючи запальну реакцію і некротичні зміни у цих клітинах.

Клінічні ознаки. Перебіг гострий. Інкубаційний період становить від 1-4-х діб до 3-х тижнів. Перші ознаки захворювання - депресія, переміжна лихоманка, температура може підійматися від 39,8 до 40,5 °С, серозні виділення з очей і носової порожнини (серозний риніт і серозний кон'юнктивіт), втрата апетиту, анорексія. Згодом розвиваються запалення і характерні для даного захворювання виразки язика, губ і слизової оболонки ротової порожнини (стоматит), глосит, іноді -

двостороння протрузія третьої повіки (рис. 10).

Рис. 10. Зовнішній вигляд хворої на каліцівіроз кішки

(фот о з інт ернет -ресурсу)

Виразки на язиці і твердому піднебінні можуть супроводжуватися серозними виділеннями з носової порожнини і очей (рис. 11-13).

Рис. 11-13. Основна диференційна ознака при каліцівірозі - виразки на слизовій оболонці ротової порожнини (фот о з інт ернет -ресурсу)

Одночасно з пневмонією реєструють ларингіт, трахеїт, бронхіт.

Патолого-анатомічні зміни. При розтині трупів котів крім уражень на слизовій оболонці ротової порожнини часто реєструють інтерстиціальну пневмонію. Найчастіше уражуються краніовентральні зони передніх і середніх часток легень. Гістологічними дослідженнями встановлюють некроз клітин слизової оболонки ротової порожнини, некроз альвеолярної перегородки з лейкоцитарною інфільтрацією.

Діагноз встановлюють комплексно з урахуванням епізоотологічних, клінічних, патолого-анатомічних даних і результатів лабораторних досліджень. Лаборат орна діагност ика. Збудник розмножується в культурі клітин нирки і язика кошенят, ЦПД спостерігають через 24-34 години без утворення внутрішньоядерних включень. Вірус виділяють у культурі клітин нирок кошенят і диференціюють у РН, РІФ. Для серологічної діагностики можуть досліджувати парні сироватки крові, відібрані з інтервалом 14 діб, які досліджують у РН. Для біопроби використовують кошенят (при позитивному результаті - загибель протягом 20 діб після зараження). При гематологічних дослідженнях виявляють лімфопенію і зниження рівня гемоглобіну на 25-30 %. Диференціюють від герпесвірусної інфекції, хламідіозу, панлейкопенії і стоматитів різної етіології.

Лікування. При утворенні виразок і некротичних ділянок якнайшвидше проводять первинну хірургічну обробку рани. При гнійних виділеннях з очей і ніздрів їх промивають розчинами фурациліну, фуразолідону, борної кислоти. У якості специфічного лікування застосовують «Вітафел». Найбільший терапевтичний ефект досягається при застосуванні препарату в початковій стадії хвороби. Глобулін «Вітафел» вводять тваринам підшкірно в дозі 1 мл (1 доза) триразово з інтервалом 12-24 годин у залежності від тяжкості стану тварини.

Використовують симптоматичні засоби для пригнічення запального процесу у верхніх дихальних шляхах, бронхах, легенях, ротовій порожнині, шлунку і кишківнику. Необхідно усунути зневоднення організму за допомогою фізіологічних рідин у вигляді крапельниць - 0,9%-го розчину натрію хлориду, Рінгера или Рінгера-Локка, 5%-го розчину глюкози у дозі 20-50 мл 2-4 рази на добу. Найкраще застосовувати розчин Рінгера. З метою запобігання розмноженню патогенної мікрофлори призначають антибіотики широкого спектру дії (обов’язково з урахуванням чутливості). Одночасно з антибіотиками застосовують аскорбінову кислоту, вітаміни групи В, А, Е в терапевтичних дозах. Для підвищення імунітету на ранній стадії хвороби застосовують специфічний або неспецифічний імуноглобуліни (протикоревий, протигрипозний, нормальний), імуномодулятори (леукорифелін, неоферон, інтерферон, анандин, тимоген, тималін) згідно з інструкціями. Призначають дієтотерапію, збагачують раціон вітамінами і мікроелементами.

Профілактика. Загальна профілактика включає дотримання санітарних норм утримання, повноцінну годівлю, регулярне проведення дегельмінтизацій, здійснення лікувально-профілактичних обробок проти ектопаразитів, виключення контакту з безпритульними тваринами. Потрібно уникати переохолодження, виключати стресові ситуації, регулярно дезінфікувати приміщення і предмети догляду. Для профілактики вірусних інфекцій глобулін «Вітафел» вводять тваринам підшкірно в дозі 1 мл (1 доза) одноразово або дворазово з інтервалом 24 години. Після закінчення терміну формування пасивного імунітету для створення активного імунітету проводять вакцинацію. Специфічна профілактика передбачає застосування вакцин: полівалентні вакцини «Нобівак» (Nobivac Tricat) застосовуються для захисту котів від вірусного ринотрахеїту, каліцівіроза і панлейкопенії, «Мультіфел-4» - проти ринотрахеїту, каліцівіроза, панлейкопенії і хламідіозу і т. д. Варто зазначити, що при спільній імунізації кішок вакцинами від сказу «Нобівак рабіес» (Nobivac Rabies) і «Нобівак трікет» (Nobivac Tricat) спостерігається посилення імунної відповіді т варин на каліцівіруснии компонент вакцини. Рекомендують щеплювати котів вакциною проти грипу котів (жива чи інактивована вакцина, що містить герпесвірус і каліцівіруси), однак слід мати на увазі, що дана жива вакцина, призначена для підшкірного введення, іноді може викликати інфекцію при випадковому попаданні в організм через ніс. Для профілактики захворювання високоефективним є «Вітафел».

При виборі вакцини слід мати на увазі, що існують чотири антигенних штами каліцівірусів, поширених по всьому світу. Вакцинний штам повинен бути аналогічним вуличному, оскільки перехресного імунітету не відбувається.

1.3.