Знеболення у паліативних пацієнтів, хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД.

Лікування ВІЛ-інфекції/СНІДу - це баланс між активною і симптоматичної терапією. Більшість людей, які живуть з ВІЛ-інфекцією/СЩДом, страждають від багатьох проявів хвороби, в тому числі і болю.

Звільнення від болю - це першорядне завдання при наданні паліативної та хоспісної допомоги людям, що живуть з ВІЛ-інфекцією/СНІДом. Біль - це те, що турбує людину. Біль завжди суб'єктивний і не відповідає тому, що люди, які здійснюють догляд, думають про це. Кожного пацієнта потрібно захищати від болю настільки, наскільки це можливо, щоб вести нормальне життя. Лікування болю слід починати з виявлення та пояснення його причин. Дуже часто біль ефективно піддається комбінації медикаментозного та немедикаментозного лікування.

Побоювання медичних працівників, що у пацієнта виникне залежність до знеболюючих засобів, не повинні утримувати їх від призначення ефективних опіоїдних знеболюючих препаратів. По мірі необхідності слід переглядати список знеболювальних засобів, що призначені пацієнту, і збільшувати їх дозування або призначати сильніші анальгетики, якщо виникають проблеми виникнення або посилення болю. Контроль болю повинен бути таким, щоб максимально зберігати психічну і фізичну дієздатність хворого.

Існує два правила призначення наркотичних знеболюючих:

1. Стандартної дози наркотичних анальгетиків не існує, правильною є доза, яка

вгамовує біль.

2. Граничної дози наркотичних анальгетиків не існує, її необхідно поступово

підвищувати, тому що у хворих розвивається толерантність до їх знеболюючого

ефекту.

На відміну від онкологічних хворих, у хворих на СНІД біль не постійний, а часто пов'язаний з інфекціями. Тому ефективне лікування інфекцій буде сприяти зниженню болю. Однак, часто біль має декілька причин, і кожну з них слід виявляти і лікувати.

Фізичний біль може призводити до появи тривоги і/або депресії, які у свою чергу здатні знижувати больовий поріг людини. Якщо в сім'ї/в хоспісі зберігають мовчання щодо хвороби пацієнта, це може сприяти його більшій ізоляції і може призвести до посилення страждань і страху того, що біль посилиться. Неконтрольований біль здатний сформувати реакцію озлоблення з боку пацієнта та його родини, і озлоблення і/або відчуття невідповідності заходів у осіб, які надають допомогу.

Важливо пам'ятати, що негативні емоції підсилюють біль. Наприклад, страх смерті, почуття провини або безглуздості існування, може бути настільки ж реальним і відчутним, як і фізичний біль. Психоемоційні страждання хворих на СНІД можуть бути вкрай тяжкими. Пацієнтам, дуже стривоженим або таким, що перебувають у стані депресії, в додаток до знеболюючих, можливо, буде потрібно призначення відповідних психотропних засобів. Разом з тим, психотропні препарати не є знеболюючими засобами і не повинні використовуватися замість анальгетиків.

Існує відносно недорогий підхід до лікування болю, ефективний для більшості людей, які відчувають його. Він заснований на наступних принципах:

"Перорально". Якщо можливо, анальгетики мають призначатися перорально.

"По годинах". Анальгетики необхідно призначати через фіксовані інтервали часу. Слід визначити дозування та частоту призначення препаратів в залежності від суб'єктивного відчуття пацієнтом болю, і кожне наступна доза анальгетика має бути введена пацієнту до закінчення дії попередньої. Таким чином, можна ефективно запобігати появі больових відчуттів.

"Сходинка за сходинкою". Порядок призначення знеболюючих препаратів добре висвітлено в Клінічному протоколі надання паліативної допомоги, симптоматичної та патогенетичної терапії хворим на ВІЛ-інфекцію МОЗ України (2008 р.)

У традиційному варіанті, рекомендованому комітетом експертів ВООЗ у 1986 р., для лікування хронічного болю наростаючої інтенсивності, застосовують анальгетики за триступінчатою схемою - "анальгетичні сходи" ВООЗ.

Метод триступінчатої схеми знеболювання ВООЗ полягає в послідовному застосуванні анальгетиків зростаючої сили дії в поєднанні з ад'ювантними засобами в міру збільшення інтенсивності болю.

Схема ВООЗ заснована на використанні "зразкового переліку лікарських засобів":

• При слабкому болю (1-а сходинка) рекомендується призначати неопіоїдний

анальгетик (парацетамол та/або нестероїдний протизапальний препарат).

• При наростанні болю до помірного переходять до слабких опіоїдів - кодеїн або

трамадол (2-а сходинка).

• При сильному хронічному болю переходять до сильнодіючих опіоїдів - морфін (3я сходинка).

Для підбору дози препаратів корисно орієнтуватись на шкалу болю. Біль у хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД відповідає болю, який відчувають хворі онкологічної патологією. З цієї причини не слід зволікати з переходом до 2-ї і 3-й сходинки.

"Індивідуально для кожного". Вибір і дозування знеболюючих препаратів залежать від індивідуальних особливостей людини і повинен здійснюватися з урахуванням цього.

Перешкоди, що виникають на шляху лікування больового синдрому у хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД з боку медичних працівників:

- брак знань з проблеми полегшення і усунення болю,

- небажання/страх/фобія призначати хворим опіоїди,

- занепокоєння з приводу наркозалежності або зловживання наркотиками, а також явна недооцінка психологічної підтримки.

10.5.