Герпес-вірусна інфекція

Герпес-вірусна інфекція - вірусна хвороба собак різного віку з поліморфним перебігом (від безсимптоматичного носійства у дорос­лих тварин до генералізованої інфекції новонароджених щенят).

Збудник - Canine Herpes virus, CHV. Це ДНК-вмістний видоспе- цифічний вірус (Рис. 15).

Визнано наявність тільки одного серотипу вірусу, однак існує безліч повідомлень про відмінність Canine цитопатичної дії окремих ізолятів CHV. Виявлено антигенну спорідненість із герпесвірусами інших видів тварин. Аналіз генома CHV показав близьку спорідненість між CHV і котячим герпесвірусом, герпесвірусом першого типу ко­ней, вірусом хвороби Ауєскі. Вірус швидко розмножується, має цито- патогенний ефект, формує внутрішньоклітинні включення.

Вірус нестабільний при pH від 5 до 8.0. CHV стійкий при темпе­ратурі +70 ⁰C; швидко інактивується при +100 ⁰C. Нестійкий до зви­чайних дезінфікуючих речовин при мінімальній концентрації.

Епізоотологічні дані. Захворювання поширене в усьому світі і зустрічається як серед домашніх, так і серед бездомних і диких собак. Серологічний моніторинг показав поширеність вірусу на всіх конти­нентах, при цьому антитіла виявляли у 30 % дослідженого поголів’я. У деяких розплідниках 100 % собак були серопозитивними. Найбільш сприйнятливими є цуценята від одного до трьох тижнів.

Джерело збудника - хворі собаки, реконвалісценти та носії збуд­ника. Вірус герпесу собак локалізується в репродуктивній та респіра­торній системах собак. Виділяється зі слизовими секретами статевих органів, дихальної системи. Зараження відбувається у дорослих со­бак повітряно-крапельним шляхом і через прямий контакт, включа­ючи чхання, кашель, обнюхування, сопіння, облизування і статевий контакт між інфікованою і неінфікованою особинами. Захворювання дуже швидко поширюється у розплідниках, притулках чи готелях. Цуценята зазвичай заражаються в родовому каналі або при контакті з назальними або оральними виділеннями матері відразу після народ­ження.

Патогенез. Захворювання викликає вірус герпесу з типовою для роду морфологією. В складі віріонів виявлено три глікопротеїни, які індукують утворення гомо- і гетерологічних віруснейтралізуючих ан­титіл. Найвищою антигенною активністю характеризується глікопро- теїн gl45∕112, що містить нейтралізуючий домен із трьох епітопів. Го­ловними перехреснореагуючими білками вірусу герпесу собак та кішок є, відповідно, gl43/108, gp60, gl4 5/112, g41. Вірус розмножуєть­ся у дорослих собак в носоглотці, статевих органах, лімфатичних вуз­лах та іноді в легенях. Внутрішньоутробне інфікування плодів може призвести до абортів, народження мертвих або нежиттєздатних ще­нят. Якщо інфікування відбулося в момент народження (через інфіко­вані вірусом плодові води та слиз, який покриває родові шляхи) чи після нього, можливий розвиток постнатальної інфекції.

Наслідками герпесвірусної інфекції стають: безпліддя, абортуван- ня плодів, недоношені слабкі плоди без клінічних симптомів, у більшісті щенят розвивається системна CHV-інфекція протягом дев’яти днів після народження. Для системної неонатальної інфекції характерно ороназальне інфікування, розповсюдження вірусу з макрофагами по всьому організму протягом 3-4 днів та тромбоцитопенія. Як наслідок інфекції можливий геморагічний некроз у багатьох органах, гангліо- неврит третього нерву, менінгоенцефаліт.

Генітальна інфекція дорослих тварин частіше за все протікає асим- птоматично. Вірус був ізольований із папуловезикулярних змін у ста­тевих органах самок.

Клінічні ознаки. Інкубаційний період складає приблизно 6-10 днів. Герпес собак має різні форми: латентна інфекція без клінічних проявів; підгостре субклінічне респіраторне захворювання; геніталь­на інфекція з ураженням зовнішніх статевих органів; генералізоване захворювання новонароджених щенят.

Прояв захворювання залежить від віку собаки та її фізіологічного стану. Для дорослих тварин найбільш характерне носійство збудника або латентна форма хвороби. Прихована інфекція CHV може знову викликати клінічні прояви. Причиною в цьому випадку може служити імунізація проти інших інфекційних захворювань, введення імуносуп- ресивних препаратів (кортикостероїди).

Клінічні ознаки у дорослих найчастіше характеризують геніталь­ну форму. У дорослих сук при ураженні геніталій спостерігається пу­стульозно-ерозивний вульвовагініт із рецидивним перебігом, на­явність везикул на статевих губах в період еструсу. У псів відмічають гіперемію, крапкові крововиливи і появу дрібних вузликів на слизовій оболонці крайньої плоті та серозні виділення з неї. Зміни з’являються через два дні після зараження і можуть зникнути через 4-5 діб. На цьому фоні інколи відзначають кон’юнктивіт.

Наступний вид шкірного ураження - специфічний лишай, що не піддається лікуванню протигрибковими вакцинами.

Герпес у собак на морді - явище рідкісне, але можливе. Виглядає як ранка з прозорими пухирцями, заповненими рідиною. Пухирці ло­паються і ділянка шкіри перетворюється на мокнучу рану. Найчасті­ше ураження епітелію спостерігається у роті собаки, на язиці, яснах, піднебінні.

Найчастіше відбувається неонатальна інфекція, але може виник­нути і трансплацентарна передача збудника. Вплив трансплацентар- ної інфекції на цуценя залежить від стадії гестації та часу інфікування (фото 70).

Тому CHV може викликати різні види патології вагітності, яка за­кінчується резорбцією зародків або загибеллю цуценят незабаром після народження. У разі зараження суки до в’язки спостерігають роз­смоктування зародків. У разі зараження у період вагітності можливі аборти в останньому триместрі вагітності, народження недоношених, слабких щенят, смертність щенят до 7- денного віку. Цуценята, інфіко­вані на стадії ембріону, можуть здаватися нормальними при народ­женні, але найчастіше гинуть протягом кількох днів після народжен­ня.

За генералізованої форми клінічні прояви відзначають у щенят 7-10-денного віку. Тварини пригнічені, повискують, дихання приско­рене й поверхневе, черево м’яке і болюче, кал жовтувато-зелений, інколи бувають виділення із носа та блювання. Температура тіла в межах норми. Після появи клінічних ознак щенята гинуть протягом доби. Смертність серед цуценят такого віку може становити 100 %. У щенят, старших 2-тижневого віку, хвороба трапляється рідше і про­гноз сприятливий.

Основними симптомами герпевірусу у цуценят 7-10-денного віку при постнатальному інфікуванні є відсутність апетиту, пронос, зазви­чай жовтувато-зеленого кольору, скавучання, озноб на тлі нормаль­ної температури тіла, блювота, слинотеча, слабкі виділення з носа, болючий живіт, підшкірний набряк абдомінальної та пахових ділянок. У разі асоційованої герпесвірусної інфекції з гемолітичними штама­ми кишкової палички, стрептокока, стафілокока, псевдомонад, про­тею баланопостит може бути підгострим та хронічним і супроводжу­ватися слизо-гнійними виділеннями та ерозіями слизової оболонки крайньої плоті.

Цуценята, які перехворіли системною формою гірпесвірусної інфекції будуть мати постійні неврологічні симптоми: атаксія, сліпо­та, вестибулярний дефіцит.

При інфікуванні цуценят старше 3-5-тижневого віку розвивають­ся ураження дихальних шляхів, риніти, бронхіти, трахеїти та пневмонії. Зрідка порушується функція шлунково-кишкового тракту; реєст­рується блювання, депресія, серозні виділення з очей, гепатомегалія, раптова смерть.

Патолого-анатомічні зміни. При розтині загиблих щенят вияв­ляють нагромадження серозної рідини в черевній і плевральній по­рожнинах, стінки дрібних кровоносних судин некротизовані, на сли­зових оболонках крапкові крововиливи.

Мультифокальні ділянки некрозу і крововиливи виявляють у ба­гатьох внутрішніх органах: у нирках, селезінці, печінці, легенях, мозку, тонких кишках. Легені набряклі, ущільнені, селезінка збільшена, лімфа­тичні вузли збільшені, червоно-сірого кольору. У щенят із постнаталь­ною герпесвірусною інфекцією можуть також спостерігатися вогни­ща фіброзу в нирках, мозочку, сітківці ока.

Характерними ці зміни є для печінки, легень, головного мозку та тонкого відділу кишківника (фото 71). Лімфатичні вузли і селезінка збільшені. Менінгоенцефаліт також є поширеним явищем.

Некротичні ураження (за підгосторого) та геморагії (за гострого) перебігу знаходять у нирках. Окреслені крововиливи на світло-сіро­му тлі забезпечують ниркам “строкатий” зовнішній вигляд (фото 72, 73). Такі зміни у нирках цуценят вважають патогномонічною ознакою.

Некроз плаценти спостерігається у інфікованих вагітних сук. Ура­ження ембріонів аналогічні тим, які спостерігаються в уражених цу­ценят. Внутрішньоядерні включення можна виявити в ділянках некро­зу, але часто їх важко виявити за генітальних інфекцій. Характерною є вагінальна гіперемія та крововиливи в підслизовому шарі. Можлива відсутність дискомфорту та вагінальних виділень. Везикули, що вияв­ляють під час проеструса, у процесі анеструса піддаються регресії.

Самці можуть мати ана­логічні ураження в основі статевого члена і крайньої плоті.

Діагноз встановлюєть­ся комплексно, на підставі епізоотичних даних, клінічних ознак та резуль­татів лабораторних дослід­жень. Остаточний діагноз встановлюють на підставі позитивної ПЛР.

Лікування. Специфічне лікування не розроблене. У цуценят за гострого пере­бігу симптоматичне ліку­вання малоефективне через швидкоплинність захворю­вання.

Зовнішній вигляд ураковки і флаконів з вакциною «Eurican Herpes 205»

Профілактика. Для специфічної профілактики застосовують вак­цину «Eurican Herpes 205», що містить вірус собачого герпесу (штам F205). «Eurican Herpes 205» вводиться підшкірно у дозі 1 мл двічі. Пер­ша вакцинація проводиться перед в’язкою або через 7-10 днів після неї. Ревакцинація проводиться за 1-2 тижня до очікуваних родів. За цією схемою шеплення проводять під час кожної вагітності. Суворе дотримання даної схеми щеплення забезпечує молозивний імунітет та збереження понад 80 % цуценят від вакцинованих сук. У 10 % тва­рин у місці введення «Eurican Herpes 205» може виникати набряк, що розсмоктується протягом тижня. Рідко розвиваються алергічні реакції, які потребують лікування.

5.2.