Лікування болю у пацієнтів паліативних пацієнтів, хворих на ВІЛ- інфекцію/СНІД, з анамнезом вживання наркотиків.
Зазвичай, хворі на ВІЛ-інфекцію/СНІД, які потребують паліативної допомоги, мають декілька діагнозів, зокрема, онкологічні захворювання, ураження центральної і периферичної нервової системи, наркотична залежність, психічні розлади тощо.
У першу чергу, слід дуже ретельно зібрати не тільки медичний, але й психосоціальний анамнез. Для цього лікар повинен викликати довіру пацієнта, щоб він чесно розповів йому, які і як довго він вживає наркотики. Дуже важлива згуртованість всієї команди фахівців, що супроводжують пацієнта, оскільки, зустрічаються дійсно тяжкі пацієнти, здатні розколоти колектив і налаштувати його членів один проти одного. Слід дотримуватися єдиної лінії ведення пацієнта і чітко розуміти свої ролі у складі єдиного колективу. Щоб бути послідовними у своїх діях, членам команди необхідно регулярно обмінюватися інформацією, в тому числі збирати консиліуми. Довіра має бути взаємною.Пацієнти, що вживають наркотики і страждають психічним розладами, звикли до засудження з боку медичних працівників. Часто вони не отримують достатнього знеболення через те, що лікар або медсестра вважають, що пацієнт просто бажає отримати доступ до наркотичних засобів. В свою чергу, і у команді паліативної допомоги є негативний досвід спілкування з такими пацієнтами. Представники команди паліативної допомоги приносять у відносини з пацієнтами свої власні проблеми, побоювання і судження. Отже, медичним і соціальним працівникам необхідно спочатку розібратися з власними поглядами і щиро поговорити з пацієнтом про те, що вони б хотіли зробити, і чому будуть діяти саме так, а не інакше. Крім того, вони повинні розповідати своїм пацієнтам про можливу взаємодію лікарських препаратів, які будуть застосовуватись для лікування хворого на ВІЛ-інфекцію/СЩД, з огляду взаємодії лікарських препаратів з наркотиками.
ВІЛ-інфікований наркозалежний є надзвичайно важким пацієнтом.
Він є важким для самого себе, для оточення (яке вже дистанціювалося і від нього і від його проблем) і, природно, для фахівців. І не тільки тому, що він обтяжений цілим комплексом медичних, психологічних та соціальних проблем, але більшою мірою тому, що тяжкість його психічного стану, не «підйомна» ні для одного, нехай самого кваліфікованого фахівця. І ця «особливість» споживачів наркотиків, швидше за все, сьогодні найбільшою мірою є незрозумілою для фахівців, що і призводить до проблем при спробі залучати їх до довгострокових програм. Ці пацієнти надзвичайно потребують людської уваги. Потрібно говорити про необхідність створення навколо пацієнта реабілітаційного простору, в якому бере участь будь-який спеціаліст і несе по відношенню до пацієнта терапевтичне навантаження. Допомога таким пацієнтам це, в якомусь сенсі, «висока» технологія, з чітким розподілом функцій і повноважень між фахівцями, з колективною відповідальністю за результат, але з індивідуальним психічним навантаженням, зниження якої призводить до втрати контакту з пацієнтом, а підвищення - до втрати власної працездатності і знову ж таки до втрати контакту.Медичні працівники часто турбуються з приводу призначення опіоїдних анальгетиків та психотропних препаратів паліативним пацієнтам, хворим на ВІЛ- інфекцію/СНІД, з наркологічними проблемами. Слід пам'ятати, що скаргам на біль, навіть якщо вони виходять від пацієнта, який вживає наркотики, необхідно вірити. Часто на фоні прийому наркотиків больовий поріг знижується і для знеболювання потрібні підвищені дози анальгетиків. Наркозалежний паліативний пацієнт потребує і наркологічної допомоги, і знеболювання, а не чогось одного з цього. Доцільно встановити гранично чіткі завдання лікування болю. Потрібно поговорити з пацієнтом і чітко визначити форми поведінки, які вважатимуться зловживанням довірою, хто керує лікуванням болю і який в цілому план лікування болю. Більш дієвий спосіб призначати анальгетики тривалої дії, анальгетики в пластирах й анальгетики, що не мають великої цінності для нелегальних торговців і споживачів.
Іноді потрібно простежити за тим, щоб анальгетики використовувалися правильно і за призначенням, в чому може допомогти патронажна медсестра.Нарешті, корисно відрізняти видужуючих від активних споживачів наркотиків, оскільки другі вимагають набагато більше уваги та допомоги, ніж перші. Більшість видужуючих споживачів наркотиків відносяться до анальгетиків вельми обережно, і звичайно їх важко умовити прийняти навіть необхідну для знеболення дозу анальгетику.
Як лікарі, так і ВІЛ-інфіковані хворі стурбовані проблемою використання опіоїдів для зняття болю. З обох сторін висловлюються побоювання щодо розвинення залежності від опіоїдів, здатної призвести до зниження ефекту медикаментозної терапії болю у ВІЛ - інфікованих паліативних хворих. Однак дослідження хворих, які отримують опіоїдні анальгетики у зв'язку з раковими захворюваннями, опіками та післяопераційними болями тривалий час, показують, що, незважаючи на частий розвиток толерантності та фізичної залежності, залежність від опіоїдів (фізіологічна і психологічна) виникає набагато рідше. В осіб, які ніколи раніше не зловживали наркотиками, така пристрасть розвивається винятково рідко.
Результати проведених випробувань по застосуванню опіоїдів для лікування больового синдрому у паліативних хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД дозволяють припустити, що опіоїди безпечні і ефективні в полегшенні і усуненні у них важкого болю і болю середньої тяжкості, включаючи тих, хто тривалий час вживав ін'єкційні наркотики.
Необхідність дотримання чинного законодавства, наказів, інструкцій і правил повинно бути умовою лікування опіоїдами паліативних хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД. Лікар не повинен вважати факт зловживання наркотичними речовинами в анамнезі перешкодою для лікування опіоїдами з метою полегшення і усунення болю. В першу чергу його дії повинні бути спрямовані на полегшення стану пацієнта, а не на лікування проблеми наркозалежності. Клінічні лікарі повинні пам'ятати про те, що в такій ситуації краще помилитися, прийнявши сторону хворого і проявивши до нього довіру.
Але беручи бік хворого, потрібно використовувати всі наявні знання про специфічність синдромів у наркозалежних, щоб зуміти визначити ступінь суб'єктивності скарг хворого, які часом оцінюються як такі, що не заслуговують на довіру.Для полегшення і усунення будь-якого болю перший етап полягає у всебічній діагностичній оцінці симптомів, які спостерігаються у хворого на ВІЛ-інфекцію/СНІД. Медичні працівники, що займаються лікуванням паліативних хворих з ВІЛ-інфекцією та СНІДом, повинні володіти активним запасом знань з етіології полегшення і усунення болю при СНІД. Необхідно провести докладну діагностичну оцінку медичних, неврологічних і психологічних даних, включаючи анамнез зловживання наркотиками. У фазі діагностичної оцінки слід застосувати активну тактику полегшення і усунення болю, оскільки в цей період суб'єктивні скарги хворих та їх психосоціальні проблеми також будуть проходити процес переоцінки.
Дуже важливо, щоб лікар був здатний провести чітку межу між толерантністю, фізичною залежністю, психологічною залежністю (зловживанням) і псевдозалежністю:
• Толерантність: фармакологічна властивість опіоїдних препаратів, яка визначається як потреба в збільшенні дози для підтримки знеболювання та інших ефектів.
• Фізична залежність: прояв ознак і симптомів відміни у випадках різкого припинення прийому опіоїдних анальгетиків або призначення антагоністів групи опіоїдів. Фізична залежність зазвичай розвивається одночасно з розвитком толерантності.
• Психологічна залежність (часто визначається як зловживання): проявляється у вигляді психологічного та поведінкового синдрому, що включає нездоланний потяг до наркотиків, їх споживання, незважаючи на очевидну фізичну, психологічну і соціальну шкоду, ряд деструктивних елементів поведінки, обумовлених вживанням наркотиків, а також рецидиви після періодів ремісії.
• Псевдозалежність: цим терміном позначається поводження хворих, яке легко може асоціюватися із залежністю - наприклад, у ситуації, коли хворий наполегливо просить підвищення дози опіоїдів.
Різниця полягає в причині цих вимог - в даному випадку нестерпного болю і недостатньо активної терапії.У медичних працівників повинен бути вироблений різний підхід до пацієнтів, які в даний час не вживають наркотики, пацієнтів, що проходять курс метадонової підтримуючої терапії, і пацієнтів, які продовжують зловживання незаконними наркотиками, запропонованими ліками або тим і іншим одночасно. Пацієнти, які відчувають сильний біль і які проходять підтримуючу терапію метадоном або продовжують активно вживати наркотики, повинні бути діагностовані на толерантність до опіоїдів. Може виявитися, що їм необхідні більш високі стартові і підтримуючі дози опіоїдів. Принаймні, дослідження за участю ВІЛ-інфікованих, які тривалий час вживали наркотики, довели, що їм потрібні набагато більш високі дози морфіну або фентанілу, ніж хворим, які раніше наркотиків не вживали. Дуже важливим кроком в тактиці ведення пацієнтів, які тривалий час вживали наркотики, є профілактика симптомів за рахунок використання опіоїдів у періоди больових криз. Крім того, активні споживачі наркотиків, які хворіють на ВІЛ-інфекцію/СНІД, вимагають більшої уваги в плані психологічної підтримки та догляду.
Хворим з тривалим анамнезом зловживання наркотиками не слід скасовувати опіоїди під час нападів гострого болю - таку «детоксикацію» доцільно починати після виходу з кризи. Наркозалежні, відчуваючи біль, але боячись рецидиву, у стадії ремісії від наркотиків можуть демонстративно відмовлятися від застосування опіоїдів. Дослідження невеликої вибірки з 20 хворих, які отримували опіоїди для полегшення і усунення болю, виявили, що частота рецидивів серед колишніх споживачів наркотиків становила 30%. Дослідники виявили, що в середовищі онкологічних хворих, як і в середовищі хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД, факт зловживання наркотиками в минулому зустрічається частіше, ніж факт нинішнього зловживання. Але аналіз відповідей, присвячених психологічним установкам, показав, що багато хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД вважають за можливе вдатися до вживання наркотиків у випадку, коли лікування болю не приносить
76
полегшення. Результати даного опитування свідчать, що недостатньо активна терапія може стати ще одним стимулом до зловживання наркотиками серед хворих.
Використання таких анальгетиків, як кодеїн і інші опіати, суворо регламентуються законом. Щоб ця група препаратів не могла бути використана не за призначенням, вони призначаються тільки лікарем. В умовах, коли більша частина паліативного догляду здійснюється середнім медичним персоналом і волонтерами і лише невелика - лікарями, доступ до знеболюючих препаратів утруднений. В цих умовах слід дотримуватися балансу між збільшенням доступності препаратів, здатних усунути біль ВІЛ-інфікованих пацієнтів, і ретельним контролем за призначенням опіоїдних анальгетиків. Потрібно вносити зміни до законодавства з полегшенням вимог до застосування знеболюючих для хворих на СНІД при наданні паліативної допомоги.
10.6.
Еще по теме Лікування болю у пацієнтів паліативних пацієнтів, хворих на ВІЛ- інфекцію/СНІД, з анамнезом вживання наркотиків.:
- Знеболення у паліативних пацієнтів, хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД.
- Знеболюючі препарати, ефективні для полегшення і усунення болю у наркозалежних пацієнтів хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД.
- Лікування болю у пацієнтів з досвідом вживання нелегальних наркотиків
- Розділ 10. Паліативна і хоспісна допомога хворим на ВІЛ-інфекція та СНІД.
- Критерії відбору та показання для направлення хворого на ВІЛ-інфекцію/СНІД до хоспісу.
- Ведення пацієнтів, які перервали лікування
- Розділ 13. Стан паліативної і хоспісної допомоги хворим на ВШ-інфекцію/СНІД в Україні за даними оціночних місій в регіони та консультацій з фахівцями з ВІЛ/СНІДу.
- Розділ 12. Нормативно-правова база щодо надання ПХД хворим на ВІЛ- інфекцію/СНІД.
- Контроль лікування пацієнтів четвертої категорії
- Роль волонтерів у паліативній допомозі хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД.
- Контроль лікування пацієнтів другої категорії
- Контроль лікування пацієнтів третьої категорії
- Контроль лікування пацієнтів першої категорії
- Підтримка родичів хворих на ВШ-інфекцію/СНІД в період тяжкої втрати.
- А.В. Царенко та ін.. Звіт за результатами дослідження щодо ВПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ ПАЛІАТИВНОЇ ДОПОМОГИ ЛЮДЯМ, ЩО ЖИВУТЬ З ВІЛ в рамках проекту «Підтримка профілактики ВІЛ/СНІДу, лікування та догляду для найуразливіших груп населення України» 2007- 2011р.р. за підтримки Глобального фонду боротьби зі СНІД, туберкульозом та малярією, 2010
- Модель організації ПХД хворим на ВШ-інфекцію/СНІД.
- Категорії компетентності пацієнтів
- 10 прав пацієнтів з обмеженим прогнозом життя.