Категорії компетентності пацієнтів

Доктрина поінформованої згоди обумовлює той факт, що лікування компетентного пацієнта не може проводитися без поінформованої та добровільної згоди пацієнта. Компетентний пацієнт може відмовитися від всякого лікування.

Необхідність компетентності пацієнтів для прийняття поінформованої згоди випливає з таких чинників:

• пацієнт повинен мати здатність брати участь у процесі прийняття рішення щодо методів діагностики, лікування або профілактики;

• пацієнт повинен мати здатність судити про хід лікування;

• пацієнт повинен бути здатним гарантувати, що він має необхідну інформацію.

Тільки компетентний пацієнт може гарантувати, що його рішення про метод діагностики чи лікування було добровільним, тобто не було результатом примушення, тиску, надмірного впливу або маніпуляції зі сторони третьої особи або лікаря. Таке рішення має відповідати особистим цінностям пацієнта, а не інших осіб, навіть коли вони є членами його сім’ї.

Таким чином, основним чинником поінформованої згоди є критерій компетентності пацієнта.

Загальні міжнародні принципи сучасної біоетики трактують декілька категорій пацієнтів, що мають різні права в отриманні інформації і прийнятті рішень щодо застосування до них методів медичного втручання:

• компетентні пацієнти (дорослі люди);

• некомпетентні пацієнти:

—малі діти;

—пацієнти в коматозному стані;

—пацієнти, що були визнані у встановленому законом порядку недієздатними;

• частково компетентні пацієнти: особи, з обмеженою здатністю до прийняття рішення щодо медичного втручання внаслідок:

—хвороби або прийняття лікарських препаратів;

—пацієнти віком 15—18 років;

—особи, визнані судом обмежено дієздатними.

Питання про те, хто повинен приймати рішення у виборі методу медичного втручання за некомпетентного пацієнта, є найбільш актуальним як для медичної етики, так і для судової практики.

• родина краще за інших знає життєві цінності пацієнта та його бажання;

• члени родини більше за інших зацікавлені в тому, щоб лікування забезпечило головні інтереси пацієнта;

• родина є соціальним осередком суспільства і тому повинна мати певну автономію в піклуванні про своїх членів.

З іншого боку, міжнародна судова практика часто зустрічається з випадками наявності конфліктів між членами однієї родини або членами сім’ї та пацієнтом. Більше того, пацієнт може бути відірваний від інших членів родини, проживати значний час в іншому місті або навіть в іншій країні. Тому в такій ситуації необхідно знайти іншу особу, яка може представляти пацієнта у виборі методу медичного втручання. Такою особою може бути лікуючий лікар, адвокат, інша довірена особа, яка має дотримуватися формальних директив, залишених пацієнтом у той час, коли

він був компетентним вирішувати, яке медичне втручання він хотів би мати за обставин, що склалися на даний час. В міжнародній практиці найбільш відомими є так звані волевиявлення, що складаються в стилі звичайного заповіту. В такому документі пацієнт може зазначити, що не повинно бути зроблено ніяких намагань повернути його до життя після серцевого нападу в тому випадку, якщо після лікування він буде знаходитися в залежності від апарата штучного дихання. Звичайно, що в такому документі неможливо передбачити всі ситуації, в які може згодом потрапити пацієнт.

У декількох штатах США існує практика, внаслідок якої пацієнт має право призначити довірену особу, яка має право прийняти рішення щодо методів діагностики та лікування за нього, якщо він стане некомпетентним. В цьому ж документі, поряд із призначенням довіреної особи, пацієнт може дати інструкції, якими має керуватись довірена особа у прийнятті рішення про методи медичного втручання.

Законодавство України не передбачає ситуацій щодо висловлення попередніх побажань про методи медичного втручання на час перебування громадянина в стані, в якому неможливо висловити свою волю.

З точки зору біоетики та судової практики країн з розвинутою системою охорони здоров’я, не існує повної згоди відносно того, хто має приймати рішення за частково компетентних пацієнтів, коли останній не цілком здатний прийняти рішення щодо медичного втручання. Основний принцип щодо прийняття рішення про вибір методу медичної допомоги зазначає, що у випадку часткової компетенції пацієнта рішення приймають спільно пацієнт і його законні представники. Не існує повної згоди про те, що робити, коли точка зору щодо методів медичного втручання в частково компетентного пацієнта та його законних представників альтернативна.

Якщо пацієнту 15—18 років, то потрібна спільна згода на медичне втручання хворого та його батьків або законних представників. В Україні така сама практика застосовується щодо осіб, які були визнані судом обмежено дієздатними.

Основні принципи виявлення поінформованої згоди пацієнта на медичне втручання зазначені в статті 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я».

Основні принципи надання пацієнтові інформації про медичне втручання, зазначені в цій статті, відповідають загальним міжнародним принципам одержання згоди на медичне втручання (стаття 5 Конвенції про захист прав та гідності людини у зв’язку з використанням досягнень біології та медицини» від 4.04.1997 р.).