Розвиток стійкості мікобактерій туберкульозу до антимікобактеріальних препаратів.

Відмічено, що при застосуванні одного й того ж антимікобактеріального препарату спершу наступає швидке поліпшення клінічного стану хворого, а потім він може погіршитися. Виявилося, що в таких випадках мікобактерії туберкульозу виділені від хворого володіють лікарською стійкістю, тобто не гинуть, а продовжують рости в присутності порівняно високих концентрацій цього препарату.

Таким чином мікобактерії туберкульозу нечутливі до антимікобактеріального препарату в туберкульозному вогнищі ураження поступово заміщають чутливі до хіміопрепаратів мікобактерії. Лікарська стійкість, що виникла внаслідок неправильної антимікобактеріальної терапії, називається набутою або вторинною.

Первинна лікарська стійкість зустрічається у хворих, які раніше ніколи не отримували антимікобактеріальних препаратів. Первинна лікарська стійкість є наслідком зараження хворого стійкими мікобактеріями туберкульозу від іншого хворого з вторинною лікарською стійкістю, що виникла внаслідок неправильної антимікобактеріальної терапії.

Отже, первинна лікарська стійкість зумовлена інфікуванням штамами мікобактерій туберкульозу, що виділені хворим з набутою стійкістю у зв’язку з неадекватною антимікобактеріальною терапією.

Таким чином, хворий з первинною лікарською стійкістю мікобактерій ніколи не приймав даний антимікобактеріальний препарат, а джерело його зараження отримувало такий препарат. Частота первинної лікарської стійкості коливається від 7,5 до 25 %, а в деяких географічних районах до 40,0 % і більше.

Інколи серед штамів з первинною лікарською стійкістю можуть виявлятися штами з природною стійкістю. Відомо, що штами мікобактерій туберкульозу, які ніколи не зазнавали впливу ніякого антимікобактеріального препарату, називаються дикими штамами.

Якщо у вперше виявленого хворого з лікарською стійкістю не вдається виявити в анамнезі антимікобактеріальну терапію, то в цих випадках краще застосовувати термін початкова лікарська стійкість. Це поняття включає як істинну первинну стійкість, так і невиявлену набуту стійкість. Сюди не відноситься стійкість до одного або кількох препаратів, що розвинулася у хворих на хронічний туберкульоз після безуспішного тривалого, переважно нерегулярного курсу антимікобактеріальної терапії.

Інколи в процесі успішної антимікобактеріальної терапії можна виявити культуру мікобактерій, яка стійка до одного або рідше до двох антимікобактеріальних препаратів, що застосовуються в процесі лікування Але ця стійка культура складається лише із кількох колоній, рідко більше 5. Решту колоній, що характерно, чутливі до цього ж одного або рідше до двох антимікобактеріальних препаратів. В таких випадках говорять про перехідну (транзиторну) лікарську стійкість. При такій лікарській стійкості антимікобактеріальна терапія ефективна і немає потреби міняти схему і режим антимікобактеріальної терапії.

Стандартизована антимікобактеріальна терапія всіх форм туберкульозу. Етіотропне лікування туберкульозу або антимікобактеріальна терапія проводиться диференційовано і залежить від клінічної форми туберкульозу, переносності препаратів та чутливості до них мікобактерій. Найефективнішими вважаються схеми рекомендовані ВООЗ, які виправдали себе на багатьох тисячах хворих у різних країнах світу.

Антимікобактеріальна терапія, як уже зазначалося, складається із двох фаз: початкової або інтенсивної, і фази продовження або доліковування.

Для запису схем лікування використовують абревіатури, які складаються із початкових латинських назв конкретних препаратів. Перед ними ставиться цифра тривалості лікування в місяцях. Якщо після назви препарату стоїть цифра у вигляді індексу, то це вказує, що ці препарати вводяться переривчато (інтермітуюче). При щоденному прийманні препарату ніяких цифр після літерних позначок препаратів не ставиться. Наприклад, 2HRZS/4H3R3 означає 2-місячний курс щоденного введення ізоніазиду, рифампіцину, піразинаміду, стрептоміцину, після чого протягом 4 міс. проводиться лікування ізоніазидом і рифампіцином, які хворий отримує тричі на тиждень.

Всіх хворих, яким показана антимікобактеріальна терапія, поділяють на чотири категорії, які ще називають клінічними або лікувальними категоріями, а колись називали клініко-статистичними групами.

5.3.2.