<<
>>

Розвиток стійкості мікобактерій туберкульозу до антимікобактеріальних препаратів.

Відмічено, що при застосуванні одного й того ж антимікобактеріального препарату спершу наступає швидке поліпшення клінічного стану хворого, а потім він може погіршитися. Виявилося, що в таких випадках мікобактерії туберкульозу виділені від хворого володіють лікарською стійкістю, тобто не гинуть, а продовжують рости в присутності порівняно високих концентрацій цього препарату.

Далі встановлено, що стійкі мікобактерії туберкульозу до певного антимікобактеріального препарату утворюють потомство теж стійке до цього препарату.

Таким чином мікобактерії туберкульозу нечутливі до антимікобактеріального препарату в туберкульозному вогнищі ураження поступово заміщають чутливі до хіміопрепаратів мікобактерії. Лікарська стійкість, що виникла внаслідок неправильної антимікобактеріальної терапії, називається набутою або вторинною.

Первинна лікарська стійкість зустрічається у хворих, які раніше ніколи не отримували антимікобактеріальних препаратів. Первинна лікарська стійкість є наслідком зараження хворого стійкими мікобактеріями туберкульозу від іншого хворого з вторинною лікарською стійкістю, що виникла внаслідок неправильної антимікобактеріальної терапії.

Отже, первинна лікарська стійкість зумовлена інфікуванням штамами мікобактерій туберкульозу, що виділені хворим з набутою стійкістю у зв’язку з неадекватною антимікобактеріальною терапією.

Таким чином, хворий з первинною лікарською стійкістю мікобактерій ніколи не приймав даний антимікобактеріальний препарат, а джерело його зараження отримувало такий препарат. Частота первинної лікарської стійкості коливається від 7,5 до 25 %, а в деяких географічних районах до 40,0 % і більше.

Інколи серед штамів з первинною лікарською стійкістю можуть виявлятися штами з природною стійкістю. Відомо, що штами мікобактерій туберкульозу, які ніколи не зазнавали впливу ніякого антимікобактеріального препарату, називаються дикими штамами.

Отже, штам природно стійкий до антимікобактеріального препарату - це дикий штам, який стійкий до певного препарату, з яким він до цього ніколи не зустрічався. Таким чином, ні даний хворий з природно стійкими мікобактеріями туберкульозу в організмі, ні джерело його зараження ніколи в минулому не зазнавали антимікобактеріальної терапії. Відповідно, природна лікарська стійкість можлива в географічних районах, в яких антимікобактеріальні препарати взагалі ніколи не застосовувалися. Тому цей вид лікарської стійкості не має великого практичного значення.

Якщо у вперше виявленого хворого з лікарською стійкістю не вдається виявити в анамнезі антимікобактеріальну терапію, то в цих випадках краще застосовувати термін початкова лікарська стійкість. Це поняття включає як істинну первинну стійкість, так і невиявлену набуту стійкість. Сюди не відноситься стійкість до одного або кількох препаратів, що розвинулася у хворих на хронічний туберкульоз після безуспішного тривалого, переважно нерегулярного курсу антимікобактеріальної терапії.

Інколи в процесі успішної антимікобактеріальної терапії можна виявити культуру мікобактерій, яка стійка до одного або рідше до двох антимікобактеріальних препаратів, що застосовуються в процесі лікування Але ця стійка культура складається лише із кількох колоній, рідко більше 5. Решту колоній, що характерно, чутливі до цього ж одного або рідше до двох антимікобактеріальних препаратів. В таких випадках говорять про перехідну (транзиторну) лікарську стійкість. При такій лікарській стійкості антимікобактеріальна терапія ефективна і немає потреби міняти схему і режим антимікобактеріальної терапії.

Стандартизована антимікобактеріальна терапія всіх форм туберкульозу. Етіотропне лікування туберкульозу або антимікобактеріальна терапія проводиться диференційовано і залежить від клінічної форми туберкульозу, переносності препаратів та чутливості до них мікобактерій. Найефективнішими вважаються схеми рекомендовані ВООЗ, які виправдали себе на багатьох тисячах хворих у різних країнах світу.

Тому згадані режими хіміотерапії наводяться у цій праці й рекомендуються для застосування, як базові, оскільки вони рекомендуються й чинними наказами МОЗ України.

Антимікобактеріальна терапія, як уже зазначалося, складається із двох фаз: початкової або інтенсивної, і фази продовження або доліковування.

Для запису схем лікування використовують абревіатури, які складаються із початкових латинських назв конкретних препаратів. Перед ними ставиться цифра тривалості лікування в місяцях. Якщо після назви препарату стоїть цифра у вигляді індексу, то це вказує, що ці препарати вводяться переривчато (інтермітуюче). При щоденному прийманні препарату ніяких цифр після літерних позначок препаратів не ставиться. Наприклад, 2HRZS/4H3R3 означає 2-місячний курс щоденного введення ізоніазиду, рифампіцину, піразинаміду, стрептоміцину, після чого протягом 4 міс. проводиться лікування ізоніазидом і рифампіцином, які хворий отримує тричі на тиждень.

Всіх хворих, яким показана антимікобактеріальна терапія, поділяють на чотири категорії, які ще називають клінічними або лікувальними категоріями, а колись називали клініко-статистичними групами.

5.3.2.

<< | >>
Источник: Ю.І. Фещенко, та ін.. Менеджмент у фтизіатрії. - К.: Здоров’я,2007. - 640 с.. 2007

Еще по теме Розвиток стійкості мікобактерій туберкульозу до антимікобактеріальних препаратів.:

  1. Звіт про результати стійкості мікобактерій туберкульозу до антимікобактеріальних препаратів
  2. Побічні ефекти основних антимікобактеріальних препаратів
  3. Розрахунок необхідної кількості антимікобактеріальних препаратів
  4. Моніторинг побічних ефектів антимікобактеріальних препаратів
  5. Стандартизована антимікобактеріальна терапія туберкульозу
  6. Вирішення особливих задач щодо ВІЛ-асоційованого туберкульозу, туберкульозу з множинною медикаментозною стійкістю.
  7. Ефективна і регулярна система поставки препаратів гарантованої якості,
  8. Дотримання терміну придатності препаратів
  9. Дослідження, мета яких розробка нових методів діагностування, нових препаратів і вакцин.
  10. Проблеми щодо контролю за туберкульозом в Україні
  11. Патогенез туберкульозу
  12. НЕРВОВО-ПСИХІЧНИЙ РОЗВИТОК ДІТЕЙ РАННЬОГО ТА ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
  13. Лікування туберкульозу кісток і суглобів
  14. 3. Розподіл препаратів у райони, адміністративні території та медичні установи
  15. Система звітності виявлення та лікування випадків туберкульозу
  16. Лікування туберкульозу грижі
  17. Причини неконтрольованої ситуації з туберкульозу в Україні
  18. Розвиток експериментальної психології за кордоном.
  19. Розвиток експериментальної психології в Росії.
- Акушерство и гинекология - Анатомия - Андрология - Биология - Болезни уха, горла и носа - Валеология - Ветеринария - Внутренние болезни - Военно-полевая медицина - Восстановительная медицина - Гастроэнтерология и гепатология - Гематология - Геронтология, гериатрия - Гигиена и санэпидконтроль - Дерматология - Диетология - Здравоохранение - Иммунология и аллергология - Интенсивная терапия, анестезиология и реанимация - Инфекционные заболевания - Информационные технологии в медицине - История медицины - Кардиология - Клинические методы диагностики - Кожные и венерические болезни - Комплементарная медицина - Лучевая диагностика, лучевая терапия - Маммология - Медицина катастроф - Медицинская паразитология - Медицинская этика - Медицинские приборы - Медицинское право - Наследственные болезни - Неврология и нейрохирургия - Нефрология - Онкология - Организация системы здравоохранения - Оториноларингология - Офтальмология - Патофизиология - Педиатрия - Приборы медицинского назначения - Психиатрия - Психология - Пульмонология - Стоматология - Судебная медицина - Токсикология - Травматология - Фармакология и фармацевтика - Физиология - Фтизиатрия - Хирургия - Эмбриология и гистология - Эпидемиология -