Звіт про результати стійкості мікобактерій туберкульозу до антимікобактеріальних препаратів

«Звіт про результати дослідження стійкості мікобактерій

туберкульозу до антимікобактеріальних препаратів у хворих на туберкульоз

легень, які зареєстровані у __ кварталі 200_ року (ТБ 11)» (рис.

складається в лабораторіях III - IV рівня, які проводять дослідження на

резистентність мікобактерій туберкульозу (МБТ) у терміни: за І квартал - до 10 липня поточного року; за ІІ квартал - до 10 жовтня поточного року; за ІІІ квартал - до 10 січня наступного року; за IV квартал - до 10 квітня наступного року.

«Звіт про результати дослідження стійкості мікобактерій

туберкульозу до антимікобактеріальних препаратів у хворих на туберкульоз

легень, які зареєстровані у __ кварталі 200__ року (ТБ 11)» виконується

лаборантом відповідної лабораторії III - IV рівня. Для його заповнення потрібно використовувати «Лабораторний реєстраційний журнал

(культуральні дослідження) (ТБ 04/2)». Усі дані його повинні бути звірені із «Журналом реєстрації випадків туберкульозу в районі (ТБ 03)», щоб не пропустити жодного випадку резистентності.

Щоквартально заповнюють три копії «Звіту про результати дослідження стійкості мікобактерій туберкульозу до антимікобактеріальних

препаратів у хворих на туберкульоз легень, які зареєстровані у_ кварталі

200_ року (ТБ 11)»:

одна копія залишається у лабораторії протитуберкульозного диспансеру, яка склала « Звіт про результати дослідження стійкості мікобактерій туберкульозу до антимікобактеріальних препаратів у хворих на туберкульоз

легень, які зареєстровані у_ кварталі 200_ року (ТБ 11)»;

дві копії «Звіту про результати дослідження стійкості мікобактерій туберкульозу до антимікобактеріальних препаратів у хворих на туберкульоз

легень, які зареєстровані у __ кварталі 200__ року (ТБ 11)» надсилаються

вищестоящому Обласному (Міському) Координатору.

*звіт складається лабораторіями, які проводять дослідження на резистентність мікобактерій туберкульозу (МБТ).

Рис. 8.4.2.3.1 - Звіт про результати дослідження стійкості мікобактерій туберкульозу до антимікобактеріальних препаратів у хворих на туберкульоз легень

Обласний (Міський) Координатор до 20 числа зазначених місяців відправляє зведений (інтегрований) звіт:

1) управлінням охорони здоров’я обласних, Севастопольському міському, Головному управлінню охорони здоров’я та медичного забезпечення Київської міської держадміністрацій,

2) головним управлінням статистики в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Управлінню статистики в місті Севастополі;

3) Центру медичної статистики Міністерства охорони здоров’я України

Одну копію залишає собі.

Центр медичної статистики Міністерства охорони здоров’я України до 30 числа зазначених місяців відправляє зведений (інтегрований) звіт по Україні та регіонах:

• Державному комітету статистики України

Одну копію залишає собі.

Верхня частина «Звіту про результати дослідження стійкості мікобактерій туберкульозу до антимікобактеріальних препаратів у хворих на

туберкульоз легень, які зареєстровані у ___ кварталі 200__ року (ТБ 11)»

містить загальну інформацію про лікувально-профілактичний заклад та лабораторію.

• Найменування лікувально-профілактичного закладу

• Лабораторія

• № лабораторії

• Дата заповнення звіту

• П.І.Б. відповідального і підпис

Таблиця

В таблицю вносяться результати дослідження резистентності МБТ у вперше захворілих і раніше лікованих хворих на туберкульоз легень до лікування та під час лікування (тобто після лікування довше 1 міс.) на підставі даних «Лабораторного реєстраційного журналу (культуральні дослідження) (ТБ 04/2)».

Стійкість у вперше захворілих (графи 2-7):

До лікування (графи 2, 3), тобто первинна стійкість

Ці графи відмічаються для:

а) пацієнтів, які раніше ніколи не розглядались як хворі на туберкульоз та проходили обстеження з метою діагностики;

б) пацієнтів, які приймали антимікобактеріальні препарати до 1 місяця і не були зареєстровані як хворі на туберкульоз;

Під час лікування (графи 4, 5), тобто вторинна стійкість, або лікування довше 1 міс.

Включає хворих на вперше діагностований туберкульоз, які лікувалися довше 1 міс. і у яких розвинулася вторинна стійкість.

Всього (графи 6, 7)

Ці графи є підсумком абсолютних значень нових випадків з первинною та вторинною стійкістю МБТ.

Стійкість у раніше лікованих (графи 8-13), або вторинна стійкість:

Стійкість У повторно лікованих, крім рецидиву (графа 8, 9)

Ці графи відмічаються для:

а) пацієнтів, які раніше лікувалися і вважалися неефективно ліковані, яким призначене повторне лікування за ІІ категорією, в т.ч. видозміненою ІІ категорією, і до повторного лікування у них виявлені стійкість, тобто вторинна стійкість, бо вони вже раніше лікувалися;

У хворих на рецидив (графи 10, 11)

Включають хворих на рецидив туберкульозу, у яких до лікування рецидиву діагностована стійкість, тобто вторинна стійкість, бо вони вже раніше

лікувалися.

Всього (графи 12, 13)

Ці графи є підсумком абсолютних значень стійкості МБТ у повторно лікованих та у хворих на рецидив туберкульозу, тобто вторинна стійкість, бо вони вже раніше лікувалися.

Стосовно нових випадків з первинною та вторинною резистентністю у графах (6, 7) Всього та стійкості у раніше лікованих (повторно лікованих та хворих на рецидив туберкульозу) у графах (12, 13) Всього записують такі «Результати тесту на стійкість МБТ до антимікобактеріальних препаратів (АМБП)» (див. графу 1):

1. Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість

В абсолютних цифрах у відповідні графи До лікування, Під час лікування та Всього заносять підраховані з «Лабораторного реєстраційного журналу (культуральні дослідження) (ТБ 04/2)» дані про те, скільки за відповідний квартал обстежено хворих на туберкульоз легень методом посіву на МБТ, тобто дані про те, у скількох хворих на туберкульоз легень обстежених методом посіву був виявлений ріст культури МБТ. Аналогічно в абсолютних цифрах у відповідні графи (У повторно лікованих, крім рецидиву, У хворих на рецидив, Всього) заносять підраховані з «Лабораторного реєстраційного журналу (культуральні дослідження) (ТБ 04/2)» дані про те, скільки за відповідний квартал обстежено хворих на туберкульоз легень методом посіву на МБТ, тобто дані про те, у скількох хворих на туберкульоз легень обстежених методом посіву був виявлений ріст культури МБТ.

2. Чутливі до усіх АМБП (антимікобактеріальних препаратів)

В абсолютних цифрах у відповідні графи До лікування, Під час лікування та Всього заносять підраховані з «Лабораторного реєстраційного журналу (культуральні дослідження) (ТБ 04/2)» дані про те, у скількох хворих виявлена культура МБТ чутлива до усіх антимікобактеріальних препаратів (АМБП). Відсоток обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість».

Далі в абсолютних цифрах у відповідні графи (У повторно лікованих, крім рецидиву, У хворих на рецидив, Всього) заносять підраховані з «Лабораторного реєстраційного журналу (культуральні дослідження) (ТБ 04/2)» дані про те, у скількох хворих виявлена культура МБТ чутлива до усіх антимікобактеріальних препаратів (АМБП). Відсоток обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість».

В подальшому, для розрахунків усіх інших показників стійкості у наступних пунктах, абсолютні цифри із рядка «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість» беруться за 100 %.

3. Стійкі до будь-яких АМБП (антимікобактеріальних препаратів)

Записують кількість нових хворих, у яких виділена культура МБТ стійка до будь-яких антимікобактеріальних препаратів, незалежно від того, перераховані вони нижче чи ні. Відсоток обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

Потім записують кількість хворих, у яких виділена культура МБТ стійка до будь-яких антимікобактеріальних препаратів, незалежно від того, перераховані вони нижче чи ні. Відсоток обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

Далі у таблиці вказуються показники стійкості до конкретного антимікобактеріального препарату.

4. Монорезистентність (тобто тільки 1 препарат)

Записують кількість нових хворих, у яких виявлена стійкість мікобактерій туберкульозу до будь-якого одного антимікобактеріального препарату (монорезистентність). Абсолютні числа її у кожній колонці (До лікування, Під час лікування, Всього) повинні становити суму рядків (4.1+4.2+4.3+4.4+4.5).

Потім записують кількість нових хворих, у яких виявлена стійкість мікобактерій туберкульозу до будь-якого одного антимікобактеріального препарату (монорезистентність). Абсолютні числа її у кожній колонці (У повторно лікованих, крім рецидиву, У хворих на рецидив, Всього) повинні становити суму рядків (4.1+4.2+4.3+4.4+4.5). Відсоток обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

4.1. Стійкість тільки до Н (ізоніазиду)

Це кількість нових хворих, у яких виділена культура МБТ стійка тільки до одного препарату - ізоніазиду. Її записують у кожній колонці (До лікування, Під час лікування, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

Стійкість тільки до ізоніазиду у раніше лікованих - це кількість хворих, у яких виділена культура МБТ стійка тільки до одного препарату - ізоніазиду. Її записують у кожній колонці (У повторно лікованих, крім рецидиву, У хворих на рецидив, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

4.2. Стійкість тільки до R (рифампіцину)

Це кількість нових хворих, у яких виділена культура МБТ стійка тільки до одного препарату - рифампіцину. Її записують у кожній колонці (До лікування, Під час лікування, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

Стійкість тільки до рифампіцину (R) у раніше лікованих - це кількість хворих, у яких виділена культура МБТ стійка тільки до одного препарату - рифампіцину. Її записують у кожній колонці (У повторно лікованих, крім рецидиву, У хворих на рецидив, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

4.3. Стійкість тільки до E (етамбутолу)

Це кількість нових хворих, у яких виділена культура МБТ стійка тільки до одного препарату - етамбутолу.

беруть за 100 %.

У раніше лікованих це кількість хворих, у яких виділена культура МБТ стійка тільки до одного препарату - етамбутолу. Її записують у кожній колонці (У повторно лікованих, крім рецидиву, У хворих на рецидив, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

4.4. Стійкість тільки до S (стрептоміцину)

Це кількість нових хворих, у яких виділена культура МБТ стійка тільки до одного препарату - стрептоміцину. Її записують у кожній колонці (До лікування, Під час лікування, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

У раніше лікованих це кількість хворих, у яких виділена культура МБТ стійка тільки до одного препарату - стрептоміцину. Її записують у кожній колонці (У повторно лікованих, крім рецидиву, У хворих на рецидив, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

4.5. Стійкість тільки до Z (піразинаміду)

Це кількість нових хворих, у яких виділена культура МБТ стійка тільки до одного препарату - піразинаміду. Її записують у кожній колонці (До лікування, Під час лікування, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

Потім пишуть кількість раніше лікованих хворих, у яких виділена культура МБТ стійка тільки до одного препарату - піразинаміду. Її записують у кожній колонці (У повторно лікованих, крім рецидиву, У хворих на рецидив, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

5. Мультирезистентність (H+R і/або + інші препарати)

Записують кількість хворих, у яких виявлена стійкість мікобактерій туберкульозу до ізоніазиду з рифампіцином, як окремо, так і поєднанні з будь- якими іншими антимікобактеріальними препаратами (мультирезистентність). Мультирезистентність - це стійкість до будь-якої комбінації антимікобактеріальних препаратів, в яку обов’язково входять ізоніазид та рифампіцин. Абсолютні числа її у кожній колонці (До лікування, Під час лікування, Всього) повинні становити суму рядків (5.1+5.2+5.3+5.4+5.5). Відсоток обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

Потім записують кількість хворих, у яких виявлена стійкість мікобактерій туберкульозу до ізоніазиду з рифампіцином, як окремо, так і поєднанні з будь- якими іншими антимікобактеріальними препаратами (мультирезистентність) у кожній колонці (У повторно лікованих, крім рецидиву, У хворих на рецидив, Всього) повинні становити суму рядків (5.1+5.2+5.3+5.4+5.5). Відсоток обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

5.1. Стійкість до HR (ізоніазиду та рифампіцину)

Записують кількість хворих, у яких виділена культура МБТ стійка до двох препаратів - ізоніазиду та рифампіцину. Її записують у кожній колонці (До лікування, Під час лікування, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

Далі записують кількість раніше лікованих хворих, у яких виділена культура МБТ стійка до двох препаратів - ізоніазиду та рифампіцину. Її записують у кожній колонці (У повторно лікованих, крім рецидиву, У хворих на рецидив, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

5.2. Стійкість до HRE (ізоніазиду, рифампіцину, етамбутолу)

Записують кількість хворих, у яких виділена культура МБТ стійка до 3-х

препаратів - ізоніазиду, рифампіцину та етамбутолу. Її записують у кожній колонці (До лікування, Під час лікування, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

Далі записують кількість раніше лікованих хворих, у яких виділена культура МБТ стійка до 3-х препаратів - ізоніазиду, рифампіцину та етамбутолу. Її записують у кожній колонці (У повторно лікованих, крім рецидиву, У хворих на рецидив, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

5.3. Стійкість до HRS (ізоніазиду, рифампіцину, стрептоміцину)

Записують кількість хворих, у яких виділена культура МБТ стійка до 3-х

препаратів - ізоніазиду, рифампіцину та стрептоміцину. Її записують у кожній колонці (До лікування, Під час лікування, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

Потім записують кількість раніше лікованих хворих, у яких виділена культура МБТ стійка до 3-х препаратів - ізоніазиду, рифампіцину та стрептоміцину. Її записують у кожній колонці (У повторно лікованих, крім рецидиву, У хворих на рецидив, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

5.4. Стійкість до HRES (ізоніазиду, рифампіцину, етамбутолу, стрептоміцину)

Записують кількість хворих, у яких виділена культура МБТ стійка до 4-х препаратів - ізоніазиду, рифампіцину, етамбутолу, стрептоміцину. Її записують у кожній колонці (До лікування, Під час лікування, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

Потім записують кількість раніше лікованих хворих, у яких виділена культура МБТ стійка до 4-х препаратів - ізоніазиду, рифампіцину, етамбутолу, стрептоміцину. Її записують у кожній колонці (У повторно лікованих, крім рецидиву, У хворих на рецидив, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

5.5. Стійкість до HR + інших АМБП

Записують кількість хворих, у яких виділена культура МБТ стійка до ізоніазиду, рифампіцину у поєднанні з будь-якими іншими АМБП І ряду. Її записують у кожній колонці (До лікування, Під час лікування, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

Далі записують кількість раніше лікованих хворих, у яких виділена культура МБТ стійка до ізоніазиду, рифампіцину у поєднанні з будь-якими іншими АМБП І ряду. Її записують у кожній колонці (У повторно лікованих, крім рецидиву, У хворих на рецидив, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

6. Н (Ізоніазид) + інша стійкість

Записують кількість хворих, у яких виявлена стійкість мікобактерій туберкульозу до ізоніазиду у поєднанні з іншими препаратами І ряду, що наведені нижче. Абсолютні числа цієї стійкості у кожній колонці (До лікування, Під час лікування, Всього) повинні становити суму рядків (6.1+6.2+6.3). Відсоток обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

Пізніше записують кількість раніше лікованих хворих, у яких виявлена стійкість мікобактерій туберкульозу до ізоніазиду у поєднанні з іншими препаратами І ряду, що наведені нижче. Абсолютні числа цієї стійкості у кожній колонці (У повторно лікованих, крім рецидиву, У хворих на рецидив, Всього) повинні становити суму рядків (6.1+6.2+6.3). Відсоток обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

6.1. Стійкість до HE (ізоніазиду, етамбутолу)

Записують кількість хворих, у яких виділена культура МБТ стійка до 2-х препаратів - ізоніазиду, етамбутолу. Її записують у кожній колонці (До лікування, Під час лікування, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

Після цього записують кількість раніше лікованих хворих, у яких виділена культура МБТ стійка до 2-х препаратів - ізоніазиду, етамбутолу. Її записують у кожній колонці (У повторно лікованих, крім рецидиву, У хворих на рецидив, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

6.2. Стійкість до HS (ізоніазиду, стрептоміцину)

Записують кількість хворих, у яких виділена культура МБТ стійка до 2-х препаратів - ізоніазиду, стрептоміцину. Її записують у кожній колонці (До лікування, Під час лікування, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

Після цього записують кількість раніше лікованих хворих, у яких виділена культура МБТ стійка до 2-х препаратів - ізоніазиду, стрептоміцину. Її записують у кожній колонці (У повторно лікованих, крім рецидиву, У хворих на рецидив, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

6.3. Стійкість до HES (ізоніазиду, етамбутолу, стрептоміцину)

Записують кількість хворих, у яких виділена культура МБТ стійка до 3-х препаратів - ізоніазиду, етамбутолу, стрептоміцину. Її записують у кожній колонці (До лікування, Під час лікування, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

Потім записують кількість раніше лікованих хворих, у яких виділена культура МБТ стійка до 3-х препаратів - ізоніазиду, етамбутолу, стрептоміцину. Її записують у кожній колонці (У повторно лікованих, крім рецидиву, У хворих на рецидив, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

7. R (Рифампіцин) + інша стійкість

Записують кількість хворих, у яких виявлена стійкість мікобактерій туберкульозу до рифампіцину у поєднанні з іншими препаратами І ряду, що наведені нижче. Абсолютні числа цієї стійкості у кожній колонці (До лікування, Під час лікування, Всього) повинні становити суму рядків (7.1+7.2+7.3). Відсоток обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

Згодом записують кількість раніше лікованих хворих, у яких виявлена стійкість мікобактерій туберкульозу до рифампіцину у поєднанні з іншими препаратами І ряду, що наведені нижче. Абсолютні числа цієї стійкості у кожній колонці (У повторно лікованих, крім рецидиву, У хворих на рецидив, Всього) повинні становити суму рядків (7.1+7.2+7.3). Відсоток обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

7.1. Стійкість до RS (рифампіцину, стрептоміцину)

Записують кількість хворих, у яких виділена культура МБТ стійка до 2-х препаратів - рифампіцину, стрептоміцину. Її записують у кожній колонці (До лікування, Під час лікування, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

Далі записують кількість раніше лікованих хворих, у яких виділена культура МБТ стійка до 2-х препаратів - рифампіцину, стрептоміцину. Її записують у кожній колонці (У повторно лікованих, крім рецидиву, У хворих на рецидив, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

7.2. Стійкість до RE (рифампіцину, етамбутолу)

Записують кількість хворих, у яких виділена культура МБТ стійка до 2-х препаратів - рифампіцину, етамбутолу. Її записують у кожній колонці (До лікування, Під час лікування, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

Потім записують кількість раніше лікованих хворих, у яких виділена культура МБТ стійка до 2-х препаратів - рифампіцину, етамбутолу. Її записують у кожній колонці (У повторно лікованих, крім рецидиву, У хворих на рецидив, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

7.3. Стійкість до RES (рифампіцину, етамбутолу, стрептоміцину)

Записують кількість хворих, у яких виділена культура МБТ стійка до 3-х препаратів - рифампіцину, етамбутолу, стрептоміцину. Її записують у кожній колонці (До лікування, Під час лікування, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

Потім записують кількість раніше лікованих хворих, у яких виділена культура МБТ стійка до 3-х препаратів - рифампіцину, етамбутолу, стрептоміцину. Її записують у кожній колонці (У повторно лікованих, крім рецидиву, У хворих на рецидив, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

8. Інші випадки стійкості

8.1. Стійкість до ES

Записують кількість хворих, у яких виявлена стійкість мікобактерій туберкульозу до тих комбінацій антимікобактеріальних препаратів І ряду, які не наведені вище (етамбутол + стрептоміцин). Її записують у кожній колонці (До лікування, Під час лікування, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

Після цього записують кількість раніше лікованих хворих, у яких виявлена стійкість мікобактерій туберкульозу до тих комбінацій антимікобактеріальних препаратів І ряду, які не наведені вище (етамбутол + стрептоміцин). Її записують у кожній колонці (У повторно лікованих, крім рецидиву, У хворих на рецидив, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

8.1. Стійкість до Z з будь-якими іншими АМБП

Оскільки дослідження резистентності до піразинаміду складне і ще не набуло широкого розповсюдження у світі, але в перспективі може досліджуватися, то для «стійкості до піразинаміду з будь-якими іншими АМБП» виділений окремий рядок. Її записують у кожній колонці (До лікування, Під час лікування, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

У раніше лікованих хворих цю стійкість записують у кожній колонці (У повторно лікованих, крім рецидиву, У хворих на рецидив, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

9. Будь-яка стійкість до Н (ізоніазиду)

Записують кількість хворих, у яких виділена культура МБТ стійка до ізоніазиду, як самостійно, так і у поєднанні з будь-якими іншими препаратами. Її записують у кожній колонці (До лікування, Під час лікування, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

Далі записують кількість раніше лікованих хворих, у яких виділена культура МБТ стійка до ізоніазиду, як самостійно, так і у поєднанні з будь- якими іншими препаратами. Її записують у кожній колонці (У повторно лікованих, крім рецидиву, У хворих на рецидив, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

10. Будь-яка стійкість до R (рифампіцину)

Записують кількість хворих, у яких виділена культура МБТ стійка до рифампіцину, як самостійно, так і у поєднанні з будь-якими іншими препаратами. Її записують у кожній колонці (До лікування, Під час лікування, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

Кількість раніше лікованих хворих, у яких виділена культура МБТ стійка до рифампіцину, як самостійно, так і у поєднанні з будь-якими іншими препаратами записують у кожній колонці (У повторно лікованих, крім рецидиву, У хворих на рецидив, Всього). У зазначених колонках відсотки обчислюють до кількості «Обстежено всіх хворих з МБТ+ на стійкість», який беруть за 100 %.

У примітках зазначено:

*звіт складається лабораторіями, які проводять дослідження на резистентність мікобактерій туберкульозу (МБТ).

АМБП - антимікобактеріальні препарати; H - ізоніазид, R - рифампіцин, E - етамбутол, S - стрептоміцин, Z - піразинамід.

8.5. Епідеміологічний нагляд і контроль за туберкульозом

За пропозицією Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я (ВАОЗ) у травні 1968 р., епідеміологічний нагляд розглядається як «динамічний процес, що включає дослідження екології збудника інфекції, його хазяїнів, резервуарів і переносників, а також комплексних механізмів поширення інфекції і формування ступеня цього поширення». Трьома основними ознаками нагляду були названі:

1) безупинний збір і систематичне нагромадження даних про інфекційну захворюваність;

2) узагальнення й аналіз зібраних даних;

3) поширення узагальненої інформації.

При цьому стало очевидно, що поняття «нагляд» не включає систему боротьби з інфекціями, а лише служить цілям боротьби.

Чи ідентичні поняття «нагляд» і «моніторинг»?

Зустрічаються пропозиції обмежити поняття «моніторинг» тільки до спостереження за ефективністю проведених заходів, наприклад вакцинопрофилактики. Проте саме слово «моніторинг» (лат. monitoring - що наглядає, що нагадує) означає «спостереження, оцінка і прогноз».

Отже, в етимологічному відношенні поняття «нагляд» і «моніторинг» ідентичні, оскільки слово «нагляд» («наглядати») означає «спостерігати з метою догляду, перевірки».

Отже, епідеміологічний нагляд (моніторинг) при туберкульозі — це система постійного динамічного і багатоаспектного спостереження за епідемічним процесом туберкульозу, за епідеміологічною ситуацією в цілому на визначеній території в конкретний період часу з метою раціоналізації і підвищення ефективності профілактичних заходів.

Нагляд (спостереження, спостереження за епідемічним процесом) означає безупинний збір, передачу, узагальнення й аналіз епідеміологічно значущої інформації, перманентну діагностичну оцінку епідеміологічної ситуації і тенденцій її розвитку, розробку на цій основі оптимальних управлінських рішень по боротьбі і профілактиці туберкульозу.

Епідеміологічний контроль — це не що інше, як власне система профілактичних і протиепідемічних заходів.

Поняття «нагляд» і «контроль» мають подібний сенс (контроль — це «перевірка», а також «спостереження з метою перевірки») і нерідко використовуються як взаємозамінні.

Таким чином, і система епідеміологічного нагляду, і система профілактичних і протиепідемічних заходів є компонентами загальної системи цілеспрямованого управління епідемічним процесом. Розходження між цими компонентами полягає в тому, що епідеміологічний нагляд — це тільки система забезпечення (обслуговування) інформацією, необхідної та достатньої для прийняття оптимальних управлінських рішень. Будучи сугубо інформаційною системою, епідеміологічний нагляд є основою для розробки цілей і задач, оптимізації стратегії і тактики, для раціонального планування і реалізації, коректування й удосконалення діяльності санітарно-епідеміологічної служби по боротьбі і профілактиці туберкульозу.

Діяльність (по нейтралізації джерел збудника туберкульозної інфекції, розриву механізму його передачі, підвищенню несприйнятливості населення до туберкульозної інфекції) відноситься до сфери системи профілактичних і протиепідемічних заходів (контролю).

Останніми роками поняття «епіднагляд» трактується більш широко і під ним розуміється не тільки інформаційне забезпечення системи профілактичних і протиепідемічних заходів, але і сама практична реалізація цих заходів.

Ефективність епідеміологічного нагляду можна оцінювати лише по здатності його зменшити (мінімізувати) інформаційну невизначеність при прийнятті управлінських рішень і їхньої реалізації. Конкретний вплив системи епіднагляду на епідемічний процес може позначитися лише опосередковано і буде залежати від того, наскільки вчасно і доцільно результати епіднагляду використовуються при плануванні і реалізації профілактичних і протиепідемічних заходів з метою їхньої раціоналізації й удосконалення.

Метою епіднагляду є оцінка епідеміологічної ситуації в інтересах зведення до мінімуму інформаційної невизначеності при прийнятті управлінських рішень, тобто метою епіднагляду є одержання об’єктивної епідеміологічної інформації в обсязі, достатньому для забезпечення раціонального планування, здійснення і коректування заходів щодо профілактики і боротьби з туберкульозом.

Виходячи з мети, до задач епіднагляду відносять такі:

1) постійна й об’єктивна оцінка масштабів, характеру поширеності і соціально-економічної значимості туберкульозу, його «внеску» у порушення санітарно-епідеміологічне благополуччя населення;

2) виявлення тенденцій, оцінка темпів і мінливості динаміки епідемічного процесу — коливання рівня захворюваності та смертності, поява спалахів епідемій туберкульозу в часі (час ризику);

3) районування території з урахуванням територіальної диференціації епідеміологічного неблагополуччя при туберкульозі (території ризику);

4) виявлення контингентів населення, що зазнає підвищеного ризику захворювання на туберкульоз (контингенти ризику);

5) виявлення причин і умов, біологічних, природних і соціальних факторів, що визначають характер проявів епідемічного процесу при туберкульозі в конкретних умовах місця і часу;

6) контроль і обґрунтована оцінка масштабів, якості й ефективності здійснюваних профілактичних і протиепідемічних заходів для їхнього оптимального коректування, визначення цілей і задач, планування послідовності і термінів їхньої реалізації (розробка управлінських рішень);

7) розробка періодичних прогнозів епідеміологічної ситуації з туберкульозу.

Основними принципами епідеміологічного нагляду є:

1) активний і систематичний збір, аналіз і оцінка необхідної інформації, постійний обмін нею між усіма зацікавленими службами і відомствами;

2) розмежування задач і функцій центрального, регіонального і локального рівнів епіднагляду;

3) використання єдиних для всіх суб’єктів епіднагляду методологічних підходів, сертифікованих критеріїв і методів оцінки впливу біологічних, природних і соціальних факторів на епідемічний процес інфекції, що спостерігається;

4) уніфікація способів збору, нагромадження, обробки, аналізу, передачі і збереження інформації, зокрема уніфікація відповідних нормативно- методичних документів;

5) відкритість інформації для широкого кола користувачів і широкий обмін нею з всіма установами й організаціями, зацікавленими в результатах епіднагляду, а також інформування громадян.

Система епіднагляду структурується за такими рівнями:

А. Державний рівень:

1) локальний чи місцевий (рівень міст, сільських і міських районів);

2) регіональний (рівень Автономної Республіки Крим, адміністративних територій обласних, міст Києва та Севастополя);

3) центральний (рівень країни в цілому).

Б. Наддержавний рівень:

1) ЄвроТБ;

2) ВООЗ.

В системі епідеміологічного нагляду повинні взаємодіяти усі лікувально- профілактичні заклади країни незалежно від відомчої підпорядкованості, їх статистичні та організаційно-методичні відділи.

Вони проводять:

1) спостереження на місці, збір і реєстрація інформації про кожний випадок туберкульозу;

2) поетапна передача даних по вертикалі чи знизу нагору, тобто від нижчестоящих у вищестоящі рівні системи епіднагляду (від районних в обласні і т.д.);

3) обмін інформацією по горизонталі, тобто між зацікавленими відомствами й установами, а також інформування громадян;

4) епідеміологічний аналіз і оцінка даних; оцінка епідеміологічної ситуації, тобто встановлення епідеміологічного діагнозу;

5) обмін інформацією з принципу зворотного зв’язку чи зверху вниз, тобто поширення узагальненої інформації від вищестоящих у нижчестоящі рівні системи епіднагляду;

6) розробка управлінських рішень, тобто рекомендацій із планування, організації і коректуванню здійснюваних заходів; розробка прогнозу розвитку епідеміологічної ситуації з туберкульозу.

Аналогічний обсяг робіт проводиться у всіх адміністративних територіях.

Основи збору даних для епіднагляду за туберкульозом. З метою забезпечення однакового подання даних епіднагляду за туберкульозом у європейських країнах необхідне дотримання однакових дефініцій у всіх країнах, особливо визначення випадку туберкульозу, визначити мінімальний набір параметрів для повідомлень про кожний випадок, які після збору даних на національному рівні дозволять проводити порівняння епідеміології туберкульозу в різних європейських країнах.

В рамках епіднагляду рекомендується включати в повідомлення ті випадки, коли діагноз був підтверджений посівом культури (або мікроскопічними дослідженнями в країнах, де немає можливості для діагностики посівом культури), а також інші випадки, зокрема такі, де була клінічна діагностика туберкульозу з наміром проведенян повного курсу антимікобактеріальної терапії.

Лікарі повинні повідомляти про всі випадки туберкульозу, і, крім того, лабораторії повинні повідомляти про підтверджені випадки туберкульозу.

Мінімальний набір параметрів, які варто збирати щодо кожного випадку туберкульозу, повинен включати:

• дату початку лікування,

• місце проживання,

• дату народження,

• стать й

• країну, з якої походить пацієнт.

• локалізація хвороби,

• бактеріологічний статус (мікроскопічне обстеження або посів культури) і

• історію попередньої антимікобактеріальної терапії.

Мінімальний набір параметрів, які варто збирати на всіх пацієнтів, повинен бути якомога повнішим. Для конкретних місцевих або національних цілей можна збирати додаткові дані.

Для сектора охорони здоров’я важливе значення має своєчасне повідомлення про кожний випадок туберкульозу. Повідомлення про випадки слід направляти органам охорони здоров’я на місцевому й/або регіональному рівні не пізніше, ніж через тиждень після початку лікування. Інформація на базі окремих випадків повинна передаватися з місцевого або регіонального рівня на національний.

Дуже важливо забезпечувати зворотний зв’язок з особами, що направляють повідомлення. На національному рівні варто випускати попередні звіти поквартально й публікувати остаточні результати щорічно.

Медико-санітарний нагляд - це постійний, систематичний збір, аналіз і інтерпретація даних, що вказують на завершення хвороби, паралельно з своєчасним поширенням цих даних серед осіб, відповідальних за попередження хвороб, і нанесення збитків здоров’ю й боротьби з ними.

Епідеміологічний нагляд за туберкульозом проводиться шляхом спостереження за кількістю нових випадків, поширеністю, ризиком інфікування комплексом Mycobacterium tuberculosis (за результатами обстежень за допомогою шкірних туберкулінових проб) і смертністю від туберкульозу. Епіднагляд є невід’ємною частиною контролю за ефективністю практичних протитуберкульозних заходів.

На практиці найбільш доступним й інформативним показником захворюваності туберкульозом є кількість нових випадків.

Мета й завдання епіднагляду. Епіднагляд за туберкульозом повинен служити двом основним цілям.

1. Він повинен давати можливість скласти точну картину про перебіг епідемії туберкульозу в певній групі населення в часі й дозволити вчасно вжити практичних заходів, якщо спостережувана тенденція відхиляється від очікуваної.

2. Характеристика випадку повинна бути досить докладною, щоб можна було в поєднанні з відповідними демографічними даними виявити ті групи серед населення, які можуть зазнати особливого ризику туберкульозу для того, щоб можна була ефективніше націлювати протитуберкульозні заходи й планувати ресурси.

В епіднагляді за туберкульозом є місцеві, національні й міжнародні функції.

На місцевому рівні важливо, щоб органи охорони здоров’я могли забезпечити:

• надання медичної допомоги окремим особам відповідними лікувально- профілактичними закладами;

♦ виявлення контактів;

♦ впізнання місцевих спалахів;

♦ спостереження за місцевою епідемічною ситуацією.

На національному рівні акцент дещо інший. Епіднагляд дозволяє органам охорони здоров’я:

♦ стежити за епідемічною ситуацією в країні, включаючи тенденції в часі й варіації в кількості нових випадків серед підгруп населення;

♦ зробити перший крок у процесі контролю за успішністю національних програм діагностики і лікування туберкульозу;

♦ стежити за ефективністю конкретних заходів щодо боротьби з туберкульозом і його профілактикою.

На міжнародному рівні до цих задач додають:

♦ стеження і контроль за епідеміологією туберкульозу у всьому Європейському регіоні, включаючи тенденції в часі й зіставлення ситуації між країнами, а також

♦ виявленні груп населення з високим числом нових випадків, які можуть бути загальними для ряду країн, з метою координації зусиль по боротьбі з туберкульозом на міжнародному рівні.

Принципи, що визначають характер програм епіднагляду за туберкульозом, повинні включати:

♦ інформацію про випадки, яка повинна збиратися на місцевому рівні;

♦ використання широкої гами джерел інформації для максимального уточнення випадків, наприклад клініцисти, лабораторії, аптеки, організації соціального забезпечення й т.п., за умови встановлення такого зв’язку, який би запобігав подвійному обліку одного і того ж випадку туберкульозу;

♦ використання мінімального набору даних для збору інформації про випадки;

♦ повідомлення у національний центр з використанням стандартного визначення випадків;

♦ дані по окремі випадки повинні зводитися воєдино на національному рівні, щоб дозволити провести докладний аналіз зареєстрованих випадків і, де це необхідно, зв’язати реєстри випадків туберкульозу з іншими відповідними реєстрами туберкульозу;

♦ суворе дотримання конфіденційності про пацієнтів.

Дані, які збирають на місцевому рівні, обговорюються лише у зв’язку з національним збором даних.

Система епіднагляду за туберкульозом в Європі. Переважна більшість країн засновують свої системи повідомлень про випадки туберкульозу. Лише в декількох країнах повідомлення про випадки анонімні, і практично скрізь повідомляти обов’язково, принаймні з боку лікарів і часто з боку лікарів і лабораторій. Практично скрізь дані про вік, стать, локалізацію хвороби й бактеріологічний статус є обов’язковими для кожного випадку. Деякі країни додатково запитують інформацію про країну народження й історію попереднього лікування. За невеликими виключеннями інформація, що збирається на місцевому або регіональному рівні, зводиться на національному рівні в інтегрований звіт.

Визначення випадку повинно включати такий випадок туберкульозу, при якому виявлений комплекс М. tuberculosis методом посіву культури, де є постійний доступ до лабораторій 2-го рівня. Там, де матеріальні або інші причини не дозволяють підтвердити всі випадки методом посіву культури, пацієнт з позитивним мазком на кислотостійкі бактерії теж вважається визначеним (або етіологічно підтвердженим) випадком. Іншими словами, випадок туберкульозу - це випадок, що є підтвердженням того, що хвороба викликана комплексом М. tuberculosis, виявлений за допомогою посіву культури.

Потрібно також повідомляти про інші випадки, які задовольняють таким умовам:

1) клінічний висновок про те, що клінічні й/або радіологічні ознаки й/або симптоми в пацієнта притаманні для туберкульозу;

2) рішення клініциста провести повний курс антитуберкульозного лікування пацієнта.

Повідомлення про етіологічно підтверджений та інший випадки подають окремо для того, щоб можна було провести міжнародне порівняння підтверджених випадків і їх частки від всіх випадків.

Етіологічно підтверджені (і, там де необхідно, інші) випадки туберкульозу легенів повинні підрозділятися на випадки з позитивним і негативним мазком на основі безпосереднього мікроскопічного дослідження спонтанно відкашлюваного або стимульованого мокротиння. Позитивні випадки мікроскопічного дослідження матеріалу, отриманого в результаті бронхоальвеолярного або гастропромивання, не повинні розглядатися як випадки з позитивним мазком. Такі випадки можуть вважатися етіологічно підтвердженими або іншими випадками залежно від результатів посіву культури й інших критеріїв.

Збір даних. Дані щодо окремих випадків туберкульозу збирають на місцевому рівні, і вони повинні бути доступні на постійній основі урядовим органам країн. У більшості європейських країн є юридичні приписи щодо обов’язкових повідомлень лікарями про хворих на туберкульоз. Проте, перевантажені лікарі можуть забути або вважати за непотрібне повідомляти про випадки туберкульозу, і тоді, звичайно, немає можливості змусити їх виконувати юридичні приписи. Через те деякі країни додатково зобов’язали лабораторії 2-го рівня (які здатні ідентифікувати комплекс М. tuberculosis) повідомляти про кожний випадок виділеного комплексу М. tuberculosis. Оскільки кількість таких лабораторій менша від кількості лікарів, які можуть діагностувати випадки захворювань, з практичної точки зору легше організувати прямий зв’язок лабораторій з органами охорони здоров’я. За повідомленнями від лабораторій відсутню демографічну й медичну інформацію щодо кожного випадку можна добрати від лікарів.

Таким чином, ВООЗ рекомендує національним органам охорони здоров’я ввести обов’язкове повідомлення про випадки туберкульозу як для лікарів, так і для лабораторій. При цьому необхідно почати заходи для запобігання паралельного обліку й передбачити можливі подальші зміни діагнозу.

Епіднагляд можна також зміцнити за рахунок введення правила про те, щоб аптеки повідомляли в органи охорони здоров’я про всі призначення протитуберкульозних препаратів, наприклад, як це організовано в Норвегії.

Своєчасність і сталість повідомлень. Про всі випадки туберкульозу необхідно повідомляти негайно після їхнього виявлення. Хоча щорічні зведені звіти про туберкульоз звичайно достатні для виявлення основних тенденцій в епідеміології туберкульозу, проте попередні статистичні дані по країні варто публікувати щонайменше раз у квартал.

Місцевий / регіональний рівень. Про всіх пацієнтів, яким призначається протитуберкульозне лікування, лікар повинен повідомляти в місцевий орган охорони здоров’я не пізніше, ніж через тиждень. У цьому первинному повідомленні повинні бути мінімум:

• прізвище й ім’я пацієнта,

• дата народження,

• стать,

• передбачуваний діагноз,

• початок лікування й

• прізвище й адреса лікаря, який повідомляє про випадок туберкульозу.

Цих даних досить для забезпечення виявлення контактів, якщо це необхідно, у співробітництві з лікарем.

В Україні є два види повідомлення:

• “Повідомлення про хворого з уперше в житті встановленим діагнозом активного туберкульозу або його рецидиву (ф. № 089/о) ”. Воно передається в протитуберкульозну установу за місцем проживання хворого, а на бактеріовиділювача - копія форми передається в районну санітарно- епідеміологічну станцію за місцем проживання хворого.

• “Екстрене повідомлення про інфекційне захворювання, харчове, гостре, професійне отруєння, незвичайну реакцію на щеплення (ф. № 058/о) ”. При виявленні мікобактерій туберкульозу будь-яким методом (вперше в хворого, котрий ніколи їх не виділяв, чи повторно у хворого раніше знятого з епідеміологічного обліку) протитуберкульозний диспансер направляє в 3- денний термін цей документ у районну санітарно-епідеміологічну станцію.

Місцеві органи охорони здоров’я повинні отримати подальшу інформацію в лікаря про кожний повідомлений випадок. Необхідна інформація направляється в місцеві органи охорони здоров’я не пізніше ніж через три місяці після повідомлення про підозрюваний випадок, тобто є досить часу для визначення, чи є підозрюваний випадок таким, котрий вимагає повідомлення про туберкульоз.

Лабораторії, що визначають комплекс М. tuberculosis, повинні одночасно з повідомленням результатів дослідження лікареві, що направив на аналіз, повідомляти про бактеріологічні результати в місцеві органи охорони здоров’я, вказуючи при цьому: прізвище й адресу лікаря, прізвище, ім’я, дату народження й стать пацієнта, що дозволяє виразно класифікувати випадок, про яке повідомив лікар, або звернутися до відповідного лікаря, якщо про

цей випадок повідомлено не було.

Місцеві органи охорони здоров’я відповідають за те, щоб підозрювані випадки не випали з поля зору. Залежно від наявних ресурсів і кадрів на місцеві органи охорони здоров’я може бути покладена відповідальність за збір інформації й остаточну класифікацію випадків, включаючи погоджування інформації від різних джерел (лабораторії й лікарі), вишукування відсутніх даних і в максимально можливому ступені недопущення подвійного обліку. Вони повинні направляти індивідуалізовану (неагреговану) інформацію національним органам із зазначенням прізвища або іншого розпізнавального елемента, або без них залежно від законодавства країни. Ця інформація може направлятися національним органам або в міру її надходження, або не рідше, ніж раз у квартал. Через відсутність достатніх ресурсів на місцевому рівні дані із зазначенням прізвища (або відповідним чином кодовані) повинні направлятися національним органам охорони здоров’я, що дозволить на цьому рівні уникати дублювання й забезпечувати класифікацію випадків.

Національний рівень. Необхідно проводити агрегацію даних з місцевого / регіонального рівня принаймні раз у квартал для публікування попередньої статистики. На національному рівні звичайно досить публікувати щорічні зведені звіти за календарний рік. В ідеалі аналіз варто проводити за рік початку лікування, при тому що календарний рік закривається наприкінці першого кварталу наступного року, щоб дати досить часу для перевірки випадків.

Основні параметри включають інформацію, що характеризує випадок за часом, місцем й особою, а також вказують локалізацію хвороби, бактеріологічний статус і те, чи проходив ."пацієнт лікування раніше чи ні”.

Дата початку лікування. В ідеалі, для одержання точної оцінки числа нових випадків необхідно знати час початку хвороби, однак із практичної точки зору це трудно досягти. Наступною логічною датою для цього була б дата діагнозу, однак це теж важко визначити в часі, і тому рекомендується як заміна використовувати дату початку лікування. Цю дату необхідно реєструвати у всіх випадках. Дата початку лікування визначається як дата, на яку лікар досить переконаний у своєму діагнозі для того, щоб почати відповідне лікування проти туберкульозу.

Щодо туберкульозу легенів ця дата, звичайно, збігається з моментом, коли лабораторія визначає мазок як позитивний, а у випадку негативного мазка, коли клініцист має у своєму розпорядженні достатні клінічні й/або рентгенологічні дані для діагнозу, що виправдує початок лікування.

Якщо неможливо встановити дату початку лікування, то варто використати дату повідомлення про випадок. Якщо лікування не проводилося, наприклад при посмертних діагнозах, варто використати дату діагнозу.

Місце проживання хворого на туберкульоз має велике значення для роботи органів охорони здоров’я, і одночасно забезпечує на національному рівні після відповідної агрегації (по районах або областях) інформацію про частоту захворювання в різних частинах країни.

Місцем проживання вважається місце проживання пацієнта на початок лікування. У випадку бездомних, мігрантів і ув’язнених місцем проживання можна вважати місця проживання в попередні три місяці або яке-небудь інше відповідно до умов окремих країн. Для зіставлення на європейському рівні звичайно буде досить агрегації по країнах.

Вік, стать й країна народження. Про кожного пацієнта необхідно знати дату народження для підрахунку віку на час початку лікування й стать.

У суспільствах з широкою культурною розмаїтістю кільіксть нових випадків туберкульозу може значно варіювати серед різних етнічних груп. У зв’язку з поширенням туберкульозу серед емігрантів й інших іноземців у європейських країнах бажано визначати країну народження як додатковий параметр.

У деяких країнах етнічна приналежність, громадянство або громадянство батьків можуть мати більше значення, ніж країна народження при характеристиці демографічних хворих на туберкульоз.

Локалізація хвороби повинна реєструватися для всіх пацієнтів. Оскільки в пацієнтів може бути кілька локалізацій хвороби, то рекомендується у відповідних випадках реєструвати принаймні дві локалізації, основну й другорядну. Оскільки класифікація локалізації хвороби може відрізнятися в різних країнах, то для того, щоб дати можливість подальшої агрегації рекомендується використовувати наступні локалізації:

• Легені: Легеневим вважається туберкульоз тільки паренхіми легені й трахеобронхіального дерева. Туберкульоз легені пропонується завжди вказувати як основна локалізація незалежно від того, які можуть бути уражені ще й інші органи. Позалегеневий туберкульоз відповідно визначається як туберкульоз будь-якої іншої локалізації, крім легеневої.

• Плевральний туберкульоз визначається тут як позалегеневий туберкульоз.

• Лімфатичний туберкульоз включає туберкульоз, що уражує лімфатичну систему. У зв’язку з інтраторакальними проявами туберкульозу в дітей і пацієнтів з інфекцією ВІЛ лімфатичний туберкульоз треба диференціювати на інтраторакальний (туберкульоз внутрішньогрудних лімфатичних вузлів і судин) і екстраторакальний лімфатичний туберкульоз (будь- який лімфатичний туберкульоз, крім інтраторакального).

Якщо туберкульоз у дітей локалізується в паранхімі легені й має лімфатичний компонент у грудній клітці, то такі випадки класифікують так:

•основна локалізація - туберкульоз легені,

• другорядна локалізація - інтраторакальний лімфатичний туберкульоз.

Туберкульоз кісток і суглобів підрозділяють на туберкульоз хребта і

туберкульоз будь-яких інших кісток і суглобів, крім хребта

Туберкульоз центральної нервової системи (ЦНС) розподіляють на туберкульозний менінгіт і будь-який інший туберкульоз ЦНС, крім туберкульозного менінгіту

Туберкульоз сечостатевої системи включає туберкульоз нирок, уретри, сечового міхура, чоловічих і жіночих статевих органів.

Туберкульоз очеревини і травного тракту включає туберкульоз очеревини з асцитами або без них і туберкульоз травного тракту.

Інші позалегеневі локалізації включає ларингеальний туберкульоз, який треба агрегувати в цю категорію, а для аналізу по країні можна вказувати конкретно.

Розсіяний туберкульоз включає туберкульоз більше, ніж двох органів і систем або міліарний туберкульоз. Якщо одна з локалізацій перебуває в паранхімі легені, то випадок варто класифікувати як туберкульоз легені й розсіяний туберкульоз.

Міліарний туберкульоз, наприклад, класифікується як туберкульоз легені й розсіяний.

Якщо комплекс М. tuberculosis виділений із крові, то хвороба класифікується як розсіяний туберкульоз. Щоб полегшити повідомлення про локалізацію хвороби в агрегатній формі на європейський рівень, випадки варто розділяти на три групи, тобто тільки туберкульоз легені й позалегеневий і тільки позалегеневий.

Бактеріологічний статус. Завжди слід включати інформацію з бактеріологічного статусу. Результат посіву культури (негативний або позитивний на комплекс М. tuberculosis не проводився, результати очікуються) і вихідний зразок повинні реєструватися лікарем і, якщо результат позитивний, то й лабораторією.

У тих випадках, коли можлива подальша диференціація ізолятів на М. tuberculosis, М. bovis або М. africanum, то дані слід також подавати.

Аналогічно, результат прямого мікроскопічного обстеження (негативний або позитивний на кислотостійкі бактерії або відсутність обстеження) повинен реєструватися й передаватися.

1 істологічні обстеження зі свідченням присутності кислотостійких бактерій в препараті варто розглядати як позитивний результат мікроскопічного обстеження й реєструватися відповідно.

Зразок з основної локалізації, а якщо такий негативний або не брали, то із другорядної локалізації, яка дала позитивний результат, повинен реєструватися так, щоб чітко класифікувати випадок (наприклад, туберкульоз легені з позитивним мазком мокротиння, підтверджений посівом культури, або лімфатичний туберкульоз із негативним мазком біопсії, підтверджений посівом культури).

Про випадки туберкульозу легенів варто повідомляти при агрегації даних як про випадки з позитивним мазком мокротиння й тільки з позитивним висівом культури.

Повторне або нове захворювання. До початку лікування туберкульозу важливо встановити:

1) чи в пацієнта активний туберкульоз;

2) чи був у пацієнта туберкульоз раніше, а, якщо так, то яке лікування від туберкульозу він раніше проходив.

Для цілей охорони здоров’я дуже важливо повідомляти про всі випадки туберкульозу, які діагностують лікарі. Для епідеміологічних цілей там, де особливий інтерес представляють тенденції в числі нових випадків, потрібно, щоб було ясно, чи стосується повідомлення нового випадку або чи в даного пацієнта туберкульоз був раніше.

Необхідно прийняти міри, для того щоб не було повторного повідомлення про хронічні випадки, а також про пацієнтів, які тимчасово зникаюють і повертаються.

Визначення, чи призначалася пацієнтові раніше хіміотерапія, і при позитивній відповіді, чи розглядається вона як адекватна чи ні. Це дозволить класифікувати такі випадки на рецидиви й повернення з попередньою хіміотерапією й без неї й у такий спосіб поліпшити визначення випадків.

Інші параметри. Для конкретних цілей можна збирати інші дані, наприклад, підтвердження висівом культури, про результати рентгенографії грудної клітки, шкірної туберкулінової проби.

У країнах, де є багато туберкульозу серед людей, що народилися в іншій країні, можна використати подальший підрозділ на юридичний статус (громадянство, робітник-мігрант, біженець, шукач притулку й ін.). Для пацієнтів, що народилися за границею, корисно знати тривалість проживання в цій країні. Для національної оцінки корисно знати число випадків, де діагноз був поставлений лише після смерті.

Аналіз даних і складання звітів. Органи охорони здоров’я несуть відповідальність перед лабораторіями, які повідомляють, і перед лікарями за регулярний аналіз, інтерпретацію й публікацію зібраних даних щодо епіднагляду. Щодо туберкульозу щороку повинні публікуватися річні аналітичні звіти про епіднагляд за туберкульозом.

8.5.1.