Причини неконтрольованої ситуації з туберкульозу в Україні

Погіршенню епідемічної ситуації з туберкульозу в Україні сприяють такі фактори:

• Скорочення фінансових витрат на охорону здоров’я, що привело до скорочення бюджету на протитуберкульозні заходи, насамперед на виявлення випадків туберкульозу і на повноцінне лікування хворих.

• Труднощі в отриманні медичної допомоги серед соціально уразливих груп населення (наприклад, особам, що звільнилися з місць позбавлення волі, бездомним, мігрантам, біженцям, особам, що проживають далеко від лікувальних установ - на хуторах, в селах з поганим автобусним сполученням).

• Епідемія туберкульозу у в’язницях, у тому числі туберкульозу з множинною лікарською стійкістю мікобактерій до антимікобактеріальних препаратів.

• Міграція населення через Україну з Азії, країн колишнього Радянського Союзу з несприятливою ситуацією щодо туберкульозу.

• Соціальна криза (безробіття, алкоголізм, наркоманія, бідність, стреси, невпевненість у завтрашньому дні).

• Лікарі загальної лікарняної мережі втратили настороженість до туберкульозу, що веде до пізньої діагностики і поширення захворювання.

• Ріст поєднаної інфекції туберкульозу і ВІЛ/СНІДу.

На початку 1990-х років в Україні розпочалася спроба переходу до ринкової економіки і відкритого суспільства. Ці зміни привели до падіння внутрішньої та зовнішньої торгівлі й до швидкого росту бюджетного дефіциту. Це у свою чергу привело до скорочення бюджетних асигнувань на охорону здоров’я.

Економічні труднощі, погіршення інфраструктури охорони здоров’я і шкідливі звички (паління, алкоголізм, наркоманія, незбалансована дієта) привели до погіршення стану здоров’я населення, до зниження колективного імунітету і до сприйнятливості до туберкульозної інфекції.

Через низку політичних і економічних труднощів, децентралізацію медичних установ і скорочення бюджету на охорону здоров’я система боротьби з туберкульозом перестала справлятися зі зростаючим числом хворих на туберкульоз.

Для того, щоб працювати в умовах скороченого бюджету на охорону здоров’я і росту захворюваності туберкульозом, система охорони здоров’я повинна бути реорганізована, реструктурована і налагоджена. При цьому необхідно гарантувати доступ до медичної допомоги для маргінальних груп населення. Зокрема, медичні установи загальної лікарняної мережі повинні бути залучені у процес виявлення і первинної діагностики хворих на туберкульозом. Через низький професійний рівень і високу захворюваність туберкульозом серед медичних працівників лікарі загального профілю виявилися не готові проводити лікування хворих на туберкульоз в амбулаторних умовах, а щодо діагностики туберкульозу, то вони допускають значну кількість помилок.

Найважливішою проблемою в Україні є ріст захворюваності туберкульозом із множинною лікарською стійкістю. Лікарсько-стійкий туберкульоз розвивається в тих випадках, коли лікування перерване чи не завершене з тих чи інших причин: або пацієнти, відчувши себе краще, перестають приймати антимікобактеріальні препарати, або лікар призначає неправильний режим лікування; певну роль відіграє і недостача протитуберкульозних препаратів у деяких адміністративних територіях, які проводять неправильні розрахунки потреби в антимікобактеріальних препаратів.

При туберкульозі з множинною лікарською стійкістю (МЛС) мікобактерії стійкі, принаймні, до ізоніазиду і рифампіцину, тобто до двох найбільш ефективних протитуберкульозних препаратів. У країнах колишнього Радянського Союзу, як і в Україні, відзначається загрозливий ріст туберкульозу з множинною лікарською стійкістю.

Поганий контроль лікування, незавершене лікування сприяють виникненню туберкульозу з множинною лікарською стійкістю.

Неабиякий вплив на проблему туберкульозу в Україні має вірус імунодефіциту людини (ВІЛ). ВІЛ прискорює розвиток туберкульозу шляхом ослаблення імунної системи. ВІЛ і туберкульоз - це летальна комбінація, при якій два патологічних процеси прискорюють розвиток один одного. У ВІЛ- позитивних пацієнтів, інфікованих мікобактеріями туберкульозу, шанси занедужати туберкульозом у кілька разів вищі, ніж у ВІЛ-негативних пацієнтів.

Туберкульоз є однією з головних причин смерті серед ВІЛ-позитивних пацієнтів. Від нього помирають 15 % хворих на СНІД в усьому світі, а в Україні ці випадки сягають до 50 % через відсутність досвіду у лікарів щодо цієї патології, непроведення антиретровірусної терапії хворим на ВІЛ/СНІД, високу частоту резистентного туберкульозу. ВІЛ перетворюється в серйозну проблему для охорони здоров’я країн Східної Європи і колишнього Радянського Союзу, особливо в Україні.