Процес взаємодії збудника та організму людини (тварин), що має широкий діапазон виявів - від безсимптомного носійства до тяжких і блискавичних форм інфекційної хвороби, називають інфекційним процесом.

Виникнення, перебіг і завершення інфекційного процесу визначається трьома групами факторів:

1) кількісні та якісні характеристики мікроорганізму (вірусу) - збудника інфекційного процесу;

2) стан макроорганізму, ступінь його сприйнятливості до вірусу;

3) дія фізичних, хімічних і біологічних факторів зовніш­нього середовища, яка й обумовлює можливість установлен­ня контактів між представниками різних видів, спільність території існування різних видів, трофічні ланцюги, густоту й чисельність популяції, особливості передавання генетич­ної інформації, міграції тощо.

Перші два біологічні фактори є безпосередніми чинниками інфекційного процесу, який розвивається в макроорганізмі під впливом вірусу. Вірус визначає специфічність інфекцій­ного процесу, а вирішальний інтегральний вклад у формуван­ня вияву інфекційного процесу, його тривалість, ступінь тяж­кості симптомів і закінчення робить стан макроорганізму, перш за все - фактори його неспецифічної резистентності, а допоміжну дію чинять фактори специфічного набутого імунітету. Третій, екологічний, фактор впливає на інфекційний процес опосередковано, знижуючи або підвищуючи сприйнятли­вість макроорганізму, інфекційну дозу й вірулентність збудника, активуючі механізми зараження та відповідні шляхи переда­вання інфекції та ін.

Здатність вірусу викликати захворювання в людини та тяжкість перебігу патологічного процесу прямо залежать від таких факторів:

• Патогенність - ознака, що характеризує потенційну можливість збудника викликати за сприятливих умов інфекцій­ний процес; ознака збудника, що характеризує його здатність розмножуватися й викликати в організмі ті чи інші патологічні процеси без додаткової адаптації. З урахуванням останньої влас­тивості виділяють мікроорганізми-паразити (патогенні для людини), сапрофіти (не патогенні), умовно-патогенні (здатні викликати захворювання лише за певних умов).

• Вірулентність - ступінь патогенності при певному способі зараження.

• Токсигенність - здатність утворювати речовини, що виявляють токсичну дію на інші організми. На відміну від мікроорганізмів, здатних безпосередньо синтезувати токсини, віруси такої здатністю не володіють. Проте при деяких вірус­них інфекціях, зокрема при грипі, токсичні компоненти часток, що розпадаються, порушують роботу життєво важливих органів. При грипі морфологічні зміни печінки, нирок та інших органів можна пояснити не безпосереднім інфекційним, а токсичним впливом збудника, викликаним резорбцією низь­комолекулярних токсичних вірусоспецифічних білків (а мож­ливо, і нуклеотидів), на які розпадаються мільярди віріонів, що втратили життєздатність.

• Інвазивність - здатність проникати в організм людини, долаючи його захисні бар'єри, поширюватися й розмножува­тися в ньому.

На особливість розвитку інфекційного процесу, тяжкість перебігу хвороби впливають:

• тропність збудника (вибіркове ураження окремих орга­нів і систем);

• спосіб проникнення в організм (в окремих випадках він визначає клінічну форму захворювання);

• характер взаємодії з імунною системою (саме вона визна­чає процес очищення організму від збудника, але при вірусному гепатиті В, наприклад, стимуляція цитотоксичних Т-лімфоцитів супроводжується посиленням цитолізу гепатоцитів);

• кількість збудників, що проникли в організм (інфікуюча доза): чим вона більша, тим гостріше й тяжче перебігає хвороба;

• здатність вірусів до персистенції, мутацій;

• характер взаємодії з лікарськими речовинами (ступінь чутливості до противірусних препаратів, здатність утворювати резистентні штами) та ін.

Основні фактори макроорганізму, які впливають на можли­вість розвитку та особливості перебігу інфекційного процесу:

• Стать (чоловіки менш стійкі до інфекційних хвороб).

• Вік (існують суттєві відмінності перебігу інфекційних хвороб у різних вікових групах).

• Генетичні особливості. Наприклад, особи з другою групою крові особливо тяжко хворіють на натуральну віспу. Це пов'язано з наявністю загальних антигенів у збудників і людей, що мають відповідну групу крові. Звідси - слабша імунна відповідь на "споріднений" агент і важчий перебіг хвороби. Особливе значення мають гени гістосумісності - HLA.

• Наявність супутніх захворювань та їх характер. Вірусний гепатит В (ВГВ) важче перебігає на тлі хронічного гепатиту, грип - на тлі хронічної патології дихальних шляхів тощо.

• Імунний статус, зміна його в результаті перенесених раніш захворювань, радіаційного впливу та інших факторів.

• Неспецифічні фактори захисту (фагоцити, інтерферон, комплемент та ін.).

• Фізіологічні бар'єри (непошкоджений шкірний покрив і слизові оболонки, слина, кисле середовище шлункового соку, мікрофлора кишечнику та ін.).

• Психічний та емоційний стан.

• Оточуюче середовище (температура, вологість, хімічне забруднення повітря, ґрунту, води, радіаційний вплив), а також такі екзогенні фактори, як безконтрольне вживання антибіотиків, стреси, харчування з дефіцитом необхідних мікроелементів, вітамінів, білків та інше суттєво впливають на резистентність і реактивність людського організму, мінливість та стійкість збудників.

У свою чергу, господарська діяльність людини пов'язана з активними змінами довкілля, у якому мікроорганізми знаходять сприятливі умови для існування, гинуть або мають пристосову­ватися, змінюючи властивості, у результаті чого з'являються нові, раніш невідомі мікроорганізми та віруси, а отже, нові хвороби. Таким чином, формуються динамічні взаємовідносини між макро- та мікроорганізмами за обов'язкової участі факторів оточуючого середовища.

3.1.