КЛАСИФІКАЦІЯ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

Загальноприйнятий термін "інфекційні хвороби" був уведений німецьким лікарем К. В. Гуфеландом. Потрібно розрізняти поняття "інфекційна хвороба" та "інфекційне захворювання".

Інфекційна хвороба - нозологічна одиниця, абстрактна назва хвороби (інфекційний стан, який був викликаний окремим, самостійним видом або типом збудника). Кількість інфекційних хвороб дорівнює кількості збудників. Характерною особливістю є заразливість (контагіозність), здатність інфекційної хвороби передаватися від хворих осіб до здорових.

Інфекційне захворювання - індивідуальний випадок інфек­ційного стану, який виявляється або клінічно, або лабораторно, і супроводжується різними ступенями порушення гомеостазу.

Основні ознаки інфекційних хвороб:

• Наявність в організмі живого збудника.

• Людина стає джерелом інфекції, може заражати інших. Ступінь контагіозності визначається властивостями збудника, його локалізацією, періодом хвороби.

• Масове ураження населення, що призводить до великих еко­номічних втрат, особливо у випадку розвитку епідемій та пандемій.

• Циклічність. Кожний період хвороби має патогенетичні особливості та клінічну симптоматику, що визначає обсяг діаг­ностичних і лікувальних заходів.

Розвиток інфекційного процесу характеризується певною циклічністю, зміною періодів. Розрізняють інкубаційний, продромальний періоди, а також періоди розвитку хвороби та видужання (реконвалесценції).

Інкубаційний період - період від моменту зараження до появи перших ознак захворювання. Упродовж цього періоду в організмі відбувається активне розмноження збудника й нако­пичення його до певного граничного рівня, після якого організм починає відповідати тими чи іншими клінічними виявами, тобто настає наступний, продромальний період. Тривалість інкубацій­ного періоду варіює в середньому від кількох днів до кількох тижнів, але може дорівнювати кільком годинам або тривати кілька місяців або років (табл.

Таблиця 3.1

Інкубаційний період при деяких вірусних інфекціях

Закінчення табл. 3.1

Продромальный період, або стадія провісників.

Період розвитку хвороби. При типовій формі хвороби хара­ктеризується виявом специфічних симптомів, а також деякими загальними симптомами: гарячкою, інтоксикацією, запаленням, іноді - появою висипу. Цьому періоду притаманна певна циклі­чність. Розрізняють стадії наростання симптомів (incrementum), розквіту хвороби (acme) і згасання симптомів (decrementum).

Період одужання, або реконвалесценції. Клінічне одужання настає зазвичай раніше патологоанатомічного. Людина практично здорова, але на місці локалізації процесу ще залишаються деякі патологоанатомічні зміни. Реконвалесценція може бути повною - усі процеси закінчуються повністю без будь-яких несприятливих наслідків. Проте деякі хвороби залишають тяжкі наслідки, напри­клад: параліч м'язів після поліомієліту; зміни з боку ЦНС (амнезії, деменції, зміна особистості) і кістково-м'язового апарату (стійки парези) після кліщового енцефаліту; цироз печінки після вірусного гепатиту В та ін.

Кожний клінічний період інфекційної хвороби відповідає певній фазі патогенезу, тобто механізмам, які відбуваються в цей час в організмі й обумовлюють визначений симптомокомп- лекс. Саме тому без знання патогенезу хвороби неможна чітко визначити її період, діагностичну та прогностичну значущість клінічних симптомів хворого.

Після перенесення інфекційного захворювання в організмі залишаються наслідки у вигляді специфічних реакцій (поява специфічних захисних антитіл, стан підвищеної чутливості до фактора, що викликав захворювання). Можливе виникнення сенсибілізації до власних тканин, ліків та інших факторів.

Наслідками інфекційної хвороби можуть бути:

• загострення у хворого будь-якого іншого патологічного процесу, навіть не пов'язаного безпосередньо з локалізацією інфекційного агента в організмі (при цьому загибель хворого може настати не в результаті безпосередньої дії інфекційного агента, а в результаті посилення фонової патології).

• тератогенний вплив збудника (червона висипка, генітальний герпес та ін.): якщо захворювання в матері виникає в ранньому (І) триместрі вагітності, то великою є імовірність народження дитини з вадами розвитку;

• онкогенний вплив (вірус гепатиту В сприяє розвитку первин­ної карциноми печінки, папіломавіруси - раку шийки матки тощо).

Значна роль належить інфекційним хворобам як пусковому механізму розвитку хронічних захворювань (нефриту - після перенесення грипу; бронхіальної астми - на тлі частих ОРВІ; міокардиту - унаслідок перенесених ентеровірусних інфекцій тощо).

Інфекційний процес у результаті дії багатьох факторів не завжди перебігає всі властиві йому стадії й може закінчуватися вже на ранніх етапах, наприклад у вигляді абортивної форми інфекційної хвороби в щеплених або в осіб, які раніше перенес­ли дану хворобу.

Форми інфекційного процесу можуть бути різноманітними залежно від властивостей збудника, умов зараження й вихідного стану макроорганізму. До основних форм інфекційного процесу можна віднести носійство, інапарантну та маніфестну форми.

Вірусоносійство. Досить часто після перенесення захворю­вання (типова чи інапарантна інфекція) організм не здатний повністю звільнитися від збудника (простий герпес, гепатит В). При цьому хазяїн (людина) може бути ззовні практично здоровим, але є носієм збудника протягом багатьох місяців чи навіть років. Вірусоносії є джерелом зараження для багатьох інших особин і відграють величезну роль у епідеміології багатьох інфекційних захворювань.

Маніфестні форми інфекційного процесу становлять значну групу інфекційних хвороб, що викликають появу клінічно вира­жених симптомів захворювання.

При інапарантній формі збудник проникає всередину організму, розмножується в ньому, а макроорганізм, у свою чергу, формує імунологічні реакції, які приводять до формування набутого імунітету й видалення збудника з організму.

У клінічній практиці інфекційні хвороби прийнято поділяти за типом і перебігом.

Під типом інфекції слід розуміти вираження ознак, власти­вих даній нозологічній формі. Виділяють типові та атипові, а також абортивні форми вірусних інфекцій. До типових форм відносять такі випадки хвороби, при яких виявляються всі провідні (основні, характерні) клінічні симптоми й синдроми, властиві даній хворобі. При типовій для даного збудника формі інфекції збудник проникає в організм, активно в ньому розмно­жується, викликаючи характерні (типові) для даної хвороби клінічні вияви, які також характеризуються певною циклічністю.

При абортивних формах інфекційна хвороба із самого початку розвивається типово, але раптово обривається. Клінічні вияви захворювання обмежуються лише деякими симптомами, причому як загальні, так і провідні симптоми можуть бути виражені не чітко, рудиментарно.

При атиповій формі збудник проникає в організм і активно в ньому розмножується. Організм реагує відповідними імуноло­гічними реакціями, які викликають формування активного іму­нітету, але клінічні симптоми хвороби мають невиражений, стертий чи атиповий характер. Частіше за все це пов'язано зі слабкими патогенними властивостями збудника або високою природною резистентністю організму, ефективним противірус­ним лікуванням або поєднанням усіх трьох факторів. До атипо­вих форм грипу, що рідко зустрічаються, відносять захворюван­ня без ознак ураження верхніх дихальних шляхів або без темпе­ратурної реакції. Атиповий перебіг кору зустрічається у вакци­нованих і називається мітигированим кором. Таке захворювання завжди перебігає легше, ніж типовий кір, і характеризується три­валим інкубаційним періодом (21-26 днів), скороченим продро- мальним періодом (1-2 дня) із субфебрильною гарячкою або нормальною температурою тіла, слабко вираженими симптома­ми катарального запалення дихальних шляхів.

До атипових форм відносять стерті та інапарантні варіанти захворювання.

При стертих формах відсутній один або кілька характерних симптомів, а інші зазвичай слабко виражені. Стерті безжовтяни- чні форми вірусних гепатитів супроводжуються в розпал інфек­ції збільшенням розмірів печінки, проте порушення її функцій клінічно малопомітні й визначаються лише лабораторно. При цьому відсутня важлива діагностична ознака гепатиту - жовтуха шкірних і слизових покривів.

Гостра субклінічна форма інфекцій характеризується відсутні­стю клінічних симптомів захворювання разом з наявністю компле­ксу імунологічних, функціональних і структурних виявів інфек­ційного процесу. При вірусних інфекціях ця форма називається інапарантною інфекцією. Вона діагностується за допомогою лабораторних методів дослідження зазвичай у вогнищах інфе­кції. Гостра субклінічна форма інфекції має важливе епідеміо­логічне значення. Хворі із субклінічною формою захворювання є джерелом і резервуаром збудника, сприяють поширенню захворювання в більшому ступені, ніж пацієнти з маніфестни- ми формами, оскільки інфекція в них пізно діагностується або не визначається взагалі, тобто не проводяться протиепідемічні заходи. Разом з тим більша частина субклінічних випадків захворювань (наприклад, при поліомієліті) сприяє формуванню пасивного імунного прошарку населення, що певною мірою обмежує поширення цих інфекцій. Прикладом може бути вірусний гепатит А. У дитячих епідеміологічних вогнищах маніфестні захворювання зустрічаються приблизно в 1/3 випадків або рідше. При цьому дослідження специфічних антитіл до вірусу гепатиту А класу IgG у вікових групах після 35-40 років свід­чить про їх наявність у 85-90 % обстежених, які не мали в анамнезі відомості про перенесений раніш гепатит (тобто тих, що перенесли субклінічні форми інфекції).

Перебіг інфекційної хвороби розрізняють за характером, ступенем тяжкості та тривалістю. Інфекції можуть перебігати в легкій, середній і тяжкій формі. За характером перебігу інфек­ційна хвороба може бути без загострень і рецидивів або із загост­ренням, з рецидивами та ускладненнями. За тривалістю перебігу інфекційна хвороба може бути підгострою (блискавичною, фу- льмінантною), гострою (у такому випадку інфекційний процес триває один - три місяці), затяжною або підгострою із триваліс­тю до чотирьох - шести місяців і хронічною - більше шести місяців. Блискавичні (син. фульмінантні, гіпертоксичні від лат. fulminare - убивати за допомогою блискавки) форми характеризуються дуже важким перебігом зі швидким розвит­ком усіх клінічних симптомів. У більшості випадків ці форми закінчуються летально. Наприклад, несприятливо можуть перебігати вірусні гепатити В та D.

Ускладнення, які виникають при інфекційних хворобах, можна умовно поділити на специфічні, викликані дією основного збудника даної інфекційної хвороби, та неспецифічні.

Основними положеннями сучасного вчення про інфекцію є визнання того факту, що виникнення, розвиток і закінчення інфекції як процесу взаємодії між макро- та мікроорганізмом залежать від властивостей обох учасників цієї конкурентної взаємодії та від факторів зовнішнього середовища, де відбувається взаємодія.

При вивченні інфекційних хвороб застосовують поняття реінфекції, суперінфекції, моноінфекції, мікст-інфекції, вторин­ної інфекції.

Реінфекція - повторне зараження й розвиток інфекції, що викликається тим самим збудником, зазвичай у формі клінічно вираженої інфекційної хвороби, оскільки після захворювання напружений імунітет не формується або є нетривалим.

Суперінфекція - ураження організму, що хворіє, тим самим збудником до настання видужання. Прикладом може бути нашарування інфекції, обумовленої вірусом гепатиту D, на вже існуючий гепатит В.

Змішана (син. мікст-інфекція, коінфекція) - одночасне виник­нення двох інфекційних процесів, що викликаються різними збудниками (наприклад одночасне інфікування вірусами гепатитів В та D). Протилежним є термін моноінфекція.

Вторинна інфекція виникає як наслідок ослаблення імунітету на тлі первинного інфекційного захворювання й може викликатися різними збудниками (бактеріями, вірусами, грибами). Вторинні інфекції, що викликаються малопатогенними чи непатогенними для здорової людини мікроорганізмами, у людини, яка страждає на імунодефіцит, прийнято називати опортуністичними.

Віруси можуть інфікувати хазяїна через епітелій аліментарно­го й респіраторного тракту, шкірні покриви та слизові оболонки, унаслідок статевих контактів, стоматологічних процедур, транс­плантації органів, гемотрансфузій, грудного вигодовування, а також трансплацентарно.

У нашій країні популярною є класифікація інфекційних хвороб за Л. В. Громашевським (1941) (див. розд. 2). Критеріями кла­сифікації є переважна локалізація збудника в організмі, шляхи передавання та способи його виділення в зовнішнє середовище. За цими ознаками інфекційні хвороби поділяють на чотири групи: інфекції дихальних шляхів, кишкові, кров'яні (трансмісивні) і зовнішніх покривів. Проте ця класифікація вже не вміщує всіх нових досягнень епідеміології, учення про патогенез інфекцій і в цілому інфектології.

Для уніфікації й систематизації хвороб людини Міжнародне товариство лікарів розробило загальну класифікацію всіх хвороб - Міжнародна класифікація хвороб (МКБ).

3.2.