1.5. Основні принципи профілактики інфекційних хвороб. Епідемічний процес. Заходи в епідемічному осередку

Профілактика інфекційних хвороб ґрунтується на вченні про епідемічний процес. Епідемічний процес - процес поширення інфекційної хвороби в людському колективі, що полягає у формуванні ланцюга епідемічних вогнищ, які послідовно виникають одне з одного.

Епідемічне вогнище інфекційної хвороби - місце перебування джерела інфекції (хворого) і оточуюча його територія, в межах якої можливе поширення збудника хвороби, що обумовлене відповідними механізмами передачі. Основним положенням цього вчення є поняття про три ланки епідемічного процесу:

1) джерело інфекції;

2) фактори і шляхи передач;

3) сприйнятливий організм.

Тобто, для виникнення епідемічного процесу необхідні вищеназвані ланки. Ефективний вплив на одну або кілька ланок епідемічного процесу призводить до зменшення числа інфекційних хвороб (профілактика інфекційних захворювань).

Заходи щодо джерела інфекції (перша ланка епідемічного процесу)

За сучасними уявленнями основне джерело інфекції - це специфічний господар збудника, який забезпечує його збереження як біологічного виду. З організму; який є джерелом інфекції, збудник виділяється в зовнішнє середовище, а потім потрапляє в організм здорової людини. Джерелом інфекції може бути людина, тварина. Головною умовою успішних профілактичних і протиепідемічних заходів є саме ефективний вплив на джерело інфекції, що передбачає:

а) виявлення заражених людей, їх ізоляцію (вдома або в лікувальних закладах) та лікування; термін ізоляції хворого визначається його станом і тривалістю заразного періоду; при наявності хронічного джерела інфекції (носіїв) ізоляцію не здійснюють; своєчасного виявлення та ізоляції лише одного хворого достатньо для значного зниження захворюваності і призупинення епідемії;

б) ветеринарно-санітарні заходи щодо хворих і бездомних тварин;

в) заходи по обмеженню чисельності гризунів і захист від них харчових об'єктів та джерел водопостачання;

г) систему заходів відносно санітарної охорони державного кордону.

Вплив на шляхи і фактори передачі інфекції (друга ланка епідемічного процесу)

Передбачає проведення комплексу санітарно-гігієнічних і дезинфекційних заходів, спрямованих на переривання шляхів передачі інфекції, яких чотири:

а) повітряно-краплинний (повітряно-пиловий) - у разі локалізації в дихальних шляхах збудник виділяється у вигляді аерозолю і поширюється з повітрям;

б) фекально - оральний - якщо збудник міститься в травному каналі, він передається через фактори зовнішнього середовища (воду, продукти харчування, предмети побуту), які піддавалися фекальному забрудненню;

в) контактний - в разі локалізації збудника на шкірних

покривах і слизових оболонках зараження відбувається через контакт з джерелом інфекції;

г) парентеральний (артифіціальний) - збудник з кров'ю хворого (джерело інфекції) може приноситися в організм здорової людини через забруднений кров'ю шприц чи інші медичні інструменти, апарати для дослідження та догляду за хворими;

д) трансмісивний - збудник потрапляє в організм здорової людини при укусах кровососними членистоногими, кліщами, які містять в собі цей збудник, отримавши його від хворої людини чи тварини.

Вплив на фактори передачі інфекції в епідемічному осередку визначається механізмом зараження. У разі повітряно-краплинного механізму певне значення має відповідний повітряний режим - провітрювання і вологе прибирання приміщень, застосування дезинфекційних засобів (хлорамін, хлорне вапно), використання бактерицидних ламп.

При кишкових інфекціях після ізоляції хворого проводять знищення збудника на об'єктах зовнішнього середовища за допомогою хімічних і фізичних засобів знезаражування (гідрокарбонат натрію, хлорамін, хлорне вапно, кип'ятіння, спалювання, прасування, автоклавування, високотемпературна обробка в камері).

Якщо джерелом інфекції є гризуни, після виявлення та ізоляції хворого, здійснюють дератизацію (знешкодження гризунів) і заключну дезинфекцію.

Розрізняють наступні види дезинфекції:

1. Заключна дезинфекція - проводиться в осередках інфекції, збудники якої зберігаються у зовнішньому середовищі не менше ніж 1-2 доби (дизентерія, черевний тиф, вірусний гепатит А, дифтерія, туберкульоз та ін.), після госпіталізації хворого за участю міських дезинфекційних станцій.

Наприклад, після госпіталізації хворого з виявленою відкритою формою туберкульозу всі його речі (білизну; книги, килимові покриття та інше) піддаються камерній дезинфекції, а приміщення, де проживав хворий, орошують 3% розчином хлораміну і через 2 години приміщення миють (доцільно проводити фарбування та побілку).

2. Поточна дезинфекція - дезинфекція виділень інфекційного хворого і предметів, що знаходяться в його користуванні. Проводиться в осередку повторно (багаторазово) з метою знищення збудника негайно після його виділення з організму. Наприклад, при туберкульозі здійснюються фізичні методи поточної дезинфекції (кип'ятіння, автоклавування, спалювання, камерна дезинфекція) та хімічні методи (кип'ятять або замочують побутові речі, посуд, білизну в розчині хлорного вапна, хлораміну, гідрокарбонату натрію).

3. Профілактична дезинфекція - проводиться незалежно від наявності інфекційних захворювань з метою попередити появу і поширення інфекції в оточуючому середовищі.

Вплив на сприйнятливість організму (третя ланка епідемічного процесу).

Розвиток хвороби має місце тільки в тому випадку, коли хвороботворний мікроорганізм попадає в сприйнятливий організм. Несприйнятливість до мікроорганізму (інфекційних хвороб) може бути вродженою і набутою. Остання є природною (після перенесеної хвороби) і штучною (внаслідок активної імунізації - при введенні вакцини, або пасивної імунізації - коли використовують імунні сироватки, імуноглобуліни).

Вакцини - препарати, отримані з бактерій, вірусів та інших мікроорганізмів, їх хімічних компонентів, продуктів життєдіяльності або штучним шляхом, які застосовують для активної імунізації людей і тварин з метою профілактики і лікування інфекційних хвороб.

Усі вакцини за способом їх одержання поділяються на живі, вбиті, хімічні, анатоксини, штучні, асоційовані.

Живі вакцини - біологічні препарати, виготовлені з живих бактерій або вірусів із зниженою заразливістю. Вони нездатні викликати захворювання у звичайних умовах, але слабкий інфекційний процес при цьому має місце, тому в організмі після введення вакцини виробляються захисні тільця (антитіла) до бактерії чи вірусу, що були у вакцині.

Вбиті вакцини - готують із вбитих (інактивованих) і найбільш заразливих штамів з яскраво вираженими імуногенними (антигенними) властивостями. Вбиті вакцини менш ефективні, ніж живі. Для створення достатнього рівня імунітету вбиті вакцини потрібно вводити декілька разів. Але і в цьому випадку імунітет буде не довготривалим. Вбиті вакцини містять значну кількість баластних (шкідливих) речовин, які часто викликають небажані ускладнення при вакцинації. У даний час використовують лептоспірозну, гонококову, грипозну, японського енцефаліту; кліщового енцефаліту, антирабічну вакцини.

Анатоксини. При багатьох інфекційних захворюваннях вирішальну патогенетичну роль відіграють бактерійні токсини. Тому для їх знешкодження необхідно імунізувати організм препаратом, який одержують із токсинів.

Анатоксини - препарати, які отримують із бактеріальних токсинів при дії на них формаліну (03 - 0,5%) протягом 3-4 тижнів при температурі 39 -40°. Після такої обробки токсин втрачає отруйні властивості, але зберігає антигенні (імуногенні - ті, що викликають утворення антитіл). При імунізації цими препаратами в організмі виникають антитіла (антитоксини), які здатні нейтралізувати дію відповідних токсинів. Промисловість випускає правцевий, дифтерійний, ботуліновий, стафілококовий, гангренозний анатоксини.

Анатоксини вживають для активної імунізації людей і тварин з метою створення активного антитоксичного імунітету. їх також використовують для імунізації коней для отримання з їх крові відповідних антитоксичних сироваток.

Асоційовані вакцини - препарати, до складу яких входять декілька антигенів, одержаних із мікроорганізмів і токсинів. їх переваги перед вакцинами, що містять антигени одного збудника, в тому, що вони забезпечують імунітет проти декількох інфекцій при одномоментному їх введенні. Випускають такі асоційовані вакцини: АКДП (містить кашлюкові бактерії і 2 анатоксини - дифтерійний і правцевий, які адсорбують (концентрують) на гідроокисі алюмінію), ДТ - Polio (дифтерійний, правцевий анатоксин та інактивовані віруси поліомієліту (та ін.).

Всьому населенню, яке не має протипоказань до щеплень, проводиться активна планова імунізація проти багатьох інфекцій (туберкульозу, поліомієліту, кашлюку; дифтерії, правця, кору, епідемічного паротиту, краснухи, гепатиту В) (див. додаток).

Планову вакцинацію дітей і дорослих проводять у терміни, передбачені календарем щеплень.

Після введення вакцин несприйнятливість розвивається через кілька тижнів. Досить часто необхідно терміново запобігти розвитку захворювання у людини, яка була в контакті з джерелом інфекції.

Такий захист досягається введенням готових захисних тілець-антитіл (імунних сироваток, імуноглобулінів). Це спосіб пасивної профілактики, тому що організм одержує готові антитіла, а не виробляє їх самостійно. Імунні сироватки та імуноглобуліни використовують для лікування деяких інфекційних захворювань, особливо тих, де вирішальну роль відіграє токсин. Оскільки антитіла містяться в сироватках, говорять про серопрофілактику і серотерапію. Усі лікувально-профілактичні сироватки поділяються на антитоксичні, антимікробні і антивірусні.

Антитоксичні сироватки (протиправцева, протидифтерійна, протиботулінові, протигангренозні тощо) виготовляють шляхом імунізації коней відповідними анатоксинами (протиправцевим, дифтерійним, ботуліновими, гангренозними тощо). Після кількох циклів імунізації у коней беруть кров і отримують відповідну антитоксичну сироватку, в якій міститься величезна кількість специфічних захисних тілець - антитіл (антитоксинів). Зараз використовують протидифтерійну, протиправцеву, протиботулінову АБЕ, протигангренозну сироватки (кінські).

Антимікробні (антивірусні) сироватки виготовляють шляхом імунізації тварин відповідними вбитими бактеріями (вірусами).

Для введення в організм людини імунних препаратів (вакцини, сироватки, імуноглобуліни) використовують як парентеральні (внутрішньом'язевий, підшкірний, внутрішньошкірний, скарифікаційний надріз шкіри) так і непарентеральні (через рот, через пряму кишку, через носові ходи) шляхи.