ГОСТРИЙ ВІРУСНИЙ ГЕПАТИТ

Гострий вірусний гепатит — це гостре запалення печінки вірусної етіології. Виділяють гострий вірусний гепатит А, В, C, D, E і F.

Гострий вірусний гепатит А спричинюється ентеровіруса- ми.

До методів специфічної діагностики належить виявлення антитіл (IgM) до вірусу А. Вони з'являються в переджовтя­ничний період і виявляються до 6 міс.

Вірусний гепатит E близький за клініко-епідеміологічною характеристикою до вірусного гепатиту А. Цей вид гостро­го гепатиту частіше зустрічається в Центральній Азії, Індії, Афганістані.

Значну проблему в гепатології становлять гострі гепатити, які передаються з кров'ю, препаратами крові. Це так звані посттрансфузійні гепатити, до яких відносять вірусний гепа­тит В, C, F і D.

У Європі найчастіше зустрічається гострий вірусний гепа­тит В і С.

Класифікація гострого вірусного гепатиту В:

І. Гострий вірусний гепатит:

1. Безсимптомна форма.

2. Типова форма: а) безжовтяничний варіант; б) жовтяничний варіант, у тому числі холестатичний.

3. Блискавична (фульмінантна) форма, або гострий (підгострий) вірус­ний некроз печінки.

4. Атипова форма.

II. Хронічний вірусньїй гепатит.

III. Вірусоносійство.

Безсимптомна форма гострого вірусного гепатиту. При цій формі відсутні суб'єктивні та об'єктивні ознаки гострого гепа­титу. Основна ознака захворювання — нетривале підвищення активності амінотрансфераз у 2—2,5 разу. Безсимптомну фор­му гострого вірусного гепатиту виявляють, як правило, під час обстеження осіб, які були в контакті з хворими на типо­вий гострий вірусний гепатит.

При безжовтяничному варіанті гострого вірусного гепатиту спостерігаються всі ознаки ураження печінки, однак гіпер- білірубінемії немає. Хворі скаржаться на загальну слабість, диспептичні прояви, втрату апетиту. У них виявляють гепато- мегалію, а під час біохімічного дослідження крові — підви­щення активності амінотрансфераз і показників тимолової проби, позитивні серологічні дані.

Хворі з жовтяничним варіантом гострого вірусного гепати­ту складають основний контингент хворих на вірусний гепа­тит, яких госпіталізують у стаціонар.

Джерелом інфекції є хворі на гострий та хронічний вірус­ний гепатит В та із цирозом печінки, який сформувався внаслідок перенесеного вірусного гепатиту В, а також вірусо­носії. Найбільшу небезпеку в цьому плані становлять хворі з безсимптомною і безжовтяничною формами захворювання, а також хворі з типовою жовтяничною формою в переджовтя- ничний період.

Інкубаційний період триває в середньому 2—3 міс, інколи 6 міс. Можливі різні варіанти продромального періоду, які ча­сто нагадують ГРВІ. Може бути біль у м'язах і суглобах, у де­яких хворих у цей період на перший план виступають явища диспепсії — нудота, метеоризм, зниження апетиту. У перед- жовтяничний період більшість хворих не помічає потемніння сечі. У цей час часто спостерігаються виражена загальна слабість, тупий біль у верхній половині живота, гарячка. Під час об'єктивного обстеження в переджовтяничний період можна виявити субіктеричність склер і м'якого піднебіння, помірне збільшення печінки, а в деяких випадках і селезінки. У хворих підвищується температура тіла. У сечі виявляють збільшення вмісту уробіліну, а в сироватці крові — підвищен­ня активності амінотрансфераз і рівня білірубіну. Переджов­тяничний період у більшості випадків триває 8—10 днів.

Виділяють періоди наростання, розпаду та згасання жов­тяниці. У перші кілька днів жовтяничного періоду стан хво­рих задовільний або середньої важкості. У незначної кіль­кості хворих стан погіршується, наростають явища інтокси­кації, нудота стає постійною, з'являється блювання.

Важливу інформацію дають функціональні проби печінки та аналіз крові. У крові, як правило, виявляють лейкопенію. У сечі підвищується рівень уробіліну, а в крові — білірубіну. Основними печінковими синдромами при гострому вірусно­му гепатиті є цитолітичний, мезенхімально-запальний, холес- татичний, гепатодепресивний.

Розвиток цитолітичного синдрому пов'язаний з некрозом гепатоцитів. Цей синдром виявляють уже в переджовтянич­ний період. Він зберігається до кінця захворювання. Для ньо­го характерне насамперед підвищення активності AJIT і ACT у сироватці крові, а також гаммаглутамілтрансферази (ГГТФ). Збільшення показників, що характеризують вираженість ме- зенхімально-запального синдрому, теж характерне для гос­трого вірусного гепатиту. Із самого початку жовтяничного періоду підвищуються показники тимолової проби, а також вміст гамма-глобулінів у сироватці крові. При затяжному гос­трому вірусному гепатиті чи в разі важкого перебігу захворю­вання спостерігаються значні зміни показників, що характе­ризують вираженість мезенхімально-запального синдрому.

Гепатодепресивний синдром порівняно із цитолітичним і мезенхімально-запальним не завжди чітко виражений, проте його наявність завжди свідчить про важкий перебіг гепатиту. Виражений гепатодепресивний синдром характерний для бли­скавичних форм гострого вірусного гепатиту. Найчутливішим показником є активність проконвертину в сироватці крові, менш чутливими, проте достатньо інформативними, показни­ками є активність холінестерази та протромбіновий індекс.

Холестатичний синдром — один із найспецифічніших печінкових синдромів гострого вірусного гепатиту.

У разі типового перебігу гострого вірусного гепатиту три­валість жовтяничного періоду становить від 1 до 6 тиж, важ­кого — до 50 днів. У більшості випадків клінічні прояви за­хворювання поступово зменшуються. Поліпшується загаль­ний стан хворих, з'являється апетит, нормалізується сон, світ­лішає сеча і темнішає кал. У частини хворих може виникати рецидив жовтяниці (затяжний вірусний гепатит).

Поступово функціональні проби печінки нормалізуються, більшість хворих одужує. У хворих на гострий вірусний гепа­тит літнього віку може розвиватися холестатична форма гос­трого вірусного гепатиту. Для цієї форми захворювання харак­терні тривалий свербіж шкіри, різке підвищення активності лужної фосфатази, ГГТФ і 5-нуклеотидази, вмісту жовчних кислот і холестерину в сироватці крові. Однак показники, що характеризують вираженість цитолітичного синдрому, підви­щені помірно, а в деяких хворих знаходяться в межах норми.

Блискавична форма гострого вірусного гепатиту може розви­нутись у вагітних або при гострому імунологічному конфлікті, що може бути пов'язане з ранньою появою антитіл, які відігра­ють основну роль у некрозі гепатоцитів. За наявності високого рівня цих антитіл розвивається гостра дистрофія печінки. Бли­скавична форма гострого гепатиту характеризується розвитком енцефалопатії, появою асциту, інколи бактеріального пери­тоніту. Ранніми симптомами є зменшення розмірів печінки, поява і наростання геморагічних проявів, тахікардії, симптомів енцефалопатії. У сироватці крові виявляють підвищення актив­ності амінотрансфераз, великий вміст білірубіну. Згодом ак­тивність трансаміназ може зменшуватись, а концентрація білі­рубіну зростати. Зниження активності трансаміназ пов’язане з дистрофією печінки і зменшенням кількості печінкових клітин.

Період одужання характеризується не тільки поліпшенням загального стану хворих і зникненням клінічних проявів за­хворювання, але й, що надзвичайно важливо, відсутністю вірусів у крові. У частини реконвалесцентів вони можуть виз­начатися в крові протягом 6—12 міс, а в 50 % — протягом 1— З років і довше. Інколи віруси залишаються в організмі на все життя, і такі особи стають вірусоносіями або хворіють на хронічний вірусний гепатит.

Ознаками хронізації гострого вірусного гепатиту є тривале (понад 6 міс) підвищення активності трансаміназ і рівня білірубіну, гепато- і спленомегалія.

Лікування гострих вірусних гепатитів залежить від важкості перебігу захворювання. Лікування різних етіологічних форм гос­трого гепатиту (А, В, C, D, E і F) не має суттєвих відмінностей. Відрізняються лише методи їх специфічної профілактики.

Хворих на гострий вірусний гепатит слід госпіталізувати. У період розпалу захворювання призначають напівпостільний режим і лікувальне харчування — дієту № 5а або № 5. Меди­каментозне лікування має бути мінімальним. Призначають вітамінотерапію, внутрішньовенні вливання 5 % розчину глю­кози. При вираженій інтоксикації, крім 5 % розчину глюко­зи, уводять розчин Рінгера, реополіглюкін, поліглюкін. Для корекції алкалозу вводять 5 % розчин аскорбінової кислоти, а ацидозу — 50—100 мл 3 % розчину натрію гідрокарбонату.

Противірусні препарати, зокрема рибамідил, віразол та аде- нін-арабінозид, поки що широко не застосовуються, так само як і імунокоригувальні препарати — левамізол, тималін та ін. При лікуванні хворих на гострий вірусний гепатит застосовують інтерферон (реоферон). Його призначають по З 000 000 MO З рази на тиждень внутрішньом'язово або підшкірно протягом 4—8 тюк. Ефективність інтерферону оцінюють по-різному. Ба­гато авторів вважають, що його доцільно застосовувати в гострій стадії захворювання.

При геморагічному синдромі внутрішньовенно вводять 2— З мл 1 % розчину вікасолу.

Важливими профілактичними заходами є використання для ін'єкцій і переливань одноразових шприців та систем, су­воре дотримання правил стерилізації медичного інструмен­тарію.