Клінічна класифікація гострого ларинготрахеїта у дітей, розроблена професором Ю.В.Мітіним

І. Вид гострої респираторної вірусної інфекції:

1) Грип, парагрип, аденовірусна інфекція, респираторно-син- тиціальна інфекція;

2) ГРВІ — встановлюється, якщо неможливо провести клінічну розшифровку або відсутня експрес-діагностика.

II. Форма та клінічний варіант: Первинна форма. Рецидивуюча форма.

1 -й варіант — раптовий початок за відсутності інших симптомів ГРВІ.

2-й варіант — раптовий початок на фюні ГРВІ.

3-й варіант — поступове наростання симптомів на фоні ГРВІ.

III. Перебіг: 1) безперервний; 2) хвильоподібний.

IV.Стадія стеноза гортані: 1) компенсована; 2) неповної компенсації; 3) декомпенсована; 4) термінальна.

Виходячи з даної класифікації, діагноз слід формулювати таким чи­ном: "ГРВІ. Первинний гострий ларинготрахеїт, 1-й варіант, безперерв­ний перебіг. Стеноз гортані у стадії неповної компенсації."

"Грип. Рецидивуючий гострий ларинготрахеїт, 2-й варіант, безпе­рервний перебіг. Компенсований стеноз гортані."

214

Ю.Б.Мітін. Оторино'ларингологія

Ю. В.Мітін. Оторино ларингологія

215

Встановити заключний діагноз, а також провести діференційну діаг­ностику допомагає ларингоскопія. Типовою є така ларингоскопічна картина: гіперемія та інфільтрація слизової оболонки гортані, прозір гортані звужений за рахунок набряково-інфільтративних "валиків" яск­раво-червоного кольору у підскладковім просторі. Гортань має вигляд триповерхової: вестибулярні складки, голосові складки та валики у підскладковім просторі.У трахеї знаходиться густий гнійний вміст, який при прямій ларингоскопії дитина у більшості випадків відкашлює.

У хворих на гострий стенозуючий ларинготрахеобронхіт часто вини­кають ускладнення, у більшості випадків — пневмонії.

Диференційну діагностику проводять за основним симптомом гострого стенозуючого ларинготрахеобронхіту — стенотичним дихан­ням — із слідуючими захворюваннями: дифтерія гортані, заглотковий абсцес, стороннє тіло гортані, бронхіальна астма, ларинготрахеоб­ронхіт при кору, скарлатині, вітряній віспі, уремічний стеноз гортані, папіломатоз гортані.

Для розвитку дифтерії гортані характерним є чітке проходження стадій: дисфонічної, стенотичної, асфіксичної. Утруднення дихання на­ростає більш повільно та поступово. Спочатку виникають симптоми за­гальної інтоксикації, висока температура тіла, кашель. Потім з'яв­ляється утруднення дихання, ідо спричинене наявністю плівок у про­зорі гортані, При гострому стенозуючому ларинготрахєобронхіті афонія не виникає. Перебіг стенозу при дифтерії завжди прогресую­чий. Діагностика дифтерії полегшується при уражені процесом носа та глотки. Велике значення мають епідеміологічні дані.

Заглотковий абсцес виникає у більшості випадків у дітей віком до одного року. Для клінічної картини характерним є дихання із хрипами, але охриплості та кашлю немає, складається враження ніби дитина "тримає в роті кашу", рот відкритий, слинотеча, ковтання болісне та ут­руднене, вимушене положення голови, висока температура тіла. При фарінгоскопії визначається вип'ячування задньої стінки глотки.

У діагностиці стороннього тіла гортані важливу роль грає анамнез захворювання: гостре виникнення стенозу гортані серед повного здо-ров"я, під час приймання їжі або під час гри, що супроводжується циа-нозом, нападами кашлю до виникнення блювоти. Температура тіла нормальна, інтоксикації немає. Вирішальне значення має ларинго­скопія.

Для бронхіальної астми характерними є: експіраторна задишка, грудна клітина на висоті приступу бочкоподібно роздута, втяжіння по-

ступливих місць грудної клітини не відмічається, нормальна температу­ра тіла, інтоксикація відсутня, кашель не грубий, голос залишається дзвінким.

Ларинготрахеобронхіт при кору, скарлатині, вітряній віспі у більшості випадків не викликає утруднень при проведенні дифе-ренційної діагностики, оскільки основні симптоми є типовими для цих захворювань (висип при кору та скарлатині, вітряночні пухирці).

Уремічний стеноз гортані та трахеї поєднується із іншими харак­терними проявами уремії: діти після 6—7 років, дані анамнезу віднос­но будь-яких захворювань нирок, поступовий розвиток, в'ялість, го­ловні болі, нездужання, анурія, геморагії, дерматит, високий артеріаль­ний тиск; у сечі — білок, лейкоцити, циліндри, еритроцити, низька пи­тома вага. Уточнити діагноз дозволяє дослідження сечовини та залиш­кового азота крові, проба за Зимницьким. У прозорі гортані та трахеї — темні кірки, які і є причиною стенозу; слизова оболонка суха, інфільтрації та набряку немає.

Для папіломатозу гортані характерним є те, що стенозу гортані пе­редує тривала охриплість. Діагноз встановлюється після ларингоскопії.

Лікування. У наш час організація відділень для хворих на гострий стенозуючий ларинготрахеобронхіт іде у двох напрямках: при дитячих інфекційних лікарнях та при дитячих соматичних багатопрофільних лікарнях. Перевагою організації такого відділення на базі багато-профільної лікарні є наявність умов для об'єднання зусиль оторинола-рингологів, педіатрів та реаніматологів, без чого неможлива по­вноцінна допомога таким дітям.

До етіотропного лікування входить призначення інтерферона, про­тигрипозного гамаглобуліну, антибіотиків.

Надаючи допомогу хворим, в яких гострий стенозуючий ла­ринготрахеобронхіт супроводжується стенозом гортані у стадії непо­вної компенсації, впроваджують такі заходи.

Внутрішньовенно вводять: Sol.Glucosae 20% 10-20 мл; Sol. Calcii chloridi 10% за розрахунком 1 мл на рік життя; Sol. acicii ascorbinici 5% за розрахунком 1 мл на рік життя; SoI.Euphyllini 2,4% за розрахунком 0,2 мл на 1 кг маси; Sol.

При переході стеноза гортані з стадії неповної компенсації у стадію

216

ЮЗ.Мгтін. Оторішоларингологія

Ю.В.Мітін. Опгоринохарингологія

217

декомпенсації дитину слід помістити під тент з поліетиленової плівки або у кисневий намет, який перетворюється на головний тент. Принцип цього метода полягає у створенні у обмеженім об'ємі повітря для ди­хання мікроклімата із високою вологістю, підвищеною концентрацією кисню та різних лікарських речовин. Це лікування проводиться на фоні корекції основних показників гомеостаза — інфузійної терапії, кортико­стероїдних гормонів, боротьби з ацидозом, усунення дефіциту калію, введення нейролептичних та седативних препаратів, протеолітичних ферментів та сердцевих глікозидів.

Хворі на ларинготрахеобронхіт, в яких розвивається декомпенсова­ний стеноз гортані, становлять 2,8 % від кількості дітей, госпіталізова­них у ларингітне відділення. Слід виділити два етапи інтенсивної терапії хворих при декомпенсованому стенозі гортані: 1 )подовжена інтубація; 2)трахеостомія. Інтубація гортані — введення трубки у гортань з метою відновлення її прохідності. Під подовженою інтубацією розуміють вве­дення трубки на тривалий (декілька днів) час. Починати відновлення прозору дихальних шляхів слід із подовженої інтубації, а при відсутності ефекту виконуютьтрахеостомію. Для подовженої інтубації слід викори­стовувати спеціальні термопластичні трубки.

Летальність при гострім стенозуючим ларинготрахеобронхіті зали­шається високою і становить, за даними різних авторів, від 0,5 до 2%.

Профілактика гострого ларинготрахеобронхіту складається з уваж­ного ставлення до гігієнічного режиму дітей, загартовування, диспан­серного нагляду за дітьми, що часто хворіють на ГРВІ, санації хронічних вогнищ інфекції.