<<
>>

АЛКОГОЛЬНІ УРАЖЕННЯ ПЕЧІНКИ

Ураження печінки при хронічній алкогольній інтоксикації обумовлене її роллю в метаболізмі етанолу. У печінці метабо- лізується до 90—98 % алкоголю. У гепатоциті є три ферментні системи, які здатні метаболізувати алкоголь: 1) алкоголь- дегідрогеназа; 2) мікросомальна етанолокислювальна система;

3) каталазна система.

Окислення алкоголю відбувається у два етапи: окислення до ацетальдегіду з вивільненням водню і окислення ацетальдегіду до оцтової кислоти, яка в подальшо­му перетворюється на ацетилкофермент А. Окислення алкого­лю супроводжується вивільненням енергії: 1 г алкоголю дає 7 ккал енергії.

При окисленні етанолу в печінці змінюється окисно-віднов­ний потенціал гепатоцита. Це сприяє розвитку початкових ура­жень печінки. У печінці збільшується продукція лактату, який стимулює синтез колагену і жирних кислот, що спричинює ви­никнення печінкового кетогенезу. Розвивається гіпоксія печін­ки, оскільки алкоголь збільшує її потреби в кисні.

Під впливом алкоголю в печінці підвищується синтез гепа- тотоксичного ацетальдегіду, що сприяє розвитку жирової дис­трофії і дегенеративних змін у гепатоцитах. Проліферація ре- тикулуму супроводжується збільшенням розмірів печінки, на­ростанням толерантності до алкоголю і підвищенням здат­ності метаболізувати різні лікарські засоби. Цим і пояснюєть­ся стійкість організму хворих на алкоголізм до високих доз алкоголю, різних токсичних речовин і медикаментів.

Виділяють такі метаболічні та токсичні ефекти алкоголю на печінку: 1) компенсаторно-пристосувальні; 2) некротичні з ут­воренням тілець Меллорі; 3) порушення імунологічних реакцій;

4) пригнічення процесів регенерації; 5) стимуляція колагенозу і канцерогенезу.

Некробіотичні ефекти алкоголю здійснюються ацет'альде- гідом та воднем. Вони проявляються гідропічною і балонною дистрофією, утворенням тілець Меллорі, центролобулярними некрозами гепатоцитів.

Окрім того, алкогольний гіалін, що утворюється в печінці, має антигенні властивості і спричинює імунні порушення, які зумовлюють прогресування алкоголь­них уражень печінки. У період розпалу гострого алкогольно­го гепатиту підвищуються титри антигену тілець Меллорі і фіксації комплементу, а також вміст IgA. При алкогольних ураженнях печінки часто змінюється клітинний імунітет. Це призводить до лімфоцитарно-макрофагальної інфільтрації портальних полів і внутрішньочасточкової строми, некрозу. Етанол стимулює метаболізм колагену в печінці, що спричи­нює розвиток фіброзу.

Хронічна алкогольна інтоксикація призводить до недостат­ності харчування внаслідок як зниження вживання повно­цінних білків і вітамінів, так і розвитку хронічних захворю­вань травної системи — хронічного гастриту, гастродуоденіту, панкреатиту, які супроводжуються порушеннями травлення та всмоктування.

Особливістю алкогольних уражень печінки є їх чітка за­лежність від дози алкоголю та тривалості зловживання ним. Слід зазначити, що в початковій стадії захворювання і навіть при вираженій патології можливий повний регрес патологічних змін за умов повної відмови від вживання алкоголю. На фоні зловживання алкоголем будь-яке лікування неефективне.

Важкі ураження, аж до розвитку цирозу печінки, спос­терігаються при щоденному вживанні понад 40—60 г етанолу чоловіками і понад 20 г етанолу жінками впродовж багатьох років.

Виділяють 5 основних видів ураження печінки при хроніч­ній алкогольній інтоксикації: 1) адаптивна алкогольна гепато- мегалія; 2) жирова дистрофія печінки; 3) перивенулярний та перицелюлярний фіброз; 4) хронічний алкогольний гепатит;

5) цироз печінки.

Адаптивна алкогольна гепатомегалія є початковою стадією ураження печінки і перебігає безсимптомно. Рідко виникає біль у правому підребер'ї. Функціональні проби печінки не змінюються.

Алкогольна жирова дистрофія зустрічається приблизно в 50 % хворих на хронічний алкоголізм. У нормі печінка міс­тить до 10 % жиру. При жировій інфільтрації кількість жиру в печінці збільшується.

Крім того, збільшуються розміри жи­рових крапель. Клінічні прояви жирової інфільтрації печінки незначні. Інколи хворі можуть скаржитися на відчуття розпи­рання в правому підребер'ї, диспептичні прояви, метеоризм, особливо після вживання великої кількості їжі. Диспептич- ний синдром при жировій інфільтрації печінки виникає внаслідок зниження її холесекреторної функції і погіршення травлення жирів.

Під час об'єктивного дослідження виявляють помірно збіль­шену печінку, як правило, еластичної консистенції, не болючу. Чутливість під час пальпації печінки буває тільки в поодиноких випадках. Функціональні проби печінки не змінюються. У час­тини хворих можна виявити помірну гіпербілірубінемію, а та­кож підвищення вмісту ліпідів і активності ГГТФ у сироватці крові. Діагностика жирової інфільтрації печінки не становить великих труднощів завдяки ультразвуковому дослідженню.

Жирова інфільтрація печінки алкогольної етіології є обо­ротним процесом, на відміну від жирової інфільтрації при цу­кровому діабеті та гіперліпопротеїдеміях. У разі відмови від вживання алкоголю, навіть без особливого лікування, у хво­рих із хронічною алкогольною інтоксикацією зменшується жирова інфільтрація печінки.

У деяких хворих із хронічною алкогольною інтоксикацією жирова інфільтрація печінки може поєднуватися з алкоголь­ним фіброзом. Наявність перицелюлярного та перивенуляр- ного фіброзу свідчить про підвищений ризик розвитку циро­зу печінки.

Рідкою формою жирової інфільтрації печінки є синдром Ціве, який характеризується значним і швидким відкладан­ням жиру в печінці та інших органах, значним підвищенням рівня ліпідів у сироватці крові, гемолізом, збільшенням вмісту білірубіну, підвищенням активності трансаміназ. Синдром Ціве нерідко призводить до летальних наслідків.

Лікування жирової інфільтрації печінки у хворих на хроніч­ний алкоголізм проводять на фоні повної абстиненції. Призна­чають повноцінне харчування. Рекомендуються продукти та страви, які мають ліпотропні властивості (сир, риба, гречана на вівсяна каші).

Призначають вітаміни, особливо групи В, ко- карбоксилазу, полівітамінні препарати та препарати есенціаль- них фосфоліпідів (есенціале, ліпостабіл), ліпоєву кислоту або ліпамід, а також гепатопротектори (леталон, карсил, силібор, гепатофальк, галстена).

Алкогольний фіброз печінки. Алкогольний фіброз печінки передує розвитку алкогольного цирозу. Під час гістологічно­го дослідження виявляють перивенулярний і перицелюляр- ний фіброз. Унаслідок розростання фібрину навколо цент­ральних вен порушується гемодинаміка печінки. Фіброз із центролобулярних ділянок може поширюватися на паренхіму за ходом синусоїдів.

Алкогольний фіброз не має специфічної клінічної симптома­тики і часто нагадує жирову інфільтрацію печінки. У хворих мо­жуть виникати загальна слабість, диспептичні розлади, невира- жений больовий синдром. Біль локалізується в правому підре­бер'ї. На відміну від жирової інфільтрації, при алкогольному фіброзі може підвищуватись активність амінотрансфераз і ГГТФ. Найспецифічнішими біохімічними змінами є підвищен­ня рівня проліну та оксипроліну в сироватці крові, амінокис­лот, які беруть участь у синтезі колагену. Діагностика алкоголь­ного фіброзу ґрунтується на даних гістологічного дослідження. Особливо небезпечний центролобулярний фіброз, при якому цироз печінки може розвиватись, обминаючи стадію гепатиту, навіть після відмови від вживання алкоголю.

<< | >>
Источник: Внутрішні хвороби /І. М. Ганджа, В. М. Коваленко, H. М. Шуба, Л. Я. Бабиніна та ін. — K.: Здоров'я, 2002,— 992 с.. 2002

Еще по теме АЛКОГОЛЬНІ УРАЖЕННЯ ПЕЧІНКИ:

  1. Системні васкуліти — це неоднорідна група захворювань, при яких запальні ураження стінок судин (артеріол, капі­лярів) мають генералізований характер та призводять до вто­ринних уражень різних органів та систем.
  2. 14.1. Пухлини печінки
  3. Лікування туберкульозу печінки
  4. Розділ 14. Пухлини печінки та підшлункової залози
  5. Поєднані радіаційні ураження.
  6. Радіаційні ураження при нерівномірному опроміненні
  7. Лікування діабетичних уражень органа зору.
  8. Діагностика радіаційних уражень
  9. Грибкові ураження рогівки.
  10. Особливості нейтронних уражень
  11. Ураження повік і кон'юнктиви за наявності демодекозу.
  12. Гостра променева хвороба при нерівномірному опроміненні і міс­цеві радіаційні ураження.
- Акушерство и гинекология - Анатомия - Андрология - Биология - Болезни уха, горла и носа - Валеология - Ветеринария - Внутренние болезни - Военно-полевая медицина - Восстановительная медицина - Гастроэнтерология и гепатология - Гематология - Геронтология, гериатрия - Гигиена и санэпидконтроль - Дерматология - Диетология - Здравоохранение - Иммунология и аллергология - Интенсивная терапия, анестезиология и реанимация - Инфекционные заболевания - Информационные технологии в медицине - История медицины - Кардиология - Клинические методы диагностики - Кожные и венерические болезни - Комплементарная медицина - Лучевая диагностика, лучевая терапия - Маммология - Медицина катастроф - Медицинская паразитология - Медицинская этика - Медицинские приборы - Медицинское право - Наследственные болезни - Неврология и нейрохирургия - Нефрология - Онкология - Организация системы здравоохранения - Оториноларингология - Офтальмология - Патофизиология - Педиатрия - Приборы медицинского назначения - Психиатрия - Психология - Пульмонология - Стоматология - Судебная медицина - Токсикология - Травматология - Фармакология и фармацевтика - Физиология - Фтизиатрия - Хирургия - Эмбриология и гистология - Эпидемиология -