<<
>>

Гостра анемія

Лікування гострої анемії як наслідку кровотечі починають із заходів, спрямованих на зупинку кровотечі. Використовують препарати, що сприяють локальній зупинці кровотечі: накладання на місце кровотечі гемостатичної губки, фібринної плівки з тромбіном чи без нього, біоклею, зрошення місця кровотечі 5 % амінокапроновою кислотою, 0,025 % розчином адроксона (до 5 мл).

При кровотечах, пов’язаних з патологією печінки і передозуванням антикоагулянтів непрямої дії (неодикумарин, пелентан, фенілін та ін.), внутрішньом’язово уводять вікасол по 1,5 — 3 мл 1 % розчину. Застосування амінокапронової кислоти усередину і внутрішньовенно (100 мл 5 % розчину) показано при усіх видах кровотечі, крім тих, котрі обумовлені синдромом дисемінованого згортання крові, коли цей препарат строго протипоказаний. Варто уникати його введення і при ниркових кровотечах, тому що після цього в сечових шляхах утворяться згустки крові, виникає ниркова коліка, а іноді й анурія.

Поповнення втрати крові й боротьбу з колапсом варто починати зі струминного внутрішньовенного введення кристалоїдних розчинів — 0,9 % розчину хлориду натрію, розчину Рінгера, 5 % глюкози, лактосола й ін. (при рясній крововтраті ці розчини можна одночасно вводити в 2—3 вени). При різко вираженому падінні артеріального тиску в ці розчини однократно можна ввести 1—2 мл 0,2 % розчину норадреналіну. Якщо немає критичного падіння артеріального тиску, уведення норадреналіну протипоказане.

Обсяг кристалоїдів, що вводяться внутрішньовенно, повинен значно перевищувати обсяг крововтрати. Слідом за їхнім уведенням для підтримки гемодинаміки внутрішньовенно крапельно вводять 5 % розчин альбуміну (100 мл і більше) чи колоїдні кровозамінники осмотичної дії — поліглюкін (декстран, макродекс) від 400 до 800 мл і більше, желатиноль до 1000 мл і більше залежно від кількості крововтрати і ступеня порушення гемодинаміки.

При зниженні діурезу й ознаках порушення мікроциркуляції в органах варто ввести до 400—800 мл реополіглюкіну внутрішньовенно крапельно. Всі колоїдні розчини варто вводити тільки після рясного введення сольових розчинів (у противному випадку вони викликають дегідратацію тканин і можуть привести до глибоких метаболічних порушень, поглиблення ниркової недостатності, розвитку синдрому дисемінованого внутрішньосудинного згортання). Оптимальне співвідношення обсягів кристалоїдних розчинів, що вводяться, до колоїдних — 2:1 або 3:1. Колоїдні розчини частково можуть замінятися трансфузіями нативної або сухої плазми крові. Для поліпшення мікроциркуляції в органах після стабілізації артеріального і центрального венозного тиску можна вводити трентал — 5 мл 2 % розчину внутрішньовенно крапельно й альфа-адренолітичні препарати — фентоламін по 0,025 мг повторно й ін.

До переливань крові (свіжої, з терміном зберігання менше 3 днів) варто прибігати тільки при великих крововтратах (більше 1—1,5 л), причому гемотрансфузії повинні використовуватися стримано — для заміщення втрати еритроцитів і підтримки рівня гемоглобіну вище 70—80 г/л; для відновлення обсягу циркулюючої крові, позасудинної рідини, а також електролітів повинні використовуватися перераховані вище кристалоїдні, колоїдні та білкові розчини.

Введення великих кількостей консервованої крові може супроводжуватися серйозними ускладненнями і збільшувати порушення мікроциркуляції в органах.

У стаціонарі забезпечують остаточну зупинку кровотечі, вирішують питання про необхідність виконання для цього хірургічного втручання. Перед його проведенням здійснюють інтенсивну інфузійно-трансфузійну терапію для

виведення хворого зі стану гострої гіповолемії.

Ознаками внутрішньої кровотечі, що не зупинилася, є нестабільність гемодинаміки, повторне падіння артеріального і центрального венозного тиску, незважаючи на тривалу інфузійну терапію, швидко прогресуюче зниження вмісту в плазмі гемоглобіну і гематокритного показника.

Після усунення кровотечі й стабілізації гемодинаміки проводять лікування залізодефіцитної анемії препаратами заліза: при глибокій анемізації (гемоглобін менший 40 г/л) у перші 3—4 дні внутрішньовенно вводять поліфер (по 200—400 мл на добу), ферковен по 2—5 мл чи ферум-лек по 2,5—10,0 мл (вводити повільно).

При легкій анемізації застосовують препарати заліза усередину; для цього призначають ферокаль, фероплекс, ферамід, фероцерон по 1—2 таблетки (драже) кожного з цих препаратів 3 рази в день. Можна комбінувати внутрішньовенні та внутрішньом’язові введення препаратів заліза в перші 3—4 дні з наступним призначенням їх усередину (тривале парентеральне введення може давати ускладнення).

Трансфузії свіжезаготовленої консервованої крові, еритроцитарної суспензії застосовують лише при важкій анемізації та припиняють їх при підвищенні вмісту гемоглобіну в крові вище 60—70 г/л.

Протипоказані при постгеморагічній анемії: 1) мієлотоксичні ліки, що викликають загибель кісткового мозку; 2) імунні чи імуннотоксичні ліки, пов’язані з аутоагресією антитіл проти клітин кісткового мозку (амідопірин, левоміцетин й ін.). В цих випадках уводять внутрішньовенно преднізолон чи метипред (60—100 мг).

<< | >>
Источник: Ю.І. Фещенко, та ін.. Менеджмент у фтизіатрії. - К.: Здоров’я,2007. - 640 с.. 2007

Еще по теме Гостра анемія:

  1. Перша допомога при гострому нападі глаукоми.
  2. Гостра променева хвороба від зовнішнього відносно рівномірного опромі­нення
  3. Диференційна діагностика дифтерійного крупа та гострого стенозуючого ларинготрахеїту
  4. Етіологія гострих тонзилітів
  5. Патогенез гострих тонзилітів
  6. Клініка гострих тонзилітів
  7. Лікування гострого фарингіту
  8. Лабіринтит гострий дифузний гнійний
  9. Клінічна класифікація гострого ларинготрахеїта у дітей, розроблена професором Ю.В.Мітіним
  10. Наслідки гострого гнійного середнього отиту
  11. Гостра непрохідність центральної артерії сітківки.
  12. Особливості перебігу гострого гнійного середнього отиту в ранньому дитячому віці
  13. Гостра променева хвороба при нерівномірному опроміненні і міс­цеві радіаційні ураження.
  14. Тема: Гостра променева хвороба. Клінічні форми гострої променевої хвороби. Клініка, діагностика.
  15. Тема: Етапне лікування хворих з гострою променевою хворобою. Атипові форми гострої променевої хвороби.
  16. Візір В.А. та ін.. Гостра променева хвороба. Навчально-методичний посібник до практичних занять з внутрішньої медицини (військова терапія) для студентів 5 курсу медичних факультетів. Запоріжжя - 2017р., 2017
  17. АНЕМІЯ
- Акушерство и гинекология - Анатомия - Андрология - Биология - Болезни уха, горла и носа - Валеология - Ветеринария - Внутренние болезни - Военно-полевая медицина - Восстановительная медицина - Гастроэнтерология и гепатология - Гематология - Геронтология, гериатрия - Гигиена и санэпидконтроль - Дерматология - Диетология - Здравоохранение - Иммунология и аллергология - Интенсивная терапия, анестезиология и реанимация - Инфекционные заболевания - Информационные технологии в медицине - История медицины - Кардиология - Клинические методы диагностики - Кожные и венерические болезни - Комплементарная медицина - Лучевая диагностика, лучевая терапия - Маммология - Медицина катастроф - Медицинская паразитология - Медицинская этика - Медицинские приборы - Медицинское право - Наследственные болезни - Неврология и нейрохирургия - Нефрология - Онкология - Организация системы здравоохранения - Оториноларингология - Офтальмология - Патофизиология - Педиатрия - Приборы медицинского назначения - Психиатрия - Психология - Пульмонология - Стоматология - Судебная медицина - Токсикология - Травматология - Фармакология и фармацевтика - Физиология - Фтизиатрия - Хирургия - Эмбриология и гистология - Эпидемиология -